Матеріали для написання реферату
Розділ: Психологія Підрозділ: Психологія спілкування
Чи усвідомлюєте ви значущість ефектів первинності і новизни? Вони присутні в усіх сферах життя, якщо ви хочете, аби слухачі звернули увагу на певну інформацію незалежно від того, чи ви розмовляєте з однією людиною, з групою чи презентуєте щось великій аудиторії. Просто кажучи: ефект первинності означає, що ми найкраще запам’ятовуємо ту інформацію, яку повідомляють нам першою. Другою в цьому списку йде інформація, яку ми почули останньою,— це вже ефект новизни. А от інформація посередині запам’ятовується найгірше. Психолог Герман Еббінгаус (1850-1909) помітив ці ефекти, коли досліджував людську пам’ять. Ефект новизни пояснюється тим, що остання інформація ще зберігається в короткотривалій пам’яті, ефект первинності — тим, що ми подумки повторюємо першу інформацію більше разів і вона потрапляє до довготривалої пам’яті. Завдяки подальшим дослідженням пам’яті пояснено причини цих ефектів. Перша частина інформації обробляється оперативною пам’яттю і таким чином з високою вірогідністю потрапить до семантичної пам’яті. До того часу, коли ми дістанемось до паузи чи кінця бесіди, оперативна пам’ять уже виконає свою роботу і передасть інформацію далі. Тож оперативна пам’ять звільниться для нової інформації, яку можна обробити наприкінці і яка у такий спосіб збережеться в нетривалій пам’яті. Ось чому ми завжди запам’ятовуємо «початок» і «завершення». Цікаве дослідження здійснив Соломон Е. Аш (результати опубліковано в «Журналі аномальної психології» у 1946 році). Він перевірив те, як порядок слів впливає на наше сприйняття людей. Він описав людину за допомогою прикметників: • Стів розумний, старанний, перебірливий, імпульсивний і заздрісний. • Стів заздрісний, імпульсивний, перебірливий, старанний і розумний. Чи хочете ви мати справу з такою людиною? Двом групам добровольців поставили те саме запитання. Першій групі дали перше речення, а другій — друге. Перша група оцінила «Стіва» позитивно, а друга — негативно. Тепер ви розумієте, чому люди так часто покладаються на перше враження про інших, а також чому ваш вихід із ситуації (див. розділ 35) теж важливий? Коли люди ухвалюють будь-яке рішення, вони схильні брати до уваги перші й останні відомості. Отже, який висновок? Пильнуйте, щоб ваші найважливіші повідомлення містилися у вступі, а також у висновку промови. Борґ, Джеймс. Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування [Текст] / Дж. Борґ ; пер. з англ. Н. Лазаревич. - Х. : Фабула : Ранок, 2020. - 303 с. (Стр 44-45)
Чотири стадії комунікативної взаємодії Якщо ви хочете досягти від спілкування з будь-ким бажаного результату, то ваша розмова повинна пройти через чотири основні стадії. У цій частині книги ви послідовно познайомитеся з кожною з них. Стадії комунікативної взаємодії відповідають загальноприйнятим стадіям маркетингу. Адже щоб спонукати людей зав'язати з нами відносини, ми в якомусь сенсі себе рекламуємо. У маркетингу існує модель АІДА — від англійського Attention, Interest, Desire, Action («Увага, інтерес, бажання, дія»). Суть цієї моделі в тому, що в будь-якій рекламній або маркетинговій діяльності перше завдання — заволодіти увагою людини, далі потрібно викликати у неї інтерес до товару, що продається, пробудити у неї бажання їм володіти і, нарешті, переконати її перейти до дії. Такі ж і основні стадії спілкування. Стадія-1. Бажаний результат і зав'язування розмови: заволодіємо увагою співрозмовника і зав’язуємо з ним розмову. Стадія-2. Пробудження інтересу: викликаємо у іншої людини ентузіазм з приводу того, про що ми говоримо. Стадія-3. Встановлення контакту і порозуміння: зміцнюємо взаєморозуміння і пробуджуємо інтерес, щоб захопити співрозмовника розмовою. Стадія-4. Спонукання співрозмовника до дії: завершуємо бесіду так, щоб підвищити шанс досягнення бажаного результату. Звісно, кожного разу все залежить від ситуації, і не всі розмови повинні пройти через всі чотири стадії. Всі стадії необхідні, якщо ви прагнете продати щось комусь чи домовитися про зустріч з організації продажу, але навряд чи потрібно прагнути використати всіх чотири, якщо ви просто розмовляєте з людиною, з якою щойно познайомилися в кафе.
Динаміка комунікативної взаємодії Є безліч чинників, які у сукупності задають фон і визначають динаміку комунікативної взаємодії. До них відносяться: • навколишня обстановка; • ваша роль в комунікативній взаємодії; • роль співрозмовника; • ваша значимість в очах інших людей в цій ситуації; • ваша думка про співрозмовника; • наскільки, на вашу думку, доречно зав'язувати розмову в даній ситуації; • фактор ризику, наприклад ризик збентежити співрозмовника ризик припуститися помилки. Обставини ситуації. Від обставин залежить ваша оцінка можливості спілкування і початку розмови. Яка це обстановка — офіційна (наприклад, ділова зустріч) або неформальна? Може, ви перебуваєте на вечірці, в пабі або в ресторані? Якими б не були обставини, вони відіб'ються на вашому відчутті, чи доречно в даній ситуації починати розмову з незнайомою людиною. Про це ми ще поговоримо в розділі 5. Ваша роль і роль співрозмовника. Якою ви бачите свою роль в даній розмові або в даній ситуації? Чи будуть вас сприймати як старшого за положенням? Чи граєте ви в цих обставинах роль, яка вказує на ваш соціальний статус, і чи будуть вас відповідно до нього оцінювати? Ваша роль в будь- якому конкретному сценарії буде визначати ваше ставлення до можливості зав'язати розмову. Коли людина відчуває, що її роль не так вже і значима, їй важче заговорити з тим, хто здається їй більш значущим. Якби, наприклад, ви брали участь у бізнес-семінарі і ваше ім'я значилося б у числі його організаторів, за цих обставин ваша роль сприймалася б як досить значна, отже, вам було б набагато легше заговорити з учасниками семінару. Але врешті-решт все це просто гра свідомості, все залежить від способу мислення. Зовсім не обов'язково оцінювати обстановку з точки зору вашої або будь-чиєї значущості. Всі ми люди, і потрібно вміти вільно розмовляти з ким завгодно в будь-якій ситуації, незалежно від ролі. Програма, яка в вас закладена, впливає на ваші відчуття в конкретній ситуації. І звичайно, ваша роль безпосередньо пов'язана з роллю співрозмовника і зі співвідношенням цих двох ролей. Ваша значущість в очах інших людей. Ваша значущість з точки зору інших людей в певній ситуації також може визначатися роллю, яку ви в цій ситуації граєте. Але на значущість впливають і інші фактори: те, як ви одягнені, або те, що про вас розповідають, і т. д. Запитайте себе, наприклад, чи є серед присутніх люди, які вас люблять і поважають? Значимість може визначатися і вашими досягненнями, і вашої біографією— тим, що ви розповідаєте, коли з вами розмовляють і задають питання. Ваше перше враження про людину ще до початку розмови (і його враження про вас] також серйозно впливає на хід подальшої взаємодії. Трапляється, що людина заговорить з незнайомцем, і той відчуває себе незручно. А коли з тим же незнайомцем абсолютно про те саме заговорить інша людина, незнайомець відчує щось протилежне — що ця бесіда дружня і природна. Відповідна реакція, звісно, залежить від того, які наміри угледить співрозмовник, що, в свою чергу, залежить від того, про що ми думаємо перед початком розмови. Наші думки про майбутню взаємодію, про ситуацію і потенційного співрозмовника істотно впливають на враження, яке ми справляємо. Ось чому два учасники одного і того ж заходу можуть підійти до однієї людини, сказати їй одне і те саме і отримати зовсім різні відповіді. Наскільки, на вашу думку, це доречно. Динаміка комунікативної взаємодії також залежить від вашого відчуття доречності розмови в даний момент і в даній ситуації. Так, можна з упевненістю сказати, що момент перед початком весільної церемонії не підходить для розмови з нареченою на якісь загальні теми. А ось під час застілля така розмова цілком прийнятна. Всім нам іноді доводиться заводити розмову в такий момент або в такій ситуації, які даються нам не зовсім підходящими. І це відчуття впливає і на легкість, з якою ми спілкуємося, і на динаміку взаємодії. Фактор ризику. Останній елемент, від якого залежить динаміка комунікативної взаємодії, — це фактор ризику, те, як можуть бути сприйняті ваші спроби поспілкуватися. Починаючи розмову, наприклад, з працівником магазину, ви мало чим ризикуєте — в порівнянні з ситуацією, коли ви намагаєтеся запросити на побачення прекрасну незнайомку, яку ви зустріли на вулиці! Оцінивши ситуацію, в якій ви перебуваєте, яка в ній ваша роль і ваша значимість в очах інших людей, а також обдумавши, наскільки доречною є розмова в даній ситуації, ви будете готові до проходження першої стадії комунікативної взаємодії. Роудз, Марк. Як розмовляти з ким завгодно. Впевнене спілкування в будь-якій ситуації [Текст] / М. Роудз. - К. : Сварог, 2020. - 159 с. (стр 40-44) Стилі спілкування У процесі спілкування кожна людина виробляє власний його стиль, тобто сукупність найтиповіших рис поведінки у цьому процесі. З огляду на налаштованість, поведінку партнерів виокремлюють ритуальний, маніпулятивний і гуманістичний стилі спілкування. Ритуальний стиль спілкування. Суть його полягає в дотриманні співбесідниками прийнятних для певних ситуацій етикету, формальних і неформальних правил і норм поведінки. Ритуальне спілкування не має на меті змінити погляди партнера. Навпаки, відмінність у поглядах враховують усі комуніканти і завбачливо уникають усього, що може завадити контакту. Маніпулятивний стиль спілкування. За такого спілкування партнери ставляться один до одного, як до засобу досягнення цілі. Маніпулювання пронизує людське життя від народження до смерті (наприклад, діти намагаються маніпулювати батьками, які, в свою чергу, з виховною метою маніпулюють дітьми). Це означає, що маніпулювання присутнє також в усіх суспільних сферах і видах діяльності, тому мистецтво маніпулювання дуже розвинуте. Маніпулятивно впливаючи одне на одного, люди вирішують проблеми повсякденного життя. Гуманістичний стиль спілкування. Характеризує його виняткова міжособистісна довіра. Це особливе, сповідальне, інтимноособистісне спілкування, зумовлене станами переживання й усвідомлення. Люди контактують, перебуваючи в різному настрої, в різноманітних життєвих ситуаціях. Набуття особистісних життєвих принципів є передумовою їх подальших вчинків. У процесі спілкування стиль кристалізується, формується схильність до певних вчинків, супротив чуттєвим спонуканням, стереотипні навички й прийоми спілкування, тобто індивідуальний стиль спілкування. Попри певну передбачувану стереотипність поведінки, індивіди гнучкі й часто непередбачувані у спілкуванні, оскільки піддаються впливу почуттів, зміні поглядів і установок, тобто люди використовують різні стилі спілкування, але завжди схиляються до найбільш комфортного, зрозумілого й усвідомленого. У цьому виявляється манера комунікативної поведінки особистості. Хміль, Федір Іванович. Ділове спілкування [Текст] : навч. посібник / Ф. І.Хміль. - К.: Академвидав, 2004. - 280 с. (стр 12)
Типологія конфліктів В науці ще не склалося єдиної думки з приводу поняття «конфлікти» і систематизації конфліктів. При аналізі наявної літератури з даного питання прослідковується відмова від єдиної типології з використанням своєї теоретичної моделі в залежності від концепції і практики вирішення. А. Рапопорт вперше заявив про те, що не можна всі конфлікти підганяти під єдину схему. «... є конфлікти типу «сутичок», коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розраховувати можна тільки на перемогу; є конфлікти типу «дебатів», де можливі маневри, але в принципі обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; є конфлікти типу «ігор», де обидві сторони діють в рамках однакових правил, і тому вони ніколи не завершуються і не можуть завершитися руйнуванням всієї структури відносин». При аналізі конфліктів А. Рапопорт в основу їх класифікації ставив перш за все форми взаємодії суб’єктів конфлікту, який може бути позитивним або негативним, конструктивним або деструктивним у залежності від того, як він вирішується його учасниками. Розглядаючи конфлікти в залежності від їх предмету, Я.Штумскі виділив його різновиди. Економічні конфлікти, які грунтуються на економічних протиріччях, коли економічні потреби однієї сторони задовільняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибші ці протиріччя, тим сильніше зіткнення, і тому їх важко вирішити. Аксіологічні конфлікти, які базуються на протилежних цінностях і цілях, також можуть бути джерелом соціальних конфліктів. Позиційні конфлікти, виникають внаслідок протилежних інтересів соціальних груп або окремих особистостей, які займають різні стани в структурі організаційних стосунків. Відмінностями їх позиції визначається відмінність їх інтересів. Класові конфлікти. Відмінності, які існують між суспільними класами, є джерелом класових конфліктів або класової боротьби, яка може проявлятися в економічній, політичній та ідеологічній сферах. Політичні конфлікти. Існування таких складних соціальних організмів, як держава і народ з притаманними їм особливими прагненнями і схильностями (ідея особливої історичної місії, вибраності і т. д.), створює умови для виникнення різноманітних політичних конфліктів міжнародного характеру. Ідеологічні конфлікти. Можуть виникати як між окремими класами, так і в рамках одного класу, наприклад, світоглядні конфлікти між віруючими і невіруючими або між віруючими різних конфесій (православні — греко-католики в Україні, суніти — шиїти в Іраку, протестанти — католики в Північній Ірландії тощо). Предметом таких конфліктів, які виникають на расовій, культурній, етнічній, релігійній основі, є різні ідеологічні цінності, які складають світоглядну базу певної соціальної групи. Культурні конфлікти. Співіснування людей, які представляють різні культури, породжує різноманітні конфлікти, спрямовані на «стримування» чужих культур, які відрізняються ідеалами і стилем життя. Для прикладу, можна назвати конфлікти, які виникають між жителями села і міста, корінним населенням та іммігрантами (росіяни — і корінні жителі Прибалтики, американці — китайці і латиноамериканці в США). Конфлікти між старою інтелігенцією, особливо гуманітарною, і новою, технократичною. Предметом цих конфліктів є духовні цінності культур. Основна проблема — визнання тих чи інших цінностей. А. Я. Анцупов і А. І. Шипілов вважають, що конфлікти взаємозв’язані еволюційно, тобто з точки зору походження і розвитку як соціального явища: історично спочатку з’явилися зооконфлікти, потім внутрішньоособистісні і міжособистісні, згодом три види міжгрупових конфліктів і після всього — конфлікти міжнародні. На думку авторів, більш складні конфлікти в результаті еволюції природньо включають в себе елементи більш простих [3]. Автори підручника «Конфліктологія» під редакцією А. С. Кар- міна пропонують типологію, виходячи зі складу учасників. На цій основі ними виділяються такі типи конфліктів [14]: • внутрішньоособистісні; • міжособистісні; • групові (між неформальними малими групами в складі однієї спільноти); • конфлікти в організаціях (де конфліктуючими сторонами є групи — колективи підрозділів організацій); • міжгрупові конфлікти між більшими соціальними групами (соціальні, політичні, міжкультурні). Автори відзначають взаємозв’язок конфліктів між собою і роблять висновок, що в ході розвитку конфлікти одного типу можуть перейти в конфлікти іншого типу (наприклад, внутрішньоособистісні — в міжособистісні, міжособистісні — в групові). На думку Н. І. Леонова, типологія конфліктів ускладнюється внаслідок ряду обставин. По-перше, конфлікти відносяться до числа соціальних явищ, межі яких розпливчаті. По-друге, будь-який конфлікт має безліч сторін, властивостей, аспектів, що потребує комплексного підходу до його вивчення. По-третє, сутність конфлікту, з точки зору його природи, причин виникнення і наслідків, часто настільки глибоко прихована від самих учасників і від дослідників, що може бути розкрита тільки через деякий час. Скритість глибинних джерел і причин конфлікту, мотивів його учасників є першим бар’єром, який унеможливлює адекватність ідентифікації типу конфлікту у відповідності з вибраними критеріями. По-четверте, при аналізі конфліктних ситуацій практично неможливо усунути ідеологічні і ціннісні орієнтації, або просто елементарну упередженість в оцінці протиборства, зумовлену інтересами дослідника. Спотворення реальної ситуації заважає виділити об’єктивні ознаки конфліктів для їх класифікації [19, С. 48-49]. Ці об’єктивні труднощі типології привели дослідників до важливих висновків: слід відмовитися від пошуку єдиної типології соціальних явищ і змиритися з існуванням великого числа типологій, створених на основі різних критеріїв. Проблема типології конфліктів завжди буде займати одне з центральних місць при аналізі конфліктних ситуацій, оскільки це має теоретичне і практичне значення. Справа в тому, що методи регулювання конфліктних ситуацій часто напряму залежать від типу конфлікту. Він може заздалегідь задати стратегію і тактику регулювання конфліктної ситуації, способи поведінки і форми протистояння, які вибирають сторони конфлікту.
Анатомія конфлікту Структурні елементи Для того, щоб аналізувати структуру конфлікту, виділимо найважливіші його складові: • конфліктуючі сторони; • зона розбіжностей; • образ ситуації; • мотиви; • дії;
Русинка, Іван Іванович. Конфліктологія. Психотехнології запобігання і управління конфліктами [Текст] : навчальний посібник для студ. вузів / І. Русинка. - К. : Професіонал, 2007. - 332 с. (стр 33-36) | 
