Манжура Іван Іванович (1851 - 1893)

В історію української культури Іван Манжура увійшов як поет, фольклорист, етнограф демократичного напрямку. Діяльність його припадає, в основному, на 70 - 80-ті роки XIX століття.

Іван Іванович Манжура народився 1 листопада 1851 року в м. Харкові в родині дрібного чиновника. Сумним і безрадісним було дитинство майбутнього поета. Рано померла мати. Батько, хворий, перебуваючи в постійних конфліктах з начальством, змушений був часто міняти місце роботи. Згодом він зовсім втратив роботу, і тоді почалися тяжкі роки поневірянь. Обставини відірвали сина від батька назавжди. На Івана звернула увагу його тітка - дружина відомого вченого-філолога, професора О.О.Потебні. Вона віддала хлопця до повітової школи, де він виявив себе як здібний і старанний учень. Незабаром його прийняли на казенний кошт до гімназії, проте згодом, за “непокірну вдачу”, виключили з шостого класу. Деякий час юнак перебивається випадковими заробітками, дає приватні уроки тощо. У 1870 році він стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту, але 1872 року його, як “неблагонадійного”, звідти виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу.

Після Іван Манжура живе переважно на Катеринославщині. Займаючи різні дрібні посади, сяк-так заробляє собі на хліб, часто міняє місце роботи, постійно мандрує по селах, містечках, мешкає серед убого люду, пильно приглядається до його життя, переймається радощами і болями трудівника. Саме тоді розпочинається систематична діяльність Івана Манжури як фольклориста й етнографа, відданість якій він зберіг до кінця своїх днів. Незабаром він налагоджує зв’язки з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві, надсилає туди свої численні записи пісень та казок. Багато зібраних ним фольклорних матеріалів було згодом опубліковано у виданнях цього відділу та на сторінках деяких тогочасних періодичних видань.

У середині 70-х років на Балканах розгорівся визвольний рух проти турецьких поневолювачів. Іван Манжура в числі інших добровольців з України відбуває до Сербії. Повернувшись наприкінці жовтня 1876 року після поранення, яке дістав у цій війні, на Україну, він майже постійно живе то в самому губернському місті Катеринославі, то в навколишніх селах — Мануйлівці та Олексіївці, — працює в місцевих газетах і журналах, збирає зразки народної творчості.

Одним з перших Іван Манжура звернув увагу на усну поезію робітничого класу — серед його записів є зразки фольклору, в яких зображено трударя, що знемагає під тягарем експлуатації. Чимало записаного з народних уст фольклорного матеріалу було надіслано ним до Харківського історико-філологічного товариства, до деяких наукових журналів, а також на адресу українських та російських дослідників народної творчості.

Про авторитет Івана Манжури як діяча вітчизняного народознавства красномовно свідчить те, що у 1887 році його було обрано дійсним членом Харківського історико-філологічного товариства (яке, до речі, у 1890 році видало і його винятково цінний фольклорний збірник “Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ И.И. Манжурою”), а пізніше (1891р.) - дійсним членом Товариства аматорів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті.

   

Постійно і цілеспрямовано займаючись збиранням, а почасти й публікацією фольклорно-етнографічних матеріалів, Іван Манжура водночас формується і як пристрасний співець знедоленої сіроми. Особливо виразно почав проявлятися талант поета у 80-х роках. Саме тоді на сторінках катеринославських газет і журналів (а трохи згодом - і в галицьких виданнях) з’являються його вірші під псевдонімом Івана Калічки, а також у вигляді невеликих видань — “метеликів” для масового читача — поетичні переробки деяких популярних казкових мотивів. Певне місце в літературній спадщині поета посіли також переклади та переспіви з інших літератур.

При активній допомозі і гарячій підтримці О.О.Потебні, який відіграв неабияку роль у формуванні та спрямуванні поетової музи, в 1889 році вийшла друком у Петербурзі перша і єдина прижиттєва збірка Івана Манжури “Степові думи та співи”. Успів окрилив поета, і він, як свідчать автобіографічні матеріали та епістолярія письменника, розпочинає посилено готувати до видання збірки своїх творів “Над Дніпром”, “Казки та приказки і таке інше”. Проте цим намірам Івана Манжури не судилося здійснитись. Усі його дальші спроби знайти дорогу до читача розбивались об тверді мури царської цензури.

З раннього дитинства і до кінця свого життя знедолений, бездомний поет, не маючи постійного пристановища і певного заробітку, поневірявся по чужих хатах. У постійних клопотах про шматок хліба насущного Іван Манжура змушений був перебиватись випадковими заробітками, пишучи кореспонденції, нариси та фольклорно-етнографічні статті. З кінця 80-х років за “неблагонадійним” поетом і фольклористом посилюється нагляд поліції, яка й раніше досить насторожено, з підозрою ставилася до його літературної та етнографічної діяльності. Хвороба дедалі більше підточувала здоров’я Івана Манжури. Знесилений у боротьбі зі злиднями, виснажений несприятливими умовами життя, постійно переслідуваний, надломлений хворобою, Іван Манжура помер 3 травня 1893 року у Катеринославі на сорок другому році життя.

* * *

Літературна спадщина Івана Манжури порівняно невелика. Проте майже все, створене поетом, назавжди увійшло до культурної скарбниці українського народу, посівши в ній досить помітне місце.

Бібліографія

Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И.Манжурою, 1890. - 194с.

Манжура І. Поезії / Вступ. ст. І.Айзенштока. - Харків : Держвидав України, 1930. – 276 с.

Манжура І.І. Вибрані твори. - К. : Худож. література. 1950. – 306 с.

Манжура І.І. Твори. - К.: Худож. література, 1955. – 279 с.

Манжура И. Избранные стихи / Пер. с укр. - М. : Худож. литература, 1959. - 111с.

Манжура І.І. Твори. - К. : Держлітвидав УРСР, 1961.

Манжура И. Степные думы и песни. Избр. Стихотворения / Пер с укр. М.Шехтера. - М. : Гослитиздат, 1962. – 143 с.

Манжура І.І. Твори. - К. : Дніпро, 1972. – 335 с.

Народні пісні в записах Івана Манжури. - К. : Муз. Україна, 1974. – 350 с.

Манжура І.І. Твори. - К. : Дніпро, 1980. – 325 с.

* * *

Быков Н. Иван Иванович Манжура, украинский этнограф и поэт. (1851-1893) // Летопись екатеринославской ученой архивной комиссии. - Вып.6. - Екатеринослав, 1910. - С.13-37.  

Березовський І.П. Іван Манжура : Нарис життя і діяльності. - К. : Вид-во АН УРСР, 1962. – 123 с.

Березовський І.П. Мудрий оповідач. - К. : Наук. думка, 1969.

Заремба В. Стежинами козацького краю // З любові і муки.. ./ Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін. - Дніпропетровськ : ВПОП “Дніпро”, 1994. - С.48-53.

Ковтонюк Б. Пам’яті Івана Манжури //Літ. Україна. - 1992. - 2 лип.

Заремба В. З недолею до свого люду //Днепр вечерний. - 1993. - 18 мая.

Заремба В. Його кликала пісня //Днепров. панорама. - 1993. - 15 мая.

Чабан М. Степова пісня Івана Манжури //Зоря. - 1993. - 15 трав.

Заремба Г. Народу паростя твого //Січеслав. край. - 1996. - №20. - С.4.

Манжура І.І. - УРЕ. - Т.VIII. - С.453-454.

Заремба В. Іван Манжура. - К. : Молодь, 1972. – 187 с.

Заремба В. Зажурена калина : Повість //Заремба В. Три шляхи до вівтаря : Історичні повісті. - Дніпропетровськ : Січ, 1992. - С.4-174.

Манжура Іван Іванович https://www.dnipro.libr.dp.ua/Ivan_Manzhura_poet_etnohraf_folkloryst_perekladach_biohrafiya_tvorchist

Не хрещатим барвіночком, не запашним василечком життя наше процвіло https://www.dnipro.libr.dp.ua/Ivan_Manzhura_poet