Вірші про весну

***

Березневі сніги присмирілі
Відридали у сивих ярах.
Ось уже й терники забіліли,
Над гніздом вичакловує птах.

Від світання до ночі по вінця –
Споконвічних весняних турбот.
Так довкола висріблює місяць,
Що злітає душа до висот…

                   Олесь Завгородній

***

Сніг на даху повагався… і – ринув у ринви!
Так, наче злива із горл заіржавілих б’є.
Голуб, зануривши голову просто в хмарину,
воду з парної калюжки пожадливо п’є.

Кіт на асфальті, пухнасті зволоживши лапи,
стріпує ними бридливо, однікуючись од весни.
Довгими чергами срібних трасуючих крапель
землю обстрілює березень із вишини.

От і з людьми вже таке незбагненне щось коїться:
погляд – тривалий, рука із руки не спішить,
якось виходить само так, що двоє ідуть за околицю:
знову – од ніжності плакать і, плачучи, ніжно любить.
Любить і плакати – від радості і болю,
любить і мучитись – від сумнівів і зрад,
любить – не відпускай мене на волю! –
любить – не оглядаймося назад! –

Весна, весна, ну що ти з нами коїш –
з деревами, птахами і людьми?
Ізнов когось данням своїм упоїш,
що й не цілюще зовсім, а всього лиш
хміль тимчасовий, що його ти зволиш
варити в березні і наділяти всіх.

У ринви ринув березневий сніг.

                   Олег Орач

Березень

Поглибшало небо в очах у жінок,
горобці вицвірінькують так,
наче їм належить півствіту,
шпаки на гілках захлинаються.
Сонце ще напівнеба,
журавлі ще напівдороги,
напівстовбура сік у дерев,
але вже надвечір’я
і губи коханих
пахнуть весною.


                   Володимир Сіренко

Березень

І чогось тоді снився сон мені,
Наче охляп, в сорочці ружаній
Їхав березень на рябім коні,
Кожуха на лани втрушував.

Я гукнув йому:
– Дядьку Березне!
Підвезіть мене
Хоч до берега!..

Він направив коня до галявини,
Верболози розсунув бережно.
Вже й зима моя доганя мене,
А я все біжу за тим березнем.

– Дядьку Березне!
– Дядьку Березне-е-е!
Листя з береста.
Листя з береста.

                   Борис Мозолевський

Проліскова балада

Бентежіє серце – тепліша, весніша.
Хоча і далеко до щебету квітня,
Під гнітом морозним в глибокім підсніжжі
Вже пролісків зріють набої блакитні.
Земля здетонує, і вдарять набої –
І з хрустом та стогоном всядуть замети,
І сонце розколе озера надвоє,
І бджілка, мов промінь, полине за медом.
Як гинуть ущент штурмові батальйони.
Над ними цвістимуть не лаври, а терен,
Їх барви перейдуть до гречки та льону.
Хіба тільки жайвір – поезії лицар –
Посіє, мов зерна в рожеве світання
Баладу про них – відчайдушних сміливців,
Що першими стяг розгорнули повстання.

                   Михайло Чхан

Квітневий човен

Тебе стрічаю –
Враз і смутку, і жалю
В мені непрошені прокочуються хвилі.
Яка весна!
Як маниться «Люблю!» –
Сказать тобі в дні пелюстково-білі.

Бентега повнить вщерть –
Мов юності вино
П’ю з вуст в уста у таїні урочій…
Яка весна!
Та вдвох нам не дано
Цілунками будить пропахлі квітом ночі.

Ти марення моє в буденній явині,
Усміхнене, з лицем квітнево-юним.
Ти заблукання в давні-давні дні,
Де зачаровано звучали серця струни…

Яка весна!
Дощі ідуть які!
Черемхи і бузку духмяна грає повінь.
Злиття струмкове рук!
І хвилі слів дзвінкі!
Одвіку плине
Ваш квітневий човен…

                   Костянтин Чернишов

Веснянка до сну

Цвітіння дерев найніжніша пора –
найвище зусилля краси і добра…
Як чуйно ступаю в зелену країну,
де соком дощів пахне тепла кора!..

Це все ще присниться: і ці деревá,
і сповнена зросту зірчаста трава –
і вчора, і нині, і завтра, і вічно
дерев біле сяйво на землю сплива…

А злива вночі – то висока вода,
то пружних стихій ошаліла хода,
і світ на світанку побачиш, мов тайну,
з якої спадає завіса бліда…


                   Юрій Андрухович

* * *

Така пора в мені настала –
жива, як музика весіль.
Боюсь, щоб не погас цей спалах –
душі квітнева заметіль.

Яка б зоря в зеніт не стала –
чи світло щастя дасть, чи біль,
повір, коханий, не розтала
душі квітнева заметіль.

Стрічати хочу без забрала
і цвіт добра, і в очі сіль,
щоб навіть смерть не одібрала
душі квітневу заметіль.

                   Марія Чумарна

* * *

Без любові загину, без любові я жити не зможу,
Все єство моє пройняте цим язичницьким даром весни.
Так ячи ж лебедино, сплескуй білими крильми тривожними –
Тільки будь мені знов, тільки знову не обмини.
Сік весняний кипить від коріння до самих верхів’їв,
Сік весняний в гіллі відшумує і виллється в цвіт.
Юна Лада вінками квітчає моє узголів’я,
І з блакитних дерев нахиляється сонячна віть.
Ці свавільні вогні, як торкнеш, обпікають долоні,
І парують поля, як жертовники Лади-весни.
І шаліє цвітінь, і проносяться сонячні коні,
І над серцем одне: «Не забудь мене, не обмини!»

                   Наталка Нікуліна

* * *

Доцвітає бузок по садках,
Посхилялись півники на стеблах.
У зів’ялих блакитних квітках
Віддзеркалилась крихітка неба.
Тріпотять під дощем горобці,
Сіра зграйка шугнула на гілку.
Ходить травень із вітром в руці,
Грає травень в зелену сопілку.

                   Надія Медведовська

* * *

Є на світі, радість є,
Особливо в травні.
За стіною наших плавнів
Світлий хор зозуль кує:
– Є на світі радість, є.

Сонце плавить каламуть
Променем шовковим.
– Є кохання тонкоброве, –
Пісню солов’ї ведуть.
Сонце плавить каламуть.

Незабудка шелестить
Берегам Орілі:
– Це життя за роси білі
Варто славить і любить.
Незабудка шелестить.

                   Олександр Зайвий

Незабутнє

Ночі бузкові, плеса блискучі,
Плескіт дніпровської хвилі…
Парки зелені, схили і кручі,
Вас я забути не в силі.
Запах акацій в вечірній час
Вічно нагадує вас…
Вітер мінливий гне верболози
В ніжних обіймах прибою…
Зустріч несміла, радості сльози,
Перше кохання з тобою.
Мрійно дивлюсь я у ту далину,
Бачу тебе лиш одну…
Мрії досвітні, клеверу вруна,
Світлі поля України…
В серці палкому вірності струни
Співом дзвенять солов’їним.
Ночі блакитні і очі сумні,
Вас не забути мені…

                   Павло Кононенко