30 років клубу "Ріднокрай"

Кінець 80 – початок 90-х років минулого століття повернув до життя, вірніше, активізував інтерес до вивчення історичного краєзнавства, зокрема, історії місцевого краю. Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека, яка за статусом є головним книгосховищем (депозитарієм) літератури про край, своєчасно відреагувала на постійно зростаючі запити читачів на інформацію краєзнавчої тематики. В березні 1989 року видано наказ директорки Зінаїди Миколаївни Рижкової про створення на базі невеличкого сектору краєзнавчої бібліографії самостійного структурного підрозділу – відділу краєзнавчої літератури. Своєчасність відповідних структурних змін була підтверджена рішенням Міністерства культури України, озвученим на Всеукраїнській нараді з краєзнавства у м. Хмельницькому (вересень, 1989 р.) про відкриття в усіх обласних наукових бібліотеках відділів краєзнавства.

Спостерігаючи потужний сплеск краєзнавчих досліджень як професійними істориками, так і краєзнавцями-аматорами, які, кожен сам по собі, досліджували ті чи інші теми, в міру можливості публікували результати пошуків, новопризначена завідувачка відділу Надія Миколаївна Тітова поставила за мету створити при відділі краєзнавчий клуб, який би об’єднав цих людей. Причому, чудову назву для клубу – «Ріднокрай» – було вже знайдено завдяки публікації в пресі однойменної статті відомого краєзнавця Миколи Чабана про відкриття в ОУНБ краєзнавчого відділу. І робота розпочалась. В першу чергу, необхідно було знайти голову клубу, професійного історика, людину, залюблену в історію. І така людина була знайдена. Результат візиту у вересні 1990 р. до тодішньої завідувачки кафедри історії України ДДУ Ганни Кирилівни Швидько Н.М. Тітова (з 1994 року директорка бібліотеки) вважає найуспішнішим у своєму житті. Ідею створити клуб Ганна Кирилівна схвалила та палко підтримала і, не зважаючи на свою величезну зайнятість, погодилась очолити клуб! 

30 жовтня 1990 року відбулося незабутнє перше засідання читацького клубу «Ріднокрай» за темою «Легенди козацьких степів». Виступали вчені-історики Дніпропетровського державного університету Г.К. Швидько, Ю.А. Мицик, І.С. Стороженко, краєзнавець Ю.Я. Нємченко. Цій події місцева преса присвятила кілька публікацій. А це дійсно була Подія!

«Ріднокрай» став організаційним ядром, який об’єднав десятки різних дослідників Дніпропетровщини – істориків, літературознавців, геологів, архітекторів; учених і журналістів, письменників і студентів, музейних співробітників і аматорів. Для багатьох з’явилася можливість обмінюватися власними напрацюваннями, адже друкуватися в той час у солідних журналах було досить проблематично, а видавати книги – й поготів. Тому й не дивно, що бібліотечний клуб за інтересами дуже швидко перетворився на солідний культурний осередок, і не лише Дніпропетровська, а навіть області. Клуб «Ріднокрай» незмінно очолює Ганна Швидько – відома учена-історик, авторка багатьох наукових і краєзнавчих публікацій, монографій, підручників, академік Української Академії історичних наук, Заслужена діячка науки і техніки України – «За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини». В номінації «Жінка року 2000» вона внесена до довідника «Хто є хто», який видає американський біографічний інститут. 2004 року нагороджена орденом княгині Ольги III ступеню.

Членами клубу від самого його започаткування стали: доктор історичних наук, згодом професор Києво-Могилянської академії, автор цілої серії книг про запорозьке козацтво, а також священик УПЦ КП Юрій Мицик; доктор історичних наук Варфоломій Савчук, який досліджує історію розвитку науки і техніки краю, діяльність учених, багато років очолював університетське видавництво, має численні публікації, монографії; доктор філософських наук Анатолій Фоменко, відомий як завзятий колекціонер-шевченкознавець; доктор філологічних наук Анатолій Поповський, ім’я якого теж потрапило до словника «Хто є хто»; доктор технічних наук, заступник директора Дніпропетровського трубного інституту Геннадій Гуляєв; молоді історики, давно вже доктори наук, Віктор Заруба та Олег Журба. Тридцять років клубного стажу у Максима Кавуна, який прийшов сюди дванадцятирічним хлопчиком разом із батьками, нині він – кандидат історичних наук, завідувач відділу Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, автор багатьох історичних праць.

Крім них активно виявили себе й краєзнавці – вчитель Юрій Нємченко та лікар Михайло Богомаз; майор міліції Володимир Мороз, який за популяризаторську діяльність в галузі краєзнавства одержав звання заслуженого діяча культури України; Лариса Глушак, яка більшу частину життя пропрацювала в обласній дитячій бібліотеці.

Із початку 1994 року активним членом клубу є відомий журналіст, письменник-краєзнавець, дослідник культурного та літературного життя Придніпров’я, заслужений журналіст України Микола Чабан. У другій половині 1990-х з’явилися серед членів клубу кандидатка філологічних наук, доцентка ДНУ Інна Мамчич; кандидати геолого-мінералогічних наук, вчені ДНУ Володимир Манюк і Віктор Осавуленко; старший викладач транспортного університету Григорій Іващенко; заступник директора «Міськелектротрансу» Іван Науменко. Активними членами клубу стали дослідник історії архітектури Валентин Старостін і директорка Дніпропетровського міського юридичного ліцею, авторка низки підручників з історії Дніпропетровщини Тетяна Недосєкіна. Тоді ж до клубу приєдналися старша редакторка обласного телебачення Галина Півняк, яка багато років була членом правління Дніпропетровської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, активно популяризувала знання про рідний край, отримала звання заслуженого журналіста України; поет і перекладач із кількох мов Олесь Завгородній, який саме працював літературним редактором педагогічної газети «Джерело» та головна редакторка цієї ж газети Зоя Марчишина.

Кількість членів клубу зростала постійно та невпинно, багато хто, потрапивши на його засідання, наступного разу запрошував друзів, колег по роботі. Неодноразово приводили своїх студентів викладачі ВНЗ, а вчителі – школярів.  Друге десятиріччя клубу теж додало до його лав численних краєзнавців: філолог Галина Булатникова-Орбеліані, яка багато років активно досліджувала власний родовід; кандидат історичних наук Владислав Грибовський, дослідник історії козацтва; завідувачка відділу Дніпропетровського історичного музею Валентина Лазебник; завзяті сестри з Таромського Мая Чорна та Ніна Клопот, подружжя Маменків і Ковтонюків, педагогиня Ольга Негодченко; молодий історик Ігор Кочергін, нині – голова ДОО Національної спілки краєзнавців України; архітектор-реставратор, кандидат мистецтвознавства Олександр Харлан, заслужена лікарка України Зоя Шевцова та професор медицини Володимир Гапонов і багато інших. Що «Ріднокрай» відомий не лише у м. Дніпрі, але й в області, свідчать приїзди на його засідання краєзнавців з інших міст: Олександра Слонєвського з Кам’янського, Галини Солдатенко з Верхньодніпровська, Леоніда Кир’яна з Павлограда…

Гордістю «Ріднокраю» стало ім’я видатної поетки та радіожурналістки Наталки Нікуліної, яка хоч і недовго була членкинею клубу, але не раз виступала з цікавими доповідями, активно висвітлювала роботу «Ріднокраю» в ефірі, готувала передачі за матеріалами засідань, популяризувала імена та діяльність забутих достойників краю. Неможливо не згадати найстарішого члена клубу Григорія Омельченка, який у юності лоцманував на дніпрових порогах, зустрічався з Дмитром Яворницьким, вчителював, пройшов дорогами війни та гіркими шляхами «ворогів народу», був одним із організаторів місцевого осередку Руху, 1994 року заснував у селищі Лоцманська Кам’янка музей лоцманства, написав книгу про людей цієї героїчної професії. Яскравою постаттю був і Олександр Кузьменко, невтомний збирач Шевченкіани, учасник націоналістичного підпілля в роки війни, в’язень сталінських концтаборів, активний громадський діяч і чудова людина. Через клуб «Ріднокрай» пройшло чимало людей, багато з них уже відійшло у вічність, але залишило свої імена в пам’яті тих, хто продовжив краєзнавчі пошуки. Серед них полковник авіації у відставці, збирач екслібрисів Анатолій Яловий; вчений-металург, активний громадський діяч Микола Дніпренко; завідувач музею історії НГУ Іван Єлінов; фельдшер Тарас Музика…

Проте лави краєзнавців поповнювались юними силами – прийшли студенти Агроуніверситету, учні 67-ї школи, інші. У роботі клубу часто брали участь не тільки його постійні члени, частими гостями на засіданнях бували співробітники Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, особливо відділу «Літературне Придніпров’я», Дніпропетровського обласного архіву, вчені ВНЗ. Не раз на засідання приїжджали також і гості з інших міст і регіонів України – краєзнавці з Кам’янського, Верхньодніпровська, Кривого Рогу, Нікополя, Пав лограда, Запоріжжя, бували доповідачі та гості з Києва, Львова, Харкова, Сум, Донеччини. Про авторитет «Ріднокраю» свідчить і те, що на засіданнях клубу виступали з доповідями, проводили презентації книг, відеофільмів відомі краєзнавці та письменники із Запоріжжя Костянтин Сушко і Володимир Супруненко; кримський краєзнавець, мандрівник, письменник Андрій Осташко; завідувач відділу «Суботівський історичний музей» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» на Черкащині Віктор Ґуґля; доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко.

Засідання клубу проводиться в різноманітних формах, це – доповіді в довільній формі, дискусії, презентації книг, відеофільмів, мультимедійні презентації, екскурсії. Засідання відбуваються як в стінах бібліотеки, так і поза її межами. Не раз краєзнавці бували у Дніпропетровському історичному музеї, Художньому музеї, Троїцькому соборі, археологічному музеї та ботанічному саду ДНУ, геолого-мінералогічному музеї НГУ,
селищі Лоцманська Кам’янка.

Виступи стають своєрідним підведенням підсумків вже зробленого і разом із тим поштовхом для подальших пошуків. Часто матеріали доповідей стають основою солідних праць, монографій, розділів книг, публікуються в журналах і наукових збірках. Часто розглядаються питання малодосліджені чи спірні, а отже виникає полеміка, яка стає додатковим приводом для поглибленого вивчення предмету.

За тридцять років роботи проведено близько 300 засідань. Розглядалися найрізноманітніші питання з історії Придніпров’я, розвитку науки, культури, освіти, діяльності видатних людей краю. Якщо проаналізувати тематику засідань, то видно, що найбільша кількість, присвячена визначним постатям. Серед них такі відомі як Дмитро Яворницький, Іван Манжура, Олександр Поль, Юхим Пушкін, але частіше мова ведеться про людей, незаслужено забутих, або ж в силу тих чи інших причин і зовсім невідомих, діяння яких заслуговують на пошану і визнання. До таких належать Ярослав Грдина, Іван Труба, Галина Мазепа, Юрій Семенко, Галя Мазуренко, Василь Чапленко, Олена Шпота, Михайло Пронченко, Олександр Караваєв, Микола Корф, Андрій Фабр, Ігнатій Ясюкович, Владислав Дзержинський, Іван Лешко-Попель і багато інших. Десяткі імен вчених, письменників, діячів культури, митців, просвітян вирвано з темряви забуття зусиллями краєзнавців. Численні засідання присвячено історичним подіям минулого і сучасного – 350-річчю початку національно-визвольної війни; процесу колонізації нашого краю та виникненню міст; страшним сторінкам радянських репресій і голодомору; такому маловивченому явищу як націоналістичне підпілля ОУН на Дніпропетровщині в часи Другої світової війни. Проводились засідання, присвячені архітектурній тематиці, проблемам охорони пам’яток історії та культури, дослідженню та розробці природних ресурсів, велику зацікавленість викликали теми дніпровського лоцманства, а також археологічних досліджень. Приділялась увага і літературному та культурно-мистецькому життю краю, фольклору, звичаям і традиціям Придніпров’я.

Не лише на клубних засіданнях виступають краєзнавці зі своїми дослідженнями, активну роботу беруть вони в наукових конференціях, які проводяться силами історичного музею, ВИШів, наукових установ області. 1999 року брали участь в роботі IX Всеукраїнської історико-краєзнавчої конференції, що відбувалась у Дніпрі, у 1996, 2003 та 2008 роках по кілька представників клубу побували в Києві на з’їздах Всеукраїнської Спілки краєзнавців (з 2008 року – Національна спілка краєзнавців України).

Члени «Ріднокраю» брали участь в увічненні пам’яті Василя Ващенка, Василя  Чапленка, Івана Труби, Адріана Кащенка, Михайла Пронченка, Івана Акинфієва – іменами багатьох із них названі вулиці, відкриті меморіальні дошки на будинках, де вони жили чи працювали, видані книги. Широко використовують краєзнавці й таку форму просвітницької роботи як виступи в місцевій пресі, по радіо, на телебаченні – сотні публікацій про історію краю, його природні багатства, культурне життя, подвижників, десятки радіо та телепередач. Члени клубу «Ріднокрай» завжди високим зразком для себе ставили діяльність Катеринославської вченої архівної комісії, яка існувала в нашому місті на початку XX століття. Комісія випускала «Летописи», тож мрія мати своє видання ніколи не полишала й сучасних краєзнавців. На початку 1997 року вийшов перший випуск такого видання – альманах «Січеславщина», куди увійшли статті, протоколи засідань, бібліографія. Усього видано вісім випусків. Крім того бібліотека видала чимало краєзнавчих бібліографічних і довідкових видань, підготовлених спільно з членами клубу Ганною Швидько, Валентином Старостіним, Максимом Кавуном, Валентиною Лазебник, Ігорем Кочергіним, Олександром Харланом. Ці та інші автори також активно друкуються в бібліотечному Календарі «Моє Придніпров’я».

Клуб не є елітарним закритим середовищем – в його роботі можуть брати участь всі бажаючі. Практикуються засідання у розширеному складі, коли запрошуються викладачі вузів, працівники закладів культури, представники засобів масової інформації. Особлива увага приділяється молоді, бажані гості тут студенти і школярі.  І самі краєзнавці завжди охоче йдуть до студентських аудиторій, шкіл, виступають з лекціями, беруть участь в численних культурницьких заходах бібліотек, музеїв, творчих спілок тощо. Використовується ще й така форма просвітницької роботи як залучення старших школярів і студентів до самостійних краєзнавчих досліджень.

Клуб «Ріднокрай» розвивається, набуває все більшого авторитету, давно став гарним прикладом, дедалі більше поширює і поглиблює свою роботу. Останнім часом клуб приймає нові виклики непростого періоду, освоює нові форма роботи, в тому числі й зі застосуванням електронних технологій. Він, за своєю суттю, став одним із наукових, культурно-просвітницьких і виховних осередків міста Дніпра і навіть області.