Студенту на замітку: Психологія спілкування. Структура та функції спілкування

Структура та функції спілкування

Аналіз поняття "спілкування", особливостей його розвитку в онто­генезі та філогенезі показує його складність, багатогранність і багаторівневість. Це знайшло своє відображення й у спробах визначити го­ловні функції, структуру та рівні спілкування.

Функціями спілкування вважають ті ролі або завдання, які виконує спілкування у процесі соціального буття людини. Якщо узагальнити підходи більшості дослідників, то можна виокремити такі функції спіл­кування: обмін ^інформацією, узгодження і коригування дій у спільній діяльності та регуляція емоційного життя людини (Г. Андрєєва, Б. Паригін, Б. Ломов).

Інші дослідники намагаються розширити "репертуар" цих функцій за рахунок їх уточнення та подрібнення. Наприклад, Я. Карпенко за критерієм мети виокремлює вісім функцій:

1) контактна функція - налагодження контакту як стану взаємної готовності до приймання і передавання повідомлень і підтримки вза­ємозв'язку у вигляді постійної взаємоорієнтації;

2) інформаційна функція - обмін повідомленнями, думками, заду­мами, рішеннями;

3) спонукальна функція - стимуляція активності партнера для спря­мування його на виконання певних дій;

4) координаційна функція - взаємне орієнтування й узгодження дій під час організації спільної діяльності;

5) функція розуміння - адекватне сприймання і розуміння смислу по­відомлення і взаємне розуміння - намірів, настанов, переживань, станів;

6) емотивна функція - спонукання виникнення в партнера потріб­них емоційних переживань, а також зміна за його допомогою своїх переживань і станів;

7) функція формування відносин - усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та ін­ших зв'язків співтовариства, у якому діє індивід;

8) функція здійснення впливу - зміна стану, поведінки, особистіс- но-смислових утворень партнера.

Під структурою спілкування розуміють сукупність головних еле­ментів, з яких складається процес.

Логічним підґрунтям для моделювання структури спілкування як процесу загалом Б. Паригін узяв характеристику його відносно авто­номних елементів, які відрізняються один від одного набором своїх специфічних якостей і виконують функції:

- суб'єкта спілкування;

- засобу спілкування;

- потреби, мотивації і мети спілкування;

- способів взаємодії, взаємовпливу і відображення впливів у про­цесі спілкування;

результатів спілкування.

Поряд із виокремленням і диференціацією окремих елементів спіл­кування, можливий і узагальнений, інтегральний підхід до його структурування. У цьому випадку правомірно говорити не про окремі еле­менти, а про різні боки, або пласти процесу спілкування загалом.

За Б. Паригіним спілкування має два боки: внутрішній, перцептивно-комунікативний, пов'язаний із психічним станом партнерів зі спіл­кування за певного рівня адекватності або неадекватності їх сприй­мання і взаєморозуміння один одного, а також зовнішній, інтерак­тивний, пов'язаний з їхньою поведінкою і взаємодією.

Говорячи про перспективи доповнення сучасного бачення і досліджен­ня багатогранного процесу людського спілкування, Б. Паригін уважає, що заслуговують на особливу увагу насамперед ті його боки, які по­в'язані з характеристикою як рефлексії, так і тих стосунків, які скла­даються в ході взаємодії і взаємовпливу людей один на одного.

Г. Андрєєва пропонує характеризувати спілкування шляхом виок­ремлення в ньому трьох взаємопов'язаних боків: комунікативного, інтерактивного та перцептивного. Комунікативний бік спілкування, або комунікація у вузькому значенні слова, полягає в обміні інформа­цією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивний бік спілкуван­ня становить організація взаємодії між партнерами зі спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, але й діями. Перцептивний бік спілкування передбачає, що партнери зі спілкування сприймають і пізнають один одного, а на цьому ґрунті виникає взаєморозуміння.

На підставі характеру мети і, як наслідок, - психологічної дистанції між партнерами, виокремлюють такі рівні спілкування:

ритуальний, або соціально-рольовий рівень, де метою спілку­вання є виконання очікуваної від людини ролі, демонстрація знання норм соціального середовища; спілкування має анонімний характер, незалежно від того, відбувається воно між незнайомими, знайомими чи близькими людьми;

діловий, або маніпулятивний рівень; метою такого спілкування є організація спільної діяльності, пошук засобів підвищення ефектив­ності співробітництва; партнери оцінюються з позиції їхніх функціо­нальних якостей;

інтимно-особистісний рівень; мета - задоволення потреби в ро­зумінні, співчутті, співпереживанні; для спілкування характерні пси­хологічна близькість, емпатія, довірливість.

Узагальнюючи різні підходи до поняття спілкування, його функцій і структури, доходимо висновку: спілкування - це двосторонній або багатосторонній процес налагодження й розвитку контактів між людьми, зумовлений їхньою потребою у спільній діяльності. Як су- б'єкт-об'єкт-суб'єктна взаємодія, спрямована на виконання спільного завдання, спілкування з необхідністю містить обмін інформацією між людьми, їхнє взаємне сприймання та розуміння, взаємовплив один на одного. У філогенезі спілкування є формою життєдіяльності соціаль­них індивідів, засобом передання культури і суспільного досвіду. В онтогенезі це важливий засіб соціалізації людини, формування її соціальних і психологічних властивостей, якостей і характеристик.

Як конкретна форма взаємодії, обміну інформацією, взаєморозу­міння та взаємовпливу спілкування є виявом активності особистості та соціальних груп, засобом регуляції їхньої поведінки, діяльності та відносин. Єдність різних боків і функцій спілкування не виключає відносної самостійності якоїсь із них у конкретних різновидах і фор­мах спільної діяльності. Кожна має свій зміст, функції та механізми, що і визначає її специфіку та місце у цілісній структурі спілкування.

Зливков, Валерій.  Сучасні тренінгові технології: інтегративний підхід [Текст] / В. Зливков, С. Ліпінська, С. Лукомська. - Київ: Лисенко М. М., 2020. – 208.