Швидько Ганна Кирилівна

Ніщо не передбачало виникнення потреби в оприлюдненні автобіографії, котра в не такі далекі часи була обов’язковим атрибутом пакету документів для переміщення службовою драбиною та офіційно-громадського визнання і зберігалася у відділі кадрів установи, де людина працювала. Проживши вже немало літ і десятки разів написавши такі автобіографії, відразу відповідаю на обов’язкові тоді в ній питання: під судом і слідством ні я, ні мої родичі не перебували і родичів за кордоном не маю. А стосовно «соціального походження» – воно до недавнього часу вважалося ідеальним і відкривало шлях до світлого майбутнього: із селян-колгоспників.
Ніщо не сприяло виживанню і навчанню. Усвідомлюю себе з голодного 1947 року, коли основною їжею був печений кружальцями цукровий буряк, іноді спійманий у степу ховрашок, а також «підніжний харч» – паслін, лопуцьки, козельки, калачики тощо. Влітку 1954-го від голоду врятували привезений від дядька з Донбасу мішок сухарів і корівка, яку через кілька років забрали до колгоспу. Трохи допомагали деякі заможніші сусіди. На ці тяжкі роки припало раннє дитинство та початкова освіта, отримана у рідному селі, яке тоді ще іменувалося як хутір Бажани. Життя пізнавалося спостереженням, трудовою практикою на городі та в господарстві, а ще – читанням літератури, яка потрапляла до рук.

Лікнеп, що його якийсь час відвідувала мати, не ліквідував її неграмотності, хоча й могла розписатися у відомості і з трудом прочитати окремі слова, написані великими друкованими літерами. Проте, рано залишившись сиротою і не отримавши ніякої освіти, була від природи мудрою, знала багато приказок і вважалася майстром дотепного гумору. Отже, моє навчання, як і моїх старших братів, було особистою справою. Брати навчалися добре, а я вже від них самотужки навчилася читати і писати ще до школи, що в ті часи було рідкісним явищем. Так що читачем шкільної бібліотеки вважаю себе з 1 вересня 1951 р., коли взяла в ній почитати першу книгу, звісно, дитячу. А сьогодні маю пристойну власну бібліотеку. Трудову діяльність як самостійна особа, яка отримувала від бригадира наряд (завдання) на роботу, розпочала після 4-го класу, коли влітку носила воду косарям і тим, що працювали в степу на прополці. Так зароблялися перші трудодні – «палички», на які восени нараховувалися пшениця, соняшник, кукурудза, городина тощо. Вдовині злидні диктували один життєвий шлях: після семирічки працювати в колгоспі, хоч і не в забитому (все ж таки недалеко від міста і на автотрасі республіканського значення), але ж хуторі Бажани. Врятували люди, які доводили матері, що дочка може стати вчителькою чи інженером (вищий ідеал, на відміну від інших, яким доведеться в селі «волам хвости крутити»). Так, майже чужою волею, закінчила десятирічку. Ніщо не свідчило про затятість у прагненні до навчання. Аби продовжити освіту знадобилося довгих шість років. Спочатку затрималася на два роки через свою довірливість і комсомольську ідейність, сприйнявши за чисту монету опублікований у газеті заклик комсорга – «Всім класом – у колгосп!» Потім – з інших причин (будівництво хати, хвороба матері). Проте потяг до навчання не зникав. Кар’єрне зростання досягло посади обліковця – з десятирічною освітою в селі була єдиною. Це давало можливість знаходити час для самоосвіти, громадських справ, домашнього господарства, догляду за хворою матір’ю. Парторг колгоспу довго переконував, що пора вже вступати до партії, яка потребує молодих кадрів, що моє місце «в авангарді». Старшим людям завжди довіряла, та й літератури багато читала про «передовий загін будівників комунізму». При прийомі на всіх рівнях чесно говорила, що хочу отримати вищу освіту. Коли мрія от-от мала стати реальністю, керівництво колгоспу запропонувало вступити до сільськогосподарського інституту, але напрямок мрії визрів остаточно – стати істориком. Заради справедливості зазначу, що знайшла підтримку тих, від кого залежав дозвіл на навчання, відповідна характеристика та рекомендація.

Ніщо не гарантувало успішного завершення навчання. Вступ на історичне відділення Дніпропетровського державного університету у 1967 р. виявився найлегшою справою. Великим каменем спотикання стала велика перерва у навчанні. Багато чого забуто, а ще більше – незнаного, про існування чого раніше і не підозрювала. Треба було надолужувати прогаяне, для чого потрібно весь час відводити навчанню. Соромно ж у такому віці отримувати погані оцінки, та й стипендія була конче необхідна, на щось же треба себе утримувати. Матеріально допомагати нікому – мама на той час померла, на підробітки часу немає. Думка про можливість виключення за неуспішність і ганебне повернення до села, де люди тебе вважають розумною і трудолюбивою, змушувала вперто «гризти граніт науки». Хоч і з маленькою похибкою, але навчальний рік завершила успішно. Вже на першому курсі навесні була обрана головою студради, а незабаром додалися й інші серйозні громадські доручення. Це зобов’язувало ще більше уваги приділяти навчанню. Стала отримувати підвищену стипендію за результатами складання іспитів – вистачало вже й на поїздки до архівів і бібліотек великих міст, оскільки захопилася науковою роботою. Матеріально рятувала також участь у літньому студентському будівельному загоні та перебування до глибокої осені в археологічних експедиціях. І на цьому етапі життя знайшлося багато добрих людей, які морально підтримували, вселяли віру в себе, позитивно оцінювали успіхи у навчанні тощо. Завершила навчання, отримавши диплом із відзнакою. Отже, досягла таки омріяної всім селом професії вчительки.
Ніщо вже від мене не залежало. Треба було тільки працювати. Отримання диплому супроводжувалося рекомендацією до аспірантури. Майже одночасно було запропоновано посаду заступника секретаря парткому університету, що на той час багато значило. Аспірантура могла бути тільки заочною. Науковим керівником став один із провідних вчених України в галузі джерелознавства М.П. Ковальський. В ореолі його наукового авторитету познайомилася з багатьма відомим вченими України та Росії, у котрих також навчалася і намагалася не осоромити свого вчителя невіглаством. На початку 1979 р. на Вченій спеціалізованій раді Інституту історії АН УРСР захистила кандидатську дисертацію з проблем феодальних міст України, а наприкінці 1987 р.– докторську дисертацію на тій же Раді. Пишаюся, що провідною установою по докторській дисертації була очолювана академіком І.Д. Ковальченком кафедра історіографії та джерелознавства Московського державного університету. На історичному факультеті ДДУ читала курс історії України, а навесні 1989 р. стала організатором і першою завідувачкою нововідкритої кафедри історії України. За посади ніколи не боролася, вони самі випадали. Багато писала наукових і навчально-методичних праць, виступала з доповідями на конференціях і конгресах, в тому числі за кордоном. Керую науковою роботою аспірантів, близько з двох десятків із них сьогодні вже кандидати історичних наук, успішні молоді науковці.

Ніщо вже не може змінити хід речей. Не судилося стати сільською вчителькою, а своє село і свою школу ніколи не забуваю. Вже шістнадцятий рік працюю професором Національного гірничого університету, маючи всі можливості для педагогічної та наукової роботи. В ці роки вийшло кілька видань підручника з історії України для 8-го класу середньої школи, рекомендованого Міністерством освіти і науки України. Опубліковано ряд монографій і навчальних посібників. Доки є сили треба працювати. А ще – по можливості і потребі допомагати іншим.
Такий короткий перебіг насиченого подіями, успіхами, труднощами і прорахунками життя.

Швидько Г.К. Автобіографічне / Г.К. Швидько // Січеславщина: краєзнавчий альманах / за ред. Г.К. Швидько.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010.– Вип. 5.– С. 119–122.

Швидько Г.К. Минуле у променях пам’яті.– К.: Генеза, 2004.– 72 с.: іл.

Швидько А.К. Украина: между Востоком и Западом: [беседа с д-ром ист. наук, профессором НГУ] / А.К. Швидько // Днепр вечерний.– 2004.– 29 мая.

* * *

Близняк М. Дослідження соціально-економічних проблем історії України другої половини XVII–XVIII ст. проф. В.А. Дядиченка в історіографічній інтерпретації проф. Г.К. Швидько / М. Близняк // Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство). Мат. наук. читань, присв. засл. діячу науки і техніки України, д.і.н., проф. Г.К. Швидько 6 трав. 2004 р.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– С. 27–32.

Голуб І. Клуб «Ріднокрай» і його голова (Ганна Кирилівна Швидько) / І. Голуб Січеславщина: Краєзнав. альманах. Вип. 5. / За ред. Н.М. Титової.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2005.– С. 84–88.

Голуб І. Клуб «Ріднокрай» – осередок наукового, громадського, культурного життя краю // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2010 рік: Методико-бібліограф. видання / упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2009.– С. 209–211.

Ковальова І.Ф. От сердца к сердцу / І.Ф. Ковальова // Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство). Мат. наук. читань, присвяч. засл. діячу науки і техніки України, д.і.н., проф. Г.К. Швидько 6 трав. 2004 р.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– С. 3–5.

Ковальова І.Ф. Про роль особистості в науці / І.Ф. Ковальова // Історія і особистість історика: зб. наук. праць, присвяч. 60-річному ювілею професора Г.К. Швидько.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– С. 23–25.

Ковальський М.П. Дослідниця джерел та історіографії України XVI–XVII ст. / М.П. Ковальський // Історія і особистість історика: зб. наук. праць, присвяч. 60-річному ювілею професора Г.К. Швидько.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– С. 19–22.

Кочергін І. Швидько Ганна Кирилівна: вчений на зламі епох / Г. Швидько // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2019 рік / упоряд. М.В. Шилкіна.– Дніпро: ДОУНБ, 2018.– С. 58–62.

Посунько О.М. «Щоб хоч не сидячого татари брали...»: [Про книгу Г. Швидько «Михайло Комаров і Катеринославщина» / О.М. Посунько // Історія і культура Придніпров'я: невідомі та маловідомі сторінки: наук. щорічник.– Дніпропетровськ: НГУ, 2012.– Вип. 9.– С. 200–202.

Савчук В.С. Краєзнавче покликання професора Г.К. Швидько / В.С. Савчук // Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство). Мат. наук. читань, присвяч. засл. діячу науки і техніки України, д.і.н., проф. Г.К. Швидько 6 трав. 2004 р.– Дніпропетровськ: НГУ, 2004.– С. 9–20.

* * *

Андрющенко Е. Профессор с молотком / Е. Андрющенко // Днепр вечерний.– 2014.– 25 июня.– (№ 79).– С. 11.

Галь Б. Слово про Вчителя: [вітання проф. Г. Швидько з нагоди отримання звання «Заслужений працівник науки і техніки України»] / Б. Галь // Вісник.– 2002.– №10–11.– черв.

Гнатко М. В одній книжці десять століть: [про посібник проф. Г. Швидько «Історія держави і права України»] / М. Гнатко // Зоря.– 1998.– 27 жовт.

Гнатко М. Своє 25-річчя відзначив краєзнавчий клуб «Ріднокрай» / М. Гнатко // Зоря.– 2015.– 21 жовт.– (№ 81).– С. 3.

Голуб І. Клуб «Ріднокрай» і його голова Г.К. Швидько / І. Голуб // Зоря.– 2009.– 25 квіт.– (№ 44).– С. 4.

Голуб І. На ниві ріднокраю: [участь в роботі клубу проф. Г.К. Швидько] / І. Голуб // Джерело.– 2009.– № 17/20 (трав.).– С. 13.

Голуб І.С. З ювілеєм, «Ріднокрай»! / І. Голуб // Зоря.– 2010.– 2 листоп.– (№ 120).– С. 3.

Забуга М. У Дніпропетровську вперше написано посібник з історії держави і права України: [презентація навч. посібника «Історія держави і права України» в НГАУ] / М. Забуга // Наше місто.– 1998.– 14 жовт.

Кочергін І. Швидко Ганна Кирилівна: історик, краєзнавець, педагог / І. Кочергін // Краєзнавство.– 2014.– № 1.– С. 69–75.

Кочергін І.О. Високе покликання / І. Кочергін // Січеславський край.– 2004.– 18 серп.– С. 3.

Кочергін І.О. Залюблена в історію / І. Кочергін // Вісник Національного Гірничого університету.– 2004.– трав.– С. 3.

Михайлов О. Піквікський клуб на український лад: [вихід у світ книги Г. Швидько «Катеринославський Піквікський клуб» в ДОУНБ] / О. Михайлов // Бористен.– 2003.– №4.– С. 11.

Михайлов О. Піквікський клуб на український лад: [кн. історика Г. Швидько «Катеринославський Піквікський клуб»] / О. Михайлов // Зоря.– 2003.– 2 лип.

Михайлова Н. Пиквики в Екатеринославе: [кн. проф. ДНГУ А. Швидько «Екатеринославский Пиквикский клуб»] / Н. Михайлова // Наше місто.– 2003.– 16 лип.– С. 4.

Нові лауреати премії ім. Дмитра Яворницького: [вручення премії ім. Д. Яворницького Г.К. Швидко] // Краєзнавство.– 2013.– № 4.– С. 252–253.

Овсянникова Л. Свято в гірничій академії: [підручник «Історія держави та права України» Г.К. Швидько] / Л. Овсянникова // Бористен.– 1998.– №10.– С. 1.

Пушкін В. Пов'язала долю з козацьким краєм...: [Про біографію та діяльність доктора історичних наук, професора Г.К. Швидько] / В. Пушкін, Н. Ченцова // Бористен.– 2009.– № 4.– С. 16-17.

Тулянцев А. Мой жребий – мимолетный, но высокий / А. Тулянцев // Днепр вечерний.– 2001.– 15 сент.

Чабан М. «Щастя не жалій моїм літам!» / М. Чабан // Зоря.– 2004.– 15 трав.

Чабан М. Серед видатних леді – й наша землячка / М. Чабан // Зоря.– 2000.– 19 жовт.

Швидун В.М. Новий підручник: [рец. на підручник Г.К. Швидько «Історія України 16–18 ст.»] / В.М. Швидун // Джерело.– 1998.– 16 квіт.

* * *

Мицик Ю.А. Ганна Кирилівна Швидко // Українське козацтво. Мала енциклопедія.– К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002.– С. 552–553.

Пушкін В. Швидько Ганна Кирилівна // Краєзнавці України (сучасні дослідники рідного краю): Довідник.– К.-Кам’янець-Подільський, 2003.– Т.1.– С. 253.

Світленко С.І. Швидько Ганна Кирилівна / С.І. Світленко // Професори Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара 1918–2008: біобібліограф. довідник / гол. редкол М.В. Поляков.– Дніпропетровск: Вид-во ДНУ, 2008.– 2-ге вид.– С. 558–560.

Швидько Ганна Кирилівна // Професори.– Дніпропетровськ: НГА України, 1999.– С. 88.

Швидько Ганна Кирилівна: До 60-річчя від дня народження: бібліограф. покажчик / упоряд.: О.Н. Нефедова та ін.– Дніпропетровськ: НГАУ, 2004.– 70 с.

* * *

Грані таланту – в її учнях: [до ювілею почесного проф. НГУ Г.К. Швидько] [Електронний ресурс] // Бористен.– 2014.– № 5.– С. 8.

Завалова І. НГУ та Меморіальний будинок-музей: дружба, перевірена роками: [Електронний ресурс] / І. Завалова // Бористен.– 2014.– № 10.– С. 8–9.

Краєзнавча бібліографія Ганни Швидько // Січеславщина: краєзнавчий альманах / ред. Г.К. Швидько.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010.– Вип. 5.– С. 123–148; Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/collections/index.php?pbp=118

Швидько Ганна Кирилівна: біобібліогр. покажч. / [упоряд.: О.Н. Нефедова та ін.]; Держ. вищ. навч. закл. «Нац. гірн. ун-т», наук.-техн. б-ка.– Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2014.– 137 c.– (Біобібліографія вчених).– Режим доступу: http://ir.nmu.org.ua/bitstream/handle/123456789/3553/%D0%A8%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE%20%D0%93.
%20%D0%9A..pdf?sequence=3&isAllowed=y