Студенту на замітку. Реферат: Права військовополонених
Винахідництво Економіка Аудит Бухгалтерський облік Економіка підприємства Соціальне забезпечення Історія економіки Контроль і ревізія Корпоративне управління Логістика Маркетинг Менеджмент Страхування Управління економікою Фінанси Цінні папери Екологія Етика. Естетика Інформаційні технології Історія Всесвітня історія Історія України Культурологія Культура, мистецтво, суспільство Культурне співробітництво Менеджмент в галузі культури Оперне, балетне мистецтво України Сучасна українська музика Українська книга Українське кіно Мистецтво Мовознавство Педагогіка Право Авторське право Адміністративне право Господарське право Екологічне право Інтелектуальна власність Конституційне право Кримінально-процесуальне право Кримінальне право Кримінологія, криміналістика Митне право Міжнародне право Правоохоронна діяльність Сімейне право Соціальне право Фінансове право Цивільне право Цивільне процесуальне право Політика. Державне управління Психологія Екстремальна психологія Загальна психологія Організаційна психологія Психологія конфлікта Психологія особистості Педагогічна психологія Психологія спілкування Психологія спорту Психологія творчості Юридична психологія Сільське господарство Філософія | Матеріал для написання реферату Права військовополонених Військовополонені – особи, які належать до озброєних сил (комбатант), що опинилися у владі супротивника. До військовополонених відносяться також деякі некомбатанти – військові кореспонденти, медики, члени екіпажів торгівельного флоту і цивільної авіації та ін. Слід особливо відзначити, що статус «військовополонений» не розповсюджується на найманців. Кравцова М. О. , Дацюк Т. К. Міжнародні стандарти захисту та дотримання прав військовополонених //https://app-journal.in.ua/wp-content/uploads/2023/05/71.pdf Проблема захисту та дотримання прав військовополонених є актуальним питанням, особливо в умовах воєнних конфліктів та воєн. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, військовополонені повинні бути захищені від будь-яких форм насильства, жорстокості, примусу, приниження та дискримінації. Однак, на практиці дотримання цих прав може бути порушено у різних країнах. Військовополонені можуть бути піддані тортурам, забуттю, вимушеним працям, сексуальному насильству, примусовій конверсії та іншим формам порушення прав. Міжнародні стандарти прав людини та їх виконання є показниками правової культури суспільства. Суперечності, які виникають всередині країни та між країнами, іноді призводять до національних або міжнародних збройних конфліктів, що може призвести до порушень міжнародних стандартів прав людини, у тому числі норм міжнародного гуманітарного права та правил поводження з військовополоненими. Міжнародні стандарти прав людини виражені у вигляді декларацій та міжнародних договорів, у тому числі пактів та конвенцій, резолюцій міжнародних організацій та керівних принципів. Вперше термін «міжнародний стандарт прав людини» з’явився в Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими, прийнятих на першому Конгресі ООН щодо запобігання злочинності та поводженню з правопорушниками 30 серпня 1955 р. Міжнародні стандарти прав людини встановлюють зобов’язання для країн-учасників правовідносин, перелік основних прав і свобод, визначають їхній основний зміст та називають умови, що формують механізм користування правами та свободами. Прийняті державами зобов’язання передбачають їхню відповідальність за невиконання цих зобов’язань. Встановлення зобов’язань та подальше накладення відповідальності формують міжнародні механізми захисту прав людини. Основні міжнародні стандарти, що регулюють захист та дотримання прав військовополонених, включають: - Женевські конвенції; - Додатковий протокол до Женевських конвенцій; - Статут Міжнародного Комітету Червоного Хреста; - Резолюція ООН щодо захисту прав людини в умовах протидії тероризму; - Стаття 3 Загальної Декларації правами людини; - Конвенція ООН проти тортур; Інші нормативні акти. Жаровська І., Шевчук Я. Правове регулювання статусу військовополонених відповідно до норм Міжнародного гуманітарного права: історична та сучасна ретроспектива// Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: «Юридичні науки». – 2023. - №4. – С. 20-27 (https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2023/dec/32512/231576maket4-22-29.pdf) Військовополонений – постійний термін для комбатантів, які внаслідок проведення тих чи інших оголошених бойових дій потрапляють в полон до супротивників. Перша спроба узаконити та створити більш-менш єдині правила ведення війни було здійснено 29 липня 1899 року. Тоді у Женеві на міжнародній конференції, яка проходила з 18 травня по 29 липня і в якій брало участь 27 країн, було прийнято три конвенції: про мирне вирішення міжнародних зіткнень, закони і звичаї сухопутної війни, а також конвенція про застосування у війні на морі положень Женевської конвенції 1864 року. Ця конференція стала відправною точкою для намагання хоча б у законодавчому полі вирішити питання запобігання війнам та воєнним конфліктам. Продовженням першої конференції стала друга конференція, яка проходила з 15 червня по 18 жовтня 1907 року. Кількість членів-учасників конференції збільшилась до 44. Крім Сполучених Штатів Америки та країн Європи, до конференції було залучено ще 17 держав Південної та Центральної Америки. Там було прийнято 13 конвенцій. Серед них підписана 18 жовтня 1907 року «Четверта конвенція про закони та звичаї війни на суходолі» та додаток до неї «Положення про закони та звичаї війни на суходолі». Саме ці два нормативно-правові акти починають історію України в міжнародному гуманітарному праві (далі МГП), оскільки є найстаршими документами, які діють в українському законодавстві. Вони набули чинності в незалежній Україні 24 серпня 1991 року. Також вони є відправним пунктом і основою для всіх подальших документів МГП, які були ратифіковані Україною. Маньгора В. В. Дотримання норм міжнародного гуманітарного права щодо військовополонених// Наукові інновації та передові технології . – 2024. - №1. – С. 388-402 (http://perspectives.pp.ua/index.php/nauka/article/view/8455/8500 Після закінчення Другої світової війни більшість конфліктів мали неміжнародний (внутрішній) характер, і найбільш серйозні порушення прав людини відбувалися саме під час таких конфліктів. Міжнародне правосуддя також було зосереджено на переслідуванні осіб, які вчинили злочини під час внутрішніх конфліктів. Це спричинило труднощі із правозастосуванням, оскільки сфера застосування МГП під час неміжнародного збройного конфлікту не така сама, як у випадку міжнародного збройного конфлікту (наприклад, це стосується правового статусу учасників бойових дій і, відповідно, військовополонених). Наразі очевидно, що збройний конфлікт між росією та Україною є міжнародним У сфері правоохоронної діяльності це означає повне застосування Третьої Женевської конвенції 1949 року та Першого додаткового протоколу 1977 року, а також звичаєвих норм МГП. Обидві сторони конфлікту ратифікували зазначені договори, однак, як це завжди буває в реальному світі, проблема полягає в масштабах імплементації ратифікованих норм та бажанні дотримуватись взятих зобов’язань. Третю Женевську конвенцію 1949 року можна без перебільшення визнати найбільш об’ємною, всеосяжною, чіткою та однозначною для розуміння серед інших актів Женевського права. Дотримання цих правил, за умови їх належного виконання та добросовісного виконання, забезпечує надійний захист військовополонених. Островський С. О. Правовий захист і соціальні гарантії українських військовополонених: теоретичні та практичні аспекти// Журнал східноєвропейського права. – 2024. – № 123. – С. 111-117 В українському законодавстві визначення поняття військовополонених надано в Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 23 березня 2017 року № 164. Конвенція та Інструкція надають наступне визначення поняття «військовополонені» – це особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій: - особовий склад збройних сил сторони конфлікту, а також члени ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил;- члени інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема члени організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі загони, зокрема організовані рухи опору, відповідають таким умовам; - ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих; вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані; - вони носять зброю відкрито; - вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни; - члени особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує; особи, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу, наприклад, цивільні особи з екіпажів військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого останні видають їм посвідчення особи за зразком, наведеним у додатку; - члени екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітани, лоцмани та юнги, а також екіпажі цивільних повітряних суден сторін конфлікту, які не користуються більш сприятливим режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права; - жителі неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкррито й дотримуються законів і звичаїв війни. Остаточний порядок утримання та юридичний статус військовополонених було закріплено постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2022 року «Про затвердження порядку утримання військовополонених». Цей документ підтверджує дотримання Україною норм міжнародного гуманітарного права, посилаючись на Женевську конвенцію «Про поводження з військовополоненими» та додатковий протокол від 8 червня 1977 року. Бантишев О. Ф. Дещо про охорону життя і здоров’я військовополонених //Проблеми ефективності міжнародно-правового регулювання прав військовополонених: Матеріали круглого столу (м. Харків, 23 червня 2023 року): Електронне видання (https://ivpz.kh.ua/wp-content/uploads/2023/1297_2023-1.pdf) У діючому КК України дві статті його Особливої частини безпосередньо спрямовані на захист прав військовополонених. Це стаття 434 «Погане поводження з військовополоненими» та стаття 438 «Порушення законів та звичаїв війни». На захист прав військовополонених спрямовані також частина друга і третя статті 431 КК України «Злочини дії військовослужбовця, який перебуває в полоні». Ці частини статті 431 КК України слід було б зробити окремою статтею КК України. Положення цих статей кримінального закону ґрунтуються на змісті Статуту Міжнародного військового трибуналу, який було затверджено 08 серпня 1945 року, а також на змісті Женевських конвенцій про захист жертв війни, підписання яких відбулося 12 серпня 1949 року, а набрали вони чинності 21 жовтня 1950 року. Статут визначив види міжнародних злочинів проти миру, воєнні злочини та злочини проти людства. Стаття шоста Статуту встановила відповідальність крім інших дій також за вбивства чи катування військовополонених. Женевська конвенція про поводження з військовополоненими встановила правила воюючих сторін при поводженні з військовополоненими. Сьогодні ми дуже добре бачимо, що російські агресори-окупанти порушують не лише норми міжнародного права і норми КК України, але 7 і норми власного Кримінального кодексу, який у статті 356 КК РФ «Применение запрещенных средств и методов ведения войны» передбачив відповідальність за жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, депортацію цивільного населення, пограбування національного майна на окупованої території, застосування в озброєному конфлікті засобів і методів, заборонених міжнародним договором Російської Федерації. Але ж, оскільки окупанти вчиняють злочини, передбачені діючим КК України на території України, за що відповідно до статті шостої КК України підлягають відповідальності за КК України. Короткий Т. Як побудована та функціонує в Україні державна система поводження з військовополоненими// https://armyinform.com.ua/2023/03/07/yak-pobudovana-ta-funkczionuye-v-ukrayini-derzhavna-systema-povodzhennya-z-vijskovopolonenymy/ Після широкомасштабного вторгнення рф в Україну виникла необхідність створення повноцінної системи поводження з російськими військовополоненими. З техніко-юридичної точки зору безпосередньо застосування міжнародних договорів у національній правовій системі достатньо складне для правозастосовника. Тому у 2022 році було ухвалено низку імплементуючих нормативних актів України щодо поводження з військовополоненими. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2022 року № 413 «Про затвердження Порядку тримання військовополонених»; Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 року № 257 «Про утворення Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими»; Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2022 року № 721 «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період». Варто додати, що Україна мала декілька нормативних актів, що містили питання поводження з військовополоненими, наприклад Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 164, яка містить положення щодо поводження з військовополоненими у главі 14. Крім того, Національне інформаційне бюро, створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про визначення державного підприємства, яке виконує функції Національного інформаційного бюро» — також імплементація норм ЖК ІІІ. Спеціальними органами, які здійснюють повноваження у сфері виконання міжнародно-правових зобов’язань України з питань поводження з військовополоненими є: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Національне інформаційне бюро. Безпосередньо утримання військовополонених забезпечує Державна кримінально-виконавча служба, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством юстиції України. Заворотько І., Короткий Т. Прес-конференції військовополонених: недотримання їх права на захист від цікавості публіки чи наявність значного суспільного інтересу// Юридична газета. – 2022. – 4 квітня Практичне застосування будь-якої правової норми потребує врахування значної кількості факторів і умов. Особливо гостро це питання постає щодо прямого застосування норм міжнародного гуманітарного права під час міжнародних збройних конфліктів. Однією з таких норм, що наразі застосовується по-різному, є обов’язок держави захищати військовополоненого від цікавості публіки, який передбачений ст. 13 Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (далі — ЖК ІІІ). Цей начебто однозначний припис став підставою для представників двох авторитетних міжнародних правозахисних організацій звинувачувати Україну в порушенні правил поводження з військовополоненими під час оприлюднення у ЗМІ питань щодо російських військовополонених та проведення їх прес-конференцій. Ст. 13 ЖК ІІІ визначає загальні гарантії щодо поводження з військовополоненими. Будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що тримає людину в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, котрий перебуває під її охороною, забороняються та розглядаються як серйозне порушення ЖК ІІІ. Зокрема, жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою в проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого та не здійснюються в його інтересах. Крім того, ця стаття забороняє акти насилля чи залякування, а також застосування репресалій до військовополонених. І визначає, що «військовополонені завжди повинні бути захищені, зокрема від... образ та цікавості публіки». Для застосування ст. 13 ЖК ІІІ у частині щодо захисту військовополонених від образ та цікавості публіки важливим є визначення умов та меж таких обмежень. Враховуючи, що ЖК ІІІ не розкриває зміст поняття «цікавості публіки», допускаючи певну суб’єктивність його застосування. Відповідно до його п. 1624, під поняттям «публіка» варто розуміти усіх, хто прямо не пов’язаний з утриманням військовополонених, включаючи й інших членів держави, яка утримує (Detaining Power). Безумовно, серед них і широке коло осіб, які можуть побачити відео з військовополоненими у ЗМІ, соціальних мережах тощо. Ще більше: Замовляйте: |
Спецпроєкт
