 Мінка П.Я., Торохтій Ю.З., Хрідочкін А.В. Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. 2010.-202 с.
Комерціалізація інтелектуальної власності Інтелектуальна власність в умовах ринкової економіки є тим видом товару, який все частіше стає об’єктом бізнесу –ідеї, наукові розробки, технології впевнено завойовують ринок. Використання ж інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється шляхом її комерціалізації – відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання прибутку. В цьому процесі приймають участь як мінімум чотири учасники: -автор розробки; -менеджер; -інвестор -стратегічний партнер Зокрема, для будь-якого менеджера, інтелектуальний капітал складається з двох елементів –людського капіталу і інтелектуальних ресурсів, і чим більше інтелектуальним капіталом володіє підприємство. Тим потужнішим виглядає його комерційний потенціал. Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів, а для того щоб інтереси власника чи інвестора реалізувалися в інноваційному проекті необхідно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала надлишок доходу над витратами. Тільки в такому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчі якості, оскільки одержання надлишку є основним рушієм будь-якого бізнесу. Основними способами комерціалізації інтелектуальної власності слід визнати: -використання її об’єктів у власному виробництві; -передачу прав власності на ці об’єкти іншим особам; -передачу прав на використання об’єкту інтелектуальної власності; -внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства; -лізинг - комерційну концесію (Франчайзинг) Використання інтелектуальної власності у власному виробництві з точки зору прибутку вигладає найбільш привабливим. Справ в тому, що прибуток одержують від продажу інноваційних продуктів, одержаних за допомогою технологій, в яких використовується об’єкту інтелектуальної власності. А оскільки обсяг виробленої продукції може бути більшим, то й пропорційний йому прибуток може у декілька разів перевищувати вартість об’єкту інтелектуальної власності у випадку його продажу. З одного боку, цей шлях комерціалізації пов’язаний із значними стартовими витратами на доведення об’єкту інтелектуальної власності, наприклад, винаходу, до стадії його придатності тощо. І це, як правило, потерубує додаткових витрат. З іншого ж боку, у випадку успіху, випуск нової продукції на ринок надає можливість зі спливом певного часу не тільки компенсувати попередні інвестиції, але й одержати значний прибуток для подальшого розвитку виробництва. І важливо, що при цьому весь одержаний прибуток залишається на підприємстві. Слід також врахувати, що від ідеї до реалізації інноваційної продукції проходить декілька років, прийняття рішення про такий спосіб комерціалізації потребує великого обсягу маркетологових досліджень на всіх етапах життєвого циклу інноваційного продукту – від ідеї до після продажного обслуговування. У випадку, якщо правоволоділець об’єкту інтелектуальної власності не планує використовувати його у власному виробництві, будувати на його основі власний бізнес або спільне виробництво, природним способом комерціалізації є передача права власності на об’єкт інтелектуальної власності за договором, яким по суті є договір купівлі-продажу. При цьому передається вся тріада прав власності: право володіти, право користуватися і право розпоряджуватися об’інтелектуальної власності. В такому випадку у попереднього власника залишається лише право ім’я, тобто моральне право і повністю відсутнє право матеріальне. Власник же одержує в якості винагороди певну суму, рівну вартості об’єкта інтелектуальної власності. Ключовим моментом під час такої передачі права власності є визначення власності об’єкту шляхом ретельного аналізу факторів, що впливають на вартість та дослідження ринку об’єктів інтелектуальної власності з метою пошуку покупця. Якщо правоволоділець об’єкту інтелектуальної власності використовує його у власному виробництві або розраховує використовувати тим чи іншим способом для одержання додаткового прибутку, він може передавати право на використання іншій юридичній або фізичній особі, одержуючи за це винагороду. У світовій та вітчизняній практиці передача права на використання від продавця (ліцензіара) до купця (ліцензіата) відбувається шляхом укладання ліцензійних договорів. Особи, які придбали виключні майнові права в результаті ліцензування, можуть передавати їх іншим особам на основі субліцензування. Сьогодні саме ринок ліцензій є таким, що найбільш динамічно розвивається. Інтелектуальна власність може комерціалізуватися через внесення прав на неї до статутного капіталу підприємства. Особа, яка зробила такий внесок, одержує наступні зобов’язальні права щодо підприємства: - право на одержання частини прибутку (дивідендів); - право на участь в управлінні підприємством через загальні збори учасників; - право на одержання ліквідаційної квоти у випадку ліквідації підприємства; - право на ознайомлення зі звітною інформацією про діяльність підприємства Об’єкт інтелектуальної власності може бути внесеним до статутного капіталу підприємства на права власності (в такому випадку підприємству належать права володіння, користування і розпорядження ним), оперативного управління (власник в такому разі має право ізимати об’єкт, який не використовується чи використовується не за призначенням) та господарського ведення (коли підприємство може використовувати об’єкт, продавати його,здавати в оренду і вносити до уставного фонду інших господарських товариств). Взяття на баланс підприємств об’єктів інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підвищує престиж підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринка, сприяє розвитку ділових контактів, підвищує ступінь довіри до підприємства, дозволяє залучити кошти у значно більшому обсязі. | 
