Студенту на замітку: Квантова ком'ютерізація

Кібербезпека як космічна фрактальність у міжнародному праві

На сучасному етапі розвитку правової держави освоєння кос­мічного простору обумовлює необхідність комплексного вирі­шення складних правових, технічних, технологічних, економіч­них, організаційних питань. Одним із таких є актуальні питання кібербезпеки як фрактальності космічного об'єкта в міжнарод­ному праві, що на міждисциплінарному рівні захищає особу, дер­жаву та суспільство від будь-яких загроз. Саме в результаті дося­гнень синергетики як неврівноваженості та нелінійності розвитку сучасного соціуму фрактальність є нерегулярною подібністю ма­лих частин у якісній структурі космічної природи (атому, моле­кули, клітини). У цьому розумінні фрактальною є і природа люд­ської особистості, її правової ідентичності, зокрема резонуючої людської «клітини» із Всесвітом. Такий фрактальний об'єкт може бути представлений у космічному праві з огляду ціннісної матриці як ідентичність, що становить постійний аерокосмічний моніторинг, переважно у спецпідрозділах силових структур.

Актуальним питанням, пов язаним із міжнародним косміч­ним правом присвячені праці таких видатних вітчизняних та за­рубіжних вчених, як: Ю. Шемшученко, О. Пірадова, Ю. Колосов, В. Кузніцов, О. Зотова та інші. В той же час, питання щодо розу­міння кібербезпеки як фрактальності космічного об'єкта потре­бує системного та детального дослідження через відсутність єди­ного підходу до її усвідомлення, а й отже залишаються актуальними і потребують подальшого наукового дослідження.

В сучасному законодавсті України відсутнє визначення по­няття «фрактальність космічного об'єкта», оскільки в Законі Ук­раїни «Про космічну діяльність» міститься лише дефініція по­няття об'єктів космічної діяльності (прилади та обладнання). Відповідно до Закону є матеріальні предмети штучного похо­дження, що проектуються, виготовляються та експлуатуються як у космічному просторі (космічний сегмент, космічна інфрастру­ктура), так і на поверхні Землі (наземний сегмент, наземна інфра­структура) з метою дослідження та використання космічного простору (Закон України «Про космічну діяльність»).

Правовий зміст поняття «фрактальність космічного об'єкта»

В міжнародному космічному праві також немає єдиного під­ходу до визначення цього поняття, хоча термін «фрактал» доволі часто вживається серед наукової спільноти. Саме ця обставина, безперечно, актуалізує проблему визначення правового змісту поняття «космічна фрактальність».

Системного наукового обґрунтування стосовно терміну «кос­мічна фрактальність» не було здійснено на міжнародно-право­вому рівні, проте в певних наукових колах обговорюються ці пи­тання. Серед таких спроб можна назвати міжнародну Конвенцію про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами (1971 р.) [81] та Конвенцію про реєстрацію об'єктів, що запускають у космічний простір (1974 р.), відповідно до яких під космічними фракталами варто розуміти ментально-ціннісні складові частини космічного об'єкта, а також засоби його доста­вки в космічний простір. Таким чином, вказані конвенції не да­ють повної відповіді стосовно визначення «космічна фракталь­ність». Таке визначення вироблено концепцією міжнародного космічного права і зводиться до того, що ментальні (ідеологічна свідомість, мова, правова культура) фрактали як феноменологія технічних пристроїв, створених людиною, призначені для «ато- мізованого» використання в космічному просторі, оскільки сама людина і є «небесним тілом», що фракталами мікро-макрокос- мосу, створює штучні супутники Землі, автоматичні і пілотовані кораблі та станції, ракети-носії тощо. Передусім, Конвенція 1962 року про створення Європейської організації з розробки ракет- носіїв, у ст. 19 якої космічний об'єкт визначений як «апарат, при­значений для виведення на орбіту супутника Землі або іншого не­бесного тіла, або для польоту по іншій траєкторії в космічному просторі» [96, с. 25]. В 1971 році на Всесвітній адміністративній конференції радіозв'язку космічний об'єкт був ототожнений з ко­смічним кораблем і визначений як «створений людиною засіб пе­ресування. Призначений для запуску за межі основної частини зе­мної атмосфери» [79, с. 234].

У сучасних правових джерелах існують два основних підходи до визначення космічного об'єкта, основаного фрактальною ме­нтальністю: функціональний і просторовий. Прихильники функ­ціонального підходу звертають увагу на технічні характеристики космічних апаратів і на їх суттєві відмінності у цьому відношенні від повітряних суден, які використовують при польоті властиво­сті повітря таентропійних процесів у балістиці польоту. При цьому, на наш погляд, не враховуються в системі кібербезпеки належною мірою перспективи створення аерокосмічних об'єктів, здатних автономно злітати і підниматися в космос з поверхні зе­млі та здійснювати посадку аналогічно повітряним судам.

Також варто визначати в методологічному аналізі кібербез­пеки як космічної фрактальності просторовий підхід, що здійс­нює навігаційну діяльність відповідного космічного об'єкта.

З метою позначення осіб, які здійснюють космічні польоти і перебувають на борту космічних об'єктів або на небесних тілах, в угодах з міжнародного космічного права використовуються рі­зні терміни: «космонавти», «екіпаж», «персонал», «представ­ники», «особи на борту космічного об'єкта». Це, однак, не озна­чає, що міжнародне космічне право встановлює відмінності у правовому режимі осіб, які здійснюють космічні польоти, в зале­жності від виконування ними функцій або будь-яких інших оз­нак. Незалежно від того, є такі особи військовими чи цивільними, управляють вони космічним кораблем, безпілотним літальним пристроєм у вигляді «дрона» або виконують науково-дослідни­цькі функції, а також незалежно від їх національної належності, усі вони, з точки зору міжнародного космічного права мають од­наковий статус космонавтів. На відміну від положень морського і повітряного права, в яких визначається відмінність між екіпа­жем і пасажирами судна, в космічному праві такої відмінності на даний час не існує. Проте в майбутньому, за умов здійснення ре­гулярних космічних подорожей прогнозовано, що може з'яви­тися необхідність у виробленні і встановленні особливого право­вого режиму пасажирів космічних кораблів.

Адже космічний пристрій, зокрема штучний супутник Землі, використання якого регулюється нормами національного права, лише за певних умов (запуску в космічний простір або спору­дження відповідного об'єкта у ньому) стає об'єктом міжнарод­ного космічного права. Саме з моменту запуску космічного об'єкта або створення такого об'єкта в космічному просторі, включаючи небесні тіла, виникають пов'язані з ним міжнародно- правові відносини, які тривають до приземлення космічного об'єкта на території держави, яка його запустила, або згорання при входженні в щільні шари атмосфери [160, с. 201].

Згідно Конвенції 1975 року про реєстрацію об'єктів, що запус­каються в космічний простір, держави направляють на ім'я Генера­льного секретаря ООН інформацію не лише про запущені космічні об'єкти, а й про об'єкти, які, будучи виведеними на орбіти навколо Землі, більше не перебувають на цих орбітах. Надання такої інфор­мації означає підтвердження факту припинення міжнародних пра­вовідносин, пов'язаних з польотом конкретного космічного об'єкта.

Для застосування норм міжнародного космічного права важ­ливе практичне значення має питання про те. чи відносяться до космічних об'єктів і тим самим чи підпадають під сферу дії Кон­венції про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір 1975 року, а також інших міжнародних угод по космосу літальні технічні пристрої (апарати), які. будучи виведені на на­вколоземну орбіту і не здійснили повного витка (так званий час­тково орбітальний політ), повертаються на Землю. На думку ок­ремих фахівців у галузі космічного права положення міжнародних угод по космосу поширюються лише на такі літальні технічні пристрої (апарати), які здійснили повний виток по навколоземній орбіті. Саме так цими фахівцями сприймається, зокрема, норма п. 1 ст. II Конвенції 1975 року, в якій міститься зобов'язання реєстрації космічного об'єкта, що запускається на орбіту «навколо Землі або далі в космічний простір». У цьому ві­дношенні частково орбітальний політ порівнюється з суборбіта­льними польотами міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), на які не поширюється дія положень Конвенції 1975 року про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, а також інші міжнародні угоди по космосу.

У свою чергу, для такого порівняння, на наш погляд, як в юри­дичному, так і в технічному відношеннях немає достатніх право­вих підстав, оскільки стосовно часткового орбітального польоту космічного об'єкта наявність на його борту ядерної зброї стало б порушенням положень Договору 1967 року про заборону розмі­щувати в космосі ядерну зброю.

Кіберубезпечення як нерозповсюдження зброї масового знищення космічним объектом

З огляду кіберубезпечення як нерозповсюдження зброї масового знищення фрактальність космічного об'єкта дозволяє здійснювати орбітальний політ згідно міжнародних угод по космосу. Це сьогодні виклиає нагальну потребу в її актуалізації, оскільки в такому різно­виді космічного об'єкту як міжконтинентальна балістична ракета основним видом зброї масового знищення є ядерна зброя. Така зброя основана на використанні енергії, що фрактально виділяється (розщеплюється) при ланцюгових реакціях ділення важких ядер ві­дповідних ізотопів урану і плутонію або при термоядерних реакціях синтезу легких ядер ізотопів водороду (дейтерію тритію) в більш ва­жкі, наприклад ядра ізотопів гелія.

В цьому контексті правове рішення України остаточно позбу­тися ядерної зброї пов'язувалось із принциповістю положень про без'ядерний статус та миролюбивне спрямування зовнішньої по­літики держави в галузі космосу було зафіксовано на той час у таких основоположних документах, як Декларація про держав­ний суверенітет, Акт про незалежність України, «Основні на­прями зовнішньої політики».

Крім того, варто зосередити увагу, що у конвенції 1975 року про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір