Матеріал для написання реферату
Архітектоніка концепту кооперативного маркетингу
для сільських громад Ефективність аграрного сектора економіки обґрунтовується рівнем розвитку підприємницької активності, яка, в свою чергу, залежить від наявності паритетних організаційно-правових форм господарювання, здатних вільно здійснювати свою діяльність, конкурувати та взаємодіяти стосовно виробництва і реалізації продукції. Водночас, незважаючи на певні позитивні тенденції функціонування сільських підприємств, сіе/аіїо їх діяльність характеризуються спадом обсягів виробництва, що детерміновано погіршенням підприємницького клімату та соціально-економічних умов. Це актуалізує потребу впровадження масштабних змін для сільськогосподарських товаровиробників, що виведуть їх з кризового становища. Сучасні агробізнесові формування функціонують під впливом глобалізаційних очікувань, що продукують потребу системної модернізації підприємств, їх техніко-технологічного оновлення, залучення інновацій та здатності вчасно адаптуватися до мінливого середовища. Це сприяє виникненню принципово нових бізнесових структур. Водночас, їх розвиток наразі вкрай уповільнений внаслідок непродуманої державної політики та суперечливих законодавчих нормативів; дисбалансу в сфері відносин власності; браку належного фінансування; відсутності налагодженої системи реалізації виготовленої продукції; превалювання великомасштабності. Це значною мірою знижує ефективність функціонування підприємств. Проблема загострюється з огляду на необхідність адаптації виробництва до європейських стандартів якості та турбулентності зовнішніх викликів. Домінуючу роль в агропромисловому виробництві відіграє приватний бізнес, а саме дрібні та середні товаровиробники. Саме їх діяльність є рушійною силою економічних відносин. Водночас, в умовах сьогоденних реалій, приватна ініціатива, в більшості випадків, не може бути успішною внаслідок дефіциту матеріальних, фінансових та кредитних ресурсів; високої ризиковості та обмеженості можливостей налагодження довгострокових партнерських взаємин в сфері постачання і збуту продукції. Подолання такого стану вбачається можливим лише за рахунок консолідації зусиль сільськогосподарських товаровиробників, тобто їх кооперування, що сприятиме можливості суб'єктів господарювання належно адаптуватися до ринкових змін; збільшити свій ресурсний потенціал та протистояти експансії посередництва. Така взаємодія може стати базою піднесення сільського соціуму та засобом реалізації підприємницького потенціалу мешканців села та сільських сімей. При створенні підприємства, його власники першочергово орієнтуються на отримання прибутку та забезпечення ефективності діяльності протягом тривалого періоду. В зв'язку з цим, до початку впровадження активної фази виробництва, менеджмент оцінює власні ресурсні і сировинні можливості, вивчає переваги, недоліки та небезпеки, адже існуючі на ринку аграрні підприємства відрізняються рівнем стійкості до ринкових викликів, просторовим охопленням, територіальним розміщенням тощо. В результаті проведення ретельного аналізу, керівництво підприємства може прийняти рішення про потребу об'єднання (кооперування), наслідком якого стане диференціація асортименту; диверсифікація видів діяльності; збільшення об'ємів виробництва, а відтак і вихід на нові перспективі ринки збуту продукції, що, власне, сприятиме зростанню економічної потужності підприємств. Окрім того, завдяки кооперуванню сільськогосподарські товаровиробники зможуть оптимізувати витрати на придбання засобів виробництва, проведення технологічних операцій, здійснення маркетингових досліджень; налагодити систему реалізації виготовленого товару внаслідок формування крупних партій товару або створення прямих каналів продажу; отримати доступ до агросервісних послуг; налагодити ефективну логістичну та комунікаційну діяльність. Це сприятиме появі додаткових робочих місць у сільській місцевості, підвищенню рівня життя та поліпшенню соціального захисту сільського населення. Вочевидь, ринкові перетворення, викличуть не лише зростання прибутковості підприємств, але й загострення конкурентних відносин між ними. І тому вітчизняний агробізнес постає перед вибором: кардинального перетворення або стагнації. Відтак, агробізнесова діяльність в перспективі орієнтуватиметься на підприємства, здатні генерувати нові ідеї, впроваджувати інноваційні рішення та технології, адаптуватися до сучасного мейнстріму. При цьому надважливо зберегти особливість, унікальність, автентичність та національний колорит вітчизняного сільського соціуму. З огляду на швидкозмінні виклики нестійкого бізнес- середовища, а також зростаючу конкуренцію, успіх гарантується підприємствам, основою функціонування яких є активне використання маркетингових прийомів та методів. До того ж, розробка та впровадження комплексу маркетингу на підприємстві сприяє якнайповнішому визначенню та задоволенню потреб споживчого ринку1. Використання маркетингової компоненти при реалізації підприємницької ініціативи передбачає, передусім, послідовний моніторинг ринкового стану; узгодження економічних взаємин товаровиробників; пошук цільового покупця та ефективне задоволення його потреб. Це стимулюватиме підприємства боротися за споживача через урізноманітнення асортименту та товарного портфелю; диференціацію цінових діапазонів продукції; удосконалення політики обслуговування клієнтів, розширення системи застосування комплексу маркетингових комунікацій. До того ж, концентрація підприємств на використанні маркетингового інструментарію забезпечить ефективніше їх пристосування до ринкової кон'юнктури та сприятиме можливості впровадження, при потребі, агроінновацій, що виведе сільськогосподарські підприємства на принципово новий рівень господарювання. Важливо відмітити, що вітчизняний агробізнес має потужний, але не використаний потенціал. Ключову роль в цьому відіграє розробка позитивного іміджу українського товаровиробника, що здатний запропонувати міжнародній спільноті унікальні продукти. Для прикладу: тверді та м'які сири, виготовлені за авторськими технологіями, органічну продукцію, трав'яні карпатські чаї; мед та вироби з нього; цінні лікарські трави та суміші тощо. В разі створення ефективних впізнаваних брендів, українські товаровиробники зможуть стати затребуваними та конкурентоспроможними на світовому ринку та зайняти відповідну «ринкову нішу». Водночас, незважаючи на важливість маркетингової діяльності для суб'єктів аграрного бізнесу, об'єктивно, її застосування в практиці агробізнесу супроводжується рядом проблем. Як справедливо зазначає Зянько В. В. в Україні нині виробництво все ще продовжує домінувати над споживчим попитом, що свідчить про розбалансованість внутрішнього ринку і дефіцитність матеріально-технічних ресурсів. За цих умов виробнича програма багатьох вітчизняних підприємств продовжує формуватися на основі тих товарів, які вони виробляють. Відповідно, економічний інтерес підприємця зорієнтований перш за все на виробництво, і тільки коли з'являються проблеми збуту продукції він виявляє деякий інтерес до задоволення попиту споживачів. Нерозвиненість ринкових відносин, старіння матеріально-технічної бази виробництва, інертність до інноваційної діяльності є нині основною причиною того, що навіть виявлені в результаті маркетингових досліджень потреби споживачів далеко не завжди можуть бути задоволені виробництвом через нестачу матеріально-технічних ресурсів, відсутність новітніх розробок, а також коштів (а часто і бажання) для їх впровадження2. Ситуація ускладнюється внаслідок того, що досить часто менеджери агропідприємств не вбачають потреби в застосуванні маркетингового інструментарію або проведенні кваліфікованих маркетингових досліджень. Натомість, без детального вивчення ринку, врахування мінливих споживчих потреб та використання маркетингових інструментів в комплексі, організація та ведення бізнесу наражається на невиправданий ризик.
Проблеми низька мотивація керівників підприємств до застосування маркетингу Характеристико проблем аграрний сектор вимагає значних капіталовкладень, через це керівники підприємств не спрямовують додаткові ресурси на маркетингові заходи, оскільки вважають такі витрати зайвими; Проблеми нестабільний економічний розвиток Характеристико проблем монополізація та капіталізація підприємств, що призводить до витіснення частини господарюючих суб'єктів з системи ринкових відносин; зміна споживчого попиту та уподобань; конвергентність асортименту; Проблеми висока ризиковість та нестійкі конкурентні позиції Характеристико проблем послаблення ролі дрібного та середнього бізнесу, що нездатний витримати тиск з боку великомасштабних агроформувань, як наслідок, руйнація, банкрутство, ліквідація або поглинання дрібних бізнес-одиниць; Проблеми незнання переваг кооперування Характеристика проблем власники підприємств, більшою мірою, налаштовані на індивідуалізоване ведення бізнесу; Проблеми відсутність персоналу Характеристика проблем власники, що готові використовувати маркетингові інструменти стикаються з відсутністю підготовленого персоналу, готового, до того ж, працювати в аграрному секторі.
Стратегія інклюзивного сільського розвитку на базі громад: проекти, реалії та європейські перспективи для України [Текст]: монографія / Житомир. нац. агроеколог. ун-т; за ред. Т. О. Зінчук. - Київ: Центр учбової літератури, 2020. - 352 с. |
