Матеріал для написання реферату
Профілактика та корекція девіантної поведінки підлітків в навчальних закладах Аналіз науково-педагогічних джерел свідчить, що під профілактикою девіантної поведінки дітей підліткового віку вчені розуміють комплекс цілеспрямованих колективних і індивідуальних впливів на свідомість, почуття і волю учнів з метою вироблення в них імунітету до негативних впливів оточуючого середовища, попередження асоціальної спрямованості, їхньої антигромадської поведінки і перебудови ставлення учнів до оточуючої дійсності в процесі перевиховання. Головна мета профілактичної діяльності з дітьми, схильними до девіантної поведінки полягає в сприянні адаптації дитини в світі, допомозі їй у встановленні доброзичливих стосунків, усуненні дефіциту спілкування, сприянні в розв’язанні власних проблем, розвитку в підлітків почуття відповідальності за свою поведінку, яке сприяє усвідомленню не лише своїх прав, а й обов’язків. Серед провідних шляхів профілактики девіантної поведінки учнів основної школи можна визначити: - пропаганду здорового способу життя; - залучення школярів до активної діяльності за інтересами (спортивної, трудової, технічної, музичної тощо); - організацію трудового виховання, що дає можливість залучити переважну частину схильних до девіантної поведінки учнів до цікавої роботи в позаурочний час, оволодіти їм певною спеціальністю; - проведення ранньої діагностики і педагогічної корекції; - оздоровлення середовища і надання допомоги неповнолітнім, які виявились у несприятливих умовах життя і виховання; - реалізацію індивідуального підходу з опорою на позитивні якості; - організацію самовиховання дітей підліткового віку. Варто звернути увагу на те, що існує первинна і вторинна профілактична робота. До методів саморегуляції, що дозволяють трансформувати негативні переживання в позитивні емоційні стани, розвинути стійку мотивацію до самовдосконалення, навчитися керувати диханням, розслабляти м’язи, через підсвідомість впливати на роботу внутрішніх органів відносяться аутотренінгові, медитативні та релаксаційні вправи, якими можна займатись як під керівництвом психолога, так і самостійно у вільний час. Таким чином, під профілактикою девіантної поведінки дітей підліткового віку розуміється комплекс цілеспрямованих колективних і індивідуальних впливів на свідомість, почуття і волю учнів з метою вироблення в них імунітету до негативних впливів оточуючого середовища, попередження асоціальної спрямованості, їхньої антигромадської поведінки і перебудови ставлення учнів до оточуючої дійсності в процесі перевиховання.
Мозоль М. І. Девіантна поведінка молоді і роль правового виховання у її запобіганні // Бюлетень Міністерства юстиції України, 2013. -№ 1. - С. 79-86. Анотація: Йдеться про соціальні девіації в поведінці молоді, аналізуються форми девіантної поведінки молоді, наголошується на важливості взаємодії освітніх установ з органами внутрішніх справ у правовому вихованні учнівської молоді, висвітлено роль правового виховання у профілактиці правопорушень. На думку В. М. Кудрявцева, девіантна поведінка людей, по-перше, існує тому, що нова соціальна система виникає не на пустому місці, а виростає з ряду елементів попередньої, зруйнованої системи – незалежно від того, йдеться про людей або елементи виробничих сил, духовну чи матеріальну культуру. По-друге, процес розвитку самої нової соціальної системи, як правило, нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношенні деяких з її елементів і призводить до відставання деяких із них та тих чи інших дефектів функціонування. По-третє, може відбуватися неповна адаптація системи, що розвивається, до внутрішніх та зовнішніх умов її існування. Інакше кажучи, соціальний, культурний або технічний розвиток може іноді відставати від суспільних, духовних або економічних потреб, що виникають. Як зауважують зарубіжні та вітчизняні науковці, до соціальних девіацій можна віднести такі: Глобальною причиною девіантності є соціальна нерівність і стратифікація суспільства (марксистська теорія й її різні варіації: теорія конфлікту влади, теорія нерівних можливостей, теорія конфлікту соціальних груп, а також теорії економічної депресії, економічної експансії і їх пом’якшені варіанти). Внаслідок нерівності виникають соціальні конфлікти, реакції протесту, що набувають форми девіантної поведінки. Великий розрив у доходах різних груп населення, значна кількість дорогих товарів, доступних лише забезпеченим або тільки багатим людям, соціально-економічне становище молоді з незабезпечених і малозабезпечених сімей, саме це і підштовхує їх на вчинення крадіжок, грабежів і розбоїв. Зниження життєвого рівня населення, зростання безробіття, зміна статусу багатьох людей, які не зуміли адаптуватися до нових умов. Це викликає поширення пияцтва, наркоманії як «втечі» від проблем, а в деяких випадках і змушену злочинність (мотивовану не користю у розумінні збагачення, а прагненням зберегти звичний спосіб життя). Соціальна незахищеність багатьох груп населення й різке розшарування всередині суспільства, що породили правовий нігілізм і недовіру до влади. Ситуація аномії, створена загальносистемною кризою, що зумовила духовну маргінальність молодого покоління, деформацію світогляду, дезорієнтацію у відносинах. При цьому кризову ситуацію в духовному світі молоді збільшує бідність форм дозвілля, наданих основній масі молоді, й відсутність належного державного регулювання у сфері молодіжної політики. Зниження морального рівня суспільства, зумовлене соціальною аномією. Брак морально-духовних засад за сучасних умов призвів до того, що задоволення матеріальних потреб нерідко стає чи не єдиною метою, і як результат - 70 % злочинів неповнолітніх пов’язані з присвоєнням чужої власності. Криза суспільного ідеалу, яка негативно позначається на виховних можливостях навчальних закладів, які дуже звузилися після припинення діяльності таких громадських утворень, як ВЛКСМ і піонерська організація, внаслідок чого виник своєрідний вакуум, який тепер стихійно заповнюється т. зв. субкультурою ровесників, яка найчастіше бере за орієнтири примітивні зразки масової культури або цінності кримінальної субкультури. Зменшення можливостей сімейного виховання через те, що батьки стали більше часу витрачати на пошуки коштів для існування, звідси - економія коштів, а, значить, і скорочення інших витрат (наприклад, на книги, журнали, газети тощо, тобто на те, що становить основу культурного дозвілля). Неповна сім’я також, як правило, не в змозі в повній мірі провести процес соціалізації дитини. Тому науковці наголошують, що неповна сім’я стає фоновим явищем делінквентності і навіть злочинності. Суттєві недоліки сімейного виховання мають місце у більшості випадків викривленого формування особистості та наступного переходу на злочинний шлях конкретних підлітків. Неблагополучною може бути сім’я, в якій панує як злиденність, так і забезпеченість. Негативний вплив такої сім’ї може бути нейтралізовано посиленням соціального контролю, впливом соціально корисних зв’язків та відносин. Проникнення в молодіжне середовище стереотипів поведінки, несумісні із суспільними цінностями (пропаганда наркотиків, культу насильства, статевої розбещеності), які найчастіше стають визначальними у виборі підлітками варіанта поведінки. Пияцтво й алкоголізм приводять до небезпечних видів соціальної девіації неповнолітніх і як соціальні феномени визначаються ступенем поширеності в суспільстві. За даними соціологічних досліджень, 60-70 % студентів і школярів регулярно вживають спиртні напої, що призводить до скоєння ними правопорушень. Інший вид девіантної поведінки, що належить до суспільно небезпечної, – це наркоманія. Точну чисельність осіб, які зловживають наркотиками в Україні, визначити практично неможливо через недосконалість системи соціального контролю. Але, за даними МВС України, на обліку в органах внутрішніх справ перебуває понад 140 тис. наркоманів, причому щорічно їх число збільшується в середньому на 10 %. Переважна більшість наркоманів (70 %) - це молоді люди у віці до ЗО років; понад 60 % уперше пробують наркотики до 19 років. Наркоманія загрожує Україні гуманітарною катастрофою. Підсумовуючи, зазначимо, що необхідна ретельно продумана й ефективна система правового виховання молоді з урахуванням усіх його форм, способів та методів, що в свою чергу дасть можливість підвищити рівень її правової культури та правосвідомості. Тільки знання права може забезпечити соціальну адаптацію й правову соціалізацію молоді та готовність її до активної участі в житті суспільства. Булгакова О. М. Профілактика агресивної поведінки підлітків // Практична психологія та соціальна робота, 2012. -№ 12. - С. 38-41. Анотація: Про форми і методи профілактики та корекції агресії у підлітків. Сьогодні найважливішим і найскладнішим напрямом роботи школи є соціально-педагогічна діяльність, одне із завдань якої — робота з дітьми, що виділяються в самостійну категорію та званими при цьому по-різному: проблемні, дезадаптовані, безпритульні, діти з девіантною поведінкою, діти «групи ризику». Поняття «діти групи ризику» використовується досить часто у педагогіці та психології. Мова йде про тих дітей, які в силу певних обставин свого життя найбільше схильні до негативних зовнішніх впливів з боку суспільства та його кримінальних елементів, що і стає причиною дезадаптації неповнолітніх. Вплив несприятливих факторів, а часто нелюдських умов життя протягом тривалого часу викликає негативні психічні, фізичні та інші зміни у житті дитини, що призводять до тяжких наслідків. У нього виникають значні відхилення як у поведінці, так і в особистісному розвитку. Агресія у підлітковому віці (10-16 років) проявляється насамперед у поведінці дитини в школі, на вулиці, вдома, по відношенню до людей. Це може бути як фізично агресивна поведінка, так і вербальне вираження агресивності (грубі слова). У меншою мірою агресія виражена у відношенні до неживих предметів, але все ж таки, якщо придивитися, вона існує, і найприхованіша форма агресії – аутоагресія – це агресія проти себе, найнебезпечніша з підліткових агресій, саме через неї в майбутньому виникає величезна кількість психологічні проблеми. Прояви агресії у людей різні. На думку А. Басса, агресію можна описати, використовуючи три основні шкали: 1) фізична – вербальна; 2) активна – пасивна; 3) пряма – прихована. Існують вісім можливих комбінацій, у яких відбувається більшість агресивних дій. Підлітки отримують відомості про агресію із спілкування з однолітками. Вони вчаться поводитися агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших дітей (наприклад, однокласників). Проте ті, хто дуже агресивний, швидше за все, виявляться знедоленими більшістю у класі. З іншого боку ці агресивні діти можуть знайти друзів серед інших агресивних однолітків. Говорячи про особливості агресії у підлітковому віці, необхідно враховувати те що, що підліток зростає у ній. Сім'я майже завжди є основним фактором соціалізації, а також основним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей. Батьки – приклад для агресивності підлітків. Підліток виявляє агресію у ній, де постійно, з його очах, відбуваються акти дорослої агресії друг до друга. Батьки, навіть у момент дорослішання підлітка, є прикладом для наслідування. Результати анкетування підлітків однієї зі шкіл м. Севастополя показали, що 64 із 78 радяться з матір'ю та батьком, 75 підлітків висловлюють впевненість, що їх зрозуміють та захистять; 14 хлопчиків хочуть бути схожими на батька, а 11 дівчаток – на матір. І лише 3 особи з опитаних віддають перевагу іншим родичам (старший брат, дідусь, дядько). Якщо батьки «скандалісти», то можна бути впевненими в тому, що в сім'ї, яку дитина створить у майбутньому, буде так само. Навіть якщо батьки намагаються не виражати агресію при підлітку, вона її все одно добре відчуває. Можливо, підліток у цій сім'ї дуже тихий, але згодом є можливість, що він стане жорстоким агресивним тираном. Профілактика та попередження агресивної поведінки неповнолітніх стають не лише соціально значущими, а й психологічно необхідними. Соціальна дезадаптація – процес оборотний: можна не лише попереджати відхилення у соціальному розвитку дітей та підлітків, а й керувати процесом ресоціалізації соціально дезадаптованих дітей за допомогою спільної конструктивної взаємодії соціального педагога та дитини. Соціальна робота як вид діяльності є, по суті, комунікативною. Основна мета взаємодії соціального педагога і дитини – оптимізація механізмів соціального функціонування підлітка або соціальної групи, що передбачає самостійність дитини, її готовність контролювати свої вчинки і більш ефективно вирішувати проблеми, створення умов, в яких вона може максимально проявити свої можливості. Робота соціального педагога з дитиною грунтується на принципах толерантності, емпатії, гуманного підходу до дітей – прояви уважного та доброго ставлення до всіх, довіри до кожного та дотримання його інтересів у будь-якій ситуації. Для профілактики та корекції агресії у підлітків можна використовувати такі форми роботи: • групові: проведення тематичних розмов, класного годинника, годин спілкування з учнями, проведення профілактичних уроків; • ігрові технології; • соціальний супровід підлітка дорослим, які мають авторитетом (учитель, учень- старшокласник); • індивідуальна робота з підлітком з урахуванням його психологічних особливостей; • профілактична та роз'яснювальна робота з сім'єю, індивідуальна та групова (проведення батьківських зборів, круглих столів за участю батьків); • залучення підлітка до позаурочної діяльності, що позитивно формує особистість, для максимального скорочення періоду вільного часу підлітка (організація факультативних занять, гуртків, самоосвіта, відвідування бібліотеки тощо). Лобанова, Алла Соціологічна підготовка майбутніх педагогів як чинник ефективної превенції девіантної поведінки підлітків та молоді // Рідна школа, 2010. -№ 7/8. - С. 33-37. Анотація: Обгрунтовано значення соціологічних дисципліну формуванні ціннісних орієнтацій майбутніх педагогів. У сучасному соціологічному товаристві поширеною є думка про те, що в українському соціумі відбувається ціннісно-нормативна дезінтеграція на різних рівнях його організації, яка виявляється у порушенні або ігноруванні значною частиною молоді не лише соціальних норм, а й традицій, стереотипів, усталених стилів мислення та діяльності. Як констатувала Н. Паніна, в умовах соціальної аномії суспільства повністю руйнується звичний механізм адаптації - пристосування людиною своєї поведінки до соціальних норм. Починається протилежний процес – кристалізація нової ціннісно-нормативної системи суспільства на основі особливостей індивідуальної свідомості його членів, індивідуальних ціннісних переваг і ціннісних орієнтацій. Злочинність, алкоголізм, наркоманія, ранній початок статевого життя - це далеко не весь перелік проявів девіацій у сучасному молодіжному середовищі. Ці та інші негативні тенденції набувають усе більшого поширення, що ставить сьогодні перед соціологами надзвичайно важливе завдання - вивчення природи, закономірностей девіантної поведінки та її суб'єктів. Зважаючи на те, що найважливішими чинниками, які детермінують девіантну поведінку особистості, є саме зовнішні соціальні умови (постійні соціальні зміни; характеристики соціальних груп, до яких належить особистість; мікросоціальне середовище), доцільно систематично вивчати процес становлення соціальних установок, ціннісних орієнтацій сучасної молоді з метою розроблення ефективних шляхів превенції девіацій. Студентський вік, за твердженням психологів, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій особистості, серед яких особливе місце належить ціннісним орієнтаціям. За час навчання у вищій школі, якщо умови сприятливі, у студентів відбувається розвиток усіх рівнів психіки. Зокрема, формується склад їхнього мислення, який характеризує професійну спрямованість майбутнього фахівця. У процесі навчання в кожного студента формується система індивідуального ставлення до культурних надбань. А самоідентифікація визначається не тільки соціальною належністю, а й усвідомленням цих цінностей. Спрямованість свідомості й поведінки молодих людей на певні моральні та гуманістичні цілі й установки виявляється в ціннісних орієнтаціях їхнього світогляду, що відображає морально-етичне ставлення до світу. Однак це не просто набуття знань, а й переживання, в яких концентрується впевненість людини й істинності поглядів, які вона поділяє. Тому загальний напрям її ціннісних орієнтацій, ядро життєвої позиції становлять переконання. Вони є основою духовного світу людини, формують соціальну позицію, критерії та оцінки людських бажань і вчинків. Формування педагогічної компетентності передбачає засвоєння студентом не окремих, відірваних один від одного елементів знань, умінь, навичок і емоційно-ціннісних ставлень, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного певного напряму є відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер. Це, зокрема, навчальний компонент, що передбачає інтелектуальний розвиток особистості та здатність навчатися протягом життя. Досвід педагогічної діяльності свідчить, що соціологічні дисципліни спрямовані на реалізацію і навчального, і соціокультурного компонентів, оскільки формують у студентів уявлення про суспільство, сприяють розумінню соцієтальних процесів, впливають на рівень громадянської позиції та соціальної зрілості. Вони, разом з педагогічними та психологічними дисциплінами, становлять основу системи вищої освіти, що здійснюється у педагогічних закладах, сприяючи розвитку якостей соціальної компетентності майбутніх учителів, вихователів, психологів. Як відомо, ефективність процесу формування ціннісних орієнтацій, адекватних життєвих настанов, позитивної мотивації на здоровий спосіб життя як одного зі шляхів превенції асоціальної й антисоціальної поведінки залежить від спрямованості навчально-виховного процесу, форм та методів його організації. Саме тому у процесі реформування вищої педагогічної освіти, що відбувається в Україні в контексті вимог Болонської угоди, в жодному разі не можна переводити соціологію до розряду «дисциплін на вибір», а навпаки – залишити її як одну з базових у системі вищої педагогічної освіти, більше того, спрямувати зусилля викладачів соціологічних дисциплін на вдосконалення її викладання. Вдосконалення соціологічної освіти в педагогічних ВНЗ – дуже важливе завдання, що потребує комплексного інноваційного підходу до зміни її методологічної парадигми, модернізації методики навчання. Це дасть змогу розв'язати важливі соціальні проблеми – підготовки і виховання педагогів нового покоління, яким притаманні загальнолюдські цінності, конгруентне розуміння сьогодення, вміння адекватно реагувати на суспільні зміни, допомагати підліткам і молоді динамічно адаптуватися до них. Афанасьєва В.В. Вплив сім'ї та школи на девіантну поведінку підлітка // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2008. -№ 4. - С. 43-50. Анотація: Визначено роль сім’ї та школи у виникненні та профілактиці девіантної поведінки з метою подолання її в підлітків. Девіантна поведінка, що розуміється як відхилення від соціальних норм, набула останнім часом масового характеру. Причини девіантної поведінки дітей і підлітків лежать в особливостях взаємозв’язку та взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і собою, вони є результатом конкретного збігу необхідних або випадкових обставин народження та соціалізації людини. Ю. Клейберг, Т. Алімханова, А. Місько виділяють такі три чинники: біологічний, психологічний і соціальний. Щодо сім’ї, то існують різні точки зору на те, як і в якій родині частіше зростають діти, схильні до девіації. Чинником, що впливає на девіантну поведінку підлітка, є система покарань і заохочень, що практикується в сім’ї. Тут потрібні особлива обережність, обачність, відчуття міри, інтуїція. Як надмірна любов, так і жорстокість батьків однаково небезпечні у вихованні дитини. Деколи, навіть зовні благополучні сім’ї (матеріально забезпечені, з хорошими житловими умовами, високим соціальним статусом, рівнем освіти й культури батьків), якщо в них спостерігаються серйозні порушення в міжособистісних сімейних стосунках, по суті, є неблагополучними. Так буває в сім’ях, де не налагоджені взаємини батьків один з одним. У результаті страждає не тільки дитина, але й усе суспільство в цілому, тобто спочатку особистісна сімейна проблема трансформується в соціальну. Причини, що викликають сімейне неблагополуччя, підрозділяються на соціально-економічні, соціально-політичні, медико-психологічні та психолого-педагогічні. Причиною формування девіантної поведінки в підлітків може бути відчуження між батьками й дитиною, яке призводить до того, що дитина, будучи бездоглядною, йде на вулицю, схильна до впливу однолітків з девіантною поведінкою. Так відбувається і при надмірній зайнятості батьків, коли на дитину та її виховання просто не вистачає часу. Відсутність у сім’ї позитивного емоційного спілкування та довіри до дитини призводять її до психічної депривації. Виділяється кілька видів неправильного виховання, які складаються в ході педагогічно неправильних взаємин між батьками й дітьми: — гіпопротекція виявляється в нестачі уваги до дітей з боку батьків. Крайня форма гіпопротекції – повна бездоглядність дітей. Прихована гіпопротекція існує у вигляді формального контролю батьків за дітьми, байдужості до їх інтересів, потреб; — домінуюча гіперпротекція проступає в дріб’язковій опіці, контролі за кожним кроком дитини, ганебному стеженні за її діями та вчинками, створенні цілої системи заборон, що веде, особливо в підлітковому віці, до протесту, бажання сховатися від батьківського контролю; — потураюча гіперпротекція зводиться до вседозволеності, прагнення звільнити дитину від обов’язків, постійного захоплення її здібностями (навіть тими, яких немає), що веде до конфлікту з оточуючими; Роблячи висновок, ми бачимо, що проблеми в сімейному спілкуванні відображаються на формуванні особистості підлітка, на його досвіді спілкування, поведінки й взаєминах у колективі з однолітками й дорослими. Тому, говорячи про педагогічну спроможність або неспроможність сім’ї, результативності та впливу її дії на дитину, слід брати до уваги не тільки етичниймікроклімат сім’ї, який відіграє досить велику роль у становленні особистості підлітка, але й характер її ставлення до виконання нормі вимог суспільства з вихованню дітей. Причиною несприятливого клімату може бути авторитарний педагогічний стиль. В авторитарного вчителя вихованці часто відчувають психологічний дискомфорт і незадоволення, вони вимушені шукати товаришів на стороні, щоб реалізувати потребу в спілкуванні та самоутвердженні. Авторитарний педагогічний стиль призводить до деформації структури формальних і неформальних взаємин, у результаті утруднює процес формування колективу, він утрачає свої виховні можливості. Порушення поведінки й емоційно-вольової сфери дітей, підлітків і молоді не успадковуються. Винятки з цього правила пов’язані з рідкісною низкою захворювань, зумовлених розумовою відсталістю. Це, зокрема, хвороби, викликані порушеннямобміну речовин, низка вад, пов’язаних з хромосомними захворюваннями (синдром Дауна). Спираючись на викладений матеріал, ми можемо визначити такі перспективи й пропозиції подальшого розвитку профілактичної роботи, метою яких є забезпечення успішного функціонування запропонованої системи соціально-педагогічної профілактики девіантної поведінки підлітків. Для цього треба скоординувати зусилля сім’ї та школи з вирішення питань профілактики девіантної поведінки молоді. Для більшої ефективності треба скоординувати зусилля різноманітнихдержавних, адміністративних, відомчих відділів та структур (наркологічної служби, служби у справах неповнолітніх, центру соціальних служб для молоді тощо), що мають відношення до вирішення питань профілактики девіантної поведінки молоді. |
