Олександр Миколайович Поль

Життєвий шлях Олександра Миколайовича Поля почався   біля одного з витоків р. Саксагань в с. Малоолександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (нині с. Полівське Верхньодніпровського району Дніпропетровської області). Першого вересня (за новим стилем) 1832 року у підпоручика Миколи Івановича Поля та його дружини Ганни Павлівни народився син Олександр.
Незважаючи на те, що серед предків Олександра Поля були волохи, молдавани, а дід походив із литовських шляхтичів, його можна вважати українцем, бо всі його предки по материнській лінії та частина по батьківській були українцями за походженням. Та і сам Олександр Миколайович називав себе українцем.
Як і більшість російських дворян, він спочатку отримав домашню освіту. Але в подальшому вчився в начальних закладах, до яких катеринославські дворяни рідко коли потрапляли. Протягом 1844–1850 рр. він опановував знання в Полтавській губернській класичній гімназії. На відміну від Катеринослава, який у першій третині ХІХ ст. залишався тихим провінційним містом із населенням менше ніж 10 тисяч жителів, давня Полтава вважалася великим містом і налічувала 50 тисяч мешканців.
Після закінчення Полтавської гімназії О.М. Поль вступив до одного з найкращих в Російської імперії – Дерптського університету, який закінчив у 1854 р. Полтавська гімназія та Дерптський університет стали для нього доброю школою як в освітньому, так і в морально-етичному вимірах. Саме в цих навчальних закладах викарбувався характер майбутнього дослідника, настирливого провідника своїх задумів і активного громадського діяча, а набуті за роки навчання знання дозволили О.М. Полю здійснити за своє коротке життя багато корисного для свого краю і всієї країни.

Після завершення тривалого навчання в Полтавській гімназії та Дерптському університеті Олександр Поль повертається у рідні степи для того, щоб на практиці застосувати отримані знання. Державна служба його не приваблювала, він бажав створити власне господарство.
У середині 1850-х років він посів місце екзекутора у Дворянському депутатському зібранні і за чотири роки досяг чину титулярного радника. О.М. Поль часто їздив до Катеринослава не лише у службових справах. Це був центр губернії, тому тут жили або часто сюди навідувалися досить цікаві люди. О.М. Поль цікавився громадським життям і, може, саме завдяки службі в губернському місті йому пощастило познайомитися з багатьма відомими культурними та громадськими діячами Катеринославщини. Їх він міг бачити в Англійському клубі, який як дворянин мав право відвідувати. Там панувала ділова, більше схожа на офіційну, атмосфера, яка не дозволяла повністю розкрити себе. Більш невимушена обстановка була у «Піквікському клубі», організованому М.П. Баліним у 1858 р. Активними членами клубу були сам М.П. Баллін та його друзі літератори В.М. Єлагін і М.М. Стопановський…

Процес запровадження селянської реформи на Катеринославщині почався у 1858 р. У Катеринославі був утворений губернський дворянський комітет, який зайнявся складанням проекту положення про звільнення селян. Як згадував один зі співробітників О.М. Поля по дворянському депутатському зібранню П.З. Веселовський, «до складу комітету увійшли здебільшого кращі сили губернії і Олександр Миколайович був обраний від Верхньодніпровського повіту».
Участь О.М. Поля в роботі Комітету стала першою пробою сил відомого в майбутньому громадського діяча. В даному випадку його не можна віднести до прибічників радикальних змін у суспільстві, та, врешті, радикалом він ніколи й не був. Зміни, які почались в Російській імперії, покликали Олександра Миколайовича до активної громадської роботи. Він отримав чудову можливість продемонструвати свої здібності. Перші роки після навчання стали для нього своєрідним трампліном до подальшої всебічної діяльності. Саме в ці роки остаточно складається тип його поведінки, розкрився і розвинувся ораторський талант, створюється імідж активного, енергійного і досвідченого громадського діяча та підприємця. Його енергійність, вміння доводити свою думку, висока освіченість, обізнаність у всіх сферах життя в повіті і вроджена делікатність створили йому авторитет серед верхньодніпровського дворянства.
Серед багатьох сфер громадської діяльності, в яких Олександр Поль брав активну участь, найбільш різнобічною і такою, що користувалася його великою увагою, була земська діяльність. Земська справа стала однією з найголовніших його суспільно-корисних справ, якій він присвятив майже половину свого життя. Олександр Поль долучився до земської роботи відразу ж після виникнення земських установ на Катеринославщині, спочатку в складі Верхньодніпровського повітового, а пізніше – Катеринославського губернського земств.
За весь час перебування на посаді повітового гласного Олександр Поль висунув багато пропозицій. Деякі з них земство підтримало, наприклад, про влаштування товариства взаємного кредиту, розвиток нових форм сільського господарства, побудову залізниці тощо. Верхньодніпровське земство завжди цінувало гласних, які брали активну участь у просуванні земської справи. О.М. Поль належав до їх числа. Тричі (у 1866, 1869 і 1872 рр.) його обирали членом повітової земської управи, причому він завжди відмовлявся від будь-якої грошової винагороди за цю роботу. Неодноразово Олександра Поля обирали секретарем зібрання.
 Присутність О.М. Поля була запорукою того, що засідання повітового земського зібрання відбудеться енергійно. Аналіз постанов Верхньодніпровського земського зібрання показує, що сесія завжди була продуктивною, якщо на ній був присутній О.М. Поль, який висував безліч пропозицій та ідей, вносячи особливий колорит у роботу чергових і надзвичайних сесій повітового земства.
Починаючи з 16 вересня 1866 р. О.М. Поль брав активну участь у всіх справах Катеринославського губернського земства, перебуваючи в його лавах з невеликими перервами до кінця життя.
 

Найбільшими масштабними та соціально значимими проектами, які Олександрові Полю вдалося реалізувати через земство, було спорудження залізниці та стаціонарного мосту через Дніпро в Катеринославі. Міст і Катерининська залізниця були відкриті 18 травня 1884 р. За невтомну діяльність у цій справі О.М. Полю неодноразово висловлювали подяки з боку губернського земства. За рік після введення в дію мосту та залізниці  голова губернського земського зібрання Г.П. Алексєєв, звертаючись до Олександра Миколайовича, сказав: «Спорудження дороги стало наслідком відкриття криворізьких руд. Хто ж винуватець цього відкриття, хто дав поштовх цій справі? Це наш шановний співтовариш, верхньодніпровський губернський гласний О.М. Поль – діяч, очевидно, скромний, але для нас великий. Його твердій волі, його настирливості, прямо скажу, його впертості ми зобов’язані тим, що маємо цю дорогу, а тому маю честь висловити Полю нашу глибоку вдячність і подяку».

Олександр Миколайович Поль був одним із найактивніших, діяльних, ініціативних і плідних земських діячів Катеринославської губернії 1860–1880 рр. Він зміг виявити себе в усіх галузях земської діяльності – медицині й освіті, покращенні шляхів сполучення і створенні спільного кредиту, страхуванні та поліпшенні пожежної безпеки. Протягом усієї земської діяльності він намагався покращити культурний, економічний і соціальний стан усього населення губернії. Звичайно, в його діяльності були суперечливі моменти, однак в міркуваннях була своя логіка, якої він дотримувався завжди – земство не має права гроші, які так важко зібрані у народу, витрачати на речі, які не дають практичної вигоди, тобто на те, що не служить самому народу.

 Поява мосту та залізниці стали можливими, зокрема, й через відкриття промислових розробок криворізької залізної руди, до яких О.М. Поль мав пряме відношення. Деякі автори, беручи за основу той факт, що він відкрив поклади залізної руди на околицях Кривого Рога, називають його «Колумбом Придніпров’я», тобто тим, хто перший вказав на наявність корисних копалин у цій місцевості. Проте, Олександр Поль не може претендувати на лаври першовідкривача, бо він, як і Х. Колумб, відкрив те, що вже давно було відоме.

Протягом 15 років Олександр Поль вивчав геологічну будову Криворіжжя, проводив аналізи місцевої руди, запрошував гірничих інженерів для вивчення родовища і врешті довів можливість його промислової експлуатації. Він розумів, що для того аби почати промисловий видобуток руди, необхідна державна підтримка і неодноразово звертався до губернської та центральної влади.

Однак уряд не реагував. Обтяженому великими боргами О.М. Полю залишався єдиний вихід – звернутися до іноземних капіталістів, які вже були готові підписати з ним угоду. Не вистачало лише його згоди. Патріот рідної землі не хотів передавати до рук іноземців такий багатий край, але російська влада, фактично, штовхала його на такий крок. О.М. Поля вже чекали у Парижі, але він навіть не мав за що їхати. Тоді він «дістав на поїздку у лихварів під потрійний вексель і за якісь неймовірні проценти 1000 рублів... і поїхав до Парижа».

У грудні 1880 р. у Парижі між катеринославським поміщиком Олександром Миколайовичем Полем і групою французьких капіталістів на чолі з генеральним директором товариства Паризько-Ліонської залізниці Полем Талабо і директором товариства магнітно-залізних руд Мокта-ель-Гадід Альфонсом Парраном була укладена угода. Згідно з цією угодою утворювалось закрите акціонерне товариство під назвою «Товариство Криворізьких залізних руд» на 80-річний термін із уставним капіталом у 5 000 000 франків. О.М. Поль отримав частину акцій та 1 250 000 франків готівкою. Вже у 1881 р. Перший рудник (Саксаганський) був відкритий на землях криворізької громади і з кожним роком збільшував видобуток руди.

До того, як зайнятися промисловим видобутком залізної руди, О.М. Поль намагався втілити в життя кілька інших підприємницьких ідей.

Активною господарською діяльністю він зайнявся наприкінці 1850-х рр., після того як у 1857 р. придбав землю біля сіл Любомирівка (Олександропіль) і Приют у Верхньодніпровському повіті. За декілька років хазяйнування у власному маєтку О.М. Поль зміг перетворити його на прибуткове господарство. Застосовуючи нові методи господарювання на землі, він домігся непоганих врожаїв.

Окрім традиційного землеробства О.М. Поль займався скотарством. Він мав значне поголів’я великої та малої худоби, вирощував на продаж племінних биків. Породи худоби, які розводив О.М. Поль, особливо цінувались, і навіть після його смерті слава про биків із заводу О.М. Поля розходилась по всій губернії. Худоба давала О.М. Полю прибуток до того доходу, який він отримував з продажу збіжжя і коней. Він спеціально займався розведенням племінних биків, яких потім продавав або вимінював на інших. Також продавав продукти скотарства: шкіри, молоко, сир. Заводська худоба з його господарства неодноразово одержувала нагороди на сільськогосподарських виставках.

Вірогідніше, що у 1860-х рр. найбільший прибуток О.М. Полю приносило заняття хліборобством. Однак у 1870-х рр. цим видом господарства стало невигідно займатися. Зміни, привнесені селянською реформою призвели до того, що несприятливі умови, які й раніше існували в сільському господарстві, вкрай загострились.

У 1870-х рр. О.М. Поль зацікавився промисловими розробками графіту, аспіду та залізної руди. На розробку названих матеріалів його наштовхнули дослідження криворізького родовища у 1860-х рр. Уже на початку 1870-х рр. він починає видобуток графіту, а у 1872 р. – розробки аспіду. На початку 1872 р. О.М. Поль вирішив розпочати розробки аспідного сланцю, родовище якого розташовувалося на відстані шести кілометрів від Кривого Рогу в с. Покровському.

Громадські справи, яким О.М. Поль присвячував багато часу, не стали на заваді для занять господарством і промисловими розробками. На відміну від багатьох дворян-землевласників він сам господарював у власному маєтку, перетворивши його на прибутковий. Коли сільськогосподарські заняття стали не надто прибутковими, Олександр Поль переключився на промислові підприємства. Хоча така діяльність не зовсім «личила» дворянину, реформи Олександра ІІ змінили ставлення вищого класу до підприємницької сфери. На певному етапі О.М. Полю вдалося створити успішні підприємства з видобутку аспіду, графіту та залізної руди. Хоча за браком часу та капіталів, він згодом відмовився від промислових проектів, все ж продемонстрував свій хист у царині, яка вважалася прерогативою купецтва.

 Окрім господарської діяльності й активної участі в громадському житті, була в Олександра Миколайовича ще одна пристрасть, яку він проніс через все життя – захоплення історією рідного краю.

Перші кроки в археології О.М. Полю доводилося долати з  труднощами, адже в нього не було ні спеціальної історичної освіти, ні практики, ні методики такого роду робіт, він не мав ні  спеціального спорядження для археологічних досліджень, ні помічників.

Першими археологічними знахідками, що потрапили до рук О.М. Поля, були предмети давнини, які йому пощастило знайти у своєму маєтку, на березі Дніпра біля порогів, у Полтавській губернії, на південному узбережжі Криму. Чималу частку його знахідок становили придбані у різних людей старовинні речі. Ще під час служби у Катеринославському комітеті з влаштування побуту селян О.М. Поль, якому доводилось часто їздити по Верхньодніпровському повіту для збирання статистичних відомостей, одночасно з виконанням основної роботи почав збирати старовинні предмети. Ці роз’їзди наштовхнули його на масу археологічних знахідок і раритетів, особливо з часів запорозької старовини. Маючи вільні кошті, Олександр Поль скуповував старовинну зброю, господарське начиння, монети тощо. Все це траплялось йому в значних кількостях у маєтках дрібних поміщиків, священиків і заможних селян – прямих нащадків запорожців.

О.М. Поля цікавили предмети давнини, які належали до різних епох: палеоліт, бронза, сарматська, скіфська, козацька тощо. Він не гребував нічим і збирав як дуже коштовні речі, так і ті, що не мали великої колекційної вартості. Його, насамперед, цікавила не ринкова ціна, а історична цінність знахідки. Ареал археологічних пошуків О.М. Поля обмежувався, переважно, Катеринославською губернією. Він проводив розкопки біля сіл Обухівка, Звонецьке, Любомирівка, Наталівка, Діївка, Старі Кодаки, Мишурин Ріг та містечка Кривий Ріг. Після кожної експедиції О.М. Поль ретельно каталогізував знайдений матеріал. У своїй статті «Археологічні пошуки» він подав кваліфікований звіт про свої розкопки у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії у 1869–1870 рр. Він писав: «…в маєтку моєму, с. Олександропіль, Катеринославської губернії, Верхньодніпровського повіту, наприкінці квітня 1869 року, я взявся до розкопування кургану, розташованого поблизу путівця, що веде з м. Нікополя  через річку Базавлук до м. Верхньодніпровська…».

За цінну і плідну історико-археологічну роботу Олександр Поль був відзначений Одеським товариством історії та старожитностей прийняттям спочатку у члени-кореспонденти (26 жовтня 1870 р.), а потім у дійсні члени Товариства (7 жовтня 1871 р.).

Характерною рисою археологічних занять Олександра Миколайовича стало те, що знайдені ним речі він не збирався використовувати лише для власного вжитку. Не для того він відшукував їх, щоб вони осіли мертвим вантажем в його колекції. Він вважав своїм обов’язком повернути людям придбані ним предмети старовини, був охоплений «невсипущим бажанням зібрати й зберегти скарби рідної культури для свого покоління». Найліпший засіб для цього – музей. За життя О.М. Полю вдалося зібрати кілька тисяч експонатів, які стали підґрунтям для створення приватного археологічного музею у 1887 р.

За чималі успіхи, досягнуті О.М. Полем у галузі історії й археології, Імператорське Московське Археологічне товариство 30 квітня 1885 р. обрало його своїм членом-кореспондентом.

Хоча він належав до привілейованої дворянської верстви, яка завжди демонструвала свою відданість російській монархії, дослідження історії краю, де він жив, розвило в ньому своєрідний «етнографічний» патріотизм, притаманний багатьом його сучасникам. Саме заняття історією та археологічні пошуки міцно прив’язали О.М. Поля до рідної землі.

Олександр Миколайович помер 7 серпня (за новим стилем) 1890 р. За своє коротке життя він став ініціатором багатьох проектів, які докорінно змінили Придніпровський край. Внаслідок його діяльності глибоко провінційне місто Катеринослав, в якому на середину ХІХ ст. була слаборозвинена інфраструктуру, діяла дюжина навчальних закладів, з яких майже половина мала духовний статус, і мешкало менше 17 тисяч населення, на початок ХХ ст. перетворилося на потужний центр. Олександр Поль побачив лише старт цього перетворення. У 1881 р. започатковано промислові розробки криворізької залізної руди, у 1884 р. через Катеринослав пролягла залізниця, а через Дніпро споруджено перший стаціонарний міст, у 1887 р. стало до ладу перше металургійне підприємство – Олександрівський завод Брянського товариства. у 1889 р. запрацював Дніпровський металургійний завод у Кам’янському.

 Криворізька руда, залізниця, металургійні підприємства – все це спричинило справжню «залізну лихоманку». Катеринослав привабив тисячі людей і на початок ХХ ст. у місті мешкало вже понад 100 тис. чоловік, тобто населення за 40 років збільшилося більше ніж уп’ятеро. У 1897 р. у губернському центрі пролягла трамвайна лінія – третя в Російській імперії. У 1899 р. з’явився перший вищий навчальний заклад – Вище гірниче училище. У 1902 р. відкрито Обласний музей ім. О.М. Поля, колекція якого здебільшого ґрунтувалася на зібраних ним старожитностях.

За чверть століття після смерті О.М. Поля Катеринослав змінився до невпізнанності: десятки навчальних закладів, обласний музей, бібліотеки, театри, клуби, проведено телефон, відкрито різноманітні наукові товариства, запрацювало кілька великих заводів, і десятки дрібних. Катеринослав перетворився на потужний економічний, соціальний і культурний центр. Тож сучасне м. Дніпро, яким ми його знаємо нині, великою мірою є заслугою саме Олександра Поля.