Студенту на замітку. Реферат: Психосоціальна допомога дітям постраждалим від війни
Винахідництво Економіка Аудит Бухгалтерський облік Економіка підприємства Соціальне забезпечення Історія економіки Контроль і ревізія Корпоративне управління Логістика Маркетинг Менеджмент Страхування Управління економікою Фінанси Цінні папери Екологія Етика. Естетика Інформаційні технології Історія Всесвітня історія Історія України Культурологія Культура, мистецтво, суспільство Культурне співробітництво Менеджмент в галузі культури Оперне, балетне мистецтво України Сучасна українська музика Українська книга Українське кіно Мистецтво Мовознавство Педагогіка Право Авторське право Адміністративне право Господарське право Екологічне право Інтелектуальна власність Конституційне право Кримінально-процесуальне право Кримінальне право Кримінологія, криміналістика Митне право Міжнародне право Правоохоронна діяльність Сімейне право Соціальне право Фінансове право Цивільне право Цивільне процесуальне право Політика. Державне управління Психологія Екстремальна психологія Загальна психологія Організаційна психологія Психологія конфлікта Психологія особистості Педагогічна психологія Психологія спілкування Психологія спорту Психологія творчості Юридична психологія Сільське господарство Філософія | Психосоціальна допомога дітям постраждалим від війни РАННІ ТА ДОВГОСТРОКОВІ ПСИХОСОЦІАЛЬНІ ВТРУЧАННЯ Усунення стресових факторів военного часу для дітей: 1) переміщення дітей до безпечних місць, де немає воєнних дій; чим менше нитика перебуває в зоні активних бойових дій, тим менший ризик розвитку у неї хронічної травми;2) залучення до повсякденних справ, характерних для мирного життя -навчання в школі, відвідування розважальних закладів тощо; 3) охоплення широкою системою соціальної підтримки. Раннє втручання. У гострій фазі першочерговою метою є допомогти сім’ям що втратили рідних, усвідомити реальність своєї втрати та полегшити прийняття ситуації. Існує загальна тенденція як серед непрофесіоналів, так і професіоналів захищати загиблих сімей та осіб після насильницьких смертей, наприклад, малюючи більш втішну картину смерті («помер під час сну «швидше за все без болю»). Альтернативна стратегія називається конфронтаційною підтримкою, в якій сім’ї, де загинули рідні, стикаються з жостокою реальністю смерті турботливо та підтримуючим чином - відкрито повідомлена у безпечних умовах правда (D. Winje, A. Ulvik, 1995). Ця стратегія може бути реалізована на різних етапах після раптових та насильницьких втрат, наприклад, коли повідомлення про смерть передається разом з інформацією про обставини та причини смерті, коли сім'я відвідує місце смерті та коли сім'ю запросили подивитися тіло покійного. Прикладом конфронтаційної підтримки є програма, проведена після того, як 16 солдатів загинули під лавиною на півночі Норвегії*!! 1986 році. В рамках колективних заходів після катастрофи, батьки відвідали панахиду, були на місці катострофи, зустрілися з військовим керівництвом, вижилими товаришами своїх синів, щоб отримати інформацію з перших вуст. Хоча смерть справила великий вплив на батьків, і вони частково звинувачували керівництво у смерті дітей, втім, вони цінували цю підтримку і не шкодували про участь в заходах. Кілька непсихотерапевтичних втручань або ритуалів, що проводяться на ранніх стадіях, можуть мати значення для довгострокової адаптаціїї. Повідомлення про смерть може потенційно вплинути на процес горювання, але якщо це відбувається особисто (не телефоном чи повідомлєням) та у безпечних умовах, сама звістка про смерть може стати травмівною подією у ПТРС, але не зумовити пролонговану реакцію горя. Інший пошпрений ритуал — огляд тіла, вважається важливим у прийнятті втрати. Серед фахівців може виникнути невизначеність щодо того, чи повинні родичі розглядати тіло після раптової та насильницької смерті. Однак, хоча у деяких випадках огляд тіла може збільшити тривогу та дискомфорт у короткостроковій перспективі, втім зменшити стрес у перспективі довгостроковій. Отримання інформації та фактів про те, що сталося (наприклад, причину та обставини смерті) може бути важливим для родичів в осягненні смерті близького оскільки є частиною нормальної фази адаптації до втрати, однак постійна потреба в інформації після надання фактичної інформації - румінації,. постійні роздуми про почуття померлого безпосередньо перед смертю, або його страждань -пов'язані з погіршенням адаптації в довгостроковій перспективі. Ритуали часто мають значне значення після раптової та насильницької смерті. Одним з таких ритуалів є відвідування місця смерті — особливо після ДТП та інших катастроф (J. Clark, М. Franzmann, 2006). Родичі вважають, що це сприяє кращому розумінню того, що сталося з їхніми близькими, прийняттю втрати та початку адаптації до неї. Поминальна церемонія-це ще один ритуал, який може сприяти підтвердженню реальності смерті та звільненню від горя після катастроф та масштабних аварій (S. Sagberg, I. Roen, 2011). Ранні втручання після травм та втрат, такі як аналіз стресу критичних інцидентів (C1SD), стали предметом багатьох суперечок через відсутність документально підтвердженої користі або навіть припущення про їх шкоду. Загалом, у випадку раптових смертей, всі ранні втручання, спрямовані на запобігання пролонгованій реакції горя виявляються неефективними (R. J. McNally, R. A.Bryant, А. Ehlers, 2003). Довготермінове втручання. В цілому, найефективнішими в роботі з довготривалими наслідками раптової смерті рідних є техніки когнітивно- поведінкової терапії та більш специфічні методики роботи з пролонгованим стресовим розладом, базовані на моделі подвійного процесу подолання втрат (М. Stroebe, Н. Schut, 2010). МОДЕЛЬ АДАПТАЦІЇ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПІСЛЯ ПСИХОТРАВМ ВІЙНИ (ADAPT) Модель ADAPT (D. Silove, 2013) впроваджено серед іракських біженців у Сирії.Ця модель ґрунтується на наступних ключових принципах: 1. Травми та стреси, пов'язані з масовим конфліктом, є множинними, часто виникають одночасно або послідовно, а отже й мають різні, складні сенси для постраждалих та спільноти в цілому. Тому, оцінка контекстуального значення травми є важливою для розуміння загального впливу цих подій на психічне здоров’я та адаптацію. 2. На кожному з проміжних кроків, що ведуть від травми до психо¬патології, існує потенціал позитивної адаптації залежно від наявності ресурсів (внутрішньо особистісних чи міжособистісних), які можна мобілізувати для вирішення численних проблем. Тому важливо уникати припущення, що травма завжди призводить до посттравматичного стресового розладу (ПТСР). 3. Межа між нормативною та дезадаптивною психологічною реакцією нечітка, змінюється в часі, контексті та культурі; виявлення психічного розладу пов’язаного з травмою та стресом, у певний момент часу не означає, Що цей спін є фіксованим або незмінним. 4. Соціальний світ відображає та взаємодіє з особистим психічним світом, створюючи процес рекурсивного зворотного зв'язку. Постконфліктне середовище і середовищем швидких і, часом, непередбачуваних змін, тому вимагає багавторазового процесу переоцінки, щоб зрозуміти динамічну взаємодіюміж індивідом, групою та еволюціонуючим еко/соціальним контекстом.. 5. Відновлення є активним процесом: окремі особи та їхні колективи МИНИ h природний потяг до мобілізації власних ресурсів, прагнучи вижити та адаптуватися, п також відновити пошкоджені компоненти моделі ADAPT. Коли прогрес у цьому процесі відновлення повільний або насичений перешкодами, причини цього часто структурні, а не притаманні індивіду, групі чи культурі. 6.Посттравматичне зростання і позитивні зміни можливі навіть за найнесприятливіших обставин. Ті, хто вижив, можуть отримати цінні уроки зі і тни досвіду, отримати розуміння та мотивацію для досягнення вищого рівня адаптації для себе та своїх спільнот. Водночас психологічне зростання і дезадаптивної реакції не є взаємовиключними; зазвичай спостерігається складне поєднання обох елементів серед окремих осіб і колективів у їхніх виро і киї трикових і довгострокових реакціях на війну та міграцію. Компоненти моделі: 1) Безпека (об’єктивне та суб’єктивне відчуття безпеки власному життю) Страх захворіти і не отримати медичну допомогу, страх залишити укриття, іс трах померти від голоду, відчуття незахищеності при переміщенні тії • и ними пунктами 2) Цілісність міжособистісних зв’язків (широка, мережа соціальної підтримки) Засмученість через розлуку з сім’єю, неможливість повернутися додому,відчуття туги за домом, неможливість провести традиційні церемонії для померлих (поховання, поминки) 3 ) Доступ до медичної та юридичної допомоги Сильне почуття несправедливості, втрата довіри до людей, відсутність юридичної та медичної допомоги, мовний бар 'єр при їх отриманні 4) Здатність виконувати свої ролі та підтримувати свою ідентичність Втрата відчуття автономії та контролю за власним життям, розчарування через неможливість ефективно виконувати свої соціальні ролі, ні 11 >п її їсть від інших, зміна соціального статусу 5) Свобода самовираження, можливість займатися діяльністю, яка приносить задоволення Почуття занепокоєння за майбутнє своєї країни, відчуття безмзмістовості існування, втрата життєвих орієнтирів, зневіра ЕТАПИ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ, ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД ВІЙНИ Усунення травмівних факторів. Щоб почати процес відновлення, вкрай необхідно позбавити дитину всіх травмівних факторів. Коли безперервні екстремальні негаразди (наприклад, втрата членів сім’ї або близьких друзів поєднуються з переживанням катастрофи, посттравматичні реакції дітей часто посилюються, а відновлення затримується (N. Laor, L. Wolmer, 2002). Усунення стресових факторів воєнного часу для дітей зазвичай включає одну з трьох можливостей. Перше це припинення дії реальної загрози життю дитини та забеспеченя безпечного простору. Хоча це і є ідеалом, його часто важко або неможливо цього досягти особливо к короткий час, оскільки процеси з регулювання миру можу її. ну їм відкладені на невизначений термін. Втім, доведено, щоХронічна травма без можливості передбачуваного припинення впливу насильства та стресу має значний вплив на психічне здоров’я дитини, який відрізняється від гострого впливу травми (Е. Cairns, A. Dawes, 1996). Зокрема, деякі дослідження припускають, іще такий тривалий вплив може призвести до підвищення порогу травматичної чутливості зі зниженням сприйняття небезпеки. Доведено, що серйозні симптоми посттравматичних розладів мають тенденцію зникати з часом, коли дитина перебуває у безпечних для її життя умовах. Невротичні симптоми помітно зменьшуються протягом трьох років, і що важливо, це характерно навіть для дітей які мережили багато травмівних подій. Друга і третя можливості передбачають. переміщення дітей (та їхніх сімей) у безпечніші райони чи поза її межами, поки не буде відновлено мир у місцях постійного проживання. Жодна з цих альтернатив не є ідеальною, але є вкр^ій необхідною. ІНа додаток до переживань, пов’язаних з війною, власне переміщення може вплинити рівень страждання, оскільки діти розвивають тісні зв'язки з навколишнім середовищем, включаючи не тільки прихильність до окремих людей а й прихильність до місць (М. Т. Fullilove, 1996). Численні дослідження про наслідки переміщення, базуються на досвіді дітей, евакуйованих у Великобритані. під час Другої світової війни (Е. М. Henshaw, 1940; J. Iliticiibmiin, V. Ruchkin, М. Schwab-Stone, 2004), згідно з ними, переміщення до безпечних регіонів, як правило, набагато простіше сприймається дітьми . старшого віку (12 років і старше). Однак діти молодшого віку часто реагують ірмногою розлуки та іншими симптомами інтерналізації та екстерналізації. Маленькі діти, зазвичай, сприймають небезпеку ситуації очима своїх значущих порослих, і, таким чином, суб’єктивний дистрес, який переживають і він ловлюють дорослі, має тенденцію викликати у дітей страждання. Цей виї ніжок також підтверджується дослідженнями, які демонструють тісний ііі'гіок між рівнями стресу у матері та дитини і зв’язок між психічним здоров’ям матері та адаптацією дитини після війни (Р. Smith, S. Perrin, W. Yule, S. Rabe-Hesketh, 2001), особливо для дітей у віці до 4 років. Декілька британських досліджень припускають, що психологічні наслідки евакуації можуть бути більш згубними, ніж бомбардування, особливо коли евакуація є незапланованою. Однак, в інших розвідках доведено, що більшість дітей здатні успішно пристосуватися до евакуації і що зростання психопатології було менш серйозним, ніж це очікувалося. Значною мірою результат і процес евакуації залежать від того, чи була вона добровільною чи примусовою, причому евакуація, яка проводиться самостійно і непоспіхом, є відносно менш травмівною. 2.Відновлення після евакуації. Після припинення впливу травмівних подій або їх усунення починається процес відновлення. Соціальні заходи, такі як задоволення основних потреб, харчування, житло та одяг, допомагають забезпечити стабільність, необхідну для визначення кількості осіб, які потребують спеціалізованої допомоги. Насамперед, необхідно відновити основні потреби та стале санітарне середовище людей. Це включає надання первинної медико-санітарної допомоги, зусилля, спрямовані на зупинку поширення інфекційних захворювань, доступ до чистої води та продуктів харчування, житло та задовільні санітарні умови. Важливо також відновити навчання та участь дітей у дозвіллєвих заходах. Забезпечення базових потреб має бути інтегровано з психосоціальною допомогою та ретельною клінічною оцінкою стану людини, оскільки вплив травматичного стресу є не лише на психічне, а й на соматичне здоров’я, що нерідко не враховується психологами та соціальними працівниками. Для наймолодших дітей, особливо дітей до трьох років, багато проблем зі здоров’ям пов’язані з недоїданням, вимушеним голоду¬ванням. Довгострокове недоїдання та білково-енергетичний дисбаланс призводять до когнітивних та соціально-емоційних порушень з незначним покращенням після відновлення харчування. Необхідність цілісного уявлення про здоров’я також проілюстрована у статті 39 Конвенції про права дитини, де зазначається, що держави зобов’язані вживати заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та реінтеграції дітей. Крім базових потреб, відновлення передбачає відновлення зв’язку з традицією, культурою, природою та духовними практиками, які надають життю сенс і стійкість до травматичного руйнування. Цей процес також включає відновлення довіри, самооцінки, прихильності та соціальних зв’язків, а також відновлення надії та віри в майбутнє (О. Ауаіоп, 1998). Дослідження 40-50-х років XX століття підкреслювали важливість участі підлітків та молоді у відбудові зруйнованих міст і сіл та відзначали, що під час та після війни діти і підлітки повинні відчувати, що є щось, що вони можуть робити добре, що вони долучені до суспільно важливих справ, за таких умов — відбудова, відтворення, відновлення зруйнованого набувають нових сенсів. Відновлення психосоціальної мережі. Вплив війни на психічне здоров’я дітей визначається психологічними та соціальними наслідками, включаючи зміни в стосунках через смерть, розлуку, відчуження та інші втрати, розпад сім’ї та громади, зневіри у традиціях та цінностях, руйнування об’єктів інфраструктури. Ці фактори взаємодіють і впливають на сприйняття та розуміння дитини війни та свого місця в ній. Щоб відновити психосоціальне здоров1я та стабільність, діти потребують турботливих дорослих, безпеки та можливостей навчатися і грати в ігри. Програми психосоціальної підтримки зосереджені, як на навчанні та підтримці батьків і вчителів, щоб вони в свою чергу, могли допомогти дітям, так і на безпосередній роботі з чін ми нцщо опрацювання їх травматичних спогадів за допомогою малюнків гри або розмов про те, що сталося (D. Woodside, J. S. Barbara, D. G. Benner, И'і'іІ ІяіиичіїІІ це робота в громаді, з великою кількістю дітей одночасно і ніінім через деяких час, після нормалізації стану, актуальними стають індівідуальні заняття з психологом та/чи психотерапевтом. Кімірдиіімціи пеихосоціальних зусиль. При роботі з дітьми війни ми використовуємо поняття ренормалізації замість нормалізації, оскільки змінився не лише світ дитини, а й її оточення в цілому, фактично починається відбудова lie лише будівель, а й внутрішніх опор, за таких умов координація зусиль набуває особливого значення (N. Garmezy, 1993). У макромасштабі мета подягає у створсині згуртованих, добре функціонуючих і підгримувальних і соціальних інститутів. Спільноти підтримки для підлітків групи ризику можуть допомогти в процесі відновлення травмованої ідентичності та у відбудові соціальної мережі зв’язків. Зазвичай покращення психологічного стану дітей відбувається зв'язку із позитивними змінами в навколишньому середовищі, хньої залученності до життя громади. Інтервенції, орієнтовані на відпочинок та релаксацію: структуровані втручання, спрямовані на «психосоціальний розвиток», і менш структуровані втручання, «основані на релаксації». На відміну від психотерапевтичних інтервенцій, групові інтервенції, орієнтовані на дитину, не зосереджуються на розладах, пов'язаних зі стресом, а вирішують ширші психосоціальні проблеми дітей. Групові заняття (які проводять не психологи, а педагоги та аніматори), орієнтовані на дитину, зосереджені радше на дослідженні навколишнього світу, зміцненні когнітивних, емоційних та соціальних навичок черг і наслідування, змагання, співпрацю, фантазію тощо. Iнтерверції, спрямовані на відновлення психосоціальної мережі: нормалізація соціального середовища, максимальне наближення його до довоєного, звичного для дитини з таким структурами як дитячі садки, школи, гуртки, лікарні, соціальні дозвіллєві служби. Основні положення концепції психосоціальних інтервенцій (V. Ruchkin, М. Schwab-Stone, 2004; Т. S. Betancourt, 2013): 1. Досвід війни та насильства під час війни настільки екстремальний, що зумовлює сильну травматизацію, яка вимагає негайних, насамперед, короткострокових інтервенцій. Тобто допомога дитині війни полягає у нормалізації її актуального стану, негайному звільненні від травмівних симптомів. 2. Існує універсальна людська реакція на сильні стресові події, тому психоедукація - перший і вкрай необхідний етап нормалізації стану дітей та дорослих. 3. Велика кількість постраждапих внаслідок війни потребує професійної допомоги. Потрапляючи на безпечну територію, постраждала особа стає жертвою війни та пасивним одержувачем різноманітних послуг, це призводить до подальшого процесу віктимізації постраждалого населення, натомість для успішної адаптації всім постраждалим від війни слід надавати можливість бути активними, приймати самостійно рішення щодо своєї подальшої долі, головне - у них має бути вибір, у тому числі й інтервенцій. 4. Постраждалі від війни почуваються краще, якщо емоційно висловлюються та розповідають про свій досвід. Однак тут слід враховувати, що війна зумовлює травму не лише індивідуальну, а й колективну, тому часто пріоритет слід віддавати саме психосоціальним, а не психотерапевтичним інтервенціям. 5. Популярне втручання — «психологічний дебрифінг», — під час якого обговорення події має відбуватися відразу після її виникнення, в умовах війни є в кращому випадку неефективним, а в деяких випадках — навіть шкідливим. Таким чином, ранній вплив чітких спогадів про травмівні події може перешкоджати афективно-когнітивним процесам, які призводять до одужання і навіть може зумовити загострення симптомів (R. А. Мауои, А. Ehlers, M.Hobbs, 2000; В. Т. Litz, М. J. Gray, 2002; S. О. Lilienfeld, 2007). 6. Психологічну допомогу можуть надавати лише фахівці, які пропрацювали власний травміний досвід, однак і в цьому випадку у них є ризик вторинної травматизації. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ ПРИ ПЕРЕЖИВАННІ ГОРЯ ТА ВТРАТИ Сто років тому смерть була природною і загальноприйнятою частиною сімейного життя. Дотепер українські діти росли у мирному світі, для якого не характерні масові раптові смерті рідних людей, а отже, дана культура базувалася на униканні розмов про горе і практично заперечувала неминучість смерті. Так було до 24 лютого 2022 року і така позиція зумовила нерозуміння відмінностей між дитячим і дорослим горем. Дорослі краще висловлюються та просять про допомогу, натомість дітям не вистачає вбудованих систем підтримки та життєвого досвіду, який багато дорослих використовують задля подолання наслідків стресу та втрати.«Мені б хотілося, щоб хтось сказав мені, що почуття смутку та гніву триватиме так довго». «Я так сумую за нею». «Я, мабуть, єдина в родині, яка все ще сумує за ним». «Я відчуваю себе винним, що мене не було з нею, коли вона померла». «Чому?» «Що я зробив не так?» «Я злюсь, бо не встиг попрощатися». Ось деякі з думок і почуттів, які висловлюють діти, які пережили смерть одного з батьків або братів або сестер. Ускладнене горювання зазвичай зумовлене травмівною втратою, воно може тривати довший період часу, ніж зазвичай та доповнюватися наступними чинниками, які заважають процесу горювання. Особливості стосунків дитини з померлими обставинами, пов'язані зі смертю, і відсутність системи підтримки у зв’язку з втратою.(К.М. Кіілуіп, V. Натгіп, 2005). Доведено, у дітей спостерігається поетапний градієнт розвитку до реакцій горя та жалоби. Погрібна розповідь про фактори, ризики та вплив такої серьозної та стресової події на дітей, їхнє розуміння та доступність підтримки навчаючи їх подолати такий досвід, щоб рухатися вперед. Дітям потрібен час щоб зрозуміти концепцію смерті та вмирання, яка відрізняється від дорослих. Розуміння дітьми смерті містить наступні компоненти: (а)універсальність; б) незворотність; (с) постійність або остаточність; (б) Неменучість І (є) причинність. Ці компоненти безпосередньо пов’язані з рівнем розвитку розпитку дитини, коли вона переживає смерть. Ключові моменти 1. Діти по-іншому ніж дорослі виражають горе2. Розуміння дитиною смерті та подій, з нею пов’язаних, залежить від її віку та стадії розвитку 3. Є три основні проблеми, які турбують дітей: Що таке смерть? Я теж помру? Хто будепро мене тепер піклуватися? 4. Обов’язково слід говорити з дитиною про смерть і відповідати на її запитання. 5. Слід залучати дитину до ритуалів прощання та відвідування поминальних служб.  Як допомогти дитині пережити горе Поясніть смерть простими, прямими, чесними словами, з урахуванням рівня розвитку вашої дитини. Діти не можуть міркувати про свої думки та емоції, як дорослі. Тому з ними треба провести багато коротких розмов. Дорослим може знадобитися повторювати ту саму інформацію багато разів. Діти можуть часто задавати одні й ті ж запитання, намагаючись осмислити складну інформацію. Поясніть смерть, використовуючи реальні слова, такі як «помер», «загинув», а не заплутані фрази, як-от «ліг спати», «поїхав у тривале відрядження». Ви можете сказати, що смерть означає, що тіло людини перестало працювати або що людина більше не може дихати, говорити, рухатися, їсти або будь-що з того, що вона могла робити, коли була жива.Поділіться своїми релігійними переконаннями щодо смерті, однак це доречно робити лише в тому випадку, коли ви їх дотримувалися раніше - у мирні часи, часи до втрати. Заохочуйте дитину ставити запитання та намагайтеся відповідати на них чесно. Якнайчастіше запевняйте дитину, що її люблять і піклуються про неї, демонструйте це обіймами та поцілунками. Заохочуйте дитину говорити про свої емоції. Запропонуйте виразити свої переживання записавши їх у щоденник або намалювати малюнок. Допоможіть дитині зрозуміти, що звичайне горе — це низка емоцій, включаючи гнів, провину та розчарування. Поясніть, що його чи її емоції та реакції можуть сильно відрізнятися від емоцій та реакцій дорослих. Запевніть дитину, що це нормально, коли біль горя з часом зменшується. Поясніть що люди не завжди можуть передбачити, коли їм буде сумно чи знову болячи від втрати близької людини. Намагайтесь створити дітям відчуття безпеки. Заохочуйте проводи ти час з друзями та займатися іншими видами діяльності від яких дитина отримує задоволення. Діти віком від З років розуміють поняття прощання. їм слід дозволити, вибирати як прощатимуться з близькою людиною. Надайте дітям дошкільного та старшого віку вибір відвідування панихиди. Але не змушуйте їх відвідувати, якщо вони цього не хочуть. ІІоговоріть з дітьми про те, що станеться на службі заздалегідь. ІІодумайте про відвідування церкви чи кладовища. Попросіть. дорослого, якому довіряєте, допомогти доглядати за маленькими дітьми на службі або піти додому з дитиною, яка вирішила, що хоче піти раніше ніж поминальна церемонія завершиться. Допоможіть дитині зрозуміти, що людина, яка померла, живе в її пам’яті. хворі батьки іноді залишають листи, відео чи фотографії, щоб допомогти дітям згадати, як сильно їх любили. Для дітей молодшого віку більшість їхніх знань про людину, яка померла, буде отримано зі спогадів ІНШИХ членів сім’ї. Часто розповідайте про померлого і нагадуйте дітям про те, як сильно він їх любив. Коли це можливо, пропонуйте вибір, що дитина може зробити аби вшанувати нам’ять померлого. Допоможіть дитині досадити дерево або міні меморіал - облаштоване місце в будинку чи в садку на пам’ять про померлого. Терпляче реагуйте на їх невпевненість і занепокоєння. На відновлення ні. ця ятрити може знадобитися багато часу. Очікуйте, що горе повторюватиметься циклами впродовж дитинства чи юності. Сильне нагадування, як-от річниця смерті, може знову посилити горе. Будьте готові завжди поговорити з дитиною. ПСИХОЕДУКАЦІЯ ЩОДО ПТСР Розмовляйте з дитиною про те, що сталося. Коли ми говоримо про трагічні події з дитиною, ми даємо простір для вираження її переживань та почуттів, тобто дитина має можливість звільнитися від тягаря травми, |розділити свої переживання з дорослими, яким довіряє.Таку невідповідність між словами та почуттями діти переживают важко, але нездатні пояснити та аргументувати. Це лише поглиблює негативі наслідки для психіки. Тому надважливо говорити з дитиною про саму подію, також її почуття, але не тиснути і не нав'язувати своє бачення. Допомогти дитині висловити свої почуття: «Схоже, ти дуже злякався, тобі було страшно».! Чи варто говорити, якщо дитина сама нічого не питає? Чи не травмують іі ці розмови? Так, варто. Діти далеко не завжди можуть висловити те, що и турбує, а нерідко й бояться ставити питання самим наляканим доросли* Важливо запропонувати цю розмову, але не наполягати. Ці розмови н травмують, травмує сама подія, неможливість розділити почуття та самотність. Упродовж періоду від кількох днів до кількох тижнів після надзвичайно загрозливої або страшної події в більшості людей розвиваються певні реакції пов’язані зі стресом, такі як відчуття слізливості, наляканості, злості або виш Також може з’явитися фізична реакція, здригання або труднощі зі сном страшні сни або постійне відтворення події подумки. В більшості людей таї реакції минають самі собою. Якщо такі реакції зберігаються довше, ніж упродовж місяця перетворюються на постійну проблему та призводять до труднощів повсякденним функціонуванням, це може вказувати на ПТСР. У більшості людей ПТСР проходить сам собою без лікування. Проте нерідко до фахівців у галузі психічного здоров’я звертатися необхідно. Люди з ПТСР часто відчувають, що вони все ще перебувають пі серйозною загрозою, й відповідно можуть бути дуже напруженими. У них можє бути сильна реакція здригання, або вони можуть постійно очікувати н небезпеку. Люди з ПТСР переживають небажані згадування травматичної поді Якщо їм щось нагадує про подію, вони можуть переживати такі емоції, як страх і жах, подібні до почуттів, які вони переживали власне під час події. Іноді 'і може здаватися, що подія знову відбувається. У них можуть бути страшні сни. Такі нав’язливі думки та спогади про травматичну подію є надзвичайно тривожними. Тому цілком природнім є те, що люди з ПТСР намагаються уникати будь-чого, що могло б нагадати їм про таку подію. На жаль, таї уникання може призвести до проблем у їхньому житті. Наприклад, якщо осо( із ПТСР уникає того, щоб ходити на роботу, тому що там на неї було скоєн напад, це вплине на її життя. Як це не парадоксально, але намагання уникнути думання про що( зазвичай призводять до того, що людина думає про це ще більше. Попроси особу спробувати провести подумки такий експеримент: «Постарайтеся і думати про білого слона впродовж хвилини». Наскільки це вам удалось Скоріше за все, ви з’ясували, що слона неможливо викинути з голови. Те сам стосується і травматичних спогадів, якщо у вас ПТСР: що більше в намагаєтеся уникнути думати про них, то більше ви про них думаєте. Якщо це доречно у випадку цієї людини, поясніть, що в людей із ПТСР можуть бути сумісні проблеми, такі, як біль у тілі, низький рівень енергії втомлюваннісь і пригнічений настрій. Зливков, Валерій. Діти війни: теоретико-методичні і практичні аспекти психологічної допомоги [Текст] / В. Зливков, С. Лукомська. - Київ; Ніжин: Лисенко М. М., 2022. - 96 с. |
Спецпроєкт
