Студенту на замітку. Реферат: Симптоми травмівного стресу

    Симптоми травмівного стресу

У постраждалих людей можуть бути повторювані та небажані згадування про подію, наче вона відбувається тут і зараз, що супроводжуються інтенсивним страхом або жахом. Такі згадування можуть з’являтися у формі нав’язливих спогадів, страшних снів або, у тяжчих випадках, - флешбеків. Флешбек — це епізод, коли на якусь мить людина вірить у те, що вона повернулася в час події, проживає її знову та діє відповідним чином. Люди, які мають флешбеки, зазвичай на кільки секунд або хвилин втрачають зв’язок із реальністю.

Згадування можуть бути у формі образів, звуків (наприклад, звуків пострілів) або запахів (наприклад, запаху поту нападника).

У дорослих страшні сни пов’язані з подією або якимись її аспектами. У дітей симптоми інтрузій також можуть проявлятися шляхом страшних снів без чіткого змісту, нічних страхів або відтворення травмівного змісту у грі або в малюнках.

Вони включають у себе навмисне уникання ситуацій, діяльності, думок або спогадів, які нагадують людині про травмівну подію. Це, наприклад, може бути небажання говорити про травмівну подію з медичним працівником чи психологом. Парадоксальним чином такі стратегії уникнення призводять до підвищення частоти симптомів перепроживання (інтрузій).

Постраждалі можуть мати хибне відчуття, що вони все ще перебувають під серйозною загрозою. Ці переживання посиленої актуальної загрози можуть зумовити підвищення пильності до стимулів, які не стосуються травми.

Підвищена пильність - це надмірне занепокоєння щодо небезпеки (на­приклад, знаходячись у місцях загального користування, особа значно пильніша, ніж інші, без необхідності обирає «безпечніші» місця для сидіння тощо).

Надмірна реакція здригання - людина здригається при найменших подразниках, іншими словами, реагує надмірним страхом на неочікувані раптові рухи або гучний шум. Такі реакції вважаються надмірними, якщо особа реагує значно сильніше, ніж інші, і їй потрібно значно більше часу для того, аби заспокоїтися (J. І. Bisson, L. A. Wright, 2021).

Стан суб'єктивного дистресу і емоційного розладу, що створює труднощі для суспільної діяльності і повсякденної активності, що виникає у період адаптації до значної зміни в житті або стресової події. Стресова подія може порушити цілісність соціальних зв'язків індивіда (важка втрата, розлука) або широку систему соціальної підтримки і цінностей (міграція, статус біженця) чи представляти широкий діапазон змін та криз у житті (вступ до школи, набуття статусу батьків, невдача в досягненні заповітної особистої мети, вихід на пенсію). Індивідуальна схильність або вразливість грають важливу роль у ризику виникнення і формах прояву розладів пристосувальних реакцій, проте не допускається можливість виникнення таких розладів без травмівного фактору. Прояви дуже варіабельні і охоплюють пригніченість настрою, настороженість або занепокоєння (або комплекс цих станів), відчуття нездатності впоратися з ситуацією, запланувати все заздалегідь або вирішити лишитися в цій ситуації. Одночасно можуть приєднуватися розлади поведінки, особливо в юнацькому віці (А. V. Rubonis, L. Hickman, 1991).

В нашій культурі процес сечовиділення та виропожнення кишківника вважається конфіденційним, однак в умовах війни, конфіденційність зазвичай відсутня. Дітям і дорослим доводиться «ходити в туалет» на очах у багатьох людей, що часто зумовлює виникнення соматичних і психологічних проблем у цій сфері. При корекції нічного енурезу у дітей війни, слід враховувати високу ймовірність порушень сечовиділення внаслідок неможливості тривалий час відвідати туалет та випорожнити сечовий міхур. При тривалому «терпінні» протягом 10 або більше годин, може розвинутися затримка сечовипускання, через те, що м'язи сечового міхура не можуть розслабитися, навіть коли людина хоче і може це зробити.

Діти, які перебувають у сильному стресі, можуть погано спати, їм важко заснути, звідси - їх нічний сон короткий, але часто - глибокий, під час якого й трапляється нічний енурез. Разом із порушенням сну - страхом заснути, нічними жахами - енурез є головним симптомом ПТСР у дітей.

Отримайте підтвердження того, що ця проблема з’явилася тільки після стресової, травмівної події (впродовж одного місяця після неї). Виключіть та пролікуйте можливі фізичні причини (наприклад, інфекції сечовивідних шляхів чи травми статевих органів).

Проведіть оцінку психічного стану та актуальних стресогенних чинників дитина та її батьків/опікунів.

Проведіть просвітницьку роботу з батьками/опікунами. Поясніть, що їм не слід карати дитину за нічний енурез. Поясніть, що нічний енурез - це Поширена реакція дітей, які пережили стрес, а покарання виявиться для них додатковою психотравмою. Поясніть батькам/опікунам важливість того, аби вони залишалися спокійними та емоційно підтримували дитину. Навчіть батьків/опікунів не звертати надто багато уваги на симптом та давати дитині позитивну увагу в інший час.

Розгляньте можливість навчити батьків/опікунів використовувати прості поведінкові втручання (наприклад, винагородження дитини, якщо вона уникає надмірного вживання напоїв перед сном або ходить у туалет перед сном). Такими винагородами може бути додатковий час на ігри, зірочки у спеціальній таблиці або інший місцевий еквівалент.

Обмежте вживання рідини ввечері;

Важливо отримувати достатню кількість рідини вдень, однак на вечір слід обмежити кількість випитого;

Уникайте напоїв і продуктів, що містять кофеїн.

Іноді гіпервентиляцію називають стресовим диханням, оскільки це швидке або поверхневе дихання, спричинене, як правило, стресом або нападом тривоги. Людина відчуває задишку і перебуває у стані паніки, її руки та ноги можуть оніміти.

Виключіть та пролікуйте можливі фізичні причини, навіть якщо гіпервентиляція розпочалася одразу ж після стресової події. Завжди проводьте базове медичне обстеження для виявлення можливих соматичних причин стану дитини.

Поясніть, що в людей часто з’являється така проблема внаслідок впливу надзвичайно сильних стресогенних чинників.

Зберігайте спокій, за можливості усувайте джерела тривоги та навчайте правильному диханню (тобто заохочуйте дітей дихати нормально, не глибше і не швидше, ніж зазвичай).

Зверніть увагу на те, що дихання з використанням паперового пакету є широко розповсюдженою технікою, але вона не є добре вивченою, тому не заохочуйте дітей часто дихати у паперовий пакет.

Традиційно вважається, що симптоми ПТСР проявляються до шести місяців після травми, однак наші спостереження 2014-2022 років дають підстави стверджувати, що ПТСР у військових виявляється й після піврічного терміну, особливо яскравим прикладом є учасники війни в Афганістані, у яких ПТСР проявився через десятиліття. У цьому контексті цікавою є стаття R. А. Bryant (2019) в журналі World Psychiatry, де наголошується, що віддалений або запізнілий прояв симптомів ПТСР характерний саме для військових, а не для цивільних, тобто бойова травма частіше за ДТП, зґвалтування, стихійні лиха провокує відтермінування появи посттравматичних симптомів. R. A. Bryant наводить цьому три пояснення, два з яких є гіпотетичними, а третє - емпірично підтвердженим.

Одразу після травми завдяки захисним механізмам психіки, всі негативні реакції заперечуються та витісняються у підсвідоме, однак через деякий час яскраво проявляються у вигляді ПТСР.

Безпосередньо після травматичної події люди більше зайняті нагаль­ними потребами (такими як біль, зміна дислокації тощо), які відволікають їхню увагу від стресових реакцій.

Після травмівної події людина потрапляє у безпечне середовище, де її підтримують, надають допомогу, тим самим створюючи ілюзію безпеки, втім ілюзорна захищеність поступово поступається місцем постійному відчуттю загрози, що призводить до ПТСР.

Каталізатором появи симптомів ПТСР у всіх трьох припущеннях є травматичні події у посттравматичному періоді та брак ресурсів для вправляння і ними (наприклад, смерть близької людини спровокувала ПТСР зумовлений бойовою травмою, отриманою три роки тому).

Відкладений ПТСР виявлений серед виживших у концтаборах, після томного бомбардування в Японії, у ветеранів бойових дій Другої світової війни та В'єтнаму (Н. С. Archibald, R. D. Tuddenham, 1965). Дослідження цих популяцій показали, що в багатьох випадках наслідки травми не були очевидними. Багато людей, що пережили ці катастрофічні події, добре оправлялися зі своїм повсякденним життям, а через багато років потому у них розівинулися симптоми, схожі на ПТСР (Н. Hendin, А. Р. Haas, Р. Singer, 1984).

Отже результати зарубіжних досліджень демонструють, що чим більше і стресових подій, тим менший ресурс і, відповідно, вища ймовірність відкладеного ПТСР. На відкладений (затриманий) ПТСР найбільше впливають нещодавні негативні життєві події, а найменше - події дитинства. Тобто, почну відкладеного ПТСР провокують сильні стреси, кризові ситуації, які і топися через значний час після травматичної події.