Матеріал для написання реферату
Кваліфікація злочинів ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ
ТА ЗНАЧЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ Злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст.11 Кримінального кодексу України). Правова оцінка злочинних діянь надасться в кримінальному законі шляхом вказівки на ознаки, сукупність яких характеризує діяння як злочинне. Сукупність сформульованих у законі ознак, що характеризують діяння як злочинне, називається складом злочину. При кваліфікації злочину проводиться снівставлення обставин конкретного діяння із законодавчими ознаками складу злочину, тому під кваліфікацією злочинів розуміють точне встановлення відповідності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі. Тож кваліфікація злочину полягає в пошуку (визначенні) статті (статей, їхніх частин або пунктів) Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння. При кваліфікації: необхідно в конкретному діянні встановити (відібрати) ті юридично значущі об'єктивні і суб'єктивні ознаки, що входять до складу конкретно вчиненого злочину; склад утворює тільки вся сукупність передбачених законом ознак; відсутність хоча б однієї з необхідних ознак свідчить про відсутність у діянні особи складу конкретного злочину; процес кваліфікації виражається в послідовному встановленні точної відповідності об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони вчиненого злочину об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні складу злочину, закріпленого законом. Кваліфікація злочинів складається з таких дій: вибір норми, яка передбачає відповідальність за скоєне; встановлення відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання й ознаками складу злочину, передбаченими у кримінальному законі; процесуальне закріплення висновку про наявність або відсутність відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання; ознаками складу злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою, — закріплення результатів кваліфікації. Отже, кваліфікація злочинів: - «результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за вчинене, встановлена відповідність між юридично значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності» (професор В. Навроцький); - «кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки" (професор М. Коржанський). Кваліфікація злочинів (кримінально-правова кваліфікація) — різновид юридичної кваліфікації, яка грунтується на кримінальному законі. В юридичній кваліфікації традиційно виділяють три етапи: - кваліфікація діяння як правомірного або неправомірного, тобто розмежування поведінки на соціальне корисну і правопорушення; - визначення характеру правопорушення; - встановлення конкретної норми, під дію якої підпадає вчинене діяння.
Теорія кваліфікації злочинів [Текст]: навч. посібник / уклад.: І. В. Тетарчук, Т. Є. Дяків. - К.: Центр учбової літератури, 2018. - 104 с.(с. 4-5)
Види кваліфікації злочинів. Визначення видів кваліфікації злочинів здійснюється за різноманітнішими критеріями, які покладаються в основу її розмежування. Далі пропонуються види кваліфікації злочинів, які є найбільш розповсюдженими в правовій доктрині. 1. За суб'єктом здійснення: 1.1. Офіційна (легальна) кваліфікація - це кримінально- правова кваліфікація злочину, яка здійснюється за конкретною кримінальною справою, суб'єктами - спеціально уповноваженими на це державою: органами дізнання та досудового слідства, прокурорами, суддями. За С.Д. Шапченком, йдеться про юридично значущу дію перелічених суб'єктів, об'єктивізований результат якої тягне (може потягти) певні правові наслідки. Зокрема, після набрання обвинувальним вироком суду законної сили поведінка (діяння) особи офіційно від імені держави визнається злочином, а сама особа - злочинцем. Така кваліфікація обов'язково має закріплюватися в офіційних документах. Документом, у якому фіксуються результати первинної офіційної кваліфікації є постанова про порушення кримінальної справи. У подальшому під час руху кримінальної справи з отриманням повних відомостей про подію злочину попередня кваліфікація може змінюватися і уточнюватися (іноді, навіть неодноразово). Іронічно висловився з цього приводу Б.Т. Маляренко: „Вимагати від дізнавача, слідчого, прокурора чи судці абсолютно істинної кваліфікації діяння на момент порушення кримінальної справи (тобто коли ще не проведено слідчих дій), яка б співпадала з кваліфікацією діяння у вироку, це означає вимагати від них особливих якостей ясновидців". Наприклад, при виявленні факту викрадення чужого майна є підстави констатувати наявність злочину проти власності. Але до тих пір, поки не встановлено особу, яка вчинила викрадення, не з'ясовано суттєвих обставин вчиненого, слідчий не завжди зможе точно сказати, що в дійсності мало місце: крадіжка чи грабіж; вчинено злочин однією особою чи групою осіб; якщо була група осіб, то діяли вони за попередньою змовою чи організованою групою; вони всі були виконавцями злочину чи діяли з розподілом ролей тощо. Тільки слідчі дії можуть дати відповідь на ці запитання, оскільки кваліфікація діяння трансформується саме залежно від результатів слідства. Остаточна кваліфікація злочинів, зазвичай, міститься в рішенні суду за тією чи іншою кримінальною справою. 1.2. Неофіційна (доктринальна) кваліфікація - це відповідна правова оцінка злочинного діяння, яка дається окремими громадянами, науковцями, студентами, журналістами та ін. У цілому цей вид кваліфікації може здійснюватися необмеженим колом осіб, однак він відображає лише правові погляди, міркування окремих осіб. Неофіційна кваліфікація не має процесуального оформлення та не тягне юридичних наслідків. Однак не виключено, що в окремих випадках вона може вплинути на процес здійснення офіційної кваліфікації. 2. За стадією здійснення: 2.1. Первинна кваліфікація - здійснювана за первинною інформацією (при усних і письмових повідомленнях, розгляд: заяв і скарг, на стадії порушення кримінальної справи). 2.2. Попередня кваліфікація - здійснювана на досудовому слідстві (при пред'явленні обвинувачення). 2.3. Остаточна кваліфікація - вчинювана судовими інстанціями при ухваленні рішення за кримінальною справою. 3. Залежно від співставлення моменту вчинення діяння і час. проведення кваліфікації: 3.1. Перспективна кваліфікація - здійснюється правова оцінка діяння, яке ще не вчинене. 3.2. Ретроактивна кваліфікація - здійснюється правова оцінка вже вчиненого діяння. 4. За результатом кваліфікації: 4.1. Позитивна - в її результаті констатується, що діяння містить склад злочину. 4.2. Негативна - в її результаті не встановлюється тотожність між фактичними ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину. 5. Залежно від точності співставлення фактичних ознак
складу злочину з юридичними ознаками складу злочину: 5.1. Правильна - така, при якій ознаки вчиненого злочину повністю співпадають з ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. 5.2. Неправильна - така, при якій ознаки злочину, що мають значення для кваліфікації, не повністю співпадають з ознаками складу злочину, передбаченого кримінально- правовою нормою. 6. За стадією злочину, який кваліфікується: 6.1. Кваліфікація готування до злочину - оцінка підготовки до вчинення злочину, який особі не вдалося почати через обставини, які від неї не залежать. 6.2. Кваліфікація замаху на злочин - оцінка діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі особи. 6.3. Кваліфікація закінченого злочину - оцінка діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. 7. Залежно від дій співучасників злочину: 7.1. Кваліфікація діяння виконавця (співвиконавця) - оцінка діяння особи, яка вчинила злочин, передбачений КК України. 7.2. Кваліфікація діяння організатора - оцінка діяння особи, котра організувала (керувала) вчинення злочину або виконувала інші дії відповідно до положень ч. З ст. 27 КК України. 7.3. Кваліфікація діяння підбурювача - оцінка діяння особи, яка схилила до вчинення злочину. 7.4. Кваліфікація діяння пособника - оцінка діяння особи, котра сприяла вчиненню злочину. Крім цього, можна виділяти кваліфікацію злочинів залежно від інших критеріїв. Однак, як слушно зауважує В.О. Нав- роцький, перелік підстав поділу кримінально-правової кваліфікації на види і, відповідно, видів такої кваліфікації може бути продовжено до безкінечності. Тому навряд чи є потреба це робити, важливіше зрозуміти складність та багатоаспектність поняття кримінально-правової кваліфікації. § 3. Стадії кваліфікації злочинів. Процес кваліфікації злочинів у своєму розвитку складається з кількох взаємозалежних стадій. Безумовно, у разі очевидності ситуації вибір правової норми відбувається миттєво та у подальшому може не змінюватися. В інших випадках (більш ускладнених) - кваліфікація повинна пройти всі стадії. § 3 Теми № 2 „Кваліфікація злочинів за об'єктивними ознаками"). Наприкінці цього параграфу зазначимо, що невірне встановлення наявності або відсутності складу злочин},' неминуче тягне істотні помилки у кваліфікації злочинів. Напголовкішими з них можна визнати такі: невизнання наявності сплату злочину в діяннях, у яких він є та визнання наявності схсзсу злочину в діяннях, у яких він відсутній. Найчастіше пі помилки мають законодавчий (прогалини у кримінальному захскс надмірність норм, їх неточність або застарілість) та празеза- стосовний характер (недоліки у діяльності правоохоронних : судових органів)1. § 5. Принципи кваліфікації злочинів. У доктрині кримінального права існує обгрунтована сумка про доцільність виділення принципів (загальних правил'- кваліфікації злочинів - найбільш загальних положень із обов'язковим урахуванням яких має здійснюватися гтрооес кваліфікації. Йдеться про такі вихідні положення, котрими слід керуватися як при встановленні відповідності між фактичними ознаками вчиненого діяння та ознаками, закріпленими у кримінальному законі, так і шукаючи статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за злочин. Не положення чітко не регламентовані законодавством, однак можуть випливати зі змісту окремих норм Конституції України, кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Знання принципів кваліфікації злочинів є запорукою правильного вибору кримінально-правової норми, якою передбачено вчинене суспільно небезпечне діяння. Кваліфікація злочинів Провідний вітчизняний фахівець з проблем кримінально- правової кваліфікації В.О. Навроцький визначає та характеризує такі дев'ять принципів кримінально-правової кваліфікації: 1. Законність. Головний принцип, який полягає у такому. Вибір кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, встановлення відповідності між фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими правовою нормою і процесуальне закріплення прийнятого рішення має здійснюватися відповідно до вимог нормативно-правових актів, актів офіційного тлумачення закону, обов'язкових роз'яснень і вказівок із питань застосування закону, а також науково обгрунтованих принципів кваліфікації. Правильна кваліфікація є законною, а законна - правильною. Приклад. Дія цього принципу може виявлятися у недопустимості кваліфікації за аналогією, тобто за статтею, яка прямо не передбачає вчинене діяння. 2. Офіційність означає її проведення від імені держави, на підставі встановлених останньою норм кримінального матеріального і процесуального права. Держава уповноважує певні органи на застосування кримінального закону, у зв'язку з чим правові наслідки тягне за собою лише така кваліфікація, яка дана органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду із закріпленням її у відповідній процесуальній формі. Приклад. Дія цього принципу може знаходити свій прояв у точному визначенні компетенції кожного з органів, які уповноважені на здійснення кваліфікації. 3. Об'єктивність. Ключове значення в процесі кваліфікації має мінімізація на неї впливу суб'єктивних чинників (припущень, здогадок, вподобань) шляхом використання об'єктивно встановлених даних, забезпечення незалежності працівників, які здійснюють кваліфікацію вчиненого діяння. Приклад. Дію цього принципу можна побачити у забезпеченні незалежності учасників кримінального процесу, які уповноважені на кримінально-правову оцінку діянь. 4. Точність. Виражається в двох аспектах: перший стосується конкретності кримінально-правової оцінки діяння (застосування конкретної кримінально-правової норми - статті, її частини чи пункту частини статті кримінального закону), другий полягає в обов'язковості досягнення такої точності. Приклад. При кваліфікації має здійснюватися вказівка на кримінальний закон, який передбачає діяння, що кваліфікується; посилання на статті Загальної частини КК України; посилання на статті Особливої частини КК України; посилання на статті (їх відповідні пункти, параграфи тощо) інших нормативно-правових актів, на підставі яких визначається злочинність діяння. 5. Індивідуальність. Вона стосується оцінки кожного злочину окремо, самостійно; кримінально-правова оцінка діяння кожної особи стосується лише її самої, тобто кваліфікація носить персональний характер; кваліфікація здійснюється кожним посадовцем одноосібно, навіть, якщо вона виступає від імені чи в складі колегіального органу (як зазначається в ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер). Приклад. Дія цього принципу проявляється в урахуванні під час кваліфікації індивідуальних ознак, притаманних вчиненому діянню чи особі винного. Навіть співучасники одного й того ж злочину можуть нести відповідальність за різними статтями кримінального закону. 6. Повнота, тобто її закінченість та вичерпність. Означає забезпечення кримінально-правової оцінки всіх діянь, вчинених особою, використання усіх чинних кримінально-правових норм та правил кримінально-правової кваліфікації, досягнення кваліфікацією такого ступеня досконалості, коли вона вже не може бути уточнена, змінена. Неприпустимо зосереджувати увагу на частині вчиненого та ставити у вину порушення лише деяких норм Особливої частини КК України, хоча б ця частина охоплювала найбільш небезпечні злочини, а решта - менш небезпечні посягання. Приклад. При кваліфікації злочинів належить керуватися усіма структурними елементами кожної норми - її гіпотезою, диспозицією та санкцією. 7. Вирішення спірних питань на користь особи, діяння якої кваліфікуються. Недоліки в законодавстві та сумнівні положення не можуть погіршувати становище особи. Тому за неясності, суперечливості закону застосовуються ті його норми, які найбільш сприятливі для особи, діяння якої піддається кримінально-правовій оцінці. Приклад. У цілому ряді конкретних життєвих ситуацій не має можливості дати їм однозначну кваліфікацію. За таких обставин доцільними виглядають варіанти кваліфікації, які є більш сприятливими для винної особи. Так, закінчений злочин, вчинений із неконкретизованим умислом, кваліфікується за статтею кримінального закону, яка передбачає фактично вчинене діяння. 8. Недопустимість подвійного вмінення. Означає, що: 1) посягання не може кваліфікуватися за нормою Особливої частини кримінального закону, якщо інша норма з числа вмі- нених цій же особі повністю охоплює вчинене; 2) діяння, яке отримало правову оцінку як адміністративний проступок, не може одночасно виступати як ознака злочину. Як сказано в ч. З ст. 2 КК України - ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Приклад. Коли певні діяння вже враховані як ознака іншого правопорушення, то вони одночасно не повинні враховуватися як ознака злочину, адже їх правові наслідки погашені фактом накладення адміністративного стягнення. Крім цього, посягання, яке передбачене самостійною кримінально- правовою нормою і є способом вчинення іншого злочину (основного), повністю охоплюється нормою про цей злочин (звісно, якщо спосіб є менш небезпечним, аніж основний злочин). 9. Стабільність кримінально-правової кваліфікації. Цей принцип базується на презумпції правильності кваліфікації, він є гарантією прав учасників процесу, сприяє підвищенню авторитету осіб, які уповноважені на її здійснення. Кваліфікація, виражена у процесуальних документах, які набрали чинності, вважається правильною до того часу, поки відповідний документ не буде змінений чи не скасований в установленому законом порядку. Приклад. Будь-яка зміна офіційної кваліфікації має бути належним чином обгрунтована та оформлена процесуально. Треба зауважити, що в літературі називаються й деякі інші принципи кваліфікації, зокрема: Істинність (правильність). Передбачає неприпустимість помилок у самому процесі кваліфікації завдяки всебічному вивченню всіх фактичних обставин вчиненого злочину, а, отже, правильному вибору кримінально-правової норми. Суб'єктивного вмінення, згідно з яким кваліфікація діяння базується на тому, що обставини, які мають кримінально- правове значення, охоплювалися свідомістю винного. При кваліфікації злочину варто установлювати не лише вину, але і суб'єктивне ставлення до всіх об'єктивних ознак складу злочину: об'єкту, предмету, потерпілому, діянню, наслідкам та іншим об'єктивним ознакам злочину.
Кваліфікація злочинів [Текст]: навч. посібник / за ред.: О. О. Дудорова, Є. О. Письменського. - К.: Істина, 2010. - 430 с.(с. 16-19, 28-32) | 
