Матеріал для написання реферату ПТСР та інші розлади у дітей Постіравматичний стресовий синдром (ПТСР) разом із емоційними та поведінковими порушеннями є найбільш поширеними наслідками для психологічного функціонування дітей після військового насильства та переміщення (Е. G. Кагалі, 2019; A. Dyregrov, W. Yule, 2006). Основні травмівні події, спричинені війною, а, відповідно й втратами: - Проживання в поганих умовах через тривалі бойові дії; - Безпосередній досвід участі у війні (допомога в евакуації, догляді за пораненими, поховання загиблих тощо); - Зруйнований будинок; - Приниження перед іншими людьми; - Полон або ув’язнення; - Тортури; - Зникнення членів сім'ї; - Відокремленість від членів сім’ї; - Численні смерті членів родини; - Неможливість проводити усталені поховальні обряди; - Бачити як катують рідних або незнайомців; - Бачити померлих людей на вулицях, у будинках, які лежать там тривалий час; - Бути свідками зґвалтування та сексуального насильства. Типові симптоми ПТСР у дітей та підлітків Психосоматичні симптоми. Діти можуть скаржитися на головні болі або болі в животі, але педіатр не знаходить на це соматичних причин, часто здаєсться, що такі скарги — виключно привід для відмови від їжі чи привід не йти до школи. Поширеним симптомом ПТСР у дітей є розлади сну, нічні жахи. Спалах гніву. Незрозумілий спалах гніву (часто непоодинокий) батьки часто тлумачать як ознаку неслухняності і не пов’язують його із травмівним досвідом. Страх розлуки. Деякі діти можуть сильно боятися розлучатися зі своїми близькими (навіть відпускати їх у іншу кімнату). Батьки, які добре знають своїх дітей, не можуть усвідомити різницю до і після травми та помітити зміни у поведінці дитини. Втрата зосередженості і дратівливість. Інші ознаки, на які слід звернути увагу, включають втрату зосередженості та концентрації, дитина часто відволікається, її пам'ять погіршується, спроби повернути дитину до виконання розпочатої діяльності закінчуються плачем. Уникнення. Нерідко діти можуть відчувати бажання втекти з дому або з місць, які нагадують їм про травму. Відтворення травмівної події. Часто діти подумки повертаються до пережитих подій, відтворюють їх у своїх іграх та малюнках. За нашими спостереженнями українські діти-війни найчастіше відтворюють бомбордування, арт-обстріли та церемонії поховання, водночас ресурсними для стають ігри в війну (в нашу перемогу) та у блок-пости. Пікові особливості ПТСР у дітей та підлітків Маленькі діти (до 5 років): небажання залишати своїх батьків або опікунів; тремтіння кінцівок; голосу; кататонія; «застиглість» в одній позі; небажання розмовляти (мутизм); енурез (рідше — енкопрез); смоктання великого пальця руки; поведінковий регрес - поведінка, властива молодшим дітям; страхи темряви, замкненого або навпаки, відкритого простору. Діти шкільного віку (6-11 років): агресивна поведінка, у тому числі бійки та вербальна лайка; соціальна ізоляція, відмова від спілкування; розвиток ірраціональних страхів; втрата інтересу до діяльності; зниження шкільної успішності, уникання шкільної та позакласної активності; ірраціональне почуття провини; скарги на неіснуючі проблеми зі здоров’ям. Підлітки (12-17 років): часто - подібні до симптомів ПТСР у дорослих, однак можлива й наступна специфіка - нав’язливі спогади про травмівні події; зловживання психоаіггивними речовинами; симптоми депресії, соціальна ізоляція, втрата інтересу до звичної активності; виражена тривожність; підвищена агресія, дратівливість або ворожість, особливо у висловлюваннях; суїцидальні думки; саморуйнівна поведінка; уникнення місць і людей, які нагадують їм про травмівні події; безсоння, кошмари або порушення сну; вираження побажань помсти; відчуття провини за не запобігання подіям, що сталися. Поняття комулятивної травми дітей-війни Хоча наслідки конкретних травмівних подій у літературі добре описані, багато людей пережили більше однієї серйозної травмівної події у своєму житті (N. Breslau, H. D. Chilcoat, 1999), відповідно, їх стан є відображенням комбінованого ефекту цих множинних переживань, а не виключно їх останньої або найважчої травматизації. Дослідження дитячих травм свідчать про те, що раннє жорстоке поводження або несприятливі умови виховання мають значний вплив на загальний стан психічного здоров’я дорослих у загальній популяції. У багатьох випадках різні типи дитячої травми переживаються за один і той же проміжок часу. Комулятивна травма - це переживання дітьми та дорослими численних травмівних подій за короткий проміжок часу (М. Hodges, N. Godbout, 2013; J. Briere, C. Scott, 2015). Ми наголошуємо, що війна - це завжди множинні травмівні події, які потрібно розглядати в усій сукупності та враховувати усі ймовірні впливи на психічний стан, особливо дітей. Різні типи травм можуть мати певною мірою різний вплив: наприклад, сексуальні травми часто асоціюються з пізнішими сексуальними страхами, проблемами у сексуальній сфері або дезадаптивною сексуальною поведінкою; побої або знущання можуть спричинити подальший гнів або агресію; а психологічне насильство може особливо вплинути на зниження самооцінки. Як наслідок, можна очікувати, що ті, хто зазнає більшої кількості різних травм, також відчують більш різноманітний спектр психологічних наслідків одночасно. Було також висловлено припущення, що накопичені ефекти множинних травм можуть посилювати тривогу, гнів або посттравматичний стрес, які, у свою чергу, мотивують використання додаткових, потенційно дезадаптивних, стратегій подолання, таких як дисоціація, екстерналізація. або зловживання психоактивними речовинами (N. Godbout, D. G. Dutton, Y. Lussier, S. Sabourin, 2009; S. Hamby, J. H. Elm, K. H. Howell, M. T. Merrick, 2021). Вплив травмівних подій. Взаємозв’язок «доза-ефект» між кумулятивною травмою та повідомленими симптомами ПТСР було виявлено у дітей-біженців та підлітків, які постраждали від війни (К. Almqvist, М. Brandell-Forsberg, 1997). Тип травмівного впливу також важливий: насильницька смерть члена сім’ї або бути свідком поранення, вбивства чи катування, існування та сприйняття дитиною безпосередньої загрози життю, пов’язані з вищими рівнями психологічного дистресу (Е. Heptinstall, V. Sethna, Е. Taylor, 2004). Зникнення члена сім'ї також є фактором ризику. Оскільки цей тип втрат пов’язаний з невизначеністю щодо смерті, діти (та й дорослі) не можуть відкрито сумувати, переживати горе а, отже, відчувають високий рівень страждання (G. J. Quirk, L. Casco, 1994). Індивідуальні особливості. Проблеми зі здоров’ям, як соматичним так і психічним, негативно позначаються на ймовірності розвитку симптомів ПТСР у дітей-війни, натомість адекватна висока самооцінка, життєстійкість та здатність адаптуватися до нових ситуацій захищають від проблем у воєнний та повоєнний час; вік та стать жодним чином на ПТСР у дітей не впливають, принаймні результати наявних досліджень залишаються непереконливими (S. Elbedour, R. Bensel, D. Т. Bastien, 1993; F. T. Yaylaci, 2018). Цінності та переконання. Патріотизм пов’язаний із меншою тривогою, невпевненістю, депресією та вищою самоефективністю, що, відповідно, знижує ризик розвитку ПТСР, водночас релігійні почуття, віра в вищі сили у християнстві пов’язані із сильним почуттям провини та часто — більше вираженими симптомами стресового розладу, ніж у буддизмі (S. L. Lustig, 2004; R. Dehnel, Н. Dalky, 2022). Роль сім'ї. Сім'я часто виступає в якості буфера проти стресу (N. Garmezy, 1993). Згуртованість сім’ї до та після міграції є провісником хорошого психічного здоров’я дітей-біженців. На жаль, якщо батькам, а особливо, матері складно впоратися зі стресом війни, то діти часто демонструють сильнішу стресову реакцію. Політичне переслідування, зникнення безвісти та ув’язнення батьків посилюють симптоматику ПТСР у дітей (В. Paryente, 2021). Соціальна підтримка. Соціальна підтримка беззаперечно розглядається як захисний фактор проти розвитку психопатології після будь-якої травмівної або стресової події; наявність соціальної підтримки та широкого кола соціальних контактів сприяє успішній адаптації дітей-біженців (М. L. Pijpers, 2022). Постміграційні стреси. Проблеми з психічним здоров’ям осіб, які вже були травмовані доміграційним досвідом, можуть посилюватися постміграційними стресами включаючи сам процес пошуку притулку, нового місця проживання, побутовими, матеріальними труднощами на новому місці; мова йде не лише про переїзд за межі країни де йде війна, а й інші її області, відносно спокійніші за рівнем небезпеки життю цивільних осіб. Невірішений статус біженства також пов’язаний з більшвисоким рівнем постравматичного стресового стресу та депресивних симптомів у дітей біженців.
Зливков, Валерій. Діти війни: теоретико-методичні і практичні аспекти психологічної допомоги [Текст] / В. Зливков, С. Лукомська. - Київ; Ніжин: Лисенко М. М., 2022. - 96 с. | 
