Матеріал для написання реферату Історія становлення та розвитку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Нікітін Володимир Поняття адміністративно-правового забезпечення державної реєстрації в Україні // Підприємництво, господарство і право, 2018/2. -№ 11. - С. 125-129. Анотація: У статті сформовано поняття та розкрито зміст адміністративно-правового забезпечення реєстраційної діяльності в Україні. Доведено, що це інститут адміністративного права, який визначає систему засад й інструментарію адміністративні діяльності суб'єктів публічних адміністрації. Він втілюється в правореалізацію на основі норм адміністративного права. Має на меті забезпечення прав і законних інтересів приватних осіб, які звернулися до реєстраційних органів, та публічного інтересу держави. Він визначає правові, організаційно-штатні, охоронно-профілактичні, фінансові,матеріально-технічні, інформаційні, організаційно-технічні та науково-методичні питання функціонування суб’єктів державної реєстрації. Державна реєстрація є сучасним та впливовим засобом урегулювання суспільних відносин, правова реалізація якого залежить від стану розвитку нормативно-правової бази, а також закріплення на законодавчому рівні порядку врегулювання реєстраційної діяльності. Згідно зі словником української мови «реєстрація» походить від «реєструвати»: «Вносити кого-, що-небудь у список, книгу для запису справ, документів, майна, земельних володінь і т. ін. з метою обліку або надання йому законної чинності». «Фіксувати за допомогою приладів яке-небудь явище, спостереження, якийсь факт. Зрозуміло, що для нас придатним є перше розуміння цього терміна. Реєстрація як правова категорія характеризується такими ознаками: правового інституту адміністративного права; належності до окремої групи адміністративних послуг; прояву в межах правової форми діяльності; необхідності фіксації фактів, явищ, відомостей чи певних матеріальних об’єктів, яка встановлена нормативно-правовими актами України; наявності відповідного суб’єкта владних повноважень, якому надано право державної реєстрації в межах встановлених функцій; визначеної процесуальної регламентації реєстраційних дій; обов’язковості здійснення реєстраційних дій; видання правового акта управління; настання юридичних наслідків за невиконання вимог держави щодо здійснення реєстраційних дій; наявності відповідного державного реєстру ... … Таким чином, адміністративно-правове забезпечення реєстраційної діяльності – це інститут адміністративного права, який: 1) визначає систему засад (принципів та концепцій), форм і методів та іншого інструментарію адміністративні діяльності суб’єктів публічної адміністрації та адміністративних процедур; 2) втілюються в правореалізації на основі норм адміністративного права шляхом фіксації фактів, явищ, відомостей чи певних матеріальних об’єктів задля їх державного обліку та контролю, засвідчення дійсності та надання їм законного (легітимного) статусу, в результаті чого настають певні юридичні наслідки; 3) має на меті забезпечення прав і законних інтересів приватних осіб, які звернулися до реєстраційних органів, публічного інтересу держави; 4) визначає правові, організаційно-штатні, охоронно-профілактичні, фінансові, матеріально-технічні, інформаційні організаційно-технічні та науково-методичні питання функціонування суб’єктів державної реєстрації; 5) визначає засади й адміністративні провадження щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб реєстраційних органів, які порушують права і законні інтереси приватних осіб, котрі звернулись до них із законними вимогами. Отже, адміністративно-правове забезпечення реєстраційної діяльності – це інститут адміністративного права, який визначає систему засад і адміністративного інструментарію адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації, втілюються в право реалізації на основі норм адміністративного права, має на меті забезпечення прав і законних інтересів приватних осіб, які звернулися до реєстраційних органів, визначає правові, організаційно-штатні, охоронно-профілактичні, фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, організаційно-технічні та науково-методичні питання функціонування суб’єктів державної реєстрації. Джафарова Валерія Правова природа та особиливості державної реєстрації речових прав // Підприємництво, господарство і право, 2020/1. -№ 2. - С. 31-37. Анотація: Стаття присвячена виявленню правовстановлюючих юридичних фактів державної реєстрації.Складність правової природи державної реєстрації речового права, різні погляди науковців на цю проблематику свідчать про актуальність цього напряму дослідження. Крім того, попри численні праці,окремого дослідження правовстановлюючих юридичних фактів у порядку державної реєстрації речових прав як цивільно-правових фактів не проводилось. Тому метою статті є визначення та характеристика правовстановлюючих юридичних фактів державної реєстрації речових прав. На підставі проведеного дослідження правовстановлюючих юридичних фактів державної реєстрації автором доведено, що державна реєстрація речового права є складним правовим явищем. Вона може розглядатися у вузькому та широкому розумінні. У вузькому сенсі державна реєстрація є правовстановлюючим фактом у порядку набуття речового права. У широкому розумінні державна реєстрація речового права є: 1) юридичним фактом; 2) процедурою; 3) юридичним (фактичним) складом. Визначено, що особливість державної реєстрації як юридичного факту полягає в тому, що стосовно неї існує презумпція правомірності, завдяки чому і відбувається порядок реєстрації. Державна реєстрація є обов’язковим елементом у порядку набуття речового права. Фактичне виникнення речового права має прив’язку до норм права, які діяли на момент відповідного правочину, у зв’язку з чим в одних випадках державна реєстрація є необхідною, в інших – право виникає з моменту виконання певних дій. Внаслідок цього у юриспруденції було сформовано декілька позицій щодо визначення моменту набуття речових прав з урахуванням державної реєстрації. Наявність різних підходів до наведених питань потребує свого розв’язання, зокрема, шляхом дослідження правовстановлюючих юридичних фактів державної реєстрації речових прав. Державна реєстрація речових прав може розглядатися у вузькому розумінні як правовстановлюючий юридичний факт, та у широкому розумінні. Для визначення власної позиції щодо цього звернемось до законодавчого тлумачення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Під цим терміном розуміється офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей . Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Отже, законодавець розглядає реєстрацію як публічне визнання факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та як процедуру здійснення певних дій щодо публічного визнання речового права певної особи. Для повноти виявлення особливостей державної реєстрації речових прав доречно розглянути це питання з точки зору теорії юридичних фактів. Найбільш поширена позиція щодо юридичних фактів розкриває їх як конкретні життєві обставини, з якими юридична норма пов’язує виникнення, зміну чи припинення правових наслідків (правовідносин). Виникнення цивільних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, як і інших прав та обов’язків приватного та публічного характеру, пов’язано з юридичними фактами – конкретними життєвими обставинами, що мають правове значення. В юридичній літературі справедливо відзначається, що для того, щоб конкретний юридичний факт став підставою виникнення, зміни чи припинення правовідносин, він має бути передбачений нормами законодавства. Значення класифікації юридичних фактів полягає в тому, що групування фактів за видами дозволяє краще розпізнавати їх внутрішні (специфічні) властивості, дозволяє з’ясувати, за яких умов та чи інша обставина призводитиме до виникнення правових наслідків, тобто матиме значення юридичного факту. Є. О. Харитонов влучно зазначає, що юридичні факти можуть поділятися: 1) за ознакою характеру наслідків – на правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, юридичні факти,о перешкоджають виникненню або трансформації права; 2) за ознакою галузевої приналежності – на приватноправові; публічно-правові; 3) за ознакою пов’язаності правових наслідків з існуванням певного явища або з його відсутністю можна розрізняти юридичні факти: позитивні (їх наявність необхідна для виникнення правовідносин); негативні (їх наявність перешкоджає виникненню правовідносин) . Юридичні факти також можуть поділятися на правомірні та неправомірні. Правовстановлюючі юридичні факти це факти, що породжують правовідносини, зокрема суб’єктивні цивільні права та обов’язки. Юридичним фактам притаманна низка характеристик: законність, обґрунтованість, здатність зумовлювати правові наслідки, конкретність, інформативність, оформленість, дієвість. Вони завжди індивідуальні та мають наслідки у вигляді виникнення чи трансформації правовідносин. Слід зауважити, що юридичні факти – це завжди дії чи події, з якими норма права пов’язує рух правовідносин. Рух речових правовідносин виникає з моменту їх державної реєстрації. Так, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» факт державної реєстрації пов’язаний з моментом набуття речового права та згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; ч. 1 ст. 210 Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна Значення державної реєстрації для набуття права власності на нерухомість // Право України. - 2020. -№ 11. - С. 127-141. Анотація. Державна реєстрація має істотне значення для набуття права власності на нерухоме майно та його захисту. В Україні існує законодавство про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, яке спирається на принцип внесення, тобто запроваджує титульну негативну систему. Відповідно, право власності на нерухомість має набуватися з моменту його державної реєстрації. Належне функціонування системи державної реєстрації прав на нерухоме майно має значення не тільки для приватних, а й для публічних відносин. Оскільки придбання нерухомого майна (набуття права власності на нього) є етапним, то кожному юридичному факту в юридичному складі має приділятися своє значення. При цьому якщо нерухомість придбавається за договором, то самому договору не може приділятися самодостатнього значення для набуття права власності. Таке значення має лише державна реєстрація права на майно, що в жодному разі не принижує чи не скасовує роль договору у набутті права власності. Метою статті є визначення моменту набуття права власності на нерухоме майно через його зв'язок із державною реєстрацією. Державна реєстрація є обов’язковим елементом у порядку набуття речового права. Фактичне виникнення речового права має прив’язку до норм права, які діяли на момент відповідного правочину, у зв’язку з чим в одних випадках державна реєстрація є необхідною, в інших –право виникає з моменту виконання певних дій. Внаслідок цього у юриспруденції було сформовано декілька позицій щодо визначення моменту набуття речових прав з урахуванням державної реєстрації. Наявність різних підходів до наведених питань потребує свого розв’язання, зокрема, шляхом дослідження правовстановлюючих юридичних фактів державної реєстрації речових прав. Досліджуючи правовстановлюючі юридичні факти у порядку державної реєстрації речових прав, перш за все доречно визначитися щодо правової природи державної реєстрації речових прав. Н. В. Майка вказує, що державна реєстрація за своєю природою є равовстановлюючим юридичним фактом. І. В. Спасибо-Фатєєва характеризує державну реєстрацію таким чином: 1) реєстрація може розглядатися як фактор публічної достовірності відомостей, поміщених до відповідного реєстру; 2) вона вважається правовстановлюючим фактом; 3) є складником відносин у сфері інформації. З наведеного випливає, що державна реєстрація речових прав може розглядатися у вузькому розумінні як правовстановлюючий юридичний факт, та у широкому розумінні. Для визначення власної позиції щодо цього звернемось до законодавчого тлумачення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Під цим терміном розуміється офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, Зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Отже, законодавець розглядає реєстрацію як публічне визнання факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та як процедуру здійснення певних дій щодо публічного визнання речового права певної особи.
Коровайко Оксана Історія становлення та розвитку Державного реєстру нерухомості // Підприємництво, господарство і право, 2017. -N 10. - С. 113-116. Анотація: У даній статті досліджується історичні процеси виникнення, формування та становлення держав- ного реєстру нерухомості, а також фактори, що вплинули на виокремлення основних принципів державної реєстрації прав на нерухоме майно. На території сучасної України поняття права власності виникло за часів Київської Русі. …існували такі способи набуття права власності в Київській Русі: 1) освоєння вільних земель; 2) роздача земель князем за службу; 3) захоплення земель; 4) дарування; 5) спадкування за законом і за заповітом; 6) привласнення загальнодоступних дарів природи; 7) придбання майна за договорами купівлі-продажу; 8) обмін; 9) знахідка [16, с. 229]. Але знову-таки немає згадок про систему реєстрації нерухомого майна та створення будь-яких реєстрів. Лише під час панування Великого Князівства Литовського у Литовських статутах (1529, 1566, 1588 років) вперше прямо закріплюється обов’язковість підтвердження права власності на нерухомість у князя або у раді Панів… … До початку XIX століття в Росії сформувалася система правового регулювання угод із нерухомістю, основою якої було внесення відомостей про об’єкти, їх обтяження та про їх суб’єктів у спеціальні реєстри. Хоча мета запровадження реєстру кріпосних справ (упорядкувати вчинення записів і «зняти» багато питань), на думку Г. Ф. Шершеневича, не була досягнута, оскільки «...в дійсності реєстри кріпосних справ залишають бажати багато чого. Цьому сприяли дві обставини: по-перше, те, що внесенню до реєстру не надано належного юридичного значення, а по-друге, відсутність гласності». Загалом науковці, що досліджували питання, пов’язані з реєстрацією нерухомого майна, виділяли в основному три принципи реєстрації нерухомості: обов’язковість, достовірність, гласність. Принцип обов’язковості полягає в тому, що всі права на нерухоме майно, перелік яких встановлений законом, і їх обмеження підлягають реєстрації в обов’язковому, а не в добровільному порядку. Держава може стимулювати суб’єктів цивільно-правових відносин до реєстрації прав на нерухомість різними способами, але найбільш поширений той, коли акт реєстрації наділяється правостворюючою властивістю. Принцип достовірності слід розглядати як певну правову презумпцію, відповідно до якої інформація про права на нерухоме майно, що знаходиться в реєстрі, вважається достовірною, поки інше не буде доведено в судовому порядку. Тобто якщо особа А відповідно до даних реєстру є власником нерухомості, а особа Б стверджує, що власник нерухомості він, то саме на особу Б буде покладено тягар доведення права власності та спростування відомостей, що містяться у реєстрі. Принцип гласності передбачає для будь-якої юридичної або фізичної особи можливість отримання інформації про всі права на будь-який об’єкт нерухомості та їх обмеження. У радянський період необхідність у державній реєстрації нерухомого майна частково відпала, оскільки була проведена поступова націоналізація землі та інших засобів виробництва (започатковано Декретом про землю, що був прийнятий 26 жовтня 1917 р. на ІІ Всеросійському з’їзді Рад робітничих і солдатських депутатів). Сам термін «нерухомість» змінено на «основні фонди». В обороті перебувала лише особиста власність. У цьому періоді, на відміну від дореволюційного законодавства, реєстрації підлягали не земельні ділянки, які до цього часу були основними об’єктами нерухомого майна, а конкретні об’єкти, переважно житлові будинки (домоволодіння) . У 20-х роках ХХ ст. Житловий закон УРСР від 1 листопада 1921 року передбачав ведення реєстру приватних будівель, в яких фіксувалися особа власника та адреса будівель. У результаті реєстрації власнику видавалось посвідчення на право власності. Одночасно державна реєстрація приватних будівель покладала на власника публічні обов’язки стосовно нерухомого майна. Так, відповідно до ст. 28 Житлового закону УРСР від 1 листопада 1921 року власник був відповідальний перед органами реєстрації за цілісність та справне утримання будівель Олійник Ірина Еволюція механізму державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні / Ірина Олійник // Збірник наукових праць НАДУ.– 2019.– Вип. 2.– С. 84-91. Анотація: У данній науковій статті виявлено та охарактеризовано головні проблеми та перспективи розвитку державної реєстрації прав на нерухоме майно в Україні, визначено мету реалізації державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Проведено аналіз реформування державної реєстрації, в тому числі перспективи для її подальшого розвитку. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно має свої перспективи розвитку з метою реалізації захисту прав власності та вдосконалення механізму у сфері державної реєстрації. Через наявність прогалин в законодавстві щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, законодавцем досить часто вносяться зміни для позитивного регулювання таких прогалин. У висновках здійснено розкриття прогалин та перспектив розвитку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на основі аналізу чинного законодавства України та судової практики. Розвиток інфраструктури ринку житла протягом років незалежності відбувався досить повільними темпами. Зокрема, постійно змінювалася система органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що є одним з основоположних факторів розвитку всієї інфраструктури ринку житла. На початковому етапі розвитку інфраструктури ринку житла в 1991 р. право власності або право постійного користування землею посвідчувалось державними актами, які видавалися й реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів, що було закріплено в Земельному кодексі (Про внесення змін, 1992). Відповідно до Закону України «у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення» (Про державну реєстрацію, 2004). Інформація щодо якісного та кількісного обліку земельних ділянок міститься у Державному земельному кадастрі України, який згідно з положеннями Земельного кодексу України є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (Земельний кодекс, 2002). Дані про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, Державний земельний кадастр станом на сьогодні містить лише інформацію про назви та контури будівель і споруд на плані земельної ділянки. Натомість у містобудівному кадастрі накопичені дані в сукупності своїй становлять державну систему зберігання і використання геопросторових даних про територію, адміністративно-територіальні одиниці, формування галузевої складової державних геоінформаційних ресурсів, екологічні, інженерно-геологічні умови, дані інформаційних ресурсів будівельних норм, державних стандартів і правил для задоволення інформаційних потреб у плануванні територій та будівництві. Зокрема, в містобудівному кадастрі містяться та обробляються дані щодо будинків і споруд, їх правовий режим, технічний стан, архітектурна та історико-культурна цінність, інженерно-транспортна інфраструктура, пам’ятки історико-культурної спадщини, «матеріали проектної документації, дозволи (декларації) про будівництво, акти контрольних перевірок, документи на прийняття об’єктів в експлуатацію, екологічні та інженерно-геологічні характеристики окремих територій і земельних ділянок» (Про містобудівний кадастр, 2011). Бежевець Алла. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно: проблеми та перспективи розвитку// Scientific collection «Іnterconf». – 2021. – С. 230-236. Анотація: У данній науковій статті виявлено та охарактеризовано головні проблеми та перспективи розвитку державної реєстрації прав на нерухоме майно в Україні, визначено мету реалізації державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. Проведено аналіз реформування державної реєстрації, в тому числі перспективи для її подальшого розвитку. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно має свої перспективи розвитку з метою реалізації захисту прав власності та вдосконалення механізму у сфері державної реєстрації. Через наявність прогалин в законодавстві щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, законодавцем досить часто вносяться зміни для позитивного регулювання таких прогалин. У висновках здійснено розкриття прогалин та перспектив розвитку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на основі аналізу чинного законодавства України та судової практики. Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно має свої проблеми та перспективи. Однак, швидкого регулювання цього питання зі сторони законодавця не відбувається… … Можна розглянути окремі проблеми та їх вирішення, які стосуються державної реєстрації. До 2013 року реєстрація прав на нерухомість здійснювалася в різних реєстрах, держателями яких були різні органи влади, що в свою чергу відобразило проблему оптимізації таких реєстрів, оскільки негативно позначалося на процесі отримання інформації з реєстру в разі здійснення правочинів щодо нерухомості. Таким чином, для оптимізації таких реєстрів, державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень стала проводитися суб'єктом державної реєстрації прав та нотаріусом у випадках, передбачених законодавством. Тобто, фактично і юридично відбулося спрощення та урегулювання реєстраційної процедури, яка була до 2013 року, та покращення доступу фізичних та юридичних осіб для отримання послуг. Перспективи розвитку державної реєстрації передбачають її реформування, головним завданням якого буде покращити стабільність захисту права власності. Нині Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» являється фундаментальним в чинному законодавстві та реалізує головні положення та поняття щодо такої реєстрації. За останнє десятиріччя законодавцем неодноразово порушувалося питання щодо державної реєстрації. Така зацікавленість зі сторони законодавця в першу чергу була обумовлена необхідністю удосконалення державної реєстрації з метою покращення системи правового регулювання в державі… … Аналізуючи проведення державної реєстрації нерухомого майна, можна спостерігати за однією відмінністю між світовим підходом та українським. … виходячи з історичного процесу розвитку державної реєстрації нерухомого майна, а саме процесу становлення системи державної реєстрації нерухомого майна в Україні, можна сказати, що такий процес ще на стадії розвитку, а оскільки наше законодавство постійно змінюється, то можна спостерігати врегулювання актуальних проблем, але водночас виникнення нових. Головною перспективою є удосконалення системи державної реєстрації нерухомого майна, що надасть змогу врегулювання актуальних проблем та цілковитого забезпечення захисту прав власності щодо нерухомості. Водночас, в нашій державі відбуваються глобальні зміни в чинному законодавстві. Потрібно зазначити деякі дії, що зможуть вплинути знову на проблематику державної реєстрації нерухомого майна. Для прикладу, відкриття ринка землі також може призвести до нових прогалин в державній реєстрації. Вже зараз відбуваються законодавчі зміни щодо захисту права власності, які передбачають протидію рейдерству щодо земельної ділянки. Проаналізувавши національні нормативно-правові акти, доцільно зробити висновок, що в чинному законодавстві існують прогалини в питанні державної реєстрації нерухомого майна. Державна реєстрація прав на нерухоме майно не вважається підставою для виникнення права власності. Вона є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Поняття «захист прав власності на нерухомість» та «державна реєстрація прав власності на нерухоме майно» є невід'ємними один від одного у випадку реформування нормативно-правових актів щодо державної реєстрації нерухомого майна. Сучасний стан речей у внутрішній політиці держави може призвести до виникнення нових прогалин в законодавстві щодо реєстрації прав на нерухоме майно. Перспективи розвитку системи державної реєстрації прав на нерухоме майно залежать від удосконалення такої системи та насамперед від врегулювання вже існуючих проблем. | 
