Студенту на замітку. Реферат: Голодомори як акт геноциду українського народу

Матеріал для написання реферату

Голодомори як акт геноциду українського народу

Голодомор 1932—1933 років — акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932—1933 роках шляхом створення штучного масового голоду]. Вбивство голодом відбувалося в Україні й на Кубані як до 1933 року, так і в 1932 році. Різниця полягає лише в масштабах злочину. Якщо протягом 1932 року голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 році лік ішов на мільйони.  Однак і в 1932, і в 1933 рр. в  Україні й на Кубані, на відміну від інших регіонів СРСР,  де від голоду також загинуло чимало людей, голод був актом геноциду, оскільки він був навмисне спрямований проти української нації як такої.

Сюндюков, И. Трагедія незнищуваної свободи // День. Всеукраїнська суспільно-політична газета. - 2007. - № 205. 

Кожного року,  24 листопада, громадяни України запалюють Свічку Скорботи на згадку про мільйони наших братів і сестер, знищених у 1932—1933 роках кістлявою рукою голодної смерті, яку, ретельно вивіривши і продумавши заздалегідь усі свої дії, спрямовував вусатий «вождь усіх народів», рухали цією пекельною рукою його численні (навіть надто, фатально численні) кремлівські поплічники, цековські старанні виконавці, що сиділи в Москві, та й ціла армія «своїх», українських сатрапів, холопів та фанатиків. Ми запалимо цю свічку не за наказом влади, а за велінням совісті. Переживши таке, нації неймовірно важко прокладати дорогу в майбутнє, але й забути про цей страх вона права не має, бо інакше втратить людське в собі. Втратить назавжди — залишиться лише порожня оболонка, зовнішня подоба псевдолюдини. І все.

Такий День Скорботи - справа глибоко індивідуальна, особистісна, справа внутрішнього, інтимного людського голосу (або відсутності такого...). Хтось тихо, зі сльозами на очах, згадуватиме близьких, яких безжально знищив Жовтий Князь голоду. Безпосередніх свідків тих жахливих років дедалі менше — встигнути б записати та науково опрацювати їхні спогади, розповіді, адже «усна історія» Голодомору — це річ унікальна, найцінніша, проте вона, наче Атлантида, стрімко зникає під водою! А хтось, піддавшись злої рефлексії, може навіть почне розмірковувати: а чи не кривдимо ми інші народи, називаючи сталінський терор голодом 1932—1933 років власним точним ім'ям, а саме геноцидом українського народу? Звичайно, є (на жаль, і будуть) також і ті, для кого ця страшна дата геть нічого не означає. Ми ще далі спробуємо підшукати для таких найточніше ім'я, але про це пізніше.

Гарькавий, П. Масове розкулачування як пролог Голодомору / П. Гарькавий // День. Всеукраїнськая суспільно-політична газета. - 2007. - № 220. - С. 8.

Про Голодомор  1932—1933рр. — геноциді українського народу багато письмових та усних свідчень. Про трагічні події тих років свідчать очевидці. Одним з таких є я, уродженець с. Нижній Куркулак Токмаківського району Запорізької області. За свої, порівняно немалі роки я сповна відчув все пекло будівництва комунізму.

Вважаю, що першим етапом геноциду українського народу було «розкулачування». Під «червону мітлу» потрапили не тільки «»міцні» господарі, але й середняки і навіть біднота. При розкулачуванні вилучалось все рухоме й нерухоме майно, навіть одяг та дрібні речі. У мого дідуся Івана Гарькавого було шестеро синів, які мали свої родини, хати, наділи землі і жили окремо. Всі вони були розкулачені.

Наше село було порівняно великим, біля 300 дворів. Посеред села стояла велика ошатна церква та школа. Майже всі жителі вважались середняками бо землі наші - здебільшого чорноземи. В нашому краї не було кріпосного права та кріпацтва.

Наша родина складалася з восьми осіб, з них – п’ятеро неповнолітні діти (найменшому 2,5 рочки) – як і всі навкруги мала власне господарство. В мого батька Матвія Івановича було п’ятеро братів. Жили злагоджено, допомагали одне одному, працювали сім’ями. Джерелом нашого відносного благополуччя  була земля. Навіть я, малий, був постійно в роботі: чистив кукурудзу, вибивав насіння з соняхів, їздив з батьком орати: коли батько йшов за плугом, я верхи на коні направляв його по борозні. Мої батьки вміли робити все: орати, сіяти, вести господарство… Батько був ковалем і теслею, столяром та пасічником. За своє життя я не бачив коли мої батьки лягали спати і коли вставали, і не знаю, чи відпочивали вони взагалі.

Незупинно наближались року розкулачування. Мого діда Івана Гарькавого, комісія з розкулачування змусила впрягти коней в арбу и, хто в чому був одягнений, вивезли за декілька кілометрів  від села в степ гуляй-поле, де водились тільки ховрахи. Потім привезли ще декілька родин і сказали: тепер ви будете жити тут, а ми подивимось як ви будете господарювати. В них нічого не було, копали землянки, пухли з голоду й поступово вмирали.

По лінії матері  мою бабусю, Шкарупило, з родино. У1931 році в ніч перед Рідвом вивезли на санях за село в поле і викинули в сніг, в тому числі й четверо дітей. Щоб уникнути розкулачування, мої батьки, як і багато наших односельчан, вступили до колгоспу, віддав всю живність з двору та сільгоспінвентар. Але це нас не врятувало. У серпні 1930 року до нас в хату прийшла комісія з сільради й поставила ультиматум: годину на збори – та піти з села, як найменше, за 25 кілометрів. Батько став просити дозволу пожити у брата Олександра до повернення матері, яка на той час знаходилася на у районній лікарні на операції. Але активісти були непохитні та вигнали нас з хати, недозволивши взяти навіть теплий одяг. З мене, третьокласника, зняли нову шапку, куплену батьками до школи. Цей випадок я запам’ятав на все життя. Ми пішли до німецького поселення Пришиб, що приблизно у 12 кілометрах від нашої оселі, а потім блукали і по іншим містам.

«Влада» все одно ні де не давала нам спокою: ночами вдиралась до хати скрізь вибиті ними вікна і все щось шукали. Жорстокість та форми розкулачування, які застосовувались до нас і наших родичів, ніяк, крім геноциду назвати не можна.

У червні 1931 року заарештували нашого батька, як виявилось, для того, щоб він не збіг, бо нас готували до висилання, про що сказали матері у ДПУ м. Токмаку. А в цей час голови сільрад змагалися у тому, хто більше розкулачить родин. Розкулачування проходило всюди по Україні, результатом чого стала ліквідація, точніше, знищення середньої верстви селянства – основного виробника хліба та сільгосппродукції в Україні. Масове розкулачування та примусова колективізація і виявилась прологом Голодомору  - геноциду українського народу.

Виселення нашої і ще двох родин з нашого села відбулося. До товарних вагонів нас загоняли, наче скот, і кожен вагон був набитий битком. Через двадцять днів состав прибув у місто Нижній Тагіл Свердловської області. Висадили нас в лісі, майже за п’ять кілометрів від межі міста. Розташували у величезному бараці, який було зліплено з глиняно-тирсових плит, всередені вздовж стін стояли дерев’яні лави, а в середині – довжелезний стіл та піч-буржуйка.

Наше поселення називалось спецселище «Друга площадка». Населення у селищі було інтернаціональним: українці, німці, болгари. Керував «парадом» комендант ДПУ-шник, він же начальник комендатури. Виходити за межі селища суворо заборонялося: за порушення саджали в ізолятор-каталажку на декілька діб.

Висилка нашої родини за межі України хоч і була величезною трагедією, але саме це врятувало наше життя. Всі п’ятеро батькових братів та їхні родини, а також всі інші наші родичі , що залишились в Україні, померли або від голоду, або в тюрмах.

Кульчицький, С. В. (д. іст. н.). Голодомор 1932-1933 рр.: механізми сталінського терору / С. В. Кульчицький // Український історичний журнал : Науковий журнал. - 2007. - № 4. - С. 4-26. 

Анотація:  У статті досліджується переростання голоду, що розпочався з жовтня 1932 р. у хлібовироб- ляючих регіонах СРСР (у тому числі в УСРР) внаслідок заготівель із нового врожаю, у жахливий голодомор, спричинений каральним вилученням у селян України не тільки хліба, а й усіх без винятку продовольчих запасів. Конфіскація нехлібного продовольства під прикриттям хлібозаготівельної кампанії була здійснена у два прийоми: у листопаді-грудні 1932 р. - у сотнях сіл, поставлених на «чорну дошку», а в січні 1933 р. - на всій території України. Наслідком терору голодом стала загибель упродовж листопада 1932 - червня 1933 рр. мільйонів українських громадян. Цей різновид сталінських репресій підпадає під дію Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього».

Під час обговорення цієї статті редколегією головний редактор поцікавився, чи є вона першодруком? Слід відповісти не тільки йому, а й читачам «Українського історичного журналу».

Справді, кількість публікацій із проблеми голоду 1932-1933 рр. в Україні давно вже у мене перейшла за сотню. Правда й те, що більш-менш збіжні тексти з цієї проблеми публікувалися іноді у кількох виданнях. Важливо бути почутим у різних читацьких аудиторіях: проблема заполітизована, і учасники полеміки часто слухають, але не чують. Наприклад, спільні з Олександром Бабьонишевим (який відомий у світі під псевдонімом С.Максудов) розрахунки жертв голодомору не змінилися від початку 1990-х рр., але й досі фігурують у літературі як одна з версій, і не більше того.

До проблеми голодомору довелось повернутися в 2005 р. Поштовхом стало обговорення колективної монографії, підготовленої Інститутом історії України до 70-ї річниці трагедії. Монографія обговорювалася в Інституті загальної історії РАН (Москва), і ми не змогли переконати своїх російських колег у тому, що голод 1932-1933 рр. в Україні був геноцидом. У книзі переконливо показані катастрофічні наслідки українського голоду, але опоненти вказували на те, що такими ж виявилися наслідки голодування і в деяких регіонах російської федерації (Північний Кавказ, Казахстан). Ми говорили про спричинену голодомором демографічну катастрофу, а нам відповідали, що зафіксоване довоєнними переписами зменшення кількості українців у СРСР викликане здебільшого переусвідомленням національної ідентичності.

Після обговорення колективної монографії я поставив собі завдання підготувати ще одну книгу про голод 1932-1933 рр. в Україні (перша вийшла в 1991 р.). Вона з’явиться восени ц.р. у видавництві «Наш час». Робота над нею була істотно полегшена колосальною кількістю публікацій, що з’явилися за останні півтора десятиліття. Разом із тим її читачі переконаються, наскільки майстерно Й.Сталін маскував і заплутував сліди, коли знищував голодом мільйони українських селян в УСРР і на Кубані.

Лише тепер картину найбільш потворного у світовій історії злочину можна вважати розкритою. Українські науковці погоджуються з тим, що у багатьох регіонах СРСР у 1932-1933 рр. лютував голод, викликаний злочинною сталінською політикою «соціалістичного будівництва». В Україні такий голод був тривалішим і тяжчим, але в принципі таким же, як і в інших регіонах. Але в рамках загальносоюзного голоду та під його прикриттям Сталін скоїв зовсім інший злочин, який призвів до десятикратного збільшення кількості жертв.

Запропонована увазі читачів «Українського історичного журналу» стаття базується на ще неопублікованій книзі (як і згадана вище стаття в останньому числі журналу за минулий рік). У книзі, як і в цій статті, яку слід вважати першодруком, уперше з’єднані воєдино розрізнені документи, які дають уявлення про механізми застосованого проти громадян України терору голодом у листопаді-грудні 1932 р. і в січні 1933 р. Але ця стаття спочатку призначалася для іншого видання...

Марочко, В. І. Сучасна зарубіжна історіографія голоду 1932-1933 рр. в Україні: нова чи стара інтерпретація? / В. І. Марочко // Український історичний журнал: Науковий журнал. - 2006. - №3. - С. 186-199. 

Анотація: Стаття висвітлює фактологічні й теоретико-методологічні підвалини сучасної зарубіжної історіографії, дискусійні й недостатньо з’ясовані проблеми. Автор акцентує увагу на арґументації західних і російських істориків, яка стосується політико-правової оцінки голодомору в Україні як акту геноциду.

Сучасна історіографія причин та наслідків голодомору в Україні налічує кілька сотень науково-документальних та історико-теоретичних праць, її формування припадає на початок 1990-х рр., хоча перші розвідки почали з’являтися 1989 р. Історики виявили матеріали “репресованого перепису” 1937 р., відтак розкрили справжню глибину соціо-гуманітарної катастрофи українського суспільства у XX ст. Характерною ознакою історіографічного процесу стало подолання марксистської методології та ідеологічних обмежень, залучення іноземних дослідників, здійснення спільних наукових проектів, проведення наукових конференцій, написання колективних монографій тощо. Це сприяло з’ясуванню низки суперечливих питань, але й засвідчило факт існування різних концепцій, тлумачень подій і явищ, політичних оцінок та ідейних міркувань.

Зарубіжна історіографія вирізняється пожвавленням наукового інтересу до проблем голодомору в Україні. Активність виявляють дослідники з Німеччини, Італії, Австралії, Швеції, Англії, Нідерландів, праці яких написані на архівних документах і матеріалах. Фактологічний рівень достатньо високий, особливо це стосується праць С.Уїткрофта, А.Ґраціозі, Ш.Мерля, які, крім аналізу наукової літератури, спираються на оригінальні джерела. Вони мають багато спільного, але й чимало відмінного.

Ураховуючи інтеграційність сучасного історіографічного процесу, зосереджусь на деяких суперечливих інтерпретаціях причин та наслідків голоду 1932-1933 рр. в Україні, які, на моє переконання, є характерними для сучасних зарубіжних дослідників. Для логічного й послідовного історіографічного аналізу з’ясуємо спочатку тлумачення причин голоду вченими США, Канади, Німеччини, Італії, Росії, Австралії, щоби в такий спосіб виявити фактичний стан розробки. Для американських дослідників Р.Конквеста, Дж.Мейса, праці яких уперше з’явилися англійською мовою на Заході, а наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр. вийшли німецькою, російською та українською мовами, основними причинами голоду були індустріалізація, колективізація, політика розкуркулення, хлібозаготівлі, репресії. їхні праці справили помітний вплив на європейську історико-політологічну науку, а також активізували наукові дослідження в Україні й Росії.

Так, у монографії Р.Конквеста вперше розглянуто низку питань про “терор Сталіна супроти основної частини нації”, “проти місцевого націоналізму”, про персональну відповідальність Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, про карну відповідальність комуністичного режиму в СРСР, про “антинаціоналістичну змову” й “штучний характер” голоду. Причини переплітаються з мотивами й, частково, із наслідками, які концептуально межують із політико-правовою оцінкою голоду. Дослідник виокремлює національний і соціальний аспекти, підкреслюючи той історичний факт, що селянство в Україні становило основу нації. Не маючи жодного сумніву стосовно базових причин творення голоду в українському селі, учений фактично показує наявність суб’єктивного й умотивованого фактору в особі Сталіна та політичного керівництва ВКП(б).

Національний аспект голоду, обгрунтований Р.Конквестом, викликав найактивніші рефлексії з боку німецьких та російських істориків. Так, відомий німецький дослідник соціально-економічних відносин в аграрному секторі СРСР 1920-х рр. Ш.Мерль, котрий уважав колективізацію однією з причин голоду, висловив сумнів стосовно антиукраїнського спрямування голоду, полемізував із Р.Конквестом. Його стаття в щорічнику з історії Східної Європи вийшла друком.

Кульчицький, С. В. Голод 1932 р. в затінку голодомору-33 / С. В. Кульчицький // Український історичний журнал: Науковий журнал. - 2006. - №6. - С. 77-97. 

Аннотація: У статті аналізується голод в Україні, який розпочався з кінця 1931 р. і тривав до середини 1932 р. Жертвами голоду стали до 150 тис. селян. На відміну від Голодомору 1933 р., викликаного конфіскацією всіх продовольчих запасів у селян, голод 1932 р. був наслідком надмірних хлібозаготівель з урожаю 1931 р.

В українській і світовій історіографії голод 1932-1933 рр. в Україні розглядається як цілісне явище, спричинене надмірними заготівлями хліба. У цьому є певна логіка, тому що безрозмірні хлібозаготівлі справді мали своїм наслідком смерть селян від голоду і в першій половині 1932 р. (під час вилучення врожаю 1931 р.), і в першій половині 1933 р. (під час вилучення врожаю 1932 р.). Однак смертність від голоду в першій половині 1932 р. вимірювалася десятками тисяч, а в першій половині 1933 р. - мільйонами селянських життів. Об’єднання в одне ціле подій 1932 і 1933 рр. маскує цю жахливу різницю.

Автор зосереджує у статті увагу на аналізі голоду, викликаного надмірними хлібозаготівлями з урожаю 1931 р. Ця тема важлива сама по собі. Разом із тим її дослідження допоможе зрозуміти ситуацію, в якій Й. Сталін прийняв взимку 1932-1933 рр. страхітливе рішення про застосування проти українського селянства терору голодом.

Усі дослідники вважають голод 1932-1933 рр. в СРСР рукотворним і пов’язують його із суцільною колективізацією сільського господарства. Вони не помиляються, хоч у причинно-наслідкові зв’язки треба внести одне суттєве уточнення: голод спалахнув у вже колективізованому селі. Точніше було б пов’язувати його з економічною кризою, викликаною форсованими темпами індустріалізації СРСР і здійсненими за 1930-1931 рр. примусовими соціально-економічними перетвореннями на селі. Ці перетворення, по-перше, істотно підірвали продуктивні сили сільського господарства. По-друге, що більш важливо, створений лише за два роки колгоспний лад одразу опинився в стані кризи.

Діючи методом проб і помилок, Кремль не відразу вийшов на такі параметри перетворень, які забезпечували хоча б мінімальне врахування інтересів безпосередніх виробників у сільському господарстві. Типовим прикладом є намір комунізувати селянство, який мало не розв’язав на початку 1930 р. нову громадянську війну. Головними, однак, були інші причини. їх лише дві: по-перше, невміння Кремля своєчасно абсорбувати новий сегмент радянської економіки з десятками мільйонів виробників; по-друге, прагнення негайно і в максимально великих обсягах вилучити і використати за межами сільського господарства вироблений у ньому продукт. Розглянемо обидві причини в названій послідовності.

Націоналізація в 1918-1920 рр. галузей виробництва поклала початок існуванню планової економіки, яка могла функціонувати лише за командами ззовні. Коли сталінська держава загнала у колгоспну клітку десятки мільйонів селян, на селі виник лад, адекватний уже існуючій директивній економіці. Цей лад міг функціонувати, як і «командні висоти» економіки, тільки за директивами ззовні. Коли директиви через які-небудь причини не доходили до села або виявлялися неякісними, колгоспний лад потрапляв у стан кризи.

Веселова, О. М. Післявоєнна трагедія: голод 1946-1947 рр. в Україні / О. М. Веселова // Український історичний журнал. : Науковий журнал. - 2006. - №6. - С. 98-124. 

Аннотація: У статті на архівних джерелах та свідченнях очевидців розкриваються причини голоду 1946-1947 рр.: антинародна політика компартійно-державної влади в умовах апогею сталінщини, конфіскаційні хлібозаготівлі, надмірні податки, неоплата праці колгоспників-кріпаків, вивезення зерна з України тощо. Висвітлюється перебіг голоду, що переріс з початку 1947 р. в голодомор. Показуються соціальні наслідки лихоліття, масова смертність населення України.

Тема голоду 1946-1947 рр. в радянські часи замовчувалася, через що науковцям була недоступною. «Голодні 1946-1947 роки якось заховалися в історичному літописі за 1933-м, 1941-1945 роками. Але в пам'яті народній вони ще й нині озиваються болем... Вони й по сьогодні залишаються однією із трагічних сторінок історії українського народу, писаних рукою віроломного диктатора», - зазначав у 1993 р. відомий дослідник голодоморів І.Шульга1. Замість слова «голод» у науковій літературі вживалися лише слова «недорід», «неврожай», «продовольчі труднощі» тощо.

Перша згадка про повоєнний голод датується 1988 р.2 У 1989-1990 рр. з'явилися розвідки науковців І.Кожукала, А.Перковського, С.Пирожкова, І.Маковійчука, Ю.Пилявця. 1991 р. опубліковано підготовлену останнім у співавторстві з І.Вороновим брошуру «Голод 1946-1947». Завершуючи її текст, автори зазначали: «Історія післявоєнних літ, зокрема голодомору 1946-1947 рр. на Україні, не писана ще в такому обсязі, як історія страшних 1932-1933 рр. Вона стривожено промовляє устами очевидців і потерпілих від тієї трагедії та несміливо мовить скупими публікаціями письменників, публіцистів».

1992 р. І.Маковійчук і Ю.Пилявець написали розділ «Голод 1946-1947 рр. в Україні» у книзі «Сторінки історії України XX століття». Того ж року опубліковано статтю І.Біласа «Голокост на Україні в 1946-1947 рр.». Про голод 1946-1947 рр. в УРСР зазначали у видрукуваній 1992 р. книзі А.Жуковський і О.Субтельний та останній у відомій монографії «Україна: історія».

Робота активізувалася у зв'язку з підготовкою до відзначення 60-річчя голоду-геноциду 1932-1933 рр. в Україні. Ряд доповідей дослідників проблеми післявоєнного голоду було заслухано на міжнародних і регіональних конференціях. Наприкінці 1995 - на початку 1996 рр. обширну публікацію унікальних матеріалів із закритих раніше фондів колишнього партійного архіву Інституту історії партії при ЦК Компартії України (нині - ЦДАГО України), Центрального державного архіву Жовтневої революції, вищих органів влади й управління УРСР (нині - ЦДАВО України), архівів КДБ, МДБ та МВС УРСР (тепер - Державний архів Служби безпеки України, Архів МВС України) на тему голоду 1946-1947 рр. подав «Український історичний журнал». А наприкінці 1996 р. вийшла друком підготовлена в Інституті історії України НАНУ, упорядкована науковцями й архівістами, перша в Україні та світі книга «Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали», створена на базі раніше недоступних фахівцям документів із спецфондів ЦДАГО України, ЦДАВО України, ДА СБУ, Архіву МВС України, ряду обласних держархівів.

   У колишньому СРСР проблему голоду 1946-1947 рр. досліджував російський історик В.Ф.Зима. Його монографія, опублікована 1996 р., написана на базі документів та матеріалів центральних російських архівів, преси й наукової літератури, у тому числі українських дослідників.

Кушнеж, Р.  Документи польської дипломатії про голодомор// Український історичний журнал: Науковий журнал. - 2008. - № 6. - С. 196-208

Аннотація: У статті наведено досі невідомі вітчизняним дослідникам документи, які зберігаються у державних архівах Польщі. Матеріали службового листування співробітників польської дипломатичної та розвідувальної служб надзвичайно красномовно ілюструють ситуацію у радянській Україні у 1932-1933 рр.

Сучасна історіографія голодомору дуже широка. З’явилось багато збірників документів (перш за все, з українських та російських архівів), спогади свідків, книжки й статті. Дуже важливим джерелом для висвітлення повної й правдивої історії Великого Голоду є архівні матеріали країн, які мали свої дипломатичні представництва у СРСР, зокрема в тодішній УСРР. Так, наприкінці 1980-х рр. опубліковано документи зовнішньополітичних відомств Великобританії, США, Італії та Німеччини. Проте не тільки ці країни мали свої представництва у «більшовицькому раю» - були вони і у Польщі. Матеріали польської дипломатії про голодомор до останнього часу не були відомі дослідникам.

Польські документи перебувають у двох варшавських архівах - Архіві нових актів та Центральному військовому архіві. Більшість документів ААМ загинули під час Другої світової війни, залишилась тільки незначна їх кількість, що ілюструють ситуацію в українському селі у 1932-1933 рр. Вони зберігаються у фондах міністерства закордонних справ, посольства РП у Москві  і військового аташе при посольстві РП у Москві.

Значно більше матеріалів зберігається у США - це фонди 2-го відділу головного штабу польської армії. Є тут і адресовані до «двуйки» консульські та посольські рапорти. Адже слід зауважити, що велика частина польського дипломатичного персоналу були співробітниками 2-го відділу, кожен із них мав псевдонім та очолював філіальний пункт розвідки. Діяльність співробітників «двійки» в Україні координував начальник секції «Схід» 2-го відділу головного штабу поручник Єжи Незбжицький.

Так, у київському консульстві на розвідку працювали консул Станіслав Сосницький , віце-консул Пьотр Курницький, співробітники Люциан Ґіжицький, Марія Полонська. У Харкові співробітниками «двуйки» були консул Тадеуш Павловський, керівник консульства Ян Каршо-Седлевський, керівник консульства, радник посольства Адам Стебловський, а також Здзіслав Мілошевський Зоф’я Мілошевська, Юзефіна Писарчикувна, Стефан Мрошкевич.

10 червня 1933 р. Є.Незбжицький доручив Владиславу Міткевичу керівництво осередками «М» та «О». Незабаром його помічником було призначено Віктора Залеського.

Граціозі, Андреа (проф.). Голод у СРСР 1931-1933 рр. та український голодомор: чи можлива нова інтерпретація? / Андреа Граціозі // Український історичний журнал. : Науковий журнал. Орган інституту історії АH УРСР. Інституту історії партії при ЦК КП України - філологичного ін-ту марксизму-леіннізму при ЦК КПРС. - 2005. - №3. - С. 120-131

Аннотація: Автор, грунтуючись на публікаціях останніх років, робить спробу дати нову інтерпретацію голоду 1931—1933 рр. у СРСР та голодомору в Україні. Дискусія із цього приводу сприятиме руйнації муру, який досі роз’єднує українських, російських та західних дослідників голодомору і їхніх колег, які вивчають європейське XX століття, століття, що його достоту неможливо зрозуміти поза цими подіями. На запитання, чи можна вважати український голодомор геноцидом, дається позитивна відповідь, із тим, однак, зауваженням, що голод не був викликаний росіянами, які також від нього страждали. Очевидно, Сталін вирішив скористатися з голоду аби дати урок селянам і Україні загалом. Унаслідок свідомих політичних рішень голод переріс у голодомор, а це дозволяє вживати термін “геноцид”.

Між кінцем 1932 р. та літом 1933 р. голод відібрав у Радянському Союзі приблизно в сім разів більше життів, ніж під час великого терору 1937—1938 рр. Він розпочався 1931 р. і згодом спалахнув у різних частинах СРСР, сягнувши кульмінації на зламі 1932—1933 рр. Це була головна подія передвоєнної радянської історії. Із приблизно п’ятьма мільйонами жертв (я не рахую сотні тисяч, можливо понад мільйон, уже на цей час загиблих у Казахстані та в інших регіонах країни від 1931 р., а також 1-2 млн. жертв у 1921-1922 рр. та 1946-1947 рр.) це був найбільш жорстокий голод у радянській історії, подія, що залишила свій відбиток у десятиліттях. Голод вплинув і на країни розселення іммігрантів із Російської імперії та СРСР, а його політичне й історичне значення дається взнаки ще й понині. Повторне відкриття та інтерпретація голоду в 1987-1988 рр. відіграло в Україні вирішальну роль у дискусіях між прихильниками демократизації й захисниками комуністичної ідеології. Відтак тема голодомору (нове слово, створене для визначення масового знищення населення за допомогою голоду) опинилася в епіцентрі політичних і культурних дискусій, стала складовою процесу державного й національного будівництва.

Однак до 1986 р., коли Роберт Конквест опублікував свої “Жнива скорботи”, історики фактично ігнорували цю виняткову подію. Річ не в тому, що не було доступної документації (це я зрозумів, читаючи доповіді дипломатів Б.Муссоліні). Завдяки масовим переміщенням населення у XX ст., примусовим чи з інших причин міграціям, наслідки яких були добре задокументовані (дипломатичні донесення, туристичні звіти, спогади свідків і жертв) промовистого матеріалу було більш, ніж достатньо.

Вражає те, наскільки мало ми знали. У найліпшому випадку історики (Н.Ясний і А.Ноув) таки говорили про “штучно влаштований голод”, проте тлумачили це як одиничний випадок і майже ігнорували національний аспект. Згодом М.Левін проаналізував процеси, що спричинили голод5. У гіршому випадку голод ставав нагодою для безперспективної дискусії, під час якої сам факт його існування піддавався сумніву. У СРСР, де історики навіть після 1956 р. могли говорити тільки про “труднощі з продовольчим забезпеченням”, саме слово “голод” було під забороною. В Україні його вперше офіційно вжив Щербицький у промові з нагоди 70-річчя УРСР у грудні 1987 р.

Ось чому праця Р.Конквеста (результат проекту Українського наукового інституту Гарвардського університету, одним із директорів якого був Джеймс Мейс) мала особливе значення: вона змусила істориків звернутися до базової проблеми, наголосивши на зв’язку між голодом і національним питанням, а також належним чином відокремити голод у Казахстані. Таким чином, можна стверджувати, що історіографія випадків голоду в СРСР 1920-х—1940-х рр. і голодомору починається із цієї книжки (хоча й інші автори, такі, як С.Максудов чи Ж.Медведєв, не легковажили цих подій)⁶. Те саме можна сказати й про полеміку, спричинену цією книжкою.

Завдяки своєму рівню, який значно перевищує все, дотепер написане про голодомор, вона переросла в позитивне явище, яке може розглядатися як частина процесу пізнання надзвичайного загальнолюдського й інтелектуального вимірів цих подій. Цей процес був (і досі є) надзвичайно болючим, оскільки відбувається після того, як події одержали історичну оцінку й уже існує певна “колективна пам’ять” без радянських голодувань. А це, у свою чергу, є наслідком вдалої спроби приховування й замовчування з боку Радянського Союзу й однією з ключових рис Європи XX ст. (я маю на увазі логіку, згідно з якою історики беззастережно стають на бік “переможців”). Тож будь яка згадка про голод, яким означена історія СРСР 1920—1947 рр. тягне за собою (так було в минулому, і так є тепер) повну ревізію усталених уявлень.

Кількість людей, які загинули від голоду, оцінювалась деякими істориками в 3,941 млн у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшості населення яке становили українців, та слав 6,122 млн. втрат ненародженими (всього загалом померлих з голоду понад сім мільйонів людей (переважно українців) на території Української СРР та три мільйони українців поза її межами — на Кубані, Північному Кавказі, у Нижньому Поволжі, Казахстані). Голодомор викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

2006 року Верховна рада України визнала голодомор актом геноциду українського народу, публічне заперечення голодомору в Україні вважається протиправним, але покарання за такі дії не передбачено. Голодомор визнали геноцидом українців багато країн серед яких: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава.

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd