Студенту на замітку: Екологія в будівництві

Зелені насадження здатні знизити шум на 5-10 дБ. Крони листяних дерев поглинають четверту частину падаючої на них зву­кової енергії, решта відбивається і розсіюється. Дерева, особливо листяні, у цьому відношенні ефективніші, ніж цегляні або бетонні бар'єри. Зелені насадження особливо добре гасять звуки високої частоти. Густий живопліт здатний у 10 разів зменшити шум від машин.

Для зниження шуму необхідно створювати спеціальні шу­мозахисні насадження у вигляді лісосмуг щільної конструкції, за­вширшки 10-20 м з густокронних листяних (липа, клен, дуб, бук та ін.) і хвойних порід (ялина, сосна чорна, ялівець, туя тощо).

Для зниження рівня шуму на виробництвах до санітарних норм використовуються такі способи: демпферних звукозни- жуючих дисків і звукоізолюючих ковпаків і капотів, зменшення числа зубів пилки, екранування верстатів, розробка оптимальних режимів, ізолювання працюючих від джерела шуму тощо.

Вібрація і заходи боротьби з нею

Вухо людини звукові хвилі частотою нижче 20 Гц сприймає не як звук, а як вібрацію. Вібрація являє собою механічні коливання пружного тіла (недоступні вуху людини звуки частотою вище 20000 Гц — ультразвуки).

Шкідлива вібрація створюється при роботі машин і меха­нізмів. Вона вимірюється в метрах на секунду і виражається, як і інші звуки, в децибелах. Залежно від джерела виникнення розріз­няють транспортну, транспортно-технологічну і технологічну ві­брацію. Перша виникає внаслідок руху машин, друга — при роботі машин (в русі або в стаціонарних умовах), третя — при роботі різного устаткування — моторів, верстатів, вентиляторів, помп тощо. Вібрація створює шум, але й сама по собі може негативно впливати на організм. При тривалій дії і у великих дозах вібрації можуть викликати хворобливі зміни в організмі, а в результаті — вібраційну хворобу, яка нищить судини, нервову систему, кістково- судинний апарат.

Встановлено гранично допустимі величини вібрації. Вони визначені з розрахунку, що, систематично діючи під час 8-го- динного робочого дня, вібрація не викликає у робітника захво­рювань або відхилень у стані здоров'я протягом усього періоду його виробничої діяльності.

Заходи боротьби з вібрацією:

- використання вібробезпечних машин;

- використання засобів і проектних рішень віброзахисту (ві­броізоляція, віброгасіння тощо);

- організаційно-технічні заходи (режим роботи і харчу­вання, обмеження фізичного навантаження на організм у період дії вібрації, медичний контроль тощо);

- Як засіб індивідуального захисту використовуються віброзахисний спецодяг і спецвзуття, противібраційні пристрої до ручного і механічного інструменту, амортизаційні площадки і платформи, повстяні та гумово-повстяні килими, антивібраційні пояси. Все це дозволяє створити робітникам умови, які виключають шкідливий вплив вібрації на здоров'я.

Біопатогенні зони і людина

Назва «біопатогенні зони (або смуги)» походить від того, що вони здатні викликати патологію, або негативний вплив на людину, її здоров'я. Такі зони обумовлені патологією в будові Землі, її кори, підповерхневого шару. Але таке трактування не зовсім правильне, бо воно справедливе лише тоді, коли ця патологія створена лю­диною (прокопування тунелів, шахт тощо). Ті неоднорідності ре­човини Землі, які виникли природним шляхом у процесі її ево­люції, ми не маємо права називати патологією, навіть якщо мова йде про розломи і мікротріщини земної кори. Правильніше го­ворити про патогенні зони (смуги). Уся земна кора покрита сіткою геопатогенних смуг. Вони складають сітку, яка створюється пара­лельними лініями, спрямованими з південного заходу до пів­нічного сходу і перпендикулярно до них. Ці смуги поширені по всій земній кулі.

Капітальне будівництво впроваджує сітку смуг так, що смуги практично завжди проходять паралельно до стін. Ширина смуг різна: від декількох сантиметрів до сотень метрів (якщо у такій зоні живуть люди, то, як кажуть, їм не позаздриш). Будинки у зоні таких смуг спеціалісти називають «раковими».

Член-кореспондент РАН А. І. Вейник пише, що в деяких країнах при зведенні житлових будинків, тваринних дворів і виборі місця для робочого столу або ліжка враховують геометрію пато­генних смуг (хоч самі будинки викривляють структуру сітки, тому навряд чи є сенс враховувати їх розміщення до зведення будинку, а слід установити спеціальні мікроантени, які здатні зсунути біопа­тогенні смуги з їх попереднього місця, взявши їх на себе). Якщо ширина смуги становить десятки метрів і більше, то зводити бу­динки в таких зонах не варто через ризик захворювання людей.

Отже, при розгляді цього питання ми використали терміни «біо- патогенні зони», «біопатогенні смуги». Пропонується також на­зивати їх зонами «біологічного дискомфорту», але ж це непра­вильно. Якщо ці зони викликають онкологічні захворювання, то логічно дати їм таке визначення: «Біопатогенними зонами при­йнято називати локальні ділянки земної поверхні, на яких окремі види рослин, тварин і людина відчувають стресовий вплив навко­лишнього середовища, який призводить до виникнення різних функціональних розладів, зниження опірності захворюванням». Причини виникнення таких зон не доведені: вважається, що вони обумовлені якимись космічними джерелами. Ширина смуг за­лежить від сонячної активності. Тому наявність зон пов'язується з випромінюванням Сонця. Так або інакше біопатогенні зони яв­ляють собою хвильове поле. Наявність біопатогенних зон пов'язане також з геологічною будовою Землі: наявності розломів, текто­нічних зон, рудних тіл, карстів, підземних вод, газових аномалій радону, торону, діоксиду вуглецю. Біопатогенні зони створюються і людиною: будівництво метро, влаштування шахт, підземних про­водів води, нафти, газу, звалищ побутових відходів тощо. Такі зони називають антропогенними. Мабуть, виникнення зон основане на сумарній дії геологічних, географічних, техногенних факторів. Існує велика кількість способів захисту від дії (випромінювання) біопатогенних смуг (біля 150 заявок на винаходи в Англії, США, Німеччині, Австралії, Швейцарії та інших країнах).

До основних способів захисту можна віднести:

- Використання поглинаючих випромінювання шарів із різних матеріалів (синтетичних і металевих плівок, паперу, повсті тощо).

- Використання пристосувань із металевих штирів, прутів.

- Носіння захисного одягу з тканин із введенням у них мета­левих ниток, стрічок, в'язаних елементів тощо.

У природі існують і зони, які «сприятливо» діють на людину (наприклад, в Україні — Закарпаття, Прикарпаття, в Росії — Кавказ, Валаам, Кіжи тощо).

При обстеженні хворих, які довгий час мешкали в біопато­генних зонах, виявилось таке:

- загальне виснаження організму, центральної нервової системи (дратівливість, метушливість, плутана мова, зни­ження пам'яті, працездатності, розладнання координації руху, головний біль, безсоння);

- зниження активності організму (шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози, бронхів тощо);

- переродження доброякісних пухлин у злоякісні (вплив зон на ці захворювання — 50%);

- пригначення імунітету організму (загострення захво­рювань з переходом у хронічну форму). Лікування у таких зонах не дає стійкого ефекту;

- зміни показників крові, біополя людини.

У біопатогенних зонах збільшується число шляхово-тран­спортних випадків (3-4 аварії за рік на 1 км), підвищується стомле­ність водіїв, знижується швидкість реакції та її адекватність, точ­ність роботи зорових рецепторів.

Радіоактивне забруднення

Радіоактивне забруднення — це радіоактивні речовини, які знаходяться на поверхні різних об'єктів у кількостях, що переви­щують величини, які встановлені діючими нормами і правилами.

Сьогодні захист від радіації набув глобального характеру і розглядається як передумова для створення безпечних умов праці і більш-менш безпечної життєдіяльності всіх людей у радіаційно забрудненому середовищі.

Іонізуючим випромінюванням є будь-яке випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення елек­тричних зарядів різних знаків. Джерелом такого випромінювання є або радіонукліди, які випромінюють альфа-, бета-частки, гамма- фотони і нейтрони, або прилади, устаткування і препарати, здатні випромінювати Іони так, як рентгенівська та телевізійна апа­ратура.

Радіонукліди утворюють іонізуючі промені у момент пере­творення одних атомних ядер на інші. Вони характеризуються пе­ріодом піврозпаду (від секунд до мільйона років), активністю (число радіоактивних перетворень за одиницю часу) та іонізуючою здат­ністю. Активність вимірюється в беккерелях, одиниця вимірювання, названа на честь французького вченого-фізика, який у 1896 році відкрив радіоактивне випромінювання солей урану. 1 Бк=1 розпаду за 1 сек та в кюрі (безсистемна одиниця) 1 Ки=3,7 х 10"⁹ Бк.

Іонізуюча здатність оцінюється для повітря, речовини і біо­логічної тканини.

У повітрі вона вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг) та в рентгенах (безсистемна одиниця Р); 1 Кл/кг=3,88 * 10³ Р.

У речовинах поглинута доза вимірюється у джоулях на кі­лограм — греях (1 Гр = 1 дж/кг) та в радах (безсистемна одиниця) 1 Рад=0,01 Гр.

Негативно на людину діє діагностика внутрішніх органів рентгенівським опромінюванням. Доза від 0,2 бера і вище може ви­кликати розвиток пухлин у дітей, на мільйон опромінених емб­ріонів та зародків дозою 1 бер буде спостерігатись 200-250 випадків.