Студенту на замітку: Політика. Державне управління. Реферат: Професіоналізація військової служби в Україні

Професіоналізація військової служби в Україні

Професіоналізація Збройних Сил України продиктована повномасштабним вторгненням росії на територію України, сучасною глобальною ситуацією, світовими викликами та небезпеками, необхідністю забезпечення обороноздатності держави. В епоху глобалізації, нових форм ведення воєн підвищуються вимоги до професійної діяльності військовослужбовців, оскільки колишні засоби забезпечення безпеки людей стають неадекватними. Тому на сьогодні актуалізується питання аналізу та класифікації сучасних проблем професіоналізації кадрів Збройних Сил України в умовах воєнного часу.

Куртинець, О. С. (аспірант кафедри публічного управління та адміністрування). Проблеми професіоналізації кадрів Збройних Сил України в умовах воєнного часу// Інвестиції: Практика та досвід: Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2023. - № 7. - С. 141-146

Анотація: Дослідженні основні проблеми професіоналізації кадрів Збройних Сил України в умовах воєнного часу. З'ясовано, що професіоналізація військовослужбовців є основою обороноздатності нашої країни, формує та забезпечує національну безпеку, є основою воєнної безпеки України.

Проблеми професіоналізації кадрів Збройних Сил України, питання модернізації військової освіти, аналіз сучасних тенденцій оновлення кадрової політики у сфері Збройних Сил України, запровадження інноваційних форм підготовки військовослужбовців, оновлення матеріально-технічної бази військових навчальних закладів, питання тендерної політики у системі безпеки та оборони аналізують багато вчених.

Однією з проблем професіоналізації кадрів Збройних Сил України — це удосконалення механізмів формування кадрового потенціалу. В умовах повномасштабного вторгнення росії на територію України, першочергове значення є забезпечення військової безпеки та формування дієвого кадрового складу Збройних Сил України. На етапі формування боєздатних Збройних Сил найважливішу роль у забезпеченні національної безпеки держави грає людина. Адже саме людина забезпечує безпеку своєї держави, сім’ї та власну безпеку, використовуючи при цьому засоби захисту та нападу, зброю та військову техніку, матеріально-технічні засоби від зовнішніх загроз, а це визначається її підготовленістю, морально-психологічним станом, авторитетним керівництвом, умілим управлінням. Протягом усього його життя відбувається процес формування та розвитку особи за рахунок взаємодії та вибудовування відносин у суспільстві. Тому система формування кадрового потенціалу Збройних Сил України є складною та потребує системного аналізу. На сьогодні актуалізується проблема формування концептуальних підходів до формування та розвитку Збройних Сил України з урахуванням глобалізаційних викликів та загроз, а також збройної агресії росії.

Плохута звертає увагу на модернізацію військової освіти та зазначає, що сучасна система військової освіти має орієнтуватись на конкретні потреби і завдання функціональної сфери, забезпечувати постійне підвищення рівня професійної підготовки та кваліфікації офіцерів і військових фахівців ЗС України, інших складових сил безпеки і оборони, що вимагає застосування нових підходів до формування змісту професійної військової освіти з метою забезпечення досягнення високого рівня операційної сумісності, міжвідомчої взаємодії та координації під час планування і проведення спільних операцій на рівні об’єднаних штабів тощо за стандартами та процедурами НАТО.

Процеси реформування Збройних Сил України, зокрема їх професіоналізація і створення військового резерву, безпосередньо впливають на необхідність формування новітньої парадигми функціонування й розвитку вітчизняної системи вищої військової освіти, яка має відповідати сучасним потребам українського війська та базуватися на міжнародних стандартах якості підготовки військовослужбовців.     Основними векторами послідовного вдосконалення вищої військової освіти є: практична спрямованість навчання та забезпечення майбутніх офіцерів не тільки військовою, а також цивільною професією; впровадження в освітній процес передових методик підготовки збройних сил держав- членів НАТО, технологій дистанційного навчання; оновлення матеріально-технічної бази вищих військових навчальних закладів; внесення змін до чинної нормативно-правової бази в частині інноваційної підготовки військових фахівців та ін.

Сьогодні військова освіта функціонує в умовах війни з рф та євроатлантичного вектору розвитку системи воєнної безпеки. Системні зміни, з одного боку мають задовольнити потреби у підготовці військових кадрів для всіх складових сектору безпеки і оборони для виконання завдань оборони держави, з іншого — бути перенацілені на нові норми, принципи та стандарти, прийняті у державах-членах НАТО.

Ще однією важливою проблемою професіоналізації — це проблема самооцінки кадрів Збройних Сил України. На даний час у професії військовослужбовця особливого значення набуває психологічна готовність до виконання військових завдань. Одним із суттєвих факторів забезпечення ефективності діяльності є самооцінка. Факт впливу особистості на професійну успішність підкреслювався дослідниками неодноразово. Самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок та рівень активності людини, її ставлення до світу, до людей, до самого себе; виступає як важлива детермінанта всіх форм і видів діяльності та соціальної поведінки людини.

Однією з проблем професіоналізації кадрів Збройних Сил України є залучення жінок до військової служби, серед зазначених проблем слід виокремити:

— проблема зростаючої потреби самореалізації жінок у військово-професійному середовищі та наявністю кадрового ресурсу, що визначає статичність військово-професійної сегрегації, заснованої на стереотипних уявленнях про статево-рольову взаємодію у військовому соціумі;

— проблема залучення жінок на види військової діяльності, що забезпечують бойову готовність;

— проблема дискримінації у сфері здобуття вищої військової освіти жінок за статевою ознакою;

— проблема поєднання військової діяльності жінок з реалізацією репродуктивної та сімейно-побутової функції;

— проблема деструктивних факторів професіоналізації жінок, заснованих на гендерних проблемах міжособистісного етико-статевого спілкування.

Мазовецький, Р. І.  (аспірант). Поняття та сутність соціального захисту її особистості в умовах професійної армії // Інвестиції: Практика та досвід: Аналіз. Прогнози. Коментар. - 2022. - № 17. - С. 131-134

Анотація: Розглянуто основні поняття та сутність соціального захисту, як в загальному розумінні  так і для військовослужбовців професійної армії. Вивчено основні проблеми в питаннях впровадження реформ для покращення соціального захисту військовослужбовців на сучасному етапі. Проаналізовано фактичні напрацювання у визначенні поняття соціального захисту в умовах професійної армії в умовах несприятливого економічного стану та постійної військової небезпеки в державі.

Актуальною залишається проблема визначення основних цілей та завдань соціального захисту військовослужбовців в Україні, виявлення проблем реформування Збройних Сил та на цій основі розробка пропозицій щодо підвищення ефективності соціального забезпечення військовослужбовців. Тому на перший план висуваються такі завдання, як здійснення комплексу заходів щодо соціального захисту військовослужбовців, підвищення престижу військової служби, формування суспільної свідомості у дусі необхідності збройного захисту національних інтересів країни та мобілізації зусиль та можливостей держави, суспільства та громадян. Саме тому проблема укріплення Збройних Сил України за рахунок покращення соціального захисту військовослужбовців та їх сімей дуже актуальне питання на сучасному етапі.

Військовослужбовці складають виняткову соціальну спільність громадян, на яких покладено особливі обов’язки, пов’язані з необхідністю беззаперечного виконання поставлених завдань у будь-яких умовах та з ризиком для життя. їм вручено сучасну зброю, у тому числі засоби масової поразки, грамотний зміст та вміле застосування якої немислимо без їх високої духовності, професійної придатності та фізичного здоров’я. А сам людський чинник, визначає боєздатність армії, виконання Збройними силами та інші військами свого призначення із забезпечення військової безпеки та національних інтересів України, цілком залежить від становища військовослужбовців у суспільстві, від захищеності наданих їм прав і свобод людини і громадянина.

Характер сучасної військової служби докорінно змінює місце та роль військовослужбовців, їх правовий статус, наповнює новим змістом їх права та обов’язки. Поза системою соціального захисту професіоналізація армії та перехід на службу за контрактом дуже проблематичні та практично неспроможні.

Перша проблема. Не розроблено теоретичних засад забезпечення соціальної захищеності військовослужбовців в умовах становлення професійної армії, проведення військової реформи. Не впорядковано термінологію, не подолано змішання багатьох понять та, зокрема, соціального захисту та соціального забезпечення, компенсацій та пільг. Не виявлено основних закономірностей системи та процесу, не сформульовано відповідних закономірностей принципів. Не обгрунтовані відмітні ознаки та функції предмета та об’єкта, суб’єкта, засобів та умов соціального захисту військовослужбовців. Не зроблено класифікацію загроз та посягань на права та свободи військовослужбовців та характеру їх порушень, не виділено серед них загрози зовнішні та внутрішні, об’єктивні та суб’єктивні, що не дозволяє аргументовано визначити цілі, напрями.

Не розробленість теоретичних основ соціального захисту військовослужбовців гальмує створення та вдосконалення необхідної для неї законодавчої, нормативно-правової бази.

Друга проблема. Законодавство, нормативно-правові акти не забезпечують необхідної соціальної захищеності військовослужбовців. Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, який було прийнято ще в 1991 році та в який постійно вносились зміни, остання з яких була в квітні 2022 року, Загалом закон мало що додав у механізм захисту прав і свобод, компенсацій та пільг військовослужбовців від загроз зазіхання на них, відновлення порушених прав та гідності, безумовного відшкодування заподіяної порушеннями збитків, посилення всіх форм відповідальності за протиправні дії (або бездіяльності) щодо військовослужбовців.

   Без спеціальних органів соціального захисту не можна створити надійну систему, здатну не вести розмови, а реально забезпечувати соціальну захищеність військовослужбовців на сучасному етапі в країні та армії, коли ще не склалося громадянське суспільство, а держава не стала правовою.

Шумило, Михайло (доктор юридичних наук; старший науковий співробітник; заступник керівника департаменту аналітичної та правової роботи; начальний правового управління (IV)). Гарантії трудових прав осіб, призваних до лав Збройних Сил України під час війни // Право України: республіканський юридичний журнал. - 2022. - № 6. - С. 26-39

Анотація: Наводиться практика Конституційного Суду України щодо захисту соціально-трудових прав військовослужбовців. Сформульовано критичні зауваження щодо рішення суду від 6 квітня 2022 р. № 1-р(ІІ)/2022. Проаналізовано актуальну практику КЦС ВС щодо застосування ст. 119 КЗпП України, де зосереджується на типових помилках, які допускалися судами та чітко зафіксовані випадки порушення роботодавцями чинного трудового законодавства.   Викладено критичні зауваження щодо нової редакції ст. 119 КЗпП України від 1 липня 2022 р. щодо виключення припису (гарантії) про збереження, окрім місця роботи та посади, також середнього заробітку.

Особливої актуальності набуває гарантійна норма трудового законодавства набуває в умовах війни. 20 лютого 2014 р. Російська Федерація (далі - РФ) здійснила і продовжує здійснювати сьогодні акт неспровокованої, повномасштабної агресії проти незалежної, суверенної та демократичної держави Україна. Починаючи з цієї дати, РФ порушила засади міжнародного права та світового правопорядку, а саме: jus ad bellum (право на ведення війни) та планомірно, системно продовжує порушувати jus in bello (закони та звичаї війни), що ще буде предметом розгляду міжнародного трибуналу. Наведене вище є не тільки доконаним фактом і дійсністю, а й зафіксовано на міжнародному рівні. В умовах війни державу захищають професійні військовослужбовці (контрактники) та громадяни України, які придатні до військової служби. Окрім цього, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (ст. 65)2 Якщо правовий статус професійних військових, їх соціальний захист визначений спеціальними законами, то саме КЗпП України є тим законом, який закріплює трудові гарантії працівників, які виконують свій конституційний обов'язок під час війни, проте Їхня професійна діяльність не пов'язана з військовою справою.

Передусім особливої уваги заслуговують зміни до трудового законодавства від 1 липня 2022 р., у контексті трудових прав і гарантій для осіб, які призвані до лав ЗСУ, то варто звернути увагу на нову редакцію статей 43і, 82 та 119 КЗпП України.

Так, ч. 1 ст. 43і доповнена п. 8 закріплює, що розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, призову або мобілізації під час особливого періоду роботодавця - фізичної особи.

Зазнала змін і редакція ст. 82, якою у п. 2 ч. 1 передбачено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (зокрема й час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, зокрема й шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Як уже зазначалося, трудові гарантії для цієї категорії працівників визначаються ст. 119 КЗпП України. На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Гарантії, визначені у ч.3 цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування у медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

   Війна і перемога у війні є спільною справою всієї держави і всього народу. І навіть якщо виплата середнього заробітку покладається на роботодавця незалежно від форми власності - це є нічим іншим як форма допомоги ЗСУ та наближенням перемоги. Ці працівники, будучи військовослужбовцями, не захищають свої приватні інтереси, а інтереси всієї держави та суспільства загалом, і роботодавця зокрема. Отже, на нашу думку, ця новела трудового законодавства сьогодні не на часі та має ознаки, які свідчать про те, що вона суперечить ст. 17 Конституції. Можливо з часом, її ухвалення стене предметом розгляду у КСУ.

Особливості психоемоційного стану у осіб з різною стресостійкістю// Фізіологічний журнал: науково-теоретичний журнал. - 2022. - № 2. - С. 92-97

Анотація: Вивчено особливості психоемоційного стану: самооцінки депресії, рівня тривоги і депресії за госпітальною шкалою, емоційної стійкості, ситуативної та особистісної тривожності у взаємозв’язку з стресостійкістю у 637 осіб, які повернулися із зони Операції об’єднаних сил (ООС). Показано, що серед обстежуваних осіб з доброю та  середньою стресостійкістю спостерігаються середні кореляційні зв’язки між різними проявами психоемоційного стану. Встановлено середні кореляційні зв’язки між інтенсивністю бойового досвіду військовослужбовців та середньою стресостійкістю: із підвищенням інтенсивності бойового досвіду від легкого до помірного знижувалась стресостійкість.

Особливості психоемоційного стану досить широко вивчаються залежно від захворювань, стану індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності, здоров’я та рівня фізичної тренованості, впливу погоди, видів та умов праці тощо. Бойова діяльність потребує високої підготовленості військовослужбовців до дій у ризиконебезпечних ситуаціях. Результативність цієї діяльності проявляється виконанням поставлених завдань на основі їх професійної надійності, яка визначається особистісно-індивідуальними особливостями суб’єкта, насамперед, його психоемоційною стійкістю. Тривалий вплив екстремальних умов призводить до психоемоційних змін. Так, у військовослужбовців, які перебували у бойових умовах, можливе виникнення посттравматичного стресового синдрому, що вказує на необхідність дослідження у них психоемоційних функцій. Важливим чинником якісного керування ситуацією та попередження розвитку посттравматичного стресового синдрому є профілактична допомога, спрямована на попередження його розвитку.

Результати оцінювання психофізіологічних функцій у військових з різною стресостійкістю свідчать про те, що за самооцінкою депресії РН<3-9 у половини осіб із доброю стресостійкістю (55%) вона була відсутня, 33% були із легкою депресією, 11% - з помірною і лише 2% з депресією середньої тяжкості, а з тяжкою депресією обстежуваних не спостерігалось. У військових із середньою стресостійкістю у 3% була відсутня депресія, у 6% була легка депресія, у 23% - помірна, 53% - середньої тяжкості і 16% - тяжка. Тобто, в осіб із зниженою стресостійкістю спостерігалось зростання рівня депресії.

Результатом досліджень оцінки психоемоційного стану у військових слід враховувати при проведенні реабілітаційних заходів. Знання фізіологічних особливостей у військових дасть змогу формувати підрозділи відповідно до навантажень і видів бойових робіт, які будуть притаманні для осіб з різним психоемоційним станом а також попередити негативні наслідки і покращить виконання професійних обов’язків.

Встановлено високі кореляційні зв’язки між доброю стресостійкістю та ситуативною тривожністю військових, середні - між доброю стресостійкістю та депресією, тривогою і депресією, вольовою саморегуляцією та особистісною тривожністю а також між середньою стресостійкістю та депресією, особистісною тривожністю військових, середні - між тривогою і депресією, рівнем вольової саморегуляції та інтенсивністю бойового досвіду.

Трудові права українців, яких призвали на військову службу // Профспілкові вісті: всеукраїнська профспілкова газета. - 2022. - № 14/17. - С. 7.

Анотація: Представлена консультація про трудові права осіб, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період або з числа резервістів на особливий період,

Відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», військова служ­ба є державною службою осо­бливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України (за винят­ком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без гро­мадянства, пов’язаній з оборо­ною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служ­би зараховується громадянам України до їхніх страхового стажу, стажу робо­ти, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять вій­ськову службу, є військовослужбовця­ми. Таким чином, особи, які були при­звані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які були призвані із числа резервістів в особливий період, є військовослужбов­цями, і відповідно, на них поширюєть­ся дія Закону України «Про соціаль­ний і правовий захист військовослуж­бовців та членів їх сімей».

Отже, за особами, які були призвані на військову службу під час мобіліза­ції, на особливий період або з числа ре­зервістів на особливий період, зберіга­ється право:

• на захист від незаконного звіль­нення або переміщення по службі;

• на безоплатну перепідготовку і до­строкове звільнення у визначених ви­падках, на матеріальну допомогу при звільненні, одноразову грошову допо­могу при звільненні в розмірі 50% мі­сячного грошового забезпечення за ко­жен повний рік служби у визначених випадках;

• на службовий час нормальної три­валості (крім військових навчань, по­ходів, бойових стрільб, бойового чер­гування, несення служби в добовому наряді тощо);

• на час відпочинку;

• на відпустки з оплатою вартості проїзду до місця відпустки і назад у визначеному порядку. Під час воєнно­го стану військовослужбовцям мо­жуть надаватися відпустки за сімей­ними обставинами та з інших поваж­них причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпуст­ки та назад, але не більше 2 діб в один кінець. При цьому право надання військовослужбовцям у періоди мобіліза­ції та воєнного стану інших видів від­пусток, крім відпусток військовослуж­бовцям-жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3.річного віку, а в разі якщо дитина потребує домашньо­го догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею 6.річного віку, а також відпусток у зв’язку з хворобою або для лікування після тяжкого пора­нення за висновком (постановою) вій­ськово-лікарської комісії, припиняєть­ся;

• на оплату праці, зокрема на гро­шове забезпечення та його індексацію;

• на речове забезпечення або грошо­ву компенсацію за неотримане речове майно, продовольче забезпечення, під­йомні допомоги, добові;

• на охорону праці (у тому числі охо­рону здоров’я та медичну допомогу, безоплатну для учасників бойових дій психологічну, медико-психологічну реабілітацію, грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову до­помогу в разі інвалідності або частко­вої втрати працездатності без встанов­лення інвалідності (в разі смерті вій­ськовослужбовця одноразова грошова допомога отримується членами сім’ї);

• на навчання та підвищення квалі­фікації;

• на пільги щодо проїзду;

• на подальше пільгове пенсійне за­безпечення.

До додаткових трудових прав та га­рантій належать:

• переважне право на залишення на роботі в разі скорочення на підприєм­стві;

• право на щорічну відпустку по­вної тривалості до закінчення 6 міся­ців у перший рік роботи на підприєм­стві, в тому числі для осіб з інвалідніс­тю внаслідок війни;

• можливість використовувати чер­гову щорічну відпустку у зручний час для осіб з інвалідністю, дружин (чоло­віків) військовослужбовців, ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслу­ги перед Батьківщиною, а також осіб, на яких поширюється дія Закону Укра­їни «Про статус ветеранів війни, га­рантії їх соціального захисту»;

• 14 календарних днів на рік додат­кової відпустки, зі збереженням заро­бітної плати, для учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок ві­йни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а та­кож грошова компенсація за невико­ристані дні такої відпустки;

• додаткові гарантії щодо працевла­штування осіб до 35 років, які влашто­вуються на роботу вперше.

Вихід на роботу після військової служби. Після закінчення строку несення військової служби та звільнення, для збереження місця роботи та посади працівник повинен вийти на роботу в день, що настає після дня взяття на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (військкоматі) після його звільнення з військової служби. У його військовому квитку зазначається дата про призов і звільнення з військової служби та взяття на військовий облік.

Калагін, Юрій. Криза маскулінності та здоров’я військовослужбовців-чоловіків// Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ: Дніпропетровський нац. ун-т, Центр соц.-політ.досліджень, 2020. - № 11. - С. 51-59.

Анотація: Розглядаються проблеми збереження здоров’я чоловіків-військовослужбовців у контексті реалізації гендерних стереотипів. Автор наводить результати соціологічного дослідження, що було проведене у лабораторії прикладних соціологічних досліджень кафедри соціології та політології НТУ «ХПІ» у 2020 році. Проблема полягає в тому, що ідеологія маскулінності, пануюча у соціумі, часто спонукає чоловіків обирати стратегію особистісної поведінки, небезпечну для особистого здоров’я.

На сході України триває війна, яка кожного дня потребує величезних матеріальних, технічних, фінансових, інформаційних, але головне – людських ресурсів. Здійснюється постійна ротація особового складу частин та підрозділів. Сьогодні переважна більшість особового складу військових частин і підрозділів – чоловіки. Рівень боєздатності частин і підрозділів, готовність захищати інтереси та територіальну цілісність України більшою мірою визначається станом здоров’я чоловіків. На жаль, тут ми маємо проблеми. В Україні дуже висока смертність чоловіків у працездатному віці, тривалість життя чоловіків – 67 років (на 10 років менша, ніж жінок). Стан соціального здоров’я чоловіків та особливо чоловіків-військовослужбовців викликає турботу про чоловіче здоров’я, як серйозну соціальну проблему.

Для досягнення соціального статусу «справжнього чоловіка» необхідно докласти зусиль, довести оточуючим свою справжність, інколи це здійснюється шляхом ризикованої поведінки, ігноруванням норм самозбереження, техніки безпеки тощо. Результат такої поведінки: травматизм, хвороби чоловіків, депресія, стрес, алкогольна або наркозалежність та передчасна смерть. Чоловіки, які не досягли або не намагаються досягти соціального статусу «справжнього чоловіка», можуть бути відкинуті суспільством. Це є «плата за привілеї» для чоловіків. Для позначення стереотипно чоловічих ролей вчені використовують термін «токсична маскулінність». Дослідник Браян Хейльман наголошує, що не кожен з чоловіків може бути фізично сильнішим, фізично домінувати над іншими, та й не всі цього хочуть. На чоловіка тиснуть вимоги чітких, жорстких стереотипів і це має досить негативні наслідки не тільки для чоловіків, а й для жінок також.  

На 1 липня 2019 року статус особи з інвалідністю внаслідок війни мали майже 11 тис. ветеранів. На жаль, погіршення стану здоров’я не дозволяє чоловікові «завжди бути сильним» у тому розумінні, про яке описувалося раніше. Ситуація змінюється кардинально: уяви про «справжнього чоловіка» залишаються у більшості чоловіків не змінними, а реальний стан здоров’я, фізичні можливості погіршуються. Це пряме підґрунтя виникнення серйозних проблем. Для подолання цієї проблеми, колишньому військовослужбовцю необхідно навчитися жити в нових реаліях, прийняти себе таким, яким він є. Знайти місце у суспільстві – означає вирішення проблеми, актуальне завдання захиснику, який повернувся додому. Але реальність така, що інваліди, колишні бійці, після курсу лікування, залишаються сам на сам зі своїми проблемами. «Держава робить безкоштовні протези, лікує за гроші з бюджету. Потім хлопці без ніг і рук повертаються у свої села, у райони, де немає роботи для абсолютно здорових, а покалічених, хворих, з обмеженими можливостями тим паче. А далі виникає питання: що їм робити?», – риторично запитує волонтер, керівник волонтерської ініціативи «Герої АТО».

Ця проблема потребує уваги з боку суспільства, державних органів тощо. Наступний аспект означеної проблеми полягає в тому, що стереотип «Чоловік завжди повинен бути сильним» передбачає не тільки фізичну силу чоловіка, а ще «справжній чоловік» повинний бути сильним в інтимному житті. Припускаємо, що тут є проблеми. Спробуємо обґрунтувати наше припущення. Згідно із загальновизнаним міжнародним стандартом із військових конфліктів, 90–95% учасників бойових дій згодом мають медичні (пов'язані з нервовою системою) і соціальні проблеми (Стратегія гібридного миру, 2017). Відомий той факт, що негативні емоції безпосередньо впливають на формування певного спектру сексуальних дисфункцій, тому у чоловіків, які повернулись з фронту, нерідко виникають психологічні розлади, що супроводжуються проблемами у сексуальному житті. Наслідком виникнення означених проблем є поширення асоціальної поведінки чоловіків, що вкрай негативно впливає на здоров’я чоловіків. Необхідно шукати напрями розв’язання проблем, які виникають у чоловіків після демобілізації з військової служби.

Слідування у поведінці стереотипу: «чоловік завжди повинен бути сильним і хоробрим» вимагає обрання стратегії перемоги, підкорення, знищення чоловіком опонента. При цьому культивується агресивність як одна із самих важливих рис сучасного чоловіка. Як наслідок у реалізації обраної стратегії, ми спостерігаємо акти психологічного, фізичного, економічного та сексуального насильства з боку чоловіків. У разі відсутності у чоловіків ресурсів для такої поведінки, вони часто залишаються на самоті. На жаль, інколи чоловіки не знаходять шлях розв’язання проблем та опиняються у безвихідній, тупиковій ситуації, і це потребує уваги з боку науковців, громадських організацій, державних органів – усіх суб’єктів соціального життя

Мельничук М.М., Рева М.М. (Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка). Адаптація до умов професійної діяльності військовослужбовців із різним типом акцентуацій характеру// Молодий вчений.– 2020 .- № 5 .- С. 65-67.

Анотація: У статті надається характеристика проблеми адаптації особистості у професійному серед­овищі, адаптації військовослужбовців до професійної діяльності та впливу акцентуацій характеру на їх пристосування до умов несення служби. Охарактеризовано основні принципи та вимоги до проведення емпіричного дослідження у психології, а також подано опис методичних основ та психодіагностичних методик, використаних для дослідження адаптації військовослужбовців із різними акцентуаціями ха­рактеру.

Мета дослідження — теоретично розглянути та емпірично дослідити особливості соціально-психологічної адаптованості до професійної діяльності військових із різними акцентуаціями характеру.

Відповідно до мети було поставлено наступні завдання: обґрунтувати методичні засади та описати методики діагностики соціально-психологічної адаптованості до професійної діяльності військових із різними акцентуаціями характеру; визначити специфіку соціально-психологічної адаптації військовослужбовців різного строку служби; дослідити особливості вираженості акцентуацій характеру у досліджуваних військовослужбовців; описати специфіку адаптації до умов професійної діяльності військовослужбовців з різним типом акцентуацій характеру.

Емпіричною базою дослідження виступала вибірка, до якої увійшли 75 військовослужбовців Сухопутних військ, військової частини А 3384, м. Полтави, представлена військовими різного терміну строку служби 1, 6-ти та 12-місячного строку служби. За результатами проведення емпіричного дослідження встановлено, що найбільш адаптовані військові 1-го року несення служби. Вони пристосувалися до професійної діяльності, їх перебування на службі супроводжується позитивним емоційним станом.

Найбільш виражені ознаки дезадаптації зафіксовані у військових 6-го місяця проходження служби, серед яких 55% неадаптовані. Такі солдати відчувають емоційну напругу під час професійної діяльності, більшість завдань, які їм необхідно виконувати, викликають у них напруження.

Також визначено, що військові 1-го місяця служби краще адаптовані, порівняно з солдатами, які служать пів року. Високий рівень адаптованості властивий 45% новоприбувших військових, які успішно адаптувались до умов несення служби, характеризуються позитивними емоціями під час професійної діяльності.

Серед військових 1-го місяця служби тільки 35% не адаптовані, характеризуються негативними стосунками з іншими військовими, а процес служби супроводжується переживанням негативних емоцій, стресу та бажання уникнути служби.

Динаміка адаптованості військових під час несення служби суттєво змінюється. На початку служби вони краще адаптовані, характеризуються нервово-психічною стійкістю та відповідністю ролі солдату. Через пів року несення служби відбувається значне погіршення адаптованості військових, особливо у сферах нервово-психічної стійкості та ставлення до ролі військового, що набуває ознак недиференційованості та негативного характеру. Через рік несення служби показники адаптованості покращуються, що свідчить про пристосування до ролі військового, умов несення служби. При чому, показники комунікативного аспекту адаптованості військових істотно не відрізняються на різних етапах несення служби.

Виявлено, що найбільш вираженими акцентуаціями характеру серед досліджуваних є гіпертимна (властива 53% досліджуваних) та педантична (виражена у 33% військових). Менше виражена емотивна акцентуація, що властива 9% досліджуваних. Також визначено, що не властиві досліджуваним військовим демонстративна, застрягаюча, збудлива, дистимічна, тривожна, циклотимічна та екзальтована акцентуації характеру.

Для 53% військових із вираженою гіпертимною акцентуацією властива рухливість, товариськість, балакучість, виражені жести, міміка, пантоміміка, надмірна самостійність, недолік почуття дистанції у відношеннях з іншими. Часто вони спонтанно відхиляються від первинної теми в розмові.

Натомість, для 33% військових із вираженою педантичною акцентуацією характеру властиві ригідність, інертність психічних процесів, тяжкість на підйом, довге переживання травмуючих подій. У конфлікти такі військові вступають рідко, виступаючи швидше пасивною, ніж активною стороною.

Таким чином, соціально-психологічна адаптованість військовослужбовців залежить від терміну їх служби та властивих їм акцентуацій характеру. При цьому більш адаптовані військовослужбовці характеризуються вираженою педантичною акцентуацією характеру. Натомість, серед менш адаптованих військовослужбовців найбільш виражена гіпертимна акцентуація характеру.

Отримані результати емпіричного дослідження можуть бути використані під час практичної роботи військових психологів, спрямованої на покращення адаптованості солдат під час служби, оптимізації їх стосунків зі колегами та зменшення нервово-психічного напруження під час різних видів військової підготовки.

Таким чином, удосконалення та практичне застосування критеріїв якості професіоналізації, їх використання у діяльності військової організації мають стати найважливішим інструментом підвищення ефективності системи воєнної безпеки. Мета такої політики полягає у забезпеченні обороноздатності країни, формування системи національної безпеки України.

Трансформація військово-цивільних відносин у напрямі вдосконалення взаємодії Збройних Сил України, громадянського суспільства та демократичної правової держави залежить від якості професіоналізації армії, громадського та політичного контролю над нею.

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd