Студенту на замітку: Психологія спілкування. Розуміння як психологічна проблема

Розуміння як психологічна проблема

"Немає психологічного процесу більш важливого і одночасно більш складного, ніж розуміння, і ніде наукова психологія не роз­чаровувала більше тих, хто звертався до неї за допомогою", - таким чином оцінював проблему розуміння Дж. Міллер. Тому не випадко­во дослідники вважають проблему розуміння однією з нез'ясованих. Ілюстрацією цього може бути те, що майже в усіх публікаціях проблему розуміння визнають надзвичайно складним феноменом, який важко піддається аналізові.

Увагу психологів проблема розуміння привернула порівняно недав­но: до 20-х років нашого століття цьому питанню присвячували лише поодинокі публікації та розділи в монографіях про загальні питання психології (В. Дільтей, Е. Шпрангер, В. Штерн, А. Мессер, К. Бюлер, Е. Джекобсон, Т. Мур тощо). З того часу психологічна література по­повнилася значною кількістю праць, у яких було здійснено спроби з'ясувати ті чи інші боки процесу розуміння, його перебігу і специфі­ ки. Однак дослідження зазначеної проблеми відбувалося спорадично, що дало підстави О. М. Соколову в 40-х роках висловити сподівання про те, що в майбутньому психологія побачить у дій проблемі "велике поле діяльності".

У вітчизняній психологічній науці дослідження процесу розуміння почалося з вивчення його природничо-наукових основ. І. Сєченов пи­сав у "Елементах думки" про те, що якщо вдуматися хоч трохи в змо­ви розуміння ДЗМКИ, то в результаті виявляється, що ключем до нього може бути лише особистий досвід у широкому значенні слова. Будь- яка думка являє собою відголосок того, що існує, що трапляється або можливе, і в цьому сенсі вона - це досвід, різною мірою узагальнений.

Про роззміння як актуалізацію тимчасових зв'язків (асоціацій), на­бутих у минулому досвіді, говорив І. Павлов. Знання певних відносин зовнішнього світу, стан, за якого утворюється їхній зв'язок, він нази­вав "асоціацією". Коли людина наступного разу користується асоціа­ціями, то це називається "роззміння". І. Павлов розрізняє в конкрет­ному й абстрактному мисленні два основні принципи: пізнання і ро­ззміння дійсності. Процес пізнання дійсності полягає у створенні тимчасових зв'язків, яким відповідають певні відносини об'єктивної дійсності. Актуалізація цих зв'язків, а врешті-решт, використання раніше створених зв'язків - це і є роззміння дійсності. Між процеса­ми пізнання і роззміння різко окреслені межі. Ці природничо-назтсові дані було покладено в основу дослідження процесу роззміння у вітчиз­няній психології.

Щоб об'єктивно оцінити значення теоретичних і експерименталь­них праць із проблеми розуміння, слід простежити принаймні в загальних рисах "магістральні лінії" її опрацювання в сучасній психологічній науці.

Уведенню терміна "роззміння" у психологію ми завдячуємо В. Дільтею і Е. Шпрангеру. В. Дільтей, як злже було зазначено, розгля­дав поняття "розуміння" як тотожне "переживанню", яке він заважав основним методом пізнання цілісного духовного життя людини. Сфор­мулювавши принцип описання і розуміння "психічного цілого" ("внут­рішнє проникнення" у нього), В. Дільтей, Е. Шпрангер і В. Штерн сприяли становленню так званої "описової", або "роззміючої" психоло­гії. Загалом же створений напрям, на думку істориків, обмежувався лише "тзманними міркзгваннями" і будь-яких конкретних досліджень із псйхології розуміння не дав.

Початок експериментального дослідження проблеми розуміння поклали у своїх працях А. Мессер і К. Бюлер, представники вюрц- бурзької школи, а пізніше послідовники Е. Тітченера - Т. Мур і Е. Джекобсон. Якщо перші ототожнювали розуміння і мислення, то другі прагнули з'ясувати роль образів у процесі розуміння, а також значення асоціацій, пам'яті, відображення й емоційно-вольових пе­реживань. Результати їхніх пошуків залишили багато запитань, невизна­ченості та суперечливості: розуміння було зведено до асоціацій, від­чуттів і образів, а "роль таких особливих станів свідомості, як "обізна­ність", "спрямованість", "знання галузі" тощо абсолютизували". Завдя­ки цим дослідженням стало більш очевидним, що розуміння - це складний комплексний процес, який охоплює більшу частину відомих нам психічних процесів.

Гештальтпсихологи вперше звернули увагу на факт раптовості ви­конання творчого завдання, який і був покладений в основу критеріїв дослідження проблеми розуміння. При цьому розуміння розглядали як осягнення завдання за допомогою особливого інтелектуального про­цесу, який розгортається поза діяльністю і передує діям, що ведуть до успіху, тобто розв'язання проблеми. Дослідження розуміння гештальт ­психологи обмежували здебільшого феноменом раптового осяяння (інсайту), і це не привело до появи нових продуктивних ідей порівня­но, наприклад, з асоціативною психологією і теорією конструктивно­го інтелекту А. Бена.

Початок досліджень проблеми розуміння у вітчизняній психології було покладено в 40-50 рр. XX ст. в українській школі психологів, яку очолював академік Г. Костюк. Дослідження цієї школи охоплю­вали найрізноманітніші аспекти проблеми: від розуміння простих об'єктів - прислів'їв, приказок, метафор, байок до розуміння склад­ніших - казок, художніх творів, мотивів поведінки літературних персонажів, завдань тощо.

Новий сплеск інтересу до проблеми розуміння припав на кінець 80-х - початок 90-х років, що пояснювалося, з одного боку, роллю ін­формації в житті суспільства і зумовленою цим проблемою оптимізації навчального процесу і пізнання загалом, а з іншого, - розробками у сфері моделювання в галузі штучного інтелекту.

Проте, незважаючи на досить значну кількість психологічної літе­ратури із проблеми розуміння, психологія не одержала й досі відпо­відей на багато запитань, а отже, психологи змушені задовольнятися робочими дефініціями, обґрунтованість яких викликає небезпідста­вну критику. Відсутність єдиної позиції з цього питання лише підси­лювала значні розбіжності в поглядах щодо сутності, механізмів, за­кономірностей розуміння. Не останню роль у цьому відігравав і де­фіцит уявлень про зміст текстового матеріалу, на базі якого було зроблено відповідні узагальнення, адже, на думку деяких дослідни­ків, "не існує універсального, єдиного механізму, який детермінує, як людина розуміє явища і предмети дійсності у всіх випадках жит­тя. Природа цього психологічного феномена визначається як харак­тером матеріалу, так і метою діяльності суб'єкта".

У результаті виникло навіть питання про коректність орієнтації на пошук єдиного універсального механізму розуміння, який супроводжує і засвоєння мовного матеріалу, і будь-які акти пізнання, а отже, він, можливо, характерний для будь-якої діяльності людини. Якщо це так, - розмірковує, зокрема, В. Нішанов, - то сутнісні риси цього процесу мали б виявлятися не лише у спілкуванні, а й під час виконання різ­номанітних завдань повсякденної або наукової практики, у пізнава­льній і управлінській діяльності тощо. Негативна відповідь фактично означала б, що терміном "розуміння" позначено різні процеси; у тако­му разі виникає особливе питання їх ідентифікації.

Поставлене вище запитання стало предметом дослідження А. Гурової. Розглядаючи розуміння в ширшому плані - як особистісну якість людини, вона дійшла висновку, що процеси розуміння в осягненні смислу повідомлення (тексту), у мисленнєвій діяльності під час вико­нання різних завдань і у процесі прийняття рішень мають подібну психологічну сутність і механізми.

Таким чином, у психологію розуміння було введено нову лінію ана­лізу, що віднайшла й своє термінологічне оформлення як поняття здат­ності, зокрема, здатності особистості до розуміння.

Факт різноманітності підходів до проблеми розуміння та неод­нозначності терміна "розуміння" А. Брудний пояснює авторськими розбіжностями у визначенні змісту поняття розуміння. Загалом най­більше поширилися уявлення про "розуміння" як про вміння: 

1) дотримуватись заданого або обраного напряму;

2) прогнозувати;

3) давати словесний еквівалент;

4) узгоджувати програми діяльності;

5) використовувати зрозумілий раніше матеріал під час розв'язання проблеми;

6) адекватно реагувати;

7) застосовувати до дійсності, яка змінюється, наявні знання про ситуацію й об'єкти.

Причина зазначених розбіжностей у тому, що автори досліджували різні аспекти цього складного явища, а тому по-різному тлумачили слово "розуміння". Серед важливих моментів слід підкреслити здат­ність особистості зрозуміти що-небудь, самий процес розуміння, стан свідомості особистості, результат процесу тощо. Головну увагу психо­логи зосередили на дослідженні процесу розуміння, закономірностей і механізмів його перебігу, а також на дослідженні умов, від яких за­лежить ефективність процесу.

Визначено, що розуміння як процес має свою специфіку, зумов­лену, по-перше, об'єктивним змістом того, що підлягає розумінню, по-друге, психологічними характеристиками суб'єкта, його особистісним і мотивованим ставленням до предмета розуміння, по-третє, актуальними психічними потребами і станом суб'єкта. Це дало змогу дослідникам тлумачити процес розуміння як сукупний результат дії багатьох чинників, серед яких особливу роль відіграють, з одного боку, властивості самої інформації, а з іншого, - особисті риси і пси­хічний стан суб'єкта.

Серед центральних проблем розуміння є одна, від розв'язання якої залежить продуктивність будь-якого дослідження цього явища. Це проблема визначення змісту й обсягу поняття розуміння. На жаль, у цьому питанні психологи не дійшли згоди. Між тим психологія має достатню кількість конкретних досліджень, які дають матеріал для відповіді на це та інші теоретичні запитання.

Поняття "розуміння" використовують у широкому та вузькому зна­ченнях. У першому випадку його вводять у контекст аналізу всіх психо­логічних аспектів взаємодії людини з предметним світом: сприймання, пам'яті, мови тощо. Розуміння в цьому разі розглядають як атрибут будь-якого рівня пізнання, спілкування, усіх психічних процесів: запа­м'ятовування (А. Смирнов), сприймання людини людиною (О. Бодальов).

Розуміння у вузькому значенні є компонентом мислення як уза­гальненого й опосередкованого відображення істотних властивостей і зв'язків між предметами і явищами". Таке вузьке тлумачення понят­тя розуміння покладено в основу нашого дослідження, оскільки розу­міння інтерпретовано як виконання мисленнєвого завдання.

Не менш складною проблемою психології розуміння є проблема визна­чення того місця, яке посідає процес розуміння в сукупності інших пізнавальних процесів. У працях деяких авторів розуміння ототож­нюється з пізнанням. Іноді поняття розуміння наближають до ві­ дображення, через де роблять висновок про вторинність розуміння щодо відображення і його залежність від останнього. Розуміння харак­теризують і як специфічний пізнавальний процес, складне ієрархічно побудоване психічне відображення об'єктів пізнання, у результаті якого утворюються нові або відтворюються старі, але по-новому по­бачені, так чи інакше емоційно забарвлені системи концептів і обра­зів, які поєднують, власне, продукт цього відображення з відповідни­ми елементами особистих знань.

Слід зазначити, що при цьому автори вдаються до використання не дуже коректних критеріїв для виокремлення розуміння як окремого психічного процесу. Наприклад, А. Антонов уважає:

1) розуміння мож­на досягнути на різних ієрархічних рівнях пізнавального процесу, по­чинаючи від рівня передчуттів (один із виявів інтуїції), різних структур­них рівнів сприймання і закінчуючи понятійним мисленням;

2) рівень використовуваного пізнавального процесу, визначений суб'єктивною (і об'єктивною) складністю завдання на розуміння. Очевидно, що ці самі критерії можна застосувати і для обґрунтування процесу мислен­ня, адже воно також унеможливлюється без участі інших пізнавальних процесів (уваги, сприймання, пам'яті тощо). У реальному психічному акті окремі форми (процеси) злиті і невіддільні. Коли вивчають, на­приклад, сприймання, то виявляється, що неможливо створити умови, які дозволили б його відокремити від пам'яті, мислення, емоцій тощо. Усі психічні пізнавальні процеси взаємопов'язані таким чином, що виключають можливість відокремити їх у "чистому вигляді".

Наведена позиція знайшла своїх прихильників і розвивалась далі в напряму пошуку доказів того, що розуміння - це специфічний, са­мостійний психічний процес. А. Антонов зазначає також, що розгля­дати розуміння виключно як мисленнєвий процес означає звузити проблему розуміння як різновид інтелектуальної активності, спрямо­ваної на виконання певного класу завдань (як когнітивних, так і ко­мунікативних) і досягнення значущого результату. При цьому вико­нання цих завдань спирається на чуттєвий досвід і знання суб'єкта, які актуалізуються в момент виникнення розуміння.

Для пояснення розуміння як окремого психічного процесу, його динамічних характеристик А. Антонов використовує ті самі операції, що й для дослідження мислення. Далі все-таки він визнає, що розу­міння відбувається у процесі активної мисленнєвої діяльності. Концеп­цію А. Антонова продовжує розробляти В. Андросюк, який пише про те, що розуміння мови - це процес декодування повідомлення, що залучає більшу частину психічних процесів особистості, розумову дію (звичайно, дуже згорнуту і скорочену); цей процес містить і аналіз, і синтез, і узагальнення, і інші розумові дії й операції, а також відбу­вається на тлі й у процесі активної мисленнєвої діяльності.

Зливков, Валерій.  Сучасні тренінгові технології: інтегративний підхід [Текст] / В. Зливков, С. Ліпінська, С. Лукомська. - Київ: Лисенко М. М., 2020. - 208 с.