Матеріал для написання реферату ГОРЕ, ЗУМОВЛЕНЕ РАПТОВОЮ СМЕРТЮ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ Горе - інтенсивний емоційний стан, який властивий людині при втраті коось (ибо чогось), з ким (або з чим) у неї був глибокий емоційний та психологічний зв'язок. Це одна із базальних емоцій, пов’язана із відчуттям об'єктивної чи суб'єктивної втрати значимого об'єкта, частини ідентичності чи очікуваного майбутнього. Доведено, що горе — це не стан, а процес. Горе - це природна реакція на втрату коханої людини. Як і кохання, яке зумовило його, горе є збірним терміном для позначення складного багатокомпонентного досвіду, який змінюється та розвивається з часом і особливості явиш індивідуальна для кожної людини та для кожної втрати. Тому горе значною мірою нагадує любов. Втрата коханої людини ставить перед нами складне питання «Чи помирає разом із померлим і наша любов?» Більшість людей стверджують, що це не так. То як насправді: якщо любов не вмирає, що відбувається з нею, адже об’єкт любові назавжди втрачено? Звісно ж, любов не лищаєгься такою, до якої ми звикли за життя людини, ми можемо любити когось глибоко після смерті, але це не те саме, що любити живу людину. Любов імітується із тугою і сумом як основними рисами горя. Іншими словами, ми їв г ще любимо людину, яка померла, але наша любов набуває форму горя. Як піке, торе є природним і неминучим. Однак воно не є статичним. Процес адаптації - це процес пошуку «дому» (безпечного місця) для горя, де його приймають і шанують, але воно не складає усю подальшу історію життя людини Момент втрати є ключовим у початку нової історії життя, з часом Істрія горя розгортається в процесі, який не є рівномірним або передбачуваним, але є деякі загальні принципи, які можуть допомогти міде гожу вати та керувати процесом горювання. Траур, жалоба, горювання — форма зовнішнього вираження жалю або і при через втрату близької людини, групи людей, суспільного лиха, смерті мгникого державного чи громадського діяча. Немає чітких часових меж етапів чи обов’язковості їх проходження на шляху адаптації до втрати, але загалом вона виражається у розумінні того, що близька людина померла, її смерть незворотна, тепер треба сформувати нові постійні стосунки з нею і побачити нові можливості для щасливого життя вже без коханої людини (М. БїгоеЬе, Н. Зсіїиї, 2010). Ми починаємо планувати своє подальше життя навіть тоді, коли все ще з'ясовуємо, що означає втрата. Горювання - період сильних емоцій, які необхідно вчитися регулювати. Типові способи регулювання емоцій під час гострого горя включають коливання уваги між болючими спогадами про померлу людину та відволікання від них; використання самоспостереження та рефлексії з переоцінкою тривожних аспектів втрати, відкритістю до спілкування зі значущими людьми та практикою усамітнення. Для саморегуляції емоцій необхідні позитивні, теплі спогади про померлого, слід дозволити собі відволікатися на приємні справи, давати собі час на розваги, отримання задоволення від виконання цікавої діяльності. Адаптація полягає знаходженні нового Я, а отже у період горювання слід приділити велику увагу виявленню своїх нових інтересів та цінностей та планувати способи їх реалізації у повсякденному житті. Пролонгована реакція горя. Центральний компонент пролонгованої реакції горя (туга за померлим) не залежить від неспецифічних симптомів тривоги і депресії. При цьому дані переживання не чутливі до лікування антидепресантами (тоді як депресивні синдроми, пов'язані з втратою, чутливі), а психотерапія, стратегічно націлена на симптоми пролонгованої реакції горя, демонструє більшу ефективність у полегшенні її проявів, ніж лікування, спрямоване на депресію. Критерії пролонгованої реакції горя: У людини є стійка та сильна туга за померлим або заглибленість у нього (зазвичай поєднується з іншими симптомами горя, такими, як гнів, труднощі зі прийняттям втрати) та пов’язаний із ними емоційний біль. Людина має труднощі із повсякденним функціонуванням. Людина постійно тужить принаймні шість місяців та впродовж періоду, значно довшого, аніж це прийнято в культурі цієї особи. Люди з пролонгованою реакцією горя мають серйозні психосоціальні проблеми і проблеми зі здоров'ям, включаючи інші проблеми психічного здоров'я, такі як суїцидальна поведінка, зловживання психоактивними речовинами, саморуйнівну поведінку або соматичні розлади, такі як високий артеріальний тиск і підвищена частота серцево-судинних захворювань. Інтегроване горе — тривале горе, яке суттєво не впливає на функціонування людини, здебільшого знаходиться у фоновому режимі, але часто активується в певні календарні дні, події в житті або з несподіваними нагадуваннями про втрату. Наявність інтегрованого не означає, що потерпілий не пристосувався до своєї втрати. Травмівне горе у дітей - це стан, коли симптоми, зумовлені травмою, перешкоджають здатності дітей адекватно оплакувати втрату близької людини. Травмівна втрата — це стан горювання, зумовлений смертю близької людини, яка сталася у травмівних, неочікуваних обставинах.
ГОРЕ, ЗУМОВЛЕНЕ РАПТОВОЮ СМЕРТЮ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ Ускладнене горе часто зумовлене раптовою смертю близьких людей, дана і мери, не є очікуваною, такою, до якої можна підготуватися заздалегідь. Водночас це найпотужніше нагадування про людську смертність та її нскоитрольованість, оскільки неможливо знати або керувати часом смерті. Перше, що відчуває людина, стиснувшись з раптовою смертю рідного — це безпорадність, неможливість запобігти цій події. Шоковий ефект раптової смерті може бути настільки великим, що сам по собі може викликати синдром і рдмма зичного стресу у виживших. Найпершою реакцією є активізація ресурсів дми подолання безпорадності, паніки і безсилля. Коли раптові смерті є насильницькими, горе може набути інших вимірів, де основними стають почуття провини і бажання помсти. Насильницька та шпіндкова смерть стає ще більш шокуючою, травмівною та важкою для переживання, коли вона стосуються дітей, тут бажання помсти часто набуває форми нав'язливих думок, навколо яких зосереджується світ вижившого горюючого. Інша ситуація раптової смерті складається тоді, коли вона є ран юною, але не миттєвою. Інтенсивна терапія та реанімація є життєво иджіїиними спробами запобігти передчасній смерті і, звичайно, часто бувають V» пітними. Однак, коли вони зазнають невдачі, родичі часто звинувачують у і мер і ї не справжніх винних, а лікарів, які намагалися реанімувати померлого. Насильницька смерть також супроводжує війну та катастрофи. Насильницька смерть на війні може бути соціально санкціонована, оскільки > мери, відбувається у боротьбі за ідею, за територію, а сам загиблий часто і ероїіупься, що значною мірою послаблює процес горювання у його рідних. У мііисзрофах смерті мають масовий характер, а тому загибель кожної конкретної людини нерідко знеособлюється та знецінюється. Крім того, саме у •інішдку катастроф актуалізується так звана стигматизована смерть, коли кй гпе грофа сприймається суспільством як «кара Божа» у разі стихійного лиха нею «людський фактор» внаслідок техногенної катастрофи. Механізми, за допомогою яких у суспільстві справляються з раптовою смертю, також можуть покинути на реакцію горювання. Тіло часто не може бути легко доступним для ннніду рідними, тому ця реальність прийняття смерті, мертвого тіла коханої людини, заважає прийняти остаточність смерті. Тіло може не бути знайдене, иОо воно може бути понівечене до такого стану, що його неможливо впізнати, Ііг ійкож заважає прийняти реальність смерті, й, відповідно, пройти всі етапи горювання. Самогубство — це раптові смерті, що мають особливе значення, оскільки рідні із власної волі залишають близьких наодинці зі своїм горем, відповідно, у виживших актуалізуються почуття провини та сорому, особливо якщо були попередні натяки, на які не звертали увагу (див. горювання внаслідок і имогубства). Раптова хвороба і/або екстрена операція можуть призвести до раптової і мерті. Раптова смерть молодих людей (у віці від 16 до 40 років) від серцево- і спішних або цереброваскулярних хвороб відноситься до цієї категорії. Раптові смерті можуть бути миттєвими, або ж можуть настати через кілька днів або тижнів, коли горе не стає передбачуваним через боротьбу за життя рідного та надію на його одужання. Складними для горювання рідних є раптові смерті, де не можна знайти причин, особливо синдром раптової смерті немовляти, який часто переживається чи не найважче з усіх раптових смертей. Раптова смерть може статися далеко від дому, і навіть від лікарні. Це може статися на узбіччі дороги або в чужому місці. Людина помирає одна або з незнайомцями — це створює додатковий чинник травматизації горюючих. Є ще один важливий аспект раптової смерті. Якщо очікувана смерть може змінити якість стосунків між вижившим та вмираючою людиною у позитивний бік, то раптова смерть актуалізує образи і негативні переживання, які були у стосунках між померлим і його рідними. Втім, раптова смерть характеризується певною амбівалентністю, коли горювання супроводжується відчуттям цінності даної смерті (на відміну від смерті травмівної). Так, раптова смерть на війні чи під час виконання службових обов’язків є соціально значущою, а раптова смерть під час сну старої людини - соціально бажаною. Загалом за умов раптової смерті у вмираючого немає часу на страх, конфронтацію з неіснуванням. Таким чином, перше питання вижившого після смерті коханої людини може бути «Чи страждав він?» Смерть часто ототожнюють із стражданнями, а страждання - з найгіршим видом смерті. Тому раптова смерть мінімізує страждання як такі, насамперед страждання, видимі для оточуючих. Травмівне горювання частіше трапляється після певних видів смерті, включаючи раптову та несподівану смерть, пов’язану з насильством, смерть в ДПТ, в результаті вбивства чи самогубства. Зазвичай травмівне горювання властиве людям, які вважають, що могли б запобігти смерті близького. Ситуації, в яких виживший був свідком смерті, його власному життю загрожувала небезпека, він стикався зі смертю багатьох людей за невеликий проміжок часу, також можуть спричинити травмівне горювання. Дослідженнями доведено, що раптова смерть є найпоширенішим видом смерті осіб у віці від 1 до 44 років (М. Heron, 2012), вона відбувається в наслідок нещасних випадків, вбивств, самогубств, катастроф та військових боїв. У випадку травмівної втрати тяжкості симптоми горя перекриваються симптомами травми. Насправді, оскільки вплив раптової травмівної втрати настільки руйнівний, це часто призводить до симптомів посттравматичного стресового розладу (ПТСР), тобто, перед вижилими стоїть подвійне завдання — оплакувати втрату та впоратися з травмою, яка супроводжувала смерть. Після травмівної втрати симптоми горя, зазвичай, є більш інтенсивними і тривалими, ніж симптоми після природної смерті.
Дванадцять елементів високого ризику травмівної втрати (Т. Рандо, 2018).1. Раптова смерть: смерть, яка настає раптово й приголомшливо, неочікувана смерть. а. Раптова смерть завжди травмівна, тому що неочікуваність сильно травмують горюючого. б. Раптова смерть і травмівна втрата завжди зумовлюють, принаймні на певний період часу, складний траур, ускладнене горювання. в. Раптова смерть може бути класифікована як неприродна або природна: Природна смерть — виникає внаслідок внутрішніх фізіологічних подій в організмі людини: - імфаркт/інсульт; - тромбоемболія; - епілептичний статус; - крововилив; - гостре бактеріальне або вірусне захворювання; - інші гострі синдроми, що призводять до смерті. Неприродна смерть - смерть, при якій людина вмирає не від природних подій всередині тіла, а від взаємодії із зовнішнім агентом(ами): - нещасні випадки; - катастрофи; - самогубства; - вбивства; - тероризм і війна. Більшість цих смертей спричинені людиною та викликають численні і її видні проблеми, такі як несвоєчасність, навмисність, насильство та не можливість їм запобігти. Види раптової смерті та їх наслідки: - миттєва раптова смерть; - раптова смерть через короткий проміжок часу; - ситуація проміжної раптової смерті; - раптова смерть у контексті тривалої хвороби або покращення стану здоров’я. 2. Насильство та його наслідки: поранення, каліцтва та руйнування. 3. Подія, спричинена людиною. 4. Страждання (фізичні чи емоційні) коханої людини перед смертю. 5. Неприродність. 6. Неможливість запобігання. 7. Зумисність. 8. Випадковість. 9. Численні смерті. 10. Особиста зустріч зі смертю. 11. Несвоєчасність. 12. Втрата дитини. Процес травмівного горювання Серед травмованих клієнтів неопрацьована травма часто гальмує процес горювання. Ми базуємось на підході Терези Рандо (1993, 2014), який назву «б В», оскільки складається із шести процесів, назви мовою починаються із літери «R». Слід зазначити, що Т. Рандо розрізняє горе і скорботу (горювання). На її думку, горе — це більше мимовільна реакція на втрату, а скорбота - тривалий, активний процес адаптації до життя без близької людини. Вона виділяє три фази скорботи (горювання) - уникнення, конфронтації та акомодації. Під час кожної фази відбуваються наступні «R» процеси. Перший процес (Recognize) — визнання (усвідомлення) втрати характерне для фази уникнення (крім прийняття власне факту втрати, цей процес означає розуміння того, що спричинило втрату, а це доволі складно зробити при травмівних втратах), його можна розпочати із розповіді про померлого і / або написання йому листа. Другий процес (Read) реагування на розлуку, виражається у сильних болючих емоційних реакціях, пов’язаних зі смертю близької людини, включає виявлення та оплакування вторинних втрат, таких як втрата сексуальної близькості чи фінансової стабільності після смерті одного з подружжя, відбувається на фазі конфронтації. Важливо також, щоб горюючий згадав і знову пережив позитивні та негативні емоції щодо померлого, цей третій процес отримав назву згадування та перепроживання {Recollect-re-experience), на цьому етапі важливо допомогти клієнту реалістично оцінити стосунки з померлим, не ідеалізуючи його, цей процес також відбувається на фазі конфоронтації. Так само на фазі конфронтації відбувається і процес відмови від минулої прив’язаності (Relinquish) до коханої людини, коли горюючий формує нову прив’язаність, де померлої людини немає в фізичному житті. На перший погляд здається, що цей процес є болючим та неприпустимим, але насправді це визнання того, що є певні речі, які потрібно буде відпустити, щоб рухатися вперед. Фаза акомодації характеризується двома наступними процесами: переосмисленням власної ідентичності так, щоб вона відповідала новій реальності (Readjust) та залучення у нові стосунки, формування нових цінностей та життєвих цілей (Reinvest). Це означає створення простору для нових речей, зберігаючи простір для нового та іншого типу стосунків із померлим. Є кілька причин, чому раптова, травмівна смерть коханої людини, як правило, більш травмівна, ніж смерть, що виникає з природних причин. По-перше, у горюючих виникає раптове відчуття, що весь їхній світ перевернувся догори ногами («Це було так, ніби хтось вирізав мої нутрощі»). По-друге, ті, хто пережили травмівні втрати, відчувають сукупність симптомів — горя і травми, відповідно мають ризик виникнення синдрому гострого горя і ПТСР одночасно. Якщо ж людина помирає природньою, очікуваною смертю (за віком, через хронічну у тому числі онкологічну хворобу), горюючі близькі відчувають смуток, тугу за коханою людиною або почуття глибокої печалі. Для тих, хто пережив травмівну втрату, ці симптоми горя стають неактуальними, їх місце займають такі симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР) як інтрузії, флешбеки та уникання нагадувань про втрату. Після травмівної втрати особи, що вижили, стикаються з подвійними завданнями оплакувати втрату та впоратися з травмою, що супроводжувала смерть. По-третє, після травмівної втрати спроби пригадати кохану людину часто асоціюються з обставинами її смерті. Ці образи настільки тривожні, що багато людей намагаються уникати думок про свою кохану людину, тим самим уі к надоюючи опрацювання травми та оплакування втрати. І по-четверте, травмівні втрати актуалізують різні питання, які заважають процесу горювання. У більшості випадків травмівна смерть спростовує основне уміщення про світ як про безпечний, справедливий і контрольований. Вижившим тонно зрозуміти остаточність смерті коханого. У дослідженні D. R.Lehman, <1 II, Wortman і A. F. Williams (1987) людей, які втратили чоловіка/дружину або дізеїі внаслідок ДПТ, через 4-7 років після події запитували, чи прийняли вони < мери, своїх рідних. 40% говорили, що тоді відчували, що смерть не справжня, і шо вони прокинуться та все буде добре. Крім того, ті, хто пережив раптову травмівну смерть, часто не могли зрозуміти сенсу того, що сталося («За що це мені???», «Чому???»). Процес горювання особливо болісний для тих, хто шукає . fin але не знаходить його. Тим, хто пережив травматичні втрати, властиво . мівши під сумнів свої релігійні уявлення та часто - відмовлятися від віри взагалі. Рідні загиблого ставлять перед собою питання «Хто винен? 1 як йому помститися?» та відчувають сильну провину, караючи себе що не зробили усе мі ..клине для того щоб врятувати рідну людину, уберегти її від небезпеки. Не менш актуальним для них є питання чи відчувала біль кохана людина у момент . мері і, якими були останні хвилини, секунди її життя. По-п’яте, немає сумнівів, що родичі раптово померлих довше горюють, ніш ті. чиї рідні померли від природніх причин. A. Jordan, В. Litz (2014) і і віражували, що через тижні та місяці після втрати це горе зазвичай починає і гикати. Так, після природної смерті одного з подружжя, інший вже через декілька місяців повертається до адаптивного життя, натомість ті, хто пережили травмівну втрату, через півроку демонструють лише незначний прогрес, їх адаптованість все ще лишається на низькому рівні. Так було і у вищезгаданому н. .слідженні D. R. Lehman (1987), незважаючи на час, що минув, респонденти и 11» нили вищі показники депресії, нижчу якість життя, гірші результати роботи і и вищу смертність, ніж респонденти, які не зазнали втрат. Вони також частіше мали нав’язливі думки про те, що сталося, більше переживали за життя своїх рідних, вважаючи що з ним теж може статися щось непоправне, вони стали більш конфліктними, особливо у стосунках із родичами, у випадку раптової смерті дитини, подружжя у 70% випадків розлучалося. Подібні результати вимілено у багатьох дослідженнях травмівної втрати. У сукупності зрозуміло, що в більшості випадків горюючі стикаються з наслідками травмівних втрат протягом багатьох років, а часто - все життя. Люди, які пережили травмівну смерть рідних, стикаються з безліччю проблем, яких зазвичай немає після природної смерті. Вони не тільки повинні боротися зі страшною смертю свого коханого, а й з руйнуванням своїх найосновніших життєвих припущень, зокрема, що світ передбачуваний і контрольований; все в світі відбувається відповідно до принципів справедливості та безпеки; і що, загалом, іншим людям можна довіряти(K. B. Camelley, R. Janoff-Bulman, 1992). Часто люди, які пережили травмівні втрати, мають труднощі з прийняттям факту смерті, що може перешкоджати початку трауру. Процес горювання особливо болючий для тих, хто шукає сенс, але не може його знайти, порівняно з тими, хто здатний знайти сенс у своїй втраті, так вважається, що релігійні чи духовні переконання можуть сприяти подоланню втрат (J. Н. Wortmann, С. L. Park, 2008). Віра в те, що кохана людина знаходиться в кращому місці, або в те, що горюючий возз'єднається з коханою людиною, може дати розраду. Однак також часто буває, що ті, хто вижили, ставлять під сумнів свою віру, а іноді і зовсім відмовляються від неї. Багато людей, які пережили травмівну втрату, відчувають сильне почуття провини, навіть якщо вони насправді не винні. Окрім власного почуття провини, виживші часто піддаються звинуваченню з боку інших. Більшість людей, які пережили травмівні втрати, тривожаться про те, чи страждав їх коханий під час смерті. Вони знали, що помруть? Вони відчували сильний страх чи жах? Такі роздуми є найбільш поширеними після смерті, що є насильницькою або із пошкодженням тіла коханої людини
Три рівні гострого горя та травмівного стресу Перший рівень: гостре горе з мінімальною симптоматикою травмівного стресу (тобто «нормальна» кількість травмівного стресу, виражена в «нормальному» гострому горі). Другий рівень: виражений травмівний стрес (ПТСР ймовірний, але не обов'язковий). Третій рівень: виражена симптоматика травмівного стресу - ПТСР та / або ускладнене горе (Т. Рандо).
Фактори ризику для психічного здоров’я осіб, чиї рідні загинули раптовою смертю. Визначення груп ризику є ефективною стратегією скерування професійної допомоги тим, хто її потребує. Фактори ризику можна визначити як змінну, яка за наявності збільшує ймовірність поганого результату і може бути поділена на особистісні, міжособистісні та ситуативні складові (М. S. Stroebe, S. Folkman, R. О. Hansson, H. Schut, 2006). Доведено, що особистісні фактори ризику, такі як жіноча стать та наявні психіатричних проблем, збільшують ймовірність психічних розладів. Міжособистісні фактори ризику, зокрема, близькість та соціальна підтримка, також можуть впливати на результати горювання, так раптова втрата дитини зумовлює ПТСР частіше, ніж самогубство дорослого рідного, смерть дорослого внаслідок ДПТ чи іншої катастрофи. Нарешті, ситуаційні фактори ризику або фактори, пов'язані з обставинами втрати, ймовірно впливають на перебіг горювання. Нижче детальніше розглянемо значення кількох з цих факторів. Звинувачення інших та/або звинувачення іншими. Сприйняття відповідальності або провини за смерть часто вважається важливим для пристосування до втрати. Вважається, що психічні страждання будуть більш вираженими після втрат, спричинених техногенними катастрофами або масовим насильством (F. Н. Norris, 2002). Хоча природні катаклізми сприймаються як неминучі, катастрофи, спричинені людьми, трапляються Більш раптово, без попередження, і часто є хтось винний, що може вплинути на психологічні реакції загиблих. Звинувачення інших у смерті близької людини може збільшити тривалість та тяжкість депресії, а також зумовити ускладнене горювання, яке зумовлене також і вираженим почуття провини. Величина втрат. Масштабним аваріям та катастрофам, що спричиняють множини смерті, часто приділяють більше уваги ЗМІ та широка громадськість, між звичайними смертям. Розголос може призвести до зростання симпатії та підтримки, але також може супроводжуватися так званою «ідентичністю катострофи» - чим більше людей загинуло внаслідок катастрофи, тим більше виживші відчувають загрозу для власного життя, і переживають зумовлені цим відчуттям психопатологічні проблеми (А. V. Rubonis, L. Bickman, 1991). Самоівинувачення та провина. Відчуття провини або самозвинувачення це нормальна реакція після раптових і насильницьких втрат. Рідні можуть відчувати, що зробили недостатньо для порятунку тих, хто загинув, або відчувати провину через те, що вижили самі. Почуття провини або відчуття цію, що горюючі могли б щось зробити для запобігання смерті, корелює з II IІ ‘І*, депресією та ускладненим горювання серед постраждалих від катастроф мі у підлітків, родичі яких загинули від самогубства (J. A. Cohen, А. Р. Мйііиіігіпо, 2006). Загроза для життя. Відчуття загрози власному життю та втрати іти близької людини часто зустрічаються серед жертв катастроф, а також серед цивільного населення, що зазнало воєнних дій. Взаємозв’язок між загрозою для життя при безпосередній залученості до ситуації катастрофи є ключовим |ін ніким виникнення симптомів ПТСР і не зумовлює ускладненого горювання (N Ncrk A. Nandi, S. Galea, 2008). Свідки смерті і/або пошук померлих. Приблизно у 5% випадках раптова смерть відбувається на очах їх близьких, згідно із DSM-5 бути свідком смерті є ціннім її критеріїв ПТСР (травмівна подія, або подія А+). Але пошук померлого піт перебування на місці його смерті — побачити загиблого чи його останки наприклад, кров на стіні після самогубства з вогнепальною зброєю чи і самогубцю у зашморгу) - також пов'язане з симптомами ПТСР, однак не зумовлює' пролонговану реакцію горя. Очікування підтвердження смерті Очікування підтвердження смерті є особливо стресовим для найближчих родичів і може затримати або продовжити процес горювання (Р. Kristensen, 2012). Іншим наслідком насильницьких втрат, особливо під час війни, терористичних актів та стихійних лих, є те, що тіла не знаходять. Очікування підтвердження смерті рідного зумовлює невирішене пірс І почуття безпорадності, депресію, соматизації та конфлікти у стосунках. Множинні втрати. Втрата кількох членів сім’ї одночасно зазвичай відбуваються при різних катастрофах, по суті, руйнується система соціальної підтримки, коли виживші відчувають сильну безпорадність, вони не лише и і ридають своїх рідних, а й власну самоефективність не лише у кризових, а й у повсякдених ситуаціях (J. М. Currier, J. М. Holland, R. A .Neimeyer, 2006).
Захисні фактори у випадку раптової смерті близьких Останнім часом спостерігається зростання інтересу до стійкості після катастроф і втрат (так звана резилентність). Відсоток людей, які демонструють резилентну траєкторію (траєкторію відновлення і посттравматичного зростання) після природних, очікуваних смертей, є доволі вагомим, однак у випадку раптових втрат він значно нижчий. Згідно з дослідженнями О. А. Вопаппо (2002) приблизно 30% тих, хто втратив кохану людину та став свідком нападів 11 вересня на Світовий торговий центр, вважалися резилентними, тобто не мали симптомів ПТСР, депресії, пролонгованої реакції горя через півроку після події. Звідси, захисні (протективні) фактори можна визначити як змінні, які, за їх наявності, збільшують ймовірність хорошого результату тобто ефективної адаптації до втрати. До таких факторів слід віднести адекватну високу самооцінку, високий рівень самоефективності та комунікативну компетентність. Крім того, пошук сенсу у втраті, наприклад через релігію/духовні переконання, пов’язаний зі зменшенням психічних страждань та горя після насильницьких втрат.
НОРМАЛЬНЕ, УСКЛАДНЕНЕ, ТРАВМІВНЕ ГОРЕ У ДІТЕЙ Поширені симптоми гострого гори, нормальні протягом перших 6- 12 місяців після втрати Повторювані сильні почуття туги, сильного бажання возз’єднатися з людиною, яка померла; можливо, навіть бажання померти, щоб бути разом із покійною коханою людиною. Відчуття глибокого смутку або каяття, епізоди плачу або ридання, які зазвичай змінюються періодами перепочинку і навіть позитивними емоціями. Постійний потік думок або образів померлої людини може бути яскравим або навіть спричиняти галюцинаторні переживання, коли бачиш або чуєш її. Небажання прийняти реальність смерті, прагнення протестувати проти неї; можуть виникати почуття образи або гніву з приводу смерті. Соматичний дистрес, наприклад, неконтрольоване зітхання, симптоми отруєння, втрата апетиту, сухість у роті, відчуття порожнечі, порушення сну, втома, виснаження або слабкість, неспокій, безцільна діяльність, труднощі з початком або підтримкою організованої діяльності, зміна сенсорного сприйняття. Відчуття відірваності від світу чи інших людей, байдужості, незацікавленості чи дратівливості до інших. Симптоми інтегрованого горя, які також є «нормальними»: - відчуття адаптованості до втрати. - відновлення інтересів і цілеспрямованості, здатність продуктивно функціонувати, відчувати радість та задоволення. - почуття емоційної самотності, яке актуалізується час від часу або зберігається постійно. - почуття смутку і туги зазвичай все ще присутні, але вже менш виражені - думки та спогади про померлу людину все ще викликають біль, але оіїн.міс не домінують у свідомості. - іноді можуть виникати галюцинаторні переживання образів померлого. - можуть виникати сплески горя як реакції на календарні події (дні народженім, Новий рік, інші свята) або інші періодичні нагадування про втрату. Симптоми ускладненого горя Постійні інтенсивні симптоми гострого горя: наявність думок, почуттів «По поведінки, що відображають надмірну стурбованість обставинами або наслідками смерті близької людини. Симптоми травмівного горя у дітей Діти із травмівним сприймають причину смерті як жахливу незалежно від того, була смерть раптовою та несподіваною чи внаслідок природних причин. Відмінною рисою травмівного горя дітей є те, що симптоми травми перешкоджають здатності дитини опрацювати типовий процес втрати. У такому стані навіть радісні думки та спогади про померлу людину нагадують дітям про травматичний спосіб її смерті. У дитини можуть бути нав'язливі спогади про смерть, які виражаються у кошмарах, почутті провини, самозвинуваченні у смерті людини. Діти можуть виявляти ознаки уникнення та заціпеніння, наприклад, відсторонення, поводження, ніби не засмучені, уникнення нагадувань про митиму, про ге, як вона померла, або про подію, яка призвела до смерті. Вони можуть проявляти фізичні або емоційні симптоми підвищеного збудження, такі як дратівливість, гнів, проблеми зі сном, зниження концентрації, зниження шкільної успішності, болі в животі, головні болі, підвищена пильність і страх щодо безпеки для себе чи інших. Ці симптоми можуть бути по-різному виражені на різних стадіях ро Нитку. Не у всіх дітей, які втратили близьку людину в травматичних обставинах, розвивається дитяче травмівне горе; багато відчувають нормальні реакції горя. Реакції дітей, коли вони стали свідками вбивства батьків чи інших людей Залежно від віку діти по-різному розуміють і справляються з насильницькими подіями та смертю. На певних етапах когнітивного розвитку ціпі дошкільного віку часто мають труднощі з усвідомленням остаточної і мер ії, однак їхня гра часто відтворює травмівні події. Хоча вони визнають, що людина, яка померла, не повернеться, діти Шкільного віку, часто неправильно тлумачать причину смерті, зокрема, можуть накручувати себе в смерті близьких, особливо якщо обставинами втрати передували конфлікти, навіть несуттєві на перший погляд. Найголовніше, що N гримають як дорослі так і діти - відчуття безпеки і здатності долати складні ситуації, безпорадність ще більше посилює відчуття провини, а отже йтравмівний стрес (Е. Heptinstall, V. Sethna, Е. Taylor, 2004). Оскільки насильство зазвичай катастрофічне — руйнується довіра до людських стосунків, змінюється образ себе, близьких та світу в цілому, що суттєво позначається на всіх сферах життя дітей. Симптоми травмівного горя у дітей (за матеріалами National Child Traumatic Stress Network, США) He у всіх дітей, які стали свідками травмівної смерті, може виникнути дитяче травмівне горе. Деякі діти зможуть пережити втрату без ускладнень. Ознаки того, що дитині важко впоратися зі смертю, можуть бути помітні в перші два місяці, але й навість через рік або кілька років після травмівної події. Нав'язливі спогади про смерть: можуть бути виражені жахами, почуттям провини чи самозвинувачення щодо того, як людина померла, або повторюваними або тривожними думками про те, як хтось помер. Уникнення та заціпеніння: можуть виражатися у відстороненні, поведінці так, ніби нічого не сталося, чи уникненні нагадувань про людину, про те, як вона померла, або про те, що призвело до смерті. Фізичні або емоційні симптоми підвищеного збудження: діти можуть виявляти це своєю дратівливістю, гнівом, проблемами зі сном, зниженням концентрації уваги, зниженням шкільних оцінок, болями в животі, головними болями, підвищеною пильністю та/або страхом щодо безпеки для себе чи інших (J. К. Greeson, 2014; R. S. Pynoos, J. A. Fairbank, 2008). Взаємодія між травмівним стресом і реакціями горя (J. В. Kaplow, 2012).; Під час війни травмівний стрес і горе завжди виникають одночасно і негативно позначаються на адаптаційних ресурсах дітей. Однак, якщо у дорослих ПТСР та ускладнене горювання можуть відбуватися одночасно, у дітей травмівна втрата домінує над реакціями горювання, а тому вимагає першочергової уваги. Наприклад, діти, які стали свідками жахливої смерті рідних, тортур, руйнувань, можуть страждати від повторюваних нав’язливих образів, які заважають згадувати померлого, особливо позитивні моменти з їхнього життя. Тому насамперед, працюючи з дітьми та підлітками слід акцентувати на відновленні нетравматичного образу померлого, за допомогою якого діти можуть згадати та запам’ятати позитивний досвід життя із близькою померлою людиною.
Зливков, Валерій. Діти війни: теоретико-методичні і практичні аспекти психологічної допомоги [Текст] / В. Зливков, С. Лукомська. - Київ; Ніжин: Лисенко М. М., 2022. - 96 с. |
