Студенту на замітку. Реферат: Григорій Сковорода - наша національна гордість

Матеріал для написання реферату

Григорій Сковорода - наша національна гордість

Великий український філософ Григорій Сковорода — невичерпне джерело мудрості та глибини розуміння життя, наша національна гордість.

У дослідженнях багатьох авторів Г. Сковороду називають по-різному: творцем оригінальних думок, несистематичним мислителем, хаотичним теоретиком, проповідником, інтерпретатором Біблії, матеріалістом, атеїстом, релігійним скептиком, масоном... Г. Сковороду пов'язують з різними філософськими школами, Платоном, Аристотелем, отцями Церкви, Спінозою, німецькими містиками Енгартом, Тавлером, Беме. Всі ці думки та судження про витоки богословських навчань Г. Сковороди, про його морально-етичні та поетичні твори, досить еклектичні і в чомусь суперечать один одному.

Але скільки б не дискутували вчені, незаперечним залишається таке: Г. Сковорода був одним із найоригінальніших мислителів та найвидатніших розумів Східної Європи ХVIII століття, виразником української душі, для якої характерні глибока самозосередженість, щире серце, широка натура, перевага духовних цінностей, виявлення велику любов до природи, людяність і релігійний дух.

Колесник Ірина Григорій Сковорода: духовний реформатор українського світогляду // Український історичний журнал.- 2022. -№ 6. -  С. 74-85.

Анотація. Представлено аналіз світогляду Г.Сковороди як цілісного й повного, у контексті його історичної епохи. Погляди Г.Сковороди були породжені різними культурними впливами: бароко, старокиївської вченості, античними мотивами, біблійною традицією та філософією доби Просвітництва. Основними категоріями його світогляду стали принципи моральної філософії, поняття «щастя», а також концепти раціоналізму – всесвітній розум, «премудрість», тобто людський інтелект, та циклічне розуміння історичного часу. Мислитель постає як автор теорії «трьох світів», концепції «двох натур» і вчення про «сродність». Духовний переворот, здійснений Г.Сковородою, полягає у збагаченні українського «культурного типу», ознаками якого є чуттєвість, емоційність, людяність, образний стиль мислення, відчуття краси, елементами раціоналізму та інтелектуалізму.

Вважається, що Г.Сковорода був знайомий із писаннями Б.Спінози та Х.Вольфа

Філософія ж просвітителів, як відомо, була насичена ідеями універсалізму, всесвітнього розуму. Їхні ідейні конструкції існували у вигляді теорій, схем, умоглядних концепцій. Думки дослідників із приводу філософського доробку Г.Сковороди суттєво розходяться. Одні вважають, що його судження не мають раціонального смислу, інші – що самобутній раціоналізм українського мислителя сягає справжнього культу розуму.

У цілому, на думку фахівців, ознакою філософствування Г.Сковороди є залежність не тільки від змісту проповідуваних ним ідей, але й від обраної форми викладу. Саме в літературній формі його праць криється секрет їх смислу. Ось чому без урахування цієї форми незрозумілим залишається їх смисл..

Якщо в радянській філософській традиції вважалося, що Г.Сковорода створив «морально-естетичне вчення», а в діаспорній літературі стверджувалося, що він був автором концепції «філософічно-богословського синтезу» 18, то, на нашу думку, є всі підстави припустити, що світогляд мислителя був цілісним, ідеологічно повним: принципи просвітницького раціоналізму та інтелектуалізму органічно поєднувалися в ньому з морально-естетичною концепцією, античними мотивами й богословсько-біблійною традицією.

Дехто з сучасних авторів стверджує, що Г.Сковорода не створив своєї філософської теорії або системи. Проте справжнім надбанням мислителя стала теорія «трьох світів» і концепція «двох натур». Перший «світ» («мір») – це загальний, «мір обительный, где все рожденное обитает». Два інших у порівнянні з першим великим – малі. Один із них – це мікрокосм («мікрокозм») або «світ людини», «сиречь – мирік, мірок или человек». Про співвідношення першого і другого «світів» Г.Сковорода писав: «Во обительном либо міре солнце есть оком его, и око убо есть солнцем. А как солнце есть глава міра, тогда не дивно, что человек назван мікрокосмос, сиречь маленькій мір». І третій «світ» – це «мір симболичный, сиречь біблія, затем, что в ней собранныя небесных, земный а преисподних тварей фигуры, дабы они были монументами, ведущими мысль нашу в понятіе вечныя натуры, утаенныя в тленной так, как рисунок в красках своих». Символічний («симболічний») чи біблійний означає «світ» «вічних образів», духовних сутностей

Боєва Тетяна Українське державотворення  та погляди Григорія Сковороди на державний устрій // Схід. - 2013. -№ 5. -  С. 174-177. 

Анотація. У статті показано, що формування сучасної української правової держави пов'язано з новим осмисленням національної ідеї і має забезпечити панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини й громадянина, що неможливо досягти, обмежившись тільки прийняттям законів. Нова українська ідея має створити загальний духовний простір і стати умовою розв'язання існуючих політичних, релігійних, мовних протиріч культурних процесів, об'єднати всі класи, верстви та етноси, що мешкають на теренах України. У цьому плані цінною є ідея Г. Сковороди стосовно "спорідненої праці" як важливого елементу суспільного устрою.

Змістом української ідеї із середини ХVII ст. (національно-визвольна війна під керівництвом Б. Хмельницького) було здобуття незалежної держави, а основною функцією - спонукання народу до боротьби за її розбудову. У 1991 р. Україна здобула незалежність, що змусило переосмислювати уявлення про українську національну ідею, тому в аналізі сучасних підходів до розуміння української національної ідеї ми маємо дослідити зміст та функції новітньої української ідеї, проаналізувати механізми її усвідомлення народними масами та з'ясувати умови її реалізації за умови творчого осмислення вітчизняного досвіду, зокрема творчості Г. Сковороди (1722 - 1794).

Український мислитель Григорій Сковорода продовжив традицію І. Вишенського щодо виявлення й викриття протиріч у суспільстві та постановки завдань у цьому зв'язку перед українською спільнотою.

Відомо, що через яскравий кордоцентризм філософію Г. С. Сковороди вважають філософією "серця": "Сердце есть существом человеческим, а без него он чучелом и пнем есть... Без зерна орех ничто же есть: а без сердца - человек" .

У цьому контексті, з точки зору класика, поширеною суспільною проблемою є спотворення окремими людьми й верствами населення своєї "функції", прописаної в душевному сердці. Так, наприклад, еліта українського народу у ХVIII ст. в силу історичних умов намагалася стати схожою на російських дворян…

Г. Сковорода був одним із перших у світовій філософії й літературі, хто зробив предметом своїх досліджень проблему рівнів розвитку сутнісних сил суспільного руху. У його творах знаходимо характеристики індивідів різного рівня розвитку, між якими відбувається діалог. Так, у творі "Розмова п'яти подорожніх про істинне щастя в житті" відбувається діалог між індивідами, які уособлюють діячів залежного (Єрмолай), посереднього (Афанасій), особистісного (Григорій, Лонгін) рівнів розвитку. Єрмолай про щастя людського буття так висловлюється: "Як на мене, найкраще, коли бути задоволеним усім". Уважаємо, що в цій думці зафіксовано потреби людини, які не виходять за межі власного тіла.

Афанасій намагається поєднати матеріальні та соціальні цінності, але передусім про своє розуміння щастя говорить, що хотів би бути високим чиновником, надзвичайно багатим, постійно отримувати радість від життя, щоб не померти від нудьги: "Я бажав би стати людиною високочиновною, щоб будинок мій був венеціанський, сад флорентійський".

Меркантильним спонуканням до життя Єрмолая й Афанасія Г. Сковорода протиставляє життєві цінності Лонгіна та Григорія, які вважають, що людське щастя залежить від рівня розвитку внутрішнього світу людини й полягає в пізнанні самого себе, що і є метою життя.

Єрмоленко А. М. Практична філософія Григорія Сковороди і сучасність: до 300-річчя від дня народження: за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 14 грудня 2022 року // Вісник НАН України. - 2023. -№ 2. -  С. 62-74.

Анотація. У доповіді зазначено, що філософія Григорія Сковороди є значущим явищем

української культури, важливим чинником становлення та розвитку ідентичності українського народу і при цьому відповідає провідним світовим тенденціям сучасної практичної філософії. Сьогодні, на нинішньому етапі розвитку технологічної цивілізації, практична філософія діалогу Сковороди з приматом етичних цінностей набуває особливої актуальності, адже вкрай важливий аспект його спадщини полягає в тому, що він кидає виклик суспільству споживання, а шлях самопізнання, за Сковородою, означає розрізнення справжніх і позірних цінностей людського життя, відмову від усього зайвого і неважливого, гармонійні стосунки з іншими людьми і природою.

Григорій Савич Сковорода став легендою ще за життя, а пам’ять про нього передавалася на Слобожанщині від покоління до покоління. Історії з життя Сковороди, його пісні та поезії поширювалися серед українців, деякі з них стали народними, а з початком українського національного відродження він сам перетворився на українського народного філософа, один із символів українства та уособлення українського національного характеру.

І сьогодні, під час російсько-української війни, в якій українці відстоюють свою свободу і право на самовизначення, коли російською ракетою вщент було зруйновано будівлю Національного літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди в селі Сковородинівка, символом української стійкості та опору стала вціліла на подвір’ї музейного комплексу статуя філософа, який найбільше цінував свободу.

Нещодавно в одному з інтерв’ю мене запитали: «Чи випадково росіяни завдали ракетного удару саме по Сковординівці?». Я відповів, що напевне не знаю, адже в мене немає інсайдерів у Росії, зокрема серед військових, які вчинили цей акт культурного й гуманітарного вандалізму, але висновок напрошується сам собою — навмисно і цілеспрямовано. Адже Сковорода — це символ нашої боротьби за життя, а разом з тим за наше минуле, наші традиції, нашу мову й культуру. І хоча колись Володимир Ерн назвав Сковороду «первым русским философом», сьогодні, коли російські агресори намагаються знищити все українське, вони руйнують насамперед наші символи, тож оскільки для них Сковорода не вартує нічого — вочевидь, він не російський філософ.

Сковорода — це символ боротьби за наше майбутнє. Сковорода — ще й символ боротьби за європейський вибір нашого народу. Під час Майдану учасники Революції гідності виходили з плакатами, на яких Тараса Шевченка було зображено у військовому шоломі. Складно, мабуть, так само уявити Сковороду у відповідній військовій амуніції, годі й шукати в його творчості щось войовниче. До того ж сам Сковорода був би радше проти такого зображення, згадаймо його рядки:

Але Сковорода надихає нас усіх на боротьбу за нашу свободу, нашу мову і культуру. Сьогодні він у переможному дусі нашого народу, у зруйнованій, але духовно піднесеній Сковородинівці, в нескореному дусі науковців, у готовності діячів української культури, науки і освіти всіма засобами боронити свою Батьківщину.

Григорій Сковорода не лише видатний український мислитель, філософ, поет, перекладач і музикант, його творчість — значуще явище української культури, важливий складник і чинник становлення й розвитку ідентичності українського народу. Творчість і саме життя Сковороди — це насамперед філософія, філософія українського персоналізму. Щоправда, філософія Сковороди може мати й набагато більше визначень: він протагоніст і філософії серця, і філософії символічних форм, і філософії людини, і філософії життя. Однак слід зазначити, що Сковорода не зводив філософію до життя, а саме життя підносив до філософії — філософія і була його життям, про що красномовно говорив Дмитро Багалій, зауваживши у Сковороди «повну відповідність науки та життя (учив як жив)»…

Моральне спрямування філософії Григорія Сковороди є дороговказом у нашому поступі до європейського майбутнього. Варто ще раз наголосити: Сковорода — великий український філософ, сучасний як ніколи!

Чернишов В. В. Антропологічне вчення Г. Сковороди // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. - 2013. -№ Вип.6(3). -  С. 38-42.

Анотація. Статтю присвячено розгляду антропологічного вчення Г. Сковороди. Аналізуючи основні концепти сковородинівського дискурсу, автор робить висновок, що в основі антропології українського мислителя лежить вчення про людину як мікрокосм, котрий, у свою чергу, осмислюється як образ другої іпостасі св. Трійці – божественного Логосу, що у контексті людської історії знайшов своє виповнення у особі Ісуса Христа. Виходячи з цього, головним завданням людського життя,за Сковородою, є досягнення обожнення людського єства, що здійснюється через відкриття у собі Божественного образу й узгодження з ним образу власного життя.

В контексті філософії Г. С. Сковороди одне з центральних місць посідає антропологічна проблематика – вчення про людину. Незважаючи на те, що антропологічна концепція Г. С. Сковороди неодноразово ставала предметом наукового дослідження, й у значній мірі здобула свого висвітлення у численних історико-філософських працях вітчизняних і зарубіжних дослідників творчості українського філософа, проте, навіть до сьогодні залишається питання й відчувається брак цілісного погляду на сковородинівську концепцію людини. Втім, від прояснення теоретичної позиції українського мислителя багато в чому залежить як сприйняття та можливість вірної історико-філософської та історико-культурної оцінки його постаті, так і можливість інтерпретації, подальшої рецепції та творчого продовження тієї традиції філософування, яка була започаткована українським філософом.

За відправний пункт своїх концептуальних побудов Г. Сковорода бере космологію. Космос, як єдине й гармонійне ціле, знаходиться в колі постійної уваги українського мислителя. Цей космічний акцент у Сковороди настільки сильний, настільки «відчутний», що навіть конкурує з його головною темою – темою Бога та боголюдської єдності. Ця конкуренція навіть давала певні (хоча й не дуже міцні) підстави для ототожнення цих двох тем й ствердження окремими дослідниками (особливо за радянських часів) ідеї про те, що світогляд Г. Сковороди мав пантеїстичний характер. В літературі, присвяченій Г. Сковороді та його філософії, вже давно стало «загальним місцем» ствердження «вчення про три світи», яке знаходить безпосереднє підтвердження у творах мислителя.

Ідеальним зразком справжнього людського існування проголошується «Небесна Людина» – споконвічний творчий замисел Бога про людину та людство (що повністю співпадає з ідеєю Логосу у космології), а безпосереднім зразком справжньої людини й «первородним братом» – боголюдина Ісус Христос, втілений Логос, якого Сковорода також називає «новим Адамом», оскільки він першим вказав шлях до поєднання людини з Богом-Логосом у єдності іпостасі, втраченого людьми в результаті гріхопадіння – ухилення від мети, покладеної людині Богом-Творцем.

Пізнання себе, а через те й Бога, починається, за Г. Сковородою, з узріння подвійності у тілесній будові людини, усвідомлення того, що вона складається з матерії та форми, тобто з речовини та ідеї, творчого Божого задуму про неї. Через такі роздумування, поступово, людина доходить до розуміння того, що підставою її тілесності є щось інше – не тілесне, певний духовний план, який і є серцевиною людського існування. Продовжуючи цю ідею, філософ розгортає своє вчення про серце людини, яке Сковорода також називає «внутрішньою людиною».

Чирка Леонід Григорович Антропологічний аспект філософії Григорія  Сковороди // Грані. - 2013. -№ 5. -  С. 84-88. 

Анотація. У статті проаналізовано філософський антропоцентризм Григорія Сковороди. Показано, що його теорія самопізнання є своєрідною актуалізацією ортодоксальної християнської думки на ґрунті українського бароко.

Гуманістичні традиції звеличення людини та увага до її духовного самовдосконалення, вказування шляхів єднання людини з Богом – чи не найхарактерніші риси національної філософії XVI-XVIII століття. Саме в таких умовах формувався філософський світогляд Г. Сковороди.

Творчість українського мислителя завершила собою не лише давнє національне письменство, а й відзначила занепад цілої епохи, що увійшла в історію під назвою бароко. Звертаючись до традиційно барокових образів, Г. Сковорода збагатив цей стиль новими інтерпретаціями. Насамперед, він заперечив такі традиційні барокові теми, як «суєта» і «життя є сон», що було зумовлено як глибокою вірою, так і соціальним станом українського народу.

Лише глибока віра та щире бажання бути корисним своєму народові, допомогти йому в скрутний час, змушують мислителя глибоко по-філософськи обґрунтувати основні життєві потреби суспільства та особистості.

Виокремивши людину в окремий світ, український мислитель ствердив право кожної людини на свій індивідуальний іманентний світ – створений відповідно до власних здібностей. Саме ту людину, якій під силу не лише створювати індивідуальний світ, а й керувати ним, Г. Сковорода ототожнював із Богом, називаючи її «істинною людиною». Зовнішня людина, проходячи акт перенародження» у внутрішню, пізнає справжній сенс буття – пізнає Бога. Г. Сковорода відстоював чітку позицію, що внутрішня людина – не абстрактна істота, і не платонівський «ейдос», а «Божа іскра», котра із самого початку криється в кожному із нас.

Людина, за твердженням Г. Сковороди, не тремтячий раб, а істота, що не зупиняється на досягнутому; істота, що весь час прагне до пізнання чогось нового, невідомого. Вона перебуває на землі для того, аби здійснити і розвинути свої прагнення, що стає можливим, знову ж таки, лише завдяки самопізнанню. Отже, як бачимо, проблема самопізнання тісно пов’язана із формуванням сенсу життя людини, із пошуками цього сенсу і його реалізацією у вчинках людини.

Найда І. В. Філософські погляди Григорія Сковороди та їх вплив на національно-патріотичне виховання як чинник удосконалення державного управління // Публічне управління та митне адміністрування. - 2022. -№ 4. -  С. 10-14. 

Анотація. Статтю присвячено актуальній проблемі розвитку ідей національно-патріотичного виховання. У статті проаналізовано вплив поглядів видатного українського філософа, поета і педагога Григорія Сковороди на особливості національнопатріотичного виховання як однієї із складових удосконалення державного управління. Визначено, що національно-патріотичне виховання втілює і віддзеркалює в собі процес національного відродження української нації.

Узагальнено науковий доробок Григорія Савича Сковороди щодо національно-патріотичного виховання. Зазначено,що він мав великий вплив як на своїх сучасників так і на сучасне українське суспільство. Актуальність робіт Григорія Савичав сучасному контексті пояснюється тим, що на вершині його наукової діяльності стоїть людина.Визначено, що національна самосвідомість є визначальною духовною рушійною силою розвитку нації, яка зумовлює свідоме покладання способу її суспільно-історичного буття і самореалізації. Звернено увагу на те, що шлях особистісного розвитку і морального вдосконалення на думку Г. Сковородилежить через працю, освіту та науку. Лише завдяки їм можна досягти найвищого блага. Показано, що світоглядні позиції Г. Сковороди щодо цієї проблематики мають релігійно-філософський та патріотичний характер, вони невідривно пов’язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, мораль, патріотизм та ін. Показано, що державна політика національно-патріотичного виховання має бути спрямована на утвердженні любові. 

Особливу увагу питанню національно-патріотичного вихованню приділяв видатний український науковець, педагог, філософ Григорій Сковорода. Він мав великий вплив як на своїх сучасників так і на сучасне українське суспільство. Актуальність робіт Григорія Савича в сучасному контексті пояснюється тим, що на вершині його наукової і літературної діяльності стоїть людина. Національно-патріотичне виховання особистості – справа не одного соціального інституту , наприклад родини чи школи, це справа спільна: держави, громади, сім’ї. І тому виховання патріотичної ідеї має пряму спрямованість від ідеї держави, суспільства до інтересів кожного громадянина.

Національна самосвідомість є визначальною духовною рушійною силою розвитку нації, яка зумовлює свідоме покладання способу її суспільно-історичного буття і самореалізації. Формування національної самосвідомості відбувається на певних духовних засадах, провідними серед яких є система націознавчого знання, світогляд та мораль. Ці духовні чинники суттєво впливають на становлення політичної свідомості нації, яка досягає свого концептуального вираження в ідеології національного самоствердження.

Національна ідеологія постає формоутворюючим ядром національної самосвідомості як системи рефлексивного знання, що інтегрує в собі у знятому вигляді всю сукупність історичного досвіду народу і використовує його для покладання історичної перспективи національного розвитку та стимулювання волі народу до активної націотворчості. Національна самосвідомість є духовною основою консолідації нації, спонукачем колективної волі до дії, дороговказом суспільного поступу і пошуку адекватних засобів реалізації намічених цілей. Тому слід погодитися з думкою Г. Сковороди, що національна свідомість має бути репрезентована національними почуттями, які активізують патріотичні настрої та сприяють формуванню національної гідності як складової національно-патріотичного виховання. Світоглядні позиції Г. Сковороди щодо цієї проблематики мають релігійно-філософський та патріотичний характер, вони невідривно пов’язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, мораль, патріотизм та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.                 

«Кожен повинен пізнати свій народ і у народі пізнати себе», – наголошував Г. Сковорода. «Якщо ти українець, будь ним, – писав він. – Якщо ти поляк, то будь поляком… Все добре на своєму місці і своїй мірі». В трактуванні Г. Сковородою народної педагогіки наявне поєднання елементів національно-українських і західних традицій. Але видатний український мислитель, сприймаючи досягнення західноєвропейської педагогічної культури, міцно стояв на грунті українських виховних традицій. Тому його погляди на українську народну педагогіку, з одного боку, стоять на дуже високому європейському рівні, а з іншого – відзначаються великою оригінальністю. Г. Сковорода добре знав й високо цінував провідні навчально-виховні засоби української народної педагогіки – рідну мову, український фольклор, традиційну практику родинного виховання дітей, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи, багатюще розмаїття народного мистецтва, народні дитячі й молодіжні ігри та іграшки, ремесла та промисли. Він був педагогом народним у найглибшому розумінні цього слова, бо вчив народ і вчився в народу. Вся його педагогічна теорія пройнята духом народності, народними ідеалами, відображає найкращі здобутки народної навчально-виховної мудрості.

Хамітов Назіп Віленович Філософське мистецтво Григорія Сковороди і дискусії щодо розвитку гуманітарної сфери України // Вісник Національної АН України. - 2023. -№ 6. -  С. 84-99. 

Аннотація. У статті обстоюється ідея, що розвиток гуманітарної сфери країни світоглядно спрямовується філософією цієї країни у поліфонії її проявів у культурі — і теоретичною філософією, і філософським мистецтвом. Автор доводить продуктивність підходів філософського мистецтва Григорія Сковороди для розв’язання суперечності в дискусіях представників державницько-соціальної і ліберальної стратегій розвитку гуманітарної сфери України. Констатовано необхідність і можливість гармонійного розв’язання цієї суперечності в діалозі, шляхом виходу на метапозицію і знаходження балансу між крайнощами. Показано, що це глибинно відповідає архетипам української культури, виразником і творцем яких був Григорій Сковорода та послідовники його традиції.

Гуманітарна сфера, яку Г. Сковорода формував своїм життям і творчістю — це виклик офіційній гуманітарній сфері тогочасної Російської імперії. Саме остання постає тим «світом», який його «ловив, але не спіймав». Що ж є таке у філософії Г. Сковороди, що вона здатна стати важливою і цінною для розвитку гуманітарної сфери сучасної України?

Важливо усвідомити, що в ситуації війни маємо акцент не лише на самореалізації і розвитку, а й на безпеці людини, на забезпеченні її базових потреб, що разом і складає мету гуманітарної сфери сучасної України. Тому гуманітарну сферу можна визначити як сферу безпеки, самореалізації й розвитку людини. Опоненти можуть зазначити, що в ситуації війни включення розвитку людини в межі гуманітарної сфери є надмірним — до цього слід повернутися лише у повоєнний час.

На це можна відповісти так: навіть в умовах війни і кризових станів ми не можемо нехтувати розвитком людини, більше того, слід робити акцент на духовному розвитку й проясненні ціннісних позицій.    Без такого розвитку й прояснення громадяни країни, що перебуває у стані війни, втрачають світоглядну стійкість і, зрештою, стійкість в усіх інших виявах, в тому числі й на полі бою. В цьому плані Г. Сковорода дає нам приклад дивовижної духовної стійкості і мужності, що поєднані з мудрістю як здатністю долати обставини життя, не вступаючи в зайві конфліктні стани з собою та Іншим. Причому філософ виявляв цю комунікативну мудрість без зради глибинним цінностям і моральним принципам, своїй «сродній праці» і сродному шляху життя.    Показово, що це стає органічним змістом усіх його творів. На шляху прояснення світоглядного й методологічного значення філософії Г. Сковороди для розвитку сучасної гуманітарної сфери України ми стикаємося з суперечністю, яка здатна як сприяти цьому розвитку, так і зруйнувати його.

Для України як посттоталітарної країни актуальним є рух від державницько-соціальної парадигми розвитку гуманітарної сфери, яка корелює з авторитаризмом і тоталітаризмом, до ліберальної, що зазвичай асоціюється з демократією. При цьому ми повинні розуміти, що рафінований лібералізм як парадигма і стратегія розвитку гуманітарної сфери в умовах сучасної України може призвести до занепаду цієї сфери, більше того, до занурення у хаос — враховуючи ситуацію війни й складність повоєнного відновлення. Це зумовлює сьогодні акцент на державницько-соціальній стратегії. Однак навіть після завершення повоєнного відновлення така стратегія не може буде відкинута і повністю замінена ліберальною. Аналіз усієї української історії, української ментальності і культури показує, що для українця особистісна реалізація завжди відбувалася в контексті взаємодії зі спільнотою. Тому ми можемо припустити необхідність і можливість гармонійного розв’язання суперечності між державницько-соціальною і ліберальною стратегіями розвитку гуманітарної сфери України, знаходження балансу між ними. Таке розв’язання ми можемо побачити в житті і творчості Григорія Сковороди — залишаючись відстороненим філософом-мандрівником, він знову й знову поєднувався з людьми, яким були цікаві його міркування, разом з віршами і афоризмами в його вченні важливе місце посідають діалоги, герої яких разом шукають істину і знаходять її у сердечній взаємодії. Це відбувається тому, що у філософії Г. Сковороди ми знаходимо гармонійне поєднання есенціальної й екзистенціальної парадигм, розв’язання суперечності між ними без антагонізму, що значною мірою відбувається завдяки образно-художньому проникненню в буття людини і відносини між людьми.

Чернишов Віктор Володимирович Символічна теологія Г.С. Сковороди // Грані. - 2013. -№ 6. -  С. 78-81.

Анотація.. Статтю присвячено аналізу символічної теології Г. Сковороди, у центрі якої знаходиться вчення про символічний світ св. Письма – Біблію, як вербальну іконографію Божественного Логоса. Автор приходить до думки, що, розбираючи принципи побудови форми біблійного послання, Г. Сковорода вважає, що воно передається на рівні символу та через наречення імен, що врешті-решт має на меті естетичний катарсис людини, котрий, у свою чергу, є необхідною запорукою загального очищення та просвітлення людини нествореним Божественним світлом.

У центрі символічної теології Г. Сковороди стоїть вчення про символічний світ св. Письма – Біблію, як «вербальну іконографію» Логоса. Св. Письмо написане у символічному стилі з огляду на дві обставини. По-перше, для того, щоб більш адекватно передати людською мовою таємниці небуденного, релігійного досвіду, які не мають аналогів у буденному досвіді. По-друге, для того, щоб глибше впливати на людську свідомість – не тільки на її раціональному, а й на ірраціональному, емоційно-вольовому та чуттєвому рівнях. Розбираючи принципи побудови форми біблійного послання, Г. Сковорода говорить, що воно передається на рівні символу (іконічних символів, центральним з яких є образ сонця, як джерела світла) та через наречення імен (вербальні знаки). Другі, на думку українського мислителя, є певною богословською рецепцією й поясненням перших. Метою існування як перших, так і других, на думку Сковороди, є глибоко впливати на свідомість читача, «вражати» його, викликаючи замилування й зачарування цією Божественною красою, збуджувати любов до Бога, закликаючи людину до повного катарсису й просвітлення енергією нествореного Божественного світла, першою сходинкою до якого, на думку Г.Сковороди, є катарсис естетичний.

Лощинська Наталія  Григорій Сковорода в сучасній українській бібліографії // Вісник книжкової палати. - 2023. -№ 2. -  С. 33-39.

Анотація. Проаналізовано бібліографічні покажчики, присвячені Г. Сковороді, що вийшли друком в Україні; визначено науково-інформаційну цінність та ергономічність видань як для науковців, так і для широкого кола користувачів і поціновувачів творчості й філософії українського митця.

Бібліографічна Сковородіана — наукова реєстрація всіх наявних публікацій літературних і мистецьких творів Г. Сковороди та літератури про нього — становить цікаву сторінку історії української культури.

Методологією дослідження бібліографічних видань, їхньої жанрово-стильової парадигми й ідеологічного навантаження є історичний, бібліографічно-оглядовий і критично-аналітичний наукові методи.

Аналіз досліджень і публікацій. На думку Л. Ушкалова, "теперішні бібліографічні дослідження сковородіяни навряд чи годні створити більш-менш повну та цілісну картину. З цією думкою важко погодитися, принаймні вона істинна тільки частково. Як вважає Л. Рева, "бібліографічні довідкові посібники, присвячені окремим літературним діячам, підготовлені в наш час, мають виразне фахове спрямування та демонструють чіткі естетичні критерії, нові методологічні підходи та концепції в науковому пізнанні та потрактуванні життя й діяльності українських митців. Орієнтуватись у дедалі зростаючому потоці матеріалів про життя і творчість літераторів без інформаційно-бібліографічної допомоги практично неможливо". Дослідження в галузі довідкової біобібліографії здійснювали Т. Добко, О. Яценко, Л. Рева, О. Луговський, Р. Жданова та інші науковці.

Вичерпною та цікавою є розвідка Т. Добко "Сучасний розвиток бібліографічної Сковородіани". Авторка здійснила огляд видань, присвячених творчості Г. Сковороди, за 1862—2006 рр. і дійшла висновку, що "праця з укладання бібліографічного реєстру творчої спадщини видатного мислителя була б ґрунтовнішою, якби науковці України та зарубіжжя об'єднали зусилля і створили на сучасних науково-методичних засадах єдиний покажчик, який акумулював і всебічно висвітлював в одному виданні усі напрацювання у цій царині на сьогодні".

Інформаційна наповненість, структура, методична й джерельна бази досліджених бібліографічних покажчиків мають певні особливості, водночас кожен із них є вагомим внеском в українську Сковородіану.

Для одних авторів Г. Сковорода "вегетаріанець, вільнодумець і недовчений студент, експериментатор у віршуванні, харизматичний викладач, емоційний педагог, який міг учня назвати "свинською головою", неформал, який так і не підлаштувався під "нормальне" рутинне життя, співак, русофоб, давінчіанець, що спав чотири години на добу, пішохід, пастух і легенда" [13, с. 2]. Для інших — "філософ, поет, байкар, мислитель-гуманіст, непримиренний борець проти релігії і церкви, сповнений любові до народу; "апостол раціоналізму" (Ф. Кудринський), найяскравіший представник "емблематичного стилю в містичній літературі Нового часу" (Д. Чижевський), "найбільший після перших отців Церкви християнський філософ" (М. Степаненко), "втілення всіх рис українського народу" (І. Мірчук).

Кривда Марина У Рік Григорія Сковороди варвари знищили його музей // Голос України(укр). - 2022. -N 102. -  С. 6.

Анотація.  У рік, коли за рішенням ЮНЕСКО весь світ відзначає 300-річчя Великого українця, на Харківщині російські фашисти знищили Музей Григорія Сковороди.

Йдеться про  унікальну місцину в колишньому Золочівському районі, яку свого часу мандрівний філософ обрав для життя земного і вічного. Це місце за часів Сковороди називалось Піп-Іванівка, а тепер стало називатися Сковородинівка. Варто зазначити, що Григорій Савич  заповів  поховати себе на території парку поблизу будинку, в якому він жив останні роки.

1922 року з ініціативи історика, філософа, одного із фундаторів Української академії наук Дмитра Багалія будинок і територія  були оголошені заповідником. У 1972-му у приміщенні будинку відкрили музей Григорія Сковороди. Тож російські варвари знищили музей у 300-ліття з дня народження видатного мандрівного філософа і до того ж ще й у 50-річчя з часу його заснування.

Великий український філософ Григорій Сковорода — невичерпне джерело мудрості та глибини розуміння життя, наша національна гордість. У дослідженнях багатьох авторів Г. Сковороду називають по-різному: творцем оригінальних думок, несистематичним мислителем, хаотичним теоретиком, проповідником, інтерпретатором Біблії, матеріалістом, атеїстом, релігійним скептиком, масоном... Г. Сковороду пов'язують з різними філософськими школами, Платоном, Аристотелем, отцями Церкви, Спінозою, німецькими містиками Енгартом, Тавлером, Беме. Всі ці думки та судження про витоки богословських навчань Г. Сковороди, про його морально-етичні та поетичні твори, досить еклектичні і в чомусь суперечать один одному.

Але скільки б не дискутували вчені, незаперечним залишається таке: Г. Сковорода був одним із найоригінальніших мислителів та найвидатніших розумів Східної Європи ХVIII століття, виразником української душі, для якої характерні глибока самозосередженість, щире серце, широка натура, перевага духовних цінностей, виявлення велику любов до природи, людяність і релігійний дух.

Григорій Сковорода був людиною універсальних знань - філософом-мислителем, богословом, поетом, просвітителем, педагогом, співаком, композитором. Його унікальна і незбагненна творча спадщина завжди буде непоганим світлом на нелегкому шляху пізнання себе, світу, Божої істини. Нинішні та майбутні покоління черпатимуть у цій світлоносній спадщині духовну силу та енергію

Ще більше матеріалу за посиланням:

https://old.libr.dp.ua/cgi-bin/irbis64r_01/cgiirbis_64.exe?C21COM=F&I21DBN=ALLP&P21DBN=ALLP&S21FMT=&S21ALL=&Z21ID=&S21CNR=

Маєте можливість отримати інформацію з послугою електронної доставки документів

https://www.libr.dp.ua/?do=eldd