Студенту на замітку. Реферат: Педагогічна діагностика як етап підготовки до навчального процесу

Педагогічна діагностика як етап підготовки до навчального процесу

Уся соціально-педагогічна діяльність вчителя початковіїх класів базується на діагностичній основі. Тому вивчення суб’єктів навчального процесу є невід’ємним компонентом підготовки до навчального процесу. Але, як зазначає І. Подласий, діагностично вивчення дітей - нелюбимий вид роботи вчителя. Більшість вчителів користується готовими медико-соціальними діагнозами, висновками психологів та інших членів команди фахівців школи, Однак, власний педагогічний висновок щодо навчання окремих учнів з особливими освітніми потребами і учнів, які спільно навчаються з ними, вчитель початкових класів повинен зробити тільки сам. При цьому він повинен розуміти медичний діагноз, бути обізнаним з висновком ПМП комісії, дотримуватися їх рекомендацій. Адже лише комплексна діагностика спеціалістів різного профілю дозволяє правильно оцінити симптомокомплекс відхилень у розвитку, дати адекватну оцінку клінічних, психологічних, соціальних та педагогічних особливостей розвитку дитини.

На діагностичному етапі підготовки вчителя до соціально- педагогічної діяльності проводиться інтерпретація та аналіз отриманої інформації (протоколи ПМПК, медичні карти, особисті справи; результати бесід із лікарем, батьками або особами, що їх заміщують).

Педагогічна діагностика - вивчення особистості учня і колективу з метою забезпечення індивідуального і диференціального підходу у процесі навчання і виховання

При цьому оцінюються та зіставляються наявні показники з Нормативно визначеними показниками (освітніми, медичними, психологічними), визначаються залежності між факторами, що іумовили ці рівні та встановлюється педагогічний діагноз і проектується соціально-педагогічна діяльність.

Педагогічний діагноз - це висновок про наявність проблеми, мпра заважатиме педагогічній діяльності вчителя та учіннєвій тільності молодшого школяра.

Повноцінна комплексна діагностика ґрунтується на виявленні ішювної інформаційної якості (симптому), щоб у подальшому мести цілеспрямований пошук інших якостей (симптомів) особистості, які тісно пов’язані з іншими. До прикладу назвемо підвищену рухову активність. Досвідчений вчитель з цією якістю особистості учня може встановити діагноз, що дитина педагогічно імпедбана, але доповнивши іншими якостями, з’ясовується, що педагогічний діагноз неправильний.

Отже, соціально-педагогічна діагностика - це спеціально організований процес отримання інформації про вплив на особистість різних факторів з метою виявлення відхилень у психофізичному розвитку дитини, котрі заважатимуть задоволенню індивідуальних освітніх потреб усіх учнів(3.Шевців).

Педагогічна діагностика включає:

а) оцінку змісту виявлених індивідуальних властивостей суб’єкта діагностики (відомості про структуру дефекту);

б) оцінку рівня розвитку об’єкта та його окремих властивостей (спільність характеристик порушень розвитку дитини й наявність різних ускладнень);

в) визначення загальної психолого-педагогічної характеристики суб’єкта діагностики (І. Демченко).

За допомогою різних методів діагностики вчитель початкових класів виявляє не окремі індивідуальні якості особистісні учнів, а розглядає усі якості в єдності з конкретними умовами і ситуаціями. Як у медицині, так і в педагогіці, за одним аналізом чи висновком цілісної картини про хворобу чи особистість дитини не можна уявити.

Діагностику вчитель початкових класів повинен проводити з метою визначення:

аналізу часу на визначення навчального матеріалу; актуальних форм організації навчальної діяльності; технологій, методик, методів або адаптованих методичних прийомів; допоміжних навчальних засобів.

За результатами діагностики вчитель початкових класів встановлює:

- учнів, які потребують психолого-педагогічної, соціальної ти медичної допомоги;

- характер фізичних, психологічних, соціальних, педагогічних відхилень;

- групи, до яких належать учні з однотипними відхиленнями;

- методику соціально-педагогічної роботи.

Учитель початкових класів в умовах інклюзивної освіти повинен починати діагностичну діяльність із встановлення рівня шкільної зрілості.

Учень, який прийшов до школи, або уже навчається у школі, повинен бути зрілим в фізіологічному і соціальному відношенні, повинен досягти відповідного рівня інтелектуального і емоційної'() розвитку. Тому, поняття «готовність» до шкільного навчання є комплексним, багатогранним і охоплює усі сфери життя дитини.

У психолого-педагогічній літературі відомі уже апробовані методики визначення готовності дітей до школи за такими параметрами: планування, мотивація, рівень розвитку інтелекту. Кожен із параметрів має низький, середній, високий рівні, а рівень інтелектуального розвитку: низький, нижче середнього, середній, високий і дуже високий.

Таким чином, результатом діагностики є низький, середній і високий рівні готовності, а учень визначається як такий, що готовий до школи. Разом з тим до уваги беруться ще й такі параметри:

1) психолого-соціальна готовність (бажання навчатися, навчальна мотивація, уміння спілкуватися, організована поведінка);

2) розвиток шкільно-значущих психофізіологічних функцій (фонематичного слуху, артикуляційного апарату, дрібної моторики рук, просторова орієнтація, координація рухів, зорове сприймання, координація в системі око-рука);

3) розвиток пізнавальної діяльності (світогляд; розвиток мовлення, самостійності; сформованість інтелектуальних умінь, уміння організовувати і контролювати діяльність, визначати її тем);

4) стан здоров’я (стан здоров’я, темпи розвитку, обмін молочних зубів на постійні).

В інклюзивному класі частина дітей з особливими освітніми потребами за психолого-соціальним параметром готовності до школи помітно відстає від ровесників, вони мають низький рівень готовності, а тому не вміють планувати і контролювати свої дії, мотивація низька, не вміють слухати співрозмовника і виконувати логічні операції. У молодших школярів в інклюзивному класі частина учнів з нормальним розвитком й учнів з особливими освітніми потребами за цим же параметром готовності до навчання можуть бути готові, тобто уміють планувати й контролювати, мають пропедевтичні знання і навички з навчальних предметів, пропедевтичне мислення у формі словесних понять. У результаті навчання має відбуватися розвиток пізнавальної діяльності і шкільно-значущих функцій. Тому учням необхідний контроль за цими процесами, а відтак і дидактичне діагностування з метою з’ясування (виявлення) проміжного чи кінцевого результатів, визначених метою і цільовими завданнями уроку.

Діагностику психофізичних особливостей учнів з обмеженими можливостями життєдіяльності проводять у медичних закладах, а, як зазначалося у попередніх розділах, висновок про стан здоров’я дають ПМПК. Учитель повинен орієнтуватися в медичних діагнозах і знати класифікації первинних вад здоров’я за їх рівнем важкості, або виправити чи попередити виникнення можливих вторинних відхилень. Задля цього нижче розглядаються психолого- педагогічні характеристики відхилень у дітей з особливими освітніми потребами, до яких відносять дітей-інвалідів, дітей з незначними порушеннями здоров’я, дітей з соціальними потребами.

Класифікація розумової відсталості вперше розробив німецький психіатр Е. Крепелін. За рівнем важкості інтелектуальну недостатність визначив як ідіотію, імбецильність і дебільність. Ці терміни у Західній Європі та США використовуються лише в медицині. У широкій соціально-педагогічній практиці вживається узагальнене визначення «важковиховувані».

У 1994 році ВООЗ визначила чотири рівні зниження інтелекту: незначну, помірну, важку і глибоку (див.: табл.6.2).

Таблиця 6.2. Характеристика зниженого інтелекту за міжнародною систематикою

Таблиця 6.3. Класифікація осіб з зниженим слухом та визначення рівня відтворення розумової мови

Сліпі - особи з порушенням зору, у яких повністю відсутня здорова чутливість, наявні світлочутливість або залишковий зір, а також особи із звуженням поля зору (до 10-15) з гостротою зору до 0,08.

За ступенем порушення зору виокремлюють: а) осіб з абсолютною сліпотою на обидва ока, при якій втрачається зорове сприйняття; б) осіб практично сліпих, у яких є світлочутливість або залишковий зір, котрий дозволяє сприймати світло, колір, контури (силуети).

Слабозорі - особи з порушенням зору, у яких гострота зору від 0,05 до 0,2 з корекцією звичайними окулярами.

Корекцій ної допомоги потребують діти з косоокістю, порушенням і патологією сприйняття кольорів.

Учитель початкових класів повинен володіти знаннями сучасної медико-педагогічної класифікації мовленнєвих порушень. Класифікація розроблена на основі психолого-лінгвістичних критеріїв і розділяється на дві групи у залежності від того, який вид мовлення порушений: усний чи письмовий (див.: табл. 6.4)

Таблиця 6.4. Класифікація мовленнєвих порушень

Порушення процесу читання. Проявляється набрудненні розпізнавати букви, склади, приводить до неправильного складання слова і відтворення звукової форми слова. Порушення процесу письма, яке проявляється у нестійкості оптико-просторового образу букв, у змішанні або пропуску букв, у викривленні звуко-буквенного складу.

Серед основних опорно-рухових порушень у дітей є дитячим церебральний параліч (ДЦП) - складне захворювання центральної нервової системи, котре приводить до порушень руху, психіки мовлення. До вторинних вад належать затримка або патологія
розумового розвитку, порушення слуху, зору.

Кінестезія - втрата иідчу і ти снопі тіла, положення у просторі. 

Синкінезія - мимовільні спільні рухи при спробі їх зробити Скорочення тонічних м’язів і мимовільна моторика пальців рук Інтелектуальна діяльність, мислення, пам'ять, увага, уява. Підвищена збудливість, роздратованість, або навпаки; плаксивість, реакції протесту; радість, підвищений настрій (ейфорія).

- Агресія

- Відсутність упевненості в собі, самостійності, підвищеного «навіювання»

- Дизартрія

- Структурно-семантичне      

- Аламія

- оформлення  Афазія

- Порушення читання

- Дислексія

- Порушення рецептивної Дисграфія діяльності.

Діагностичне обстеження проводиться також з метою відхилені, у поведінці-девіантної поведінки молодших школярів.

Найбільших труднощів у соціально-педагогічній діяльноїсті вчителя початкових класів завдають діти «групи ризику», особливо з агресивними, неврівноваженими і брехливими учнями.

Молодші школярі відзначаються підвищеною емоційністю. Міміка і постава, жести і руки, інтонація і темп мовлення зовнішні прояви, говорять про внутрішній стан. При цьому вчитель повинен звернути увагу на загальний стан учня: збуджений, нормальний чи пригнічений.

Спостережливий учитель відразу об’єднує усі зовнішні і внутрішні прояви і дійде правильного висновку, але не буде готовим прийти на допомогу.

Почуття дитини (швидкий прояв радості, гніву, страху, неврівноваженість та ін..) не контролюються розумом, н визначається її характером, який має генетичну основу. А тому, лише незначна кількість недоліків характеру може піддаватися корекції, інша підлягає медико-психологічному втручанню.

Імпульсивність - особливість поведінки дитини (або якість характеру), яка виникає у наслідок впливу зовнішніх факторів, і обумовлених діяти без обдумування. Імпульсивність обумовлена перевагою збудження над гальмуванням, слабкою нервовою системою і процесами гальмування.

Ознаками імпульсивності є:

- невміння очікувати, непосидючість, нетерпеливість;

- здатність легко роздратовуватися, ображатися;

- емоційна нестриманість;

- легке відволікання уваги;

- легковажність і безвідповідальність;

- нездатність до тривалої монотонної праці;

- бажання нових враження;

- небажання прислухатися до зауважень (І.Подласий).

Для молодших школярів притаманна поміркована імпульсивність як норма, вікова особливість. Вона піддається виховному впливу. Але є аномальна імпульсивність, коли ознаки імпульсивності завищені, коли школяр заважає оточуючим - це гіперактивність.

Отже, імпульсивність часто провокує девіантну поведінку.

Відхилення в поведінці провокуються емоційним станом. Американський психолог Д.Келлі виділив чотири емоційні стани (тривога, провина, загроза і ворожість), кожен з яких може гпровокувати девіантну і навіть деструктивну поведінку. Названі стани можуть досягатися на чотирьох рівнях збільшення напруженості: тривожність, депресія, деривація і фрустрація.

Значних труднощів у вихованні зазнає вчитель початкових класів з дітьми, у яких прослідковується акцентуація характеру. Тип акцентуації також визначає ставлення дитини до соматичного захворювання. Тип акцентуації характеру вчитель початкових класів повинен вважати і при розробці ІРП, адже він вказує на слабкі місця характеру, а відтак попередити фактори, які можуть викликати психогенні реакції-дезадаптацію.

Учитель початкових класів для виявлення психофізичних відхилень може використовувати найефективніші методи психолого-педагогічної діагностики: бесіди, спостереження, вивчення малюнків, тести, метод експериментів.

Отже, діагностика включає визначення: рівня підготовленості учня; можливостей; мотивів; інтересів, здібностей та нахилів; індивідуального стилю навчання;

Отримані дамі вчитель початкових класів заносить у спеціальну діагностичну карту, результати використовує для створення індивідуальної програми розвитку особливої дитини і соціального паспорту класу. Для кожного школяра, який потребує допомоги, розробляється індивідуальна програма розвитку, а якщо таких дітей багато, то загальна програма розвитку для всіх з індивідуальною корекцією.

За матеріалами діагностики вчитель початкових класів складає психолого-педагогічну характеристику на кожного учня за схемою.

Схема вивчення дитини

Загальні відомості про дитину.

Стан здоров’я (за медичною корточною) та особливості фізичного розвитку, відповідність фізичного розвитку до віку (ріст, вага, недоліки зору, слуху, порушення постави і т.д.)

Спрямованість особистості (егоїстична, практичнії, суспільна; характеристика основних мотивів; поглядів і переконань, інтересів, цінностей, схильностей).

Самооцінка (занижена, завищена, адекватна), рівень домагань, відповідність; вимогливість до себе; ставлення до критичних зауважень вчителів і товаришів; ставлення до самовиховання і його прояв.

Темперамент. Риси якого типу темпераменту переважають: меланхолічного, холеричного, флегматичного, сангвіністичного.

Особливості емоційно-вольової сфери. Характер емоційної реакції на педагогічний вплив. Розвиток почуттів: моральних, інтелектуальних, їх глибина і стійкість, ступінь емоційної збудженості, зовнішня вираженість емоційних переживань; вольові особливості: цілеспрямованість, самостійність.

Здібності (загальні і спеціальні).

Характер. Які позитивні або негативні якості характеру в поведінці проявляються у ставленні до учіння, праці: активність, дисциплінованість, добросовісність, відповідальність, легковажність, безпечність, впертість, брехливість; у ставленні до людей (старших і молодших): поважність і уважність, доброта, грубість, егоїзм, пихатість, жорстокість; до самого себе: скромність, гідність. Наявність шкідливих звичок: куріння, лихослів'я, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів.

Характеристика міжособистісних взаємовідносин:

а) в сім’ї (умови сімейного виховання, характеристика сім’ї за структурою, матеріальним забезпеченням, виховному потенціалу, особливостями стосунків між дорослими членами сім’ї, позиція дитини в сім’ї);

б) в класному колективі (характеристика класного колективу, соціальний статус учня, його роль в колективі: лідер, популярний, ізольований, прийнятий, ставлення до думки колективу, симпатії, антипатії, ставлення до своєї позиції в класі);

в) у сфері спілкування (з ким спілкується у вільний час, в склад якої групи входить, яка спрямованість групи, яку позиція займає в групі вільного спілкування, які запити задовольняє, як і з ким бажає проводити дозвілля).

Участь в різних видах діяльності: 

а) ставлення до навчальної діяльності (успішність, рівень чпань, сформованість навчальних навичок; основні мотиви учіння, зацікавленість до навчальних предметів; особливості пам’яті, мислення, рівень розвитку уваги);

б) ставлення до трудової діяльності ( наявність трудових навичок, умінь; яким видам роботи надає перевагу; схильність до довготривалої праці; участь в суспільно корисній роботі; домашні обов’язки);

в) виявлення стійкої зацікавленості до будь-якого виду діяльності (гуртка, секції, клубу);

г) наявність професіональної спрямованості (намагання, орієнтація, мотиви вибору майбутньої професії).

Причини відхилення в поведінці:

а) відхилення від норми в стані здоров’я (порушення в фізичному і психічному здоров’ї, невідповідність фізичному розвитку, відставанні у рості, акцентуація характеру, неврози, дефекти пам’яті, мислення);

б) порушення в сфері міжособистісних взаємовідносин (непопулярний, неприйнятий, ігнорований, ізольований в класному колективі; долучається до колективу ціною жертв, втрат; конфліктний, відчужений, безконтрольний, виштовхнутий);

в) помилки педагогів (завищення педагогічної сили; позбавлення дитини індивідуальних стимулів; покарання, пов’язані з приниженням особистості дитини; суперечливість вимог; конфлікти між батьками і педагогами; поверхові відомості про дитину тощо);

г) помилки сімейного виховання («запещене дитя», «задавлене дитинство», «загублене дитинство», «одиноке дитинство», «байдуже дитинство»); відсутність елементарних психолого- педагогічних знань, перекладання піклування на школу; відсторонення дитини від фізичної праці; конфлікти в сім’ї тощо;

д) соціальні причини (суперечності в суспільстві, в мікросоціумі);

е) психотравмуючі ситуації.

Педагогічні висновки.

Учитель початкових класів зобов’язаний зробити соціальний паспорт класу, завдяки якому може вчасно і адекватно надавати соціальну допомогу, проводити корекційно-виховні заходи спрямовані на навчання та виховання школяра.

Соціальний паспорт клас

Кількість дітей у класі.

З них із сімей: робітників; службовців; підприємців; безробітних.

Круглих сиріт.

Дітей без батьківської опіки.

Дітей напівсиріт.

Дітей інвалідів.

Дітей, які мають статус Чорнобильців.

Дітей з багатодітних сімей.

Дітей з малозабезпечених сімей.

Дітей з неповних сімей.

1 І. Дітей з неблагополучних сімей.

Хворих дітей.

Дітей, що навчаються на дому.

Дітей, що перебувають на обліку в міліції.

Дітей, які стоять на внутрішкільному обліку, схильна до правопорушень.

Дітей, які отримують матеріальну допомогу.

Дітей, які користуються безкоштовними підручниками.

Дітей, які харчуються безкоштовно.

Дітей, які доїжджають на навчання.

Ігнорованих дітей.

Отже, діагностична функція соціально-педагогічної діяльності є складовою інклюзивної компетентності вчителя початкових класів, яка спрямована на виявлення можливостей і потреб кожної дитини.

Попередня підготовка до навчального процесу

Попередня підготовка проводиться до початку навчального року і включає розробку тематичного і календарного планування.

Тематичне планування. При розробці тематичного планування вчитель попередньо вивчає навчальні плани і навчальні програми аби з’ясувати: мету і завдання ксркної навчальної дисципліни загалом, мету і цільові завдання кожної теми зокрема; міжпредметні зв’язки; визначити, що учні вивчали у попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Крім цього знайомиться з навчальними підручниками, посібниками і додатковими навчальними книгами, переглядає кінотеку, підбирає матеріально- технічне забезпечення, яке можна адекватно застосовувати для учнів з різними освітніми можливостями. Найважливіше учителеві встановити логіку вивчення змісту навчального матеріалу, формування умінь та навичок, а також систему уроків.

Система уроків - основна одиниця навчального процесу початкового навчання (О. Савченко). Вона дає змогу учителеві зрозуміти повноту і наступність цілей,, що розв’язуються у ході викладання навчальних предметів.

Інклюзивний навчальний процес і процес навчання включає чимало цілей, тому усім потрібно приділяти увагу. Дидактична система уроків за О. Савченко визначається: 

1) Цілеспрямованістю на засвоєння кінцевих результатів навчання з даної теми;

2) наступністю між уроками;

3) відгювідністю послідовності змісту уроків логіці засвоєння даного матеріалу;

4) безперервністю впливу на знання, уміння та навички, що формуються;

5) різноманітністю розподілу в межах системи уроків вправ різного цільового призначення, технічних засобів навчання, засобів мотиваційного і розвивального стимулювання.

Шевців, Зоя Михайлівна. Основи інклюзивної педагогіки [Текст]: підручник / З. М. Шевців. - Київ: Центр учбової літератури, 2018. - 2