Матеріал для написання реферату
Проблема самотності у сучасному світі Помазова О. В. Самотність як психологічний феномен / О. В. Помазова // Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Психологія і педагогіка. - 2013. - Вип. 23. - С. 206-214.
Анотація. Розглядаються характерні особливості самотності, різниця між самотністю, ізоляцією та усамітненням. Аналізуються соціальні передумови виникнення самотності у зв’язку з розвитком суспільства, а також індивідуально-особистісні – у зв’язку з виділенням «Я-свідомості»Сьогодні проблема самотності актуальна для фахівців різних наукових напрямів: філософів, соціологів, психологів, медиків, психіатрів та інших. Як психічний стан, що має негативне забарвлення, самотність відома ще з античних часів. На думку І.М. Слободчикова, період активного інтересу психологів до феномена самотності припадає на кінець 30-х – середину 80-х років XX століття, коли були закладені концептуальні основи феноменологічного дослідження самотності. З 80-х років ХХ століття розробляються приватні теорії та прикладні розробки. Видається багато збірників і монографій, де публікуються результати дослджень із цієї проблеми. Самотність розглядається в двох аспектах: як психологічний стан людини (внутрішнє емоційне переживання) та як характеристика її фізичних відносин із іншими людьми (зовнішнє відчуження від людей). Для виокремлення самотності як психологічного феномена слід відмежувати його від схожих понять. Більшість дослідників, розглядаючи феномен самотності, підкреслює відмінності його від понять «самота» та «ізоляція». Ізоляція – це локалізація людини від соціального оточення, що більше визначається зовнішньою ситуацією, ніж внутрішнім переживанням. На відміну від ізоляції, самотність відображає розлад зі світом і з самими собою, супроводжуючись при цьому тражданням, кризами. Однією з найбільш потужних причин перетворення почуття самотності в психологічну якість, а його переживання – в одну з глобальних людських проблем є повсюдна перемога сучасного наукового мислення. Новітні технології майже замінили людині безпосереднє спілкування з іншими, бо в більшості випадків співрозмовника уособлює якесь технічний засіб, який віддаляє людину від оточуючих. Таким чином, розвиток суспільства, виокремлення «Я-свідомості», яке протиставлялося «Ми-свідомості», сприяли розвитку самотності, зростанню відчуженості, й разом із цим сприяло розвитку особистості, її самосвідомості. Отже, самотність необхідна для розвитку та становлення особистості.
Філатова О. А. Психологічні аспекти самотності / О. А. Філатова, С. А. Мартиненко // Медична психологія. - 2014. - Т. 9, № 4. - С. 8-11.
Анотація. Розглянуто основні види самотності, що притаманні дорослій людини і є її унікальною реакцією на зміни оточення. Наведено характеристику основних стратегій поведінки з типовим емоційним забарвленням життєвих подій. Подано універсальні рекомендації щодо пристосування до вимушеної самотності з метою запобігання розвитку психосоціальної дезадаптації.
Самотність — це не фізична ізольованість від світу, не вимушена обмеженість у просторі (хоча цей стан може супроводжуватися і суто фізичною ізоляцією). Передусім це специфічна форма самосвідомості людини, пов’язана з тяжкими внутрішніми переживаннями власної відстороненості від суспільного життя, втрати самоцінності («світ забув про мене»); усвідомлення глибокої прірви між собою і рештою людства.
Психологи завжди вважали, що заглиблення в проблему самотності з метою її вивчення допоможе знайти відповіді на численні питання, дасть змогу уникнути болісного відчуття самотності в підлітковому віці, у старих людей, в кризові періоди життя. Виявлення самотності на первинних стадіях не дозволить їй розвинутися до повної самоізоляції, сформуватися комплексу «відлюдника».
Основним критерієм самотності є власне ставлення до такого стану. З давніх давен відоме внутрішнє налаштування на самотність науковців, поетів, художників, композиторів, а також людей міцної віри, які здійснювали в повній ізоляції молитовний подвиг, мали геній пророцтва, створювали систему таємних знань, підтримували зв’язок із Духовним Світом. Самотність для таких представників людства була чи не основною умовою їх творчості та духовних здобутків, сприймалася ними як благо, високо цінувалася та оберігалася, вони відкидали будь-які пропозиції припинити своє добровільне відлюдництво, знов повернутися у «світ людей», «жити звичайним життям».
Самотність — це здебільшого пасивний стан. Часто ми не проявляємо ніякої активності для того, щоб змінити ситуацію, і можемо роками крутитися в циклі самотності. Іноді ми сподіваємося, що це відчуття зникне саме по собі, або очікуємо допомоги від когось іншого, хто «раптово» змінить наше життя на краще. Але цим ми тільки дозволяємо оповивати нас ще більше. Ми тримаємо самотність в собі, не знаючи, що заглиблення у це почуття може призвести до депресії та відчуття безнадійності, які тільки погіршать стан.
За класифікацією А. У. Параш, самотність може бути чотирьох типів.
Соціально-психологічна самотність виникає, коли людина вимушено «випадає» зі своєї соціальної групи, причому змінюється не тільки її соціальний статус, але й вона позбавляється звичного кола спілкування, отримує статус «вигнанця», якого стороняться колишні товариші і якому віднині немає місця в мезосоціумі, тобто людина втрачає свою «нішу». Прикладом можуть бути особи, звинувачені в кримінальному злочині, засуджені до ув’язнення, зрадники та інші. Окрім тяжких випробувань, які зазвичай випадають на долю таких людей, вони постійно переживають комплекс провини, незворотної втрати, сорому та тривоги за своє майбутнє.
Особистісна самотність — це завжди розрив зв’язків із найближчими людьми чи їх втрата (через смерть рідних, подружнього партнера, від’їзд в іншу країну, глибокий нерозв’язний конфлікт, розлучення). Для людини це означає втрату психологічно значущих осіб, із якими вона мала довірчі стосунки, відверте спілкування, сексуальні переживання, з якими пов’язані її найпотаємніші спогади та надії.
Башманівська Я. В.Проблема самотності людини в соціально-філософському дискурсі ХХ століття / Я. В. Башманівська // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Філософія. Соціологія. Політологія. - 2012. - Т. 20, вип. 22(2). - С. 12-16Анотація. Досліджена проблема самотності в соціальній філософії XX століття. Проаналізована сутність поняття «самотність» в соціально-філософському аспекті; констатується неоднозначність впливу стану самотності на індивіда та суспільство загалом. Пропонуються деякі шляхи і способи щодо подолання стану самотності. Самотність людини, як особливий психологічний стан, детермінована багатьма чинниками. Особливо актуальною зазначена проблема постає в сучасному глобалізованому світі. Кризи (економічні, політичні), що час від часу переживає людство, роблять індивіда нездатним адаптуватися до умов суспільного життя, зайняти відповідний соціальний статус, і, як наслідок, виникає переживання самотності. З другого боку, самотня людина стає відчуженою відносно проблем соціуму, що негативним чином впливає на перебіг суспільних подій. Самотність людини також може бути причиною або й наслідком переживання екзистенційного вакууму. Вважаємо, що у сучасному світі людина часто відчуває відсутність смислу свого життя, що, як правило, спрямовує людину до усамітнення. И навпаки, стан самотності, що виник за будь-яких інших причин, здатний призвести людину до переживання відсутності мети й смислу свого життя. Для сучасного світу, на жаль, характерна абсолютна й відносна самотність людини. Розвиток технологічного та інформаційного середовища - це величезний крок людства вперед. Проте він має й негативні наслідки у вигляді екологічних катастроф, після яких людина може переживати почуття самотності й фрустрації. Особисто сам індивід може стати ізольованим від суспільства або в результаті екологічної катастрофи може залишитися без спілкування з рідними внаслідок їх смерті.
Отже, вищезазначені явища глобалізованого світу істотно впливають на переживання людиною самотності. До подібних висновків доходить й українська дослідниця А. Розлуцька. Вона зазначає, що сучасна людина «демонструє зовнішню активність, проте її внутрішній світ залишається пасивним, вона функціонує як автомат». Часто людина відчуває себе самотньою, розгубленою, оскільки не може зорієнтуватися у швидкоплинних суспільних процесах або й свідомо уникає контакту з соціумом через інформаційне перенавантаження. Дослідниця стверджує, що «людину оточує дійсність, яка не заохочує довіряти зовнішній реальності, породжує некласичне бачення світу; моделюється ірраціональна картина його. Переважає ідея хаосу, випадковості, плинності реального світу, непідвладного впорядкованості. Формується ситуація розгубленої людини у таємничому і непізнаваному світі.
Вважаємо, що сучасна людина, аби не вдаватися до процесу усамітнення й не переживати стан самотності, має насамперед подолати своє відчуження від суспільства, здійснити процес самотрансценденції. Має відбутися процес ідентифікації з цілим, процес трансформації свідомості людини, зокрема, її здатності переключитися зі світу об’єктів на світ суб’єктів.
Малімон В. І. Віртуальне спілкування і самотність людини / В. І. Малімон // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - 2015. - Вип. 63. - С. 108-115.
Анотація. У статті досліджується проблематика взаємозв'язку віртуального спілкування і самотності. Наведено основні підходи до розуміння цього взаємозв'язку, зазначені деякі психологічні механізми, пов'язані з його формуванням і розвитком. Виділяються фактори, які визначають формування самотності як специфічного стану, що суб'єктивно переживається особистістю на психоемоційному рівні.
Однією із характерних ознак сучасного світу є стрімкий поступ комп’ютерних технологій, які інтенсивно впроваджуються в щоденному житті соціуму. Проте, незважаючи на зазначений прогрес у сфері технічних та інформаційних технологій, сучасний індивід схильний до переживання таких екзистенційних проблем, як: відсутність мети та сенсу життя, втрата свободи, любові, дружби й можливості самореалізації, відчай і тривога перед майбутнім, відчуття самотності. Сучасна людина, відчуваючи екзистенційний вакуум і самотність, шукає шляхи та засоби їх подолання. Одним із таких засобів постає віртуальна реальність, у якій індивід шукає спілкування та інформацію, що допоможуть подолати соціальну депривацію у прямому й переносному смислі.
Отож, проблема взаємозв’язку віртуального спілкування і самотності сучасної людини є особливо актуальною в сучасному суспільстві у зв’язку з низкою екологічних, економічних, політичних, культурних умов, які продукують у людини відчуженість і міжособистісну, і екзистенційну.
Самотність у світі віртуальної реальності - це туга та прагнення до спілкування з іншим суб’єктом. Однак відбувається самообман людини — у віртуальному світі не існує реального «Я» та реального «Я» Іншого, а лише віртуальні об’єкти, процес взаємодії яких не здатен подолати стан самотності. Натомість, людина має заперечити своє «Я» віртуальне, усвідомити власну ідентичність у реальному світі, усвідомити власну самотність, зрозуміти її сутність і взяти відповідальність за вирішення цієї екзистенційної проблеми.
Аналізуючи залежність людини від віртуальної реальності, Н. Цой виокремлює декілька причин її виникнення: соціальна дезорганізація, слабка соціальна інтеграція, низький рівень самоконтролю, соціальна тривожність, низька самооцінка, депресивні стани. Будь–яка з цих причин, або їх сукупність можуть викликати залежність від віртуальної реальності, що обумовлює формування відчуття самотності
Башманівська Я. В. Віртуальна реальність як чинник зростаючого усамітнення людини / Я. В. Башманівська // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка . - 2013. - Вип. 3. - С. 15-19.
Анотація. У статті досліджено феномен віртуальної реальності та його значення у сучасному світі; проаналізовано вплив віртуального світу на особливості світосприйняття та життєдіяльності людини; обґрунтовано діалектичний взаємозв'язок віртуальної реальності і стану самотності людини; розглянуто різноманітні причини заглиблення індивіда у віртуальний світ; доведено, що віртуальна реальність не допомагає людині подолати стан самотності, а лише дає змогу тимчасово від неї утекти; наголошено, що індивід має взяти на себе відповідальність за вирішення екзистенційної проблеми — самотності.
Самотність людини, як особливий психологічний стан, детермінована багатьма чинниками. Особливо актуальною зазначена проблема постає в сучасному глобалізованому світі. Кризи (економічні, політичні), що час від часу переживає людство, роблять індивіда нездатним адаптуватися до умов суспільного життя, зайняти відповідний соціальний статус, і, як наслідок, виникає переживання самотності. З другого боку, самотня людина стає відчуженою відносно проблем соціуму, що негативним чином впливає на перебіг суспільних подій. Самотність людини також може бути причиною або й наслідком переживання екзистенційного вакууму. Вважаємо, що у сучасному світі людина часто відчуває відсутність смислу свого життя, що, як правило, спрямовує людину до усамітнення. И навпаки, стан самотності, що виник за будь-яких інших причин, здатний призвести людину до переживання відсутності мети й смислу свого життя.
Самотність у світі віртуальної реальності — це туга та прагнення до спілкування з іншим суб'єктом. Однак відбувається самообман людини — у віртуальному світі не існує реального "Я" та реального "Я" Іншого, а лише віртуальні об'єкти, процес взаємодії яких не здатен подолати стан самотності. Натомість, людина має заперечити своє "Я" віртуальне, усвідомити власну ідентичність у реальному світі, усвідомити власну самотність, зрозуміти її сутність і взяти відповідальність за вирішення цієї екзистенційної проблеми.
Отже, вищезазначені явища глобалізованого світу істотно впливають на переживання людиною самотності. До подібних висновків доходить й українська дослідниця А. Розлуцька. Вона зазначає, що сучасна людина «демонструє зовнішню активність, проте 'її внутрішній світ залишається пасивним, вона функціонує як автомат» . Часто людина відчуває себе самотньою, розгубленою, оскільки не може зорієнтуватися у швидкоплинних суспільних процесах або й свідомо уникає контакту з соціумом через інформаційне перенавантаження. Дослідниця стверджує, що «людину оточує дійсність, яка не заохочує довіряти зовнішній реальності, породжує некласичне бачення світу; моделюється ірраціональна картина його. Переважає ідея хаосу, випадковості, плинності реального світу, непідвладного впорядкованості. Формується ситуація розгубленої людини у таємничому і непізнаваному світі».
Вважаємо, що сучасна людина, аби не вдаватися до процесу усамітнення й не переживати стан самотності, має насамперед подолати своє відчуження від суспільства, здійснити процес самотрансценденції. Має відбутися процес ідентифікації з цілим, процес трансформації свідомості людини, зокрема, її здатності переключитися зі світу об’єктів на світ суб’єктів.
Лефтеров В.О. Методологічний аналіз психологічної природи переживання самотності // Вісник Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Серія. Військово-спеціальні науки, 2012. -№ 29. - С. 27-31.
Анотація. У статті наводиться методологічний аналіз попередніх досліджень феномену самотності та визначається психологічна природа й чинники переживання самотності.Психологічна природа самотності полягає в тому, що вона сприймається як гостре суб'єктивне, індивідуальне і часто унікальне переживання. Хоча при всій унікальності даного переживання самотність має певні елементи, спільні для всіх її проявів. Однією з самих яскравих рис самотності є специфічне відчуття повного "занурення" в самого себе. Відчуття самотності не схоже на локальні переживання, воно цілісне, всеохоплююче. А. Баранова наводить визначення самотності як переживання, яке викликає комплексне і гостре відчуття, що виражає певну форму самопізнання, і показує розділення реальної структури відносин і зв'язків внутрішнього світу особистості. На науковому і побутовому рівнях поширено розуміння самотності переважно як психічного стану. Реальні суб'єктивні стани самотності зазвичай супроводжують симптоми психічних розладів, які мають форму з явним негативним емоційним забарвленням, причому у різних людей афективні реакції на самотність різні. Одні скаржаться, наприклад, на відчуття печалі і пригніченості, другі говорять про те, що відчувають страх і тривогу, треті стверджують про гіркоту і гнів. Виділяють широкий спектр типових емоційних станів, які час від часу охоплюють хронічну, самотню людину, серед них: відчай, нудьга, нетерпіння, відчуття власної непривабливості, безпорадність, панічний страх, пригніченість, внутрішня спустошеність, відчуття власної недорозвиненості, втрата надії, ізоляція, скованість, дратівливість, незахищеність, меланхолія, відчуженість. В психологічних наукових дослідженнях йдеться також і про можливість визначення самотності і як переживання. У.А. Садлер і Т.Б. Джонсон вказують, що на противагу стану ізоляції, який є об'єктивним, зовні обумовленим, самотність є суб'єктивним внутрішнім переживанням. Загалом аналізуючи самотність як переживання ми дотримуємося фундаментальних положень культурно- історичної концепції Л. Виготського, в якій переживання приймається за "одиницю свідомості", а свідомість - це взаємодія реальних і ідеальних форм. На думку Л. Виготського переживання має біосоціальне орієнтування, воно є тим, що знаходиться між особистістю і середовищем і виявляє ставлення особистості до середовища.. Отже самотність, як переживання, завжди має суб'єктивний характер і залежить від рівня усвідомлення і ставлення людини до себе і оточуючих. Тітова К. В. Індивідуально-психологічні особливості ставлення до страху самотності / К. В. Тітова // Наука і освіта. - 2014. - № 9. - С. 185-188.
Анотація. Стаття присвячена узагальненню та систематизації теоретичних підходів до розуміння переживання страху самотності. Виділені види самотності та їх роль у формуванні ставлення до страху самотності.
Розглядаючи самотність, більшість вчених не дає їй конкретного визначення, оскільки поняття є до певної міри очевидним. Методологічна плутанина виявляється передусім в змішуванні понять "самотність", "усамітнення" та "ізольованість".
Зрозуміло, що поняття різняться між собою. Тобто, деякі автори наполягають на тому, що їх не можна синонімізувати. Інші, такі як Ю. М. Швалб та О. В. Данчева, допускають їх об’єднання.
Таким чином, самотність не може розумітися в якості якогось почуття чи психічного стану, що відрізняється від усіх інших почуттів і станів. Самотність є переживанням, що уособлює всі інші почуття емоції і різні психологічні стани. Тому, на думку дослідниці, необхідно розглядати самотність як переживання, "а переживання як самостійне психічне явище". Таким чином, самотність – це те, що переживається, зміст переживання.
Теоретичний аналіз наявних досліджень і підходів в психології до даної проблематики, спонукав нас до вивчення і виокремлення умовних видів ставлення до страху самотності.
Наші наукові розвідки із запропонованої проблема-тики показали ставлення до самотності дослідників, що дозволило нам дійти висновків:
1. Самотність слід відрізняти від споріднених по-нять, таких, як ізоляція, усамітнення, відчуження, аномія і депресія. Термін "самотність" виступає загальним, най-більш широким серед цих понять.
2. Феномен самотності багатовимірний, тому став-лення до нього може видозмінюватися в залежності від складності його переживання.
3. Існують такі види переживання самотності, як суб’єктивна віддаленість, самотність-втрата, самотність-замкненінсть. Перспективним для розвитку даної проблематики може бути дослідження страху самотності у контексті кризової ситуації. Крім того, цікавим для дослідження самотності може буди її зв’язок з іншими складними екзистенційними феноменами, такими, як страх, смерть, безглуздя та свобода.
Айвазян Л. Ю.Особливості прояву самотності як психологічного явища / Л. Ю. Айвазян // Вісник Національного університету оборони України. - 2013. - Вип. 5. - С. 147-151.
Анотація. Переживання самотності розглядається в одних дослідженнях як негативне явище в розвитку особистості: незадоволенність потреби в спілкуванні, в приналежності до соціальної групи, в інших – як результат обособлення, процесу самопізнання, росту суб`єктності. Дана стаття присвячена огляду методологічної проблеми, виявленої під час аналізу літаратури і результатам дослідження, в якому було виявлено під поняттям самотності два якісно різних явища.
Самотність є предметом досліджень психології, суміжних наук, філософії.
Актуальність дослідження самотності зпричинена важливістю даного явища, як в соціальному контексті, так і у внутрішньо-особистісному. Актуальність дослідження проблеми самотності також обумовлена стрімкою глобальною комп`ютеризацією. Дане явище виявляється в збільшенні кількості соціальних мереж та інших видів Інтернет-комунікацій. Так, розвиток Інтернет-спілкування окрім спрощення обміну інформації, швидкості передачі повідомлень, може призводити до домінування віртуального спілкування (в Інтернет-мережі) над реальним в життєвому просторі особистості. Таке домінування в свою чергу може призводити до відчуття поверховості соціальних зв’язків, і як наслідок суб’єктивного відчуття самотності. Дане явище по різному визначалось, як в історичному ракурсі психології, так і в сучасних дослідженнях самотності не існує єдиного розуміння, а іноді при аналізі літератури можна зустріти взаємовиключні визначення. При аналізі досліджень з умовно однаковими вибірками (критерії віку, статі, соціального статусу, освіти) була виявлена суперечність, що утворює методологічну проблему. Переживання самотності розглядається в одних дослідженнях, як негативне явище в розвитку особистості: незадоволеність потреби в спілкуванні, в приналежності до соціальної групи, в інших, як результат обособлення, процесу самопізнання, росту суб`єктності. Існує також направлення досліджень, в яких самотність розглядається в ситуативному ракурсі. Тобто, самотність в одних ситуаціях має позитивне значення для особистості, в інших – негативне. Проте, дана концепція не вирішує методологічну проблему про значення самотності для особистості і не пояснює, чому в одних авторів самотність визначається як негативне явище, а в інших – як позитивне. Все перераховане вище обумовлює актуальність дослідження самотності не лише з психокорекційною і з діагностичною метою, але і для вирішення методологічної проблеми, яка має як практичне, так і теоретичне значення.
Кандиба М.О. Психологічний аналіз причин жіночої самотності / М.О. Кандиба // Проблеми сучасної психології. - 2012. - № 1. - С. 63-67
Анотація. У статті подається теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми самотності. Приділена увага аналізу основних причин жіночої самотності та виокремлено психологічний аспект цієї проблеми. Розглянуто взаємозв’язок соціальних факторів самотності із психологічними причинами та наслідками їх дії.
Питання про характер і причини самотності жінок є багатоаспектним і вимагає подальших наукових досліджень. Без глибоких знань про особливості жіночої самотності неможливо впритул підійти до вирішення проблем, пов'язаних з негативним переживанням цього стану. У той же час практичні рекомендації, які звичайно пропонуються в науково-популярній літературі, доступній широкому колу читачів, на практиці не досягають бажаного результату. Дотепер не розроблено достатньої кількості адекватних спеціалізованих методів, спрямованих на подолання негативного стану самотності жінок. Таким чином, має місце протиріччя між необхідністю застосування системних психокорекційних заходів і відсутністю адекватних, ефективних програм. Найважливіша з причин жіночої самотності – демографічна. За даними статистики, однакова кількість чоловіків і жінок в Україні є тільки до віку 28 років. Однак після зазначеного віку кількість чоловіків у країні стає значно менше. І якщо до 35 років ця різниця ще, взагалі ж, не дуже помітна, то з 35 років стає дуже істотною. За результатами останнього перепису населення в України чоловіків на 10 мільйонів менше, ніж жінок. Чоловіки в нашій країні живуть у середньому на 14 років менше, ніж жінки. Чоловіча смертність значно перевершує жіночу у всіх вікових категоріях. Крім чоловічої смертності, є ще кілька обставин, що зменшують кількість потенційних чоловіка й жінки: пияцтво, відбування покарань у місцях позбавлення волі, служба в армії.
Небагато жінок хочуть створити сім'ю з чоловіком залежним від алкоголю, ув'язненим, військовослужбовцем. Жінка зазнає гостре відчуття самотності, коли вона не може реалізувати свій материнський інстинкт. Психологія жінки так влаштована, що їй обов'язково потрібно про когось піклуватися, відчувати себе потрібною, жити заради близької людини. Якщо в жінки є діти, то вона скеровує всю свою увагу на них. Але, вона має потребу в тому, хто здатний виявити турботу, дати емоційну й духовну підтримку, відчуття захищеності, упевненості, надійності й опори в житті.
Самотність матері-одиначки наповнена «прикутістю» до дитини. І одночасно вона шукає в дитині остаточний зміст і подолання самотності. Їй хочеться створити з дитиною самодостатній світ. Але почуття самодостатності не виникає. Мати-одиначка завжди усвідомлено або несвідомо прагне знайти чоловіка. Знаходження чоловіка для матері-одиначки є зняття «ганьби без заміжжя». Тому її інтерес до чоловіків може бути забарвлений таємною ворожнечею до них.
Останнім часом однією із серйозних причин жіночої самотності стала самотність без дітей. На жаль, для жінки з дитиною ймовірність вийти заміж в 3 рази менше, ніж у жінки, що їх не мають. Очевидно, цим пояснюється той факт, що почастішали випадки відмови від дітей молодих незаміжніх породілей. Сучасні жінки стали більше цінувати особисту свободу. Замість слова з негативним відтінком «бездітна» (childless) все частіше стало вживатися «вільна від дітей» (child-free).
Миронець М. Г. Психологічні особливості переживання самотності в підлітковому віці / М. Г. Миронець // Наука і освіта. - 2013. - № 1-2. - С. 66-68.
Анотація. Стаття присвячена проблемі відчуття самотності в підлітковому віці. Розкривається сутність цього феномена та здійснено аналіз основних причин виникнення відчуття самотності в підлітків.
Для підліткового віку самотність – особливий психоемоційний стан, який може стати базовим для формування таких негативних явищ, як комплекс не-повноцінності, напруга, тривожність, порушення комунікативної сфери. "Самотність – це хворобливе усвідомлення того, що у нас відсутні значимі контакти з іншими. Вона прирікає людину на внутрішню порожнечу, що супроводжується сумом, пригнобленням, почуттям ізоляції, занепокоєнням і сильними бажанням бути потрібним і бажаним комусь". Проте не всі психологи визначають самотність у підлітковому віці як патологічне негативне явище. Так, І.С. Кон розглядає самотність підлітка як нормальний стан особистості цього перехідного періоду: "Відкриття свого внутрішнього світу – дуже важлива, радісна і хвилююча подія, але вона викликає також багато тривож-них і драматичних переживань. Разом із усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших, приходить відчуття самотності. Юнацьке "Я" ще невизначене, розпачливе, дифузне, воно часто переживається як неспокій або відчуття внутрішньої порожнечі, яку чимось необхідно заповнити. Звідси росте потреба у спілкуванні і одночасно підвищується вибірковість у спілкуванні, потреба у самотності". На думку І.М. Слободчикова, "самотність – це особливий феномен, що має власну картину проявів, динаміку, цінність і значущість". Тому дану проблему слід поділити на два види. В першому йдеться про протиставлення підліткових груп і суспільства в цілому. Другим є самотність як наслідок протиставлення окремо взятого підлітка та групи. Однією із основних проблемних наслідків переживання самотності у підлітків є схильність до асоціальної поведінки та маргіналізація.
В період власної ідентифікації та пошуку свого місця в суспільстві підлітку як ніколи потрібна підтримка та розуміння з боку дорослих; якщо він не знаходить такої підтримки, то звертається до таких же "відторгнутих суспільством" однолітків: "Самотній серед дорослих і серед законослухняних однолітків, беззахисний перед зовнішніми домаганнями, підліток, входячи в асоціальну групу, отримує реальну фізичну, психологічну, моральну і навіть матеріальну підтримку. Це докорінно змінює його самопочуття і формує впевненість у тому, що група захистить його від образ та утисків". |
