Студенту на замітку. Реферат: Спільна аграрна політика Європейського Союзу: орієнтири для України

Спільна аграрна політика Європейського Союзу: орієнтири для України

Сільське господарство – важлива галузь економіки будь-якої країни. Орієнтуючись на європейські цінності та маючи бажання створити нову систему управління аграрним і сільським розвитком, Україна повинна переорієнтовуватися на стратегічні суспільні цілі з чітко визначеними пріоритетами та дієвими механізмами реалізації. Такий досвід та механізми має ЄС, а саме САП (Спільна аграрна політика), як окрема самостійна складова економічної політики ЄС. У середині минулого століття САП здійснювала активне стимулювання обсягів виробництва агропродукціїї та її експорту, а наприкінці – їх стримування. Такі дії – це результат постійних змін навколишнього середовища та багаторічний досвід САП, який повинні використовувати інші країни, зокрема й Україна, які намагаються поєднувати ринковий та державний механізми координації процесів в аграрній сфері, а також прагнуть ввійти до ЄС, або розглядають ринок ЄС потенційним ринком збуту.

Гадзало Я. М. Інтеграція України до спільного аграрного ринку ЄС: можливості та виклики // Вісник аграрної науки. - 2024. - № 8. -  С. 5-18.

Анотація. Окреслено основні особливості інтегрування аграрної сфери України до ЄС, обґрунтовано шляхи ефективного входження держави в європейську систему співробітництва. Акцентовано увагу на основних відмінностях функціонування соціально-економічних систем агропромислового і сільського розвитку України і ЄС, обґрунтовано важливість та шляхи зближення із спільною аграрною політикою ЄС.

Україна, в продовження виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС (набула чинності в повному обсязі в 2017 році), незважаючи на значні внутрішні і зовнішні перепони, отримала політичне рішення європейських інституцій про надання статусу кандидата, що відкрило шлях для отримання повноцінного членства у Європейському Союзі. Проте, за великим рахунком, це тільки перші, хоч і важливі етапи інтеграційного процесу. Відтепер наступає ще більш відповідальний період не тільки практичної гармонізації законодавчої та нормативної бази до основних засад всіх аспектів функціонування і розвитку європейського співтовариства, але і освоєння та дотримання суб’єктами державного управління, господарювання і громадянського суспільства України узгоджених норм і правил розвитку Європейського Союзу.

Особливо це стосується аграрної сфери, яка є важливою і специфічною складовою соціально-економічних та інших процесів у державі. Вона об’єднує всі підгалузі сільського господарства, переробну та харчову промисловості, систему контролю якості, зберігання, транспортування й інші складові логістики постачання сільськогосподарської продукції і харчових продуктів до споживачів, зовнішньоекономічну діяльність, аграрну науку й освіту. Аграрна сфера забезпечує відповідний соціально-економічний розвиток сільських територій, де проживає майже третина населення України, справляє значний вплив на екологію і навколишнє природне середовище та наразі потребує удосконалення й ефективної реалізації секторальної політики відповідно до визначених критеріїв євроінтеграції.

Слід підкреслити, що в аграрному секторі України вже відбуваються значні позитивні соціально-економічні перетворення, які формують передумови для інтегрування в європейське середовище. Проте законодавча база в Україні, яка з урахуванням наукових обґрунтувань в основному була напрацьована на початкових етапах ринкового реформування економіки під впливом політичних, лобістських та інших чинників, з часом зазнала значних хаотичних, непослідовних і суперечливих змін.

Це призвело до поглиблення монополізації аграрних ринків, порушення принципів вільної та прозорої конкуренції, необґрунтованої концентрації великих обсягів земель у власності і користуванні окремих суб’єктів господарювання. Простежується блокування розвитку обслуговуючої сільськогосподарської кооперації та біржового ринку, накопичення проблем, які стримують розвиток аграрної науки та поширення сучасних знань, недосконалість інструментів і механізмів для створення додаткових робочих місць, поширення трудової міграції сільського населення. І це тільки частина проблем, які суттєво заважатимуть процесам євроінтеграції.

Зауважимо, що аграрний сектор України все більше утверджується як провідний і перспективний для розвитку національної економіки, формуючи внутрішню продовольчу незалежність, забезпечуючи майже половину валютних експортних надходжень у державі, водночас відіграючи зростаючу роль у подоланні голоду в багатьох країнах світу. Ці та інші чинники визначають його найважливішим напрямом для вдосконалення державної політики з питань ефективного входження України до співтовариства. Тим більше, що спільна аграрна політика ЄС (САП ЄС), яка ще на початковому етапі була визначена як базова складова при утворенні союзу, на сьогодні залишається ключовою та дуже чутливою для розвитку загального внутрішнього ринку.

Надзвичайно важливою особливістю на сьогодні є також те, що порівняно з країнами Західних Балкан, Туреччиною і Молдовою як кандидатами вступу до ЄС, секторальне входження аграрної сфери України за своїми обсягами оброблювальних сільськогосподарських земель, аграрної продукції, ринком різноманітних послуг, а також наявними проблемами розвитку сільських територій, кількістю сільського населення, що є важливими критеріями для надання фінансової допомоги із загального бюджету ЄС аграрним секторам країн-членів співдружності, визначатиме її як одну із найбільших потенційних споживачів сільськогосподарських субсидій.

Перспектива входження таких країн до співтовариства, особливо з урахуванням України, об’єктивно вимагатиме відповідних змін як у формуванні, так і в удосконаленні інструментарію розподілу та використання загального бюджету ЄС з метою, щоб це не відбулося за рахунок зменшення субсидування інших країн-членів ЄС, що вже викликає у них певні побоювання. Адже ст. 174 Договору про створення ЄС визначає, що «Союз розробляє та проводить політику зміцнення своєї єдності з метою гармонійного розвитку Союзу. Головною метою є зменшення різниці у рівнях розвитку різних регіонів і відставання найбільш неблагополучних територій».

Для України ситуація нині ускладнюється у зв’язку з воєнною агресією, втратою значних обсягів і проблемами використання сільськогосподарських земель, з істотним обмеженням меліоративних можливостей у південних регіонах України у зв’язку з руйнацією Каховського водосховища, знищенням потужностей харчової та переробної промисловості, об’єктів логістики тощо. Безумовно, відновлення потребуватиме додаткових інвестицій, організаційних та інших зусиль насамперед з боку України.

 Об’єктивна необхідність в обмежені терміни забезпечити оновлення державної аграрної політики потребує системно врегульовувати як баланс інтересів між агровиробниками і споживачами харчових продуктів, суб’єктами фінансового ринку, експортерами й імпортерами, торговельними мережами та іншими інститутами всередині держави, так і формувати нові рівноправні та збалансовані відносини на європейському рівні, за єдиними узгодженими правилами і принципами.

Зінчук Т. О., Куцмус Н. М. Спільна аграрна політика ЄС на 2023—2027 рр.: амбіції і релевантність цілям сталого розвитку // Економіка України. - 2023. - № 11. -  С. 76-96.

Анотація. Розкрито особливості еволюції спільної аграрної політики ЄС (САП ЄС) у взаємозв’язку з проблемами й цілями розвитку сільського господарства, обумовленими потребами ринку, вимогами споживачів і суспільства. Обґрунтовано необхідність і послідовність змін пріоритетних завдань САП ЄС на різних етапах творення. Проаналізовано мотиваційні чинники модернізації САП ЄС на програмний період 2023—2027 рр., основні принципи її імплементації в умовах посилення впливу кліматичних, екологічних й продовольчих викликів і перманентної відданості Цілям сталого розвитку.

Сільське господарство традиційно посідає провідне місце в економіці ЄС, оскільки залишається потужним ринком праці на європейському континенті, вирізняється сформованою зональною спеціалізацією, формує аграрні ландшафти і виконує спектр суспільно значущих функцій. При цьому сільське господарство як високо інтенсивна галузь виробництва завдає чи не найбільшого з-поміж інших секторів економіки тиску на навколишнє природне середовище, впливає на соціально-економічні процеси регіонального і світового рівнів.

Інституціоналізація процесів управління розвитком сільського господарства країн ЄС, окреслення умов підтримки і спільних регулятивних норм юридично визначено рамками САП — єдиної європейської політики, яка стала повністю інтегрованою і реалізується у вигляді особливої форми партнерства між сільським господарством і суспільством, Європейським Союзом і його фермерами .

Реформування САП ЄС на період 2023—2027 рр. являє собою вимушений крок ЄС, який є реакцією на кризи, що загрожують глобальній продовольчій безпеці або впливають на постачання продовольства у світі й Європі. Для виконання вимог стосовно досягнення сталого розвитку і гармонізації його основних складових — економічного зростання, соціального залучення й захисту довкілля — у рамках САП ЄС запроваджуються нові підходи з підтримки фермерів, зменшення їх залежності від мінеральних добрив, ведення сталого сільськогосподарського виробництва, посилення позицій у харчовому ланцюжку, доступності до прозорого (справедливого) ринку і захисту від ринкових дисбалансів.  

Поточна ситуація в європейському сільському господарстві характеризується значним переліком специфічних особливостей, які виявляються в трьох напрямах:

1) формування аграрного ринку праці;

2) використання природних і земельних ресурсів;

3) забезпечення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Для розуміння мотивації і змісту нових реформ САП ЄС важливо зупинитися на розгляді домінуючих тенденцій розвитку європейського сільського господарства крізь призму кожного з цих напрямів.

Ринок праці. Основні гравці на європейському ринку робочої сили — це фермери, для яких сільське господарство є найважливішою сферою прикладання праці, а фермерство виступає традиційним видом сімейної діяльності. У сільському господарстві (рослинництві, тваринництві, мисливстві й пов’язаних з ним послугах) зайнято 8,7 млн осіб, або 4,2 % зайнятих у ЄС у 2020 р. Розподіл зайнятих у сільському господарстві є нерівномірним за членами ЄС: особливо значним роботодавцем ця галузь є для таких країн, як Румунія (20,9 %), Болгарія (16,6 %), Греція (9,7 %) і Польща (9 %). Серед основних проблем, під впливом яких формується кон’юнктура аграрного ринку праці, найбільш серйозними за останні роки виявилися такі:

- зменшення кількості фермерських господарств і частки зайнятих у сільському господарстві (їхня питома вага за 2005—2020 рр. скоротилася з 6,4 до 4,2 %);

- лише незначна частка (10,2 %) керівників ферм здобули повну професійну підготовку; більшість з них мають лише практичний сільськогосподарський досвід і базову освіту.

В окремих країнах, наприклад, у Румунії і Греції, рівень такої підготовки особливо низький — лише 0,7 % керівників ферм мали повну сільськогосподарську освіту. Протилежна ситуація спостерігається в чотирьох країнах ЄС, де понад 30 % фермерів здобули належну повну професійну підготовку. Це Нідерланди (62,6 %), Люксембург (53,1 %), Франція (38,4 %) і Чехія (35,8 %);

- невеликою є кількість молодих фермерів віком до 35 років (на них припадає всього 6,5 %); зростає кількість жінок серед керівників фермерських господарств віком до 55 років. Управління фермами в основному здійснюється чоловіками літнього віку: лише 11,9 % керівників ферм (обох статей) відносилися до категорії осіб віком до 40 років;

- гендерний дисбаланс серед фермерів набув особливого прояву в таких країнах — членах ЄС, як Нідерланди (лише одна з кожних 20 фермерів, а це 5,6 %, — жінка). Аналогічна проблема є характерною для Мальти (10,8 % усіх фермерів), Німеччини (10,8 %), Данії (10,9 %), Ірландії (11,4 %). Відносного гендерного балансу досягли тільки Латвія і Литва (відповідно, 44,8 і 44,9 % фермерів становлять жінки). Отже, фермерство в ЄС — це достатньо маскулінізована сфера діяльності: у 2020 р. лише 31,6 % із загальної чисельності фермерів були жінками.

Еволюція ферм і сільськогосподарських угідь. У ЄС ведення сільськогосподарського виробництва забезпечують 9,1 млн фермерських господарств із загальною площею сільгоспугідь у користуванні 157 млн га (38 % від усієї земельної площі ЄС). Переважна частка ферм (63,8 %) здійснює виробництво на площі до 5 га.

З позиції обсягів виробництва сільськогосподарської продукції чітко сформувалися три групи ферм: 1) напівнатуральні з переважною орієнтацією на задоволення власних потреб у продуктах харчування. Як правило, це мікроферми (3,1 млн господарств) із стандартним обсягом виробництва (оцінюється менше ніж 2000 євро на рік, що сумарно становить лише 1 % від загального обсягу виробництва продукції сільського господарства в ЄС); дві третини таких ферм споживають більше половини власної продукції; 2) малі й середні сімейні ферми. Це 2,5 млн фермерських господарств (63,7 %) з обсягами щорічного виробництва у вартісному діапазоні від 2000 до 8000 євро; 3) великі сільськогосподарські підприємства із закріпленою юридичною формою господарювання, у тому числі у вигляді кооперативу. Таких підприємств у ЄС налічується 299 тис., або 3,3 % від загальної кількості європейських ферм. Вони мають значно вищі, ніж у попередніх групах підприємств, обсяги сільськогосподарського виробництва, які можуть сягати понад 250 тис. євро на рік. Ці господарства відносяться до великих сільськогосподарських підприємств; з них 44,5 % мають форму аграрного холдингу.

Попова О. Л. Зелена архітектура САП ЄС: орієнтири для розбудови при повоєнному відновленні України // Економіка України. - 2023. - № 8. - С. 78-96.

Анотація. Розкрито такі новації зеленої архітектури Спільної аграрної політики (САП) ЄС у 2023—2027 рр., як посилена обумовленість підтримки сільгоспвиробників за дотримання ними базових екологічних і кліматичних стандартів господарювання, участь у екосхемах, децентралізація стратегічного планування з розробленням країнами — членами ЄС національних планів САП. Узагальнено інструменти їх реалізації. Обґрунтовано пропозиції щодо розбудови зеленої архітектури національної аграрної політики і практики при повоєнному відновленні.

Подолання неблагополучних наслідків для українських аграріїв, агровиробничих ресурсів і довкілля через воєнну агресію проти України потребуватиме першочергової уваги. Разом з тим актуалізується важливість зеленого курсу відновлення агропродовольчого комплексу, в тому числі з урахуванням екологічних стандартів відповідно до Європейського зеленого курсу (ЄЗК) і Спільної аграрної політики (САП) ЄС.

Фахівці радять Україні запроваджувати засади ЄЗК якнайшвидше, щоб європейські фермери та інвестори, які інвестуватимуть в країну після війни, знайшли ті самі рамкові умови ведення господарства, що й у ЄС, оскільки вони не погодяться, щоб тут стандарти були знижені через складну ситуацію. Нині в Україні недостатньо готовності й потенціалу для реалізації Спільної аграрної політики ЄС, тож потрібно через детальне вивчення її засад покращити рівень компетентності, готовності до дій вітчизняних сільгоспвиробників і загалом інституційне забезпечення зеленого курсу.

Вітчизняні сільгоспвиробники можуть виявитися не готовими до застосування європейських стандартів екології при виробництві агропродовольства, у тому числі через необізнаність і недостатню поінформованість. Дотримання екологічних стандартів призводить до збільшення собівартості виробництва, отже, актуалізується надання фінансової підтримки аграріям. Громадяни країн — членів ЄС згодні платити більше сільгоспвиробникам, у тому числі за суспільні послуги, які зазвичай не оплачуються ринком (догляд за сільською місцевістю, збереження агроландшафтів, захист біорізноманіття, пом’якшення наслідків зміни клімату, належне утримання худоби тощо).

Витрати на підтримку фермерів у рамках САП становлять близько 33 центів/день на одного громадянина ЄС. У перерахунку це 13 грн, однак за нинішнього зниження платоспроможності українців їх можливості сплачувати таку підтримку сільгоспвиробникам обмежено. З огляду на це, зелений курс має стати мотивом і запорукою фінансової допомоги країнами Європи і світу для повоєнного відновлення агросектору України з метою його сталого розвитку і забезпечення належної якості українського агропродовольства для цивілізаційних потреб.

Можна очікувати наростання екологічного протекціонізму, екологічні стандарти дедалі більше ставатимуть бар’єром для виходу вітчизняного агропродовольства на європейський і світовий ринки. Наразі влада Словаччини заборонила реалізацію українського зерна і борошна через, як заявлено, виявлені в них залишки забороненого в ЄС пестициду і не рекомендує імпортувати українське зерно.

Інші європейські країни не підтримали висунуту причину обмеження імпорту з України, але необхідність підвищувати агроекологічну репутацію країни, імплементуючи еколого-кліматичні стандарти ЄС, розбудовувати аналогічну зелену архітектуру (Green architecture) національної аграрної політики і практики є очевидною. Таким чином, детальне дослідження еволюції, елементів і сучасних трендів зеленої архітектури САП ЄС, безумовно, на часі.

Попова О. Л. Стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні до 2030 року (перший публічний варіант проєкту): відповідність вимогам САП ЄС // Економіка України. - 2024. -№ 6. - С. 49-70.

Анотація. Розглянуто відповідність ключових цілей першого публічного варіанта проєкту Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні до 2030 року Спільній аграрній політиці ЄС і виявлено обмеженість екологічних цілей. Висвітлено невідповідність передбаченого в проєкті Стратегії переліку індикаторів результативності індикаторам САП ЄС і Національних стратегічних планів держав — членів ЄС. Сформульовано пропозиції стосовно доповнення переліку індикаторів проєкту Стратегії з урахуванням індикаторів САП ЄС, що означатиме більш належне узгодження інституційних рамок аграрного розвитку з політикою Євросоюзу.

Новацією реформи САП ЄС на програмний період 2023—2027 рр. є започаткування розроблення країнами — членами Національних стратегічних планів для всієї САП (СAP Strategic plans), включаючи Компонент І — ринкові заходи і Компонент ІІ — сільський розвиток (у попередній період п ни подавалися країнами-членами лише за Компонентом ІІ).

Такий підхід забезпечує більшу гнучкість для країн-членів у адаптації заходів аграрного і сільського розвитку до місцевих умов, дозволяє реалізувати різні рівні екологічних амбіцій (політика «різних швидкостей»).   На рівні ЄС були задані ключові цілі САП (дев’ять цілей і одна наскрізна), набір інструментів для їх досягнення та індикатори результативності заходів стосовно досягнення цілей. Країни-члени інкорпорували їх у свої НСП. Європейська комісія перевірила відповідність стратегічних планів ключовим цілям САП, у тому числі засадам Європейського зеленого курсу (ЄЗК) (EU Green Deal). Прогрес у досягненні задекларованих цілей CAП відслідковується за допомогою визначених індикаторів, при цьому важливо мати на увазі, що індикатори стосуються й галузевої відповідності ЄЗК. Стратегічні плани були надані країнами-членами наприкінці 2022 р. і схвалені ЄК.

Починаючи з 2024 р. країни-члени для моніторингу виконання НСП готуватимуть річні звіти за системою індикаторів результатів (огляд ефективності), узгоджених на рівні ЄС. У 2025 р. Європейська комісія проведе аналіз ефективності кожного стратегічного плану з рекомендацією, за необхідності, подальших конкретних заходів, а у 2027 р. — їх повторний перегляд. У разі виявлення більш як 25 % відхилень ЄК може вимагати від країни підготувати план дій із заходами виправлення ситуації.

Передбачена й система винагороди за ефективність: країни-члени, які досягнуть запланованих рівнів, отримають «бонус» (зокрема, щодо охорони довкілля і клімату) в розмірі 5 % від виділених їм фондів на сільський розвиток на 2027 р. У короткому огляді 28 стратегічних планів країн-членів ЄК відзначає, що всі вони підтримують життєздатний дохід ферми і стійкість аграрного сектору як ключову мету.

Базова підтримка доходу для сталого розвитку (Basic income support for sustainability — BISS) служить запобіжним засобом для фермерів, дозволяє усунути розрив між сільськогосподарським доходом і середньою заробітною платою по економіці в цілому; завдяки використанню різних комбінацій інструментів досягається прогрес у перерозподілі виплат від великих до менших ферм; забезпечується підтримка фермерів — учасників екосхем.

Виплати підтримки доходів залежать від дотримання фермерами стандартів хороших сільськогосподарських і екологічних умов (Good agricultural and environmental condi tions — GAEC). Підтримка надається також для покращення ситуації у сільськогосподарських секторах, які зазнають труднощів і є важливими з соціальних, економічних і екологічних міркувань, зокрема, для вирощування бобових культур (зросте на 25 % порівняно з 2022 р.), для зменшення залежності ЄС імпорту рослинного білка для кормів і пом’якшення дефіциту азотних добрив. Інвестиції у модернізацію ферм ЄС включають фінансування технологій оптимального і скороченого використання мінеральних добрив, переробки біомаси, енергоефективності, точного землеробства.

Новаційний підхід САП ЄС до національного стратегічного планування з розробленням і реалізацією країнами-членами своїх НСП з 2023 р. окремими дослідниками піддається критиці. Вони зазначають, що обмежуються можливості маневру країн — членів ЄС, разом з тим проявляється національний контекст, у якому діє CAП, що визначає різне використання доступних інструментів для досягнення аналогічних цілей; стратегічні заяви подеколи не відповідають набору заходів політики, визначеному в бюджетних асигнуваннях; деякі заходи виявляються більш дискримінаційними, ніж інші (Cagliero, Vassallo, Pierangeli et al., 2023). Основною метою оцінки є все-таки підзвітність державних видатків, тоді як важливим є забезпечення ефективності аграрного і сільського розвитку (Cagliero, Licciardo, Legnini, 2021). В. Л. Качурінер (2021), Л. Старікова (2022) справедливо підкреслюють, що факт передання в оновленій САП компетенції з конкретизації аграрної політики на рівень країн-членів надає Україні шанс на ефективну євроінтеграцію.

Національна аграрна політика в подальшому має змінюватися виключно у фокусі запровадження цілей САП ЄС, узгодження напрямів і форматів; уже сьогодні потрібно провести паралелі між інструментами САП і підтримкою аграрного сектору України, щоб привести останню в максимально можливу відповідність.

Таким чином, зміщення акценту CAП ЄС з дотримання жорстких вимог на досягнення результатів означає, що ще ретельніше відслідковуватимуться результативність і прогрес реалізації НСП за визначеними індикаторами.

Кваша С. М., Вакуленко В. Л. Спільна аграрна політика Європейського Союзу: досвід та перспективи для України  // Інтелект ХХІ. – 2023. - №4. - с. 9-13.

Анотація. Присвячено визначенню особливостей Спільної аграрної політики Європейського Союзу як важливого напрямку політики ЄС на сучасному етапі. Досліджено основні особливості Спільної аграрної політики ЄС, надано основні визначення даного поняття. З’ясовано особливості історичного розвитку та визначено основні етапи еволюції Спільної аграрної політики. Визначено структуру Спільної аграрної політики Європейського Союзу.

Аграрний сектор на сьогодні є стратегічно важливим для України. Враховуючи наявність значної кількості природних ресурсів, що становлять основу для вирощування та подальшого виробництва сільськогосподарської продукції, аграрна промисловість є одним із основних секторів української економіки. Окрім цього, частка експорту аграрної продукції у загальній структурі експорту складає понад 40%, частка аграрної продукції у структурі ВВП – 10%. Усе це свідчить про важливість даної галузі виробництва у структурі економіки України.

Таким чином, для України наразі стратегічним напрямком розвитку економіки є розвиток сільського господарства – шляхом запровадження новітніх підходів до вирощування та виробництва аграрної продукції, шляхом екологізації аграрного сектору, шляхом запровадження передових технологій тощо. Усе це, у свою чергу, забезпечує сталий розвиток держави та становить основу її продовольчої безпеки. Однак, у 2022–2023 рр. Україна стикається з новими викликами у аграрному секторі, пов’язаними з повномасштабною війною та її негативними наслідками.

Наявний стан аграрного сектору зумовлює необхідність запровадження дієвих підходів, спрямованих на його вдосконалення, одним із яких ми вбачаємо досвід Спільної аграрної політики Європейського Союзу – ефективної політики Європейського Союзу, яка полягає у комплексному розвитку аграрного сектору та аграрного ринку. Окрім цього, враховуючи поступову європейську інтеграцію України, запровадження досвіду Спільної аграрної політики позитивно вплине на адаптацію економіки України у даному контексті. Відповідно, важливим та перспективним є запровадження досвіду Спільної аграрної політики ЄС в аграрному секторі України на сучасному етапі.

Європейський Союз на сучасному етапі є одним із найбільш яскравих прикладів економічної інтеграції країн. Дана міжнародна організація передбачає не лише політичне, але й економічне об’єднання держав-членів, створення спільного ринку та запровадження спільних державних стандартів у різних сферах, передбачених спільною компетенцією ЄС. Враховуючи це, Європейський Союз здійснює спільну політику у різних сферах, запровадження чого позитивно впливає на інтеграцію країн даної міжнародної організації та сталий і позитивний розвиток об’єднання. Таким чином,

Спільна аграрна політика є однією зі складових економічної інтеграції країн Європейського Союзу, а також одним із проявів спільної політики країн ЄС, що дає можливість забезпечувати достатній рівень розвитку аграрної галузі. У наукових колах існує низка визначень поняття Спільної аграрної політики ЄС: Л. Чередниченко зазначає, що Спільна аграрна політика ЄС є доволі складним механізмом, який охоплював (охоплює) сотні регулювань на усіх ділянках сільськогосподарського виробництва, переробки та реалізації продукції.

В. Чижиков та О. Вінська, у свою чергу, визначають Спільну політику Європейського Союзу як єдину для усіх країн, що входять до складу організації, систему наднаціоналізованих заходів в аграрному секторі, яка спрямована на створення необхідних умов для формування та розвитку багатофункціонального, стійкого та конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва у межах Європейського Союзу.

Отже, Спільна аграрна політика ЄС є ефективним інструментом, сукупністю наднаціональних заходів, які запроваджуються в аграрному секторі організації та спрямовані на досягнення поставлених цілей, що не є усталеними та можуть змінюватись в залежності від внутрішніх або зовнішніх умов. Це сукупність механізмів дієвого впливу на аграрний сектор з метою його сталого розвитку, що здійснюється на наддержавному рівні у межах ЄС, завдяки чому здійснюється розвиток аграрного сектору як стратегічно важливої галузі економіки ЄС.

Окрім цього, Спільна аграрна політика ЄС почала запроваджуватись ще у 1957 році: на цей час у Договорі про заснування Європейського Союзу від 1957 році зазначалась потреба у врегулюванні аграрно політики та підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

У 1962 році було створено Європейський фонд скерування та гарантій сільського господарства, який здійснював фінансове забезпечення ринкових режимів аграрної політики ЄС. У 1972–1992 рр. приймались директиви, що передбачали інноваційний розвиток сільського господарства, надання фінансової допомоги перспективним фермерам, вдосконалення виробничих потужностей тощо. У 1992–1999 були прийняті ряд заходів, які передбачали увагу до питань навколишнього середовища, соціального благополуччя та охорони здоров’я, з якими пов’язаний аграрний сектор.

Протягом наступних періодів розвитку Спільної аграрної політики ЄС також запроваджувались низка реформ, пов’язаних з постійним вдосконаленням аграрного ринку. Відповідно, Спільна аграрна політика ЄС еволюціонувала протягом тривалого проміжку часу, що підкреслює те, що даний напрямок політики ЄС змінюється відповідно до умов зовнішнього середовища та потреб ринку.

Кваша С. М., Павленко О. М., Вакуленко В. Л. Базові цілі спільної аграрної політики європейських країн та еволюція розвитку ПВЗВТ Україна – ЄС // Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки. - 2024. - № 3 (75). - с.129-133.

https://journals.maup.com.ua/index.php/economics/article/view/4412/4722

Анотація. Проведено детальний аналіз особливостей Спільної аграрної політики ЄС. Розглянуто структуру Спільної аграрної політики Європейського Союзу. Визначено базові цілі Спільної аграрної політики ЄС. З’ясовано роль базових цілей. Розглянуто зміни у контексті цілей Спільної базової політики Європейського Союзу, які були внесені з прийняттям відповідних нормативно-правових актів у 2021 році. Визначено особливості відносин України та ЄС у рамках ПВЗВТ. Підкреслено важливість інтеграції норм Спільної аграрної політики ЄС та базових цілей Спільної аграрної політики з метою покращення розвитку відносин України – ЄС у контексті ПВЗВТ Україна – ЄС.

Протягом останніх десяти років співпраця України та ЄС невпинно покращується, що зумовлено європейською орієнтацією зовнішньої політики України у різних напрямках, а також укладанням низки угод, які лише підкріплюють співпрацю України та Європейського Союзу. Одним із найбільш важливих векторів співробітництва України та ЄС є сільське господарство: сталий розвиток сільськогосподарської галузі, забезпечення громадян високоякісною продукцією, впровадження інновацій та підвищення продуктивності аграрного сектору є важливою метою розвитку сільського господарства як для України, так і для ЄС.

Україна сьогодні розділяє цінності та цілі аграрної політики Європейського Союзу і поступово інтегрує у свою практику положення Спільної аграрної політики Європейських країн. Особливо важливим це є саме у рамках Поглибленої та всеохопної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС (ПВЗВТ) – широкомасштабної за своїм змістом торговельної угоди між Україною та ЄС, що є частиною Угоди про асоціацію. Дана угода передбачає поліпшення торговельної співпраці України та Європейського Союзу. Важливим є те, що саме аграрна продукція слугує однією з основних статей експорту України до країн ЄС, тому розуміння засад Спільної аграрної політики та її цілей допоможе краще усвідомити особливості еволюції розвитку ПВЗВТ Україна – ЄС. Саме даний напрям поки не є достатньо вивченим.

Від самого свого створення у 1992 році Європейський Союз демонструє яскравий приклад об’єднання європейських країн з різною метою. Одним із найбільш важливих напрямів інтеграції країн у межах ЄС є саме економічна співпраця, яка досягається завдяки різним напрямам спільної політики європейських країн. Спільна аграрна політика європейських країн (ЄС) сформувалась ще у 1956–1957 рр., коли були висунуті основні цілі даної спільної політики європейських держав.

На той час було створено Європейська економічна спільнота, яка об’єднувала спершу шість європейських країн. Саме у цей час були закладені основи Спільної аграрної політики ЄС, оскільки після формального припинення існування даної організації саме ЄС став її наступником. Згідно з визначенням, Спільна аграрна політика ЄС – це партнерство між суспільством та сільським господарством, яке забезпечує стабільне постачання продовольства, гарантує доходи фермерів, захищає навколишнє середовище та підтримує життєдіяльність сільських територій.

Крім того, вона є інтегрованою системою заходів, які сприяють забезпеченню підтримки цін на аграрну продукцію, а також дають змогу субсидіювати виробництво сільськогосподарських товарів. Також Спільна аграрна політика ЄС є одним із найефективіших інструментів, сукупністю наднаціональних заходів, що впроваджуються в аграрному секторі європейських держав, метою яких є саме досягнення поставлених цілей, які не є усталеними та можуть змінюватися періодично. Спільна аграрна політика ЄС здійснюється на наддержавному рівні, що дає можливість розвивати аграрний сектор, який виступає у якості стратегічно важливої галузі економіки ЄС.

Особливо важливим аспектом Спільної аграрної політики європейських країн є цілі, згідно з якими дана політика здійснюється вже протягом більш ніж півстоліття. Основні цілі Спільної аграрної політики ЄС були сформовані у 1956 році, а після закріплені Римським договором у 1957 році. Вони включали у себе наступні цілі:

- збільшення продуктивності аграрного сектору завдяки сприянню технічному прогресу; - забезпечення раціонального розвитку аграрного виробництва та раціонального використання виробничих факторів;

- забезпечення належного рівня життя для тих осіб, які зайняті у сільському населенні, наприклад, шляхом збільшення рівня їх доходу;

- стабілізація ринків аграрної продукції, захист виробників та споживачів від різних негативних зовнішніх факторів;

- гарантування забезпечення населення країн-членів Європейського Союзу продуктами харчування високої якості завдяки власному виробництву аграрної продукції за доступними цінами.

Крім того, постійно впроваджуються різні реформи, які сприяють підвищенню рівня розвитку аграрного сектору Європи. Окрім цього, згідно з актуальними джерелами, протягом останніх років Спільна аграрна політика європейських країн перебуває на етапі реформування, відповідно до чого також відбуваються певні зміни у контексті базових цілей Спільної аграрної політики. Регуляторами цих змін виступають наступні нормативно-правові документи:

- Регламент ЄС 2021/2115, який був прийнятий 2 грудня 2021 року та визначає правила підтримки стратегічних планів країн ЄС, які ними розробляються у межах Спільної аграрної політики;

- Регламент ЄС 2021/2116 – був прийнятий 2 грудня 2021 року. Визначає особливості фінансування, управління та моніторингу спільної аграрної політики.

- Регламент ЄС 2021/2117 – був прийнятий також 2 грудня 2021 року. Даний регламент вносить зміни до деяких попередніх, які визначають організаційні аспекти впровадження Спільної аграрної політики.

Наведені цілі Спільної аграрної політики європейських країн (Європейського Союзу) на сьогодні і досі залишаються актуальними. Важливим аспектом Спільної аграрної політики ЄС є забезпечення високого рівня розвитку аграрного сектору, і при цьому приділення належної уваги добробуту працівників, які зайняті в аграрному виробництві, сприяння підвищенню рівня якості аграрної продукції, яку споживають саме громадяни країн ЄС, підвищення продуктивності виробництва аграрної продукції тощо. Усе це досягається шляхом впровадження різних заходів у рамках Спільної аграрної політики.

Ще більше:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Замовляйте:

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd