Гуслистий Кость Григорович (1902 - 1973)

Кость Григорович Гуслистий – відомий український вчений-історик, дослідник історії України періоду середніх віків та початку нового часу, а також української культури та етнографії. Доктор історичних наук (з 1963 р.), член-кореспондент Академії наук Української РСР (з 1969 р.), Заслужений діяч науки Української РСР (з 1968 р.).

Народився Кость Гуслистий 1 жовтня (18 вересня) 1902 р. в м. Олександрівську (тепер – м. Запоріжжя) Катеринославської губернії. У 1917 р. він вступив до Олександрівської вчительської семінарії, обравши для себе, таким чином, педагогічну діяльність як основну на все життя. Надалі у всіх анкетах К. Гуслистий зазначав свою основну професію за освітою – педагог. У 1921 р. К.Г. Гуслистий закінчив Запорізьку педагогічну школу і все наступне життя вченого було пов'язане з трьома чинниками його долі: педагогікою, історією, українською етнографією.

Із запорізьким краєм пов'язаний початок педагогічної діяльності К.Г. Гуслистого. 1-го серпня 1921 р. він прийшов на роботу до Запорізького дитячого будинку №1, і в його послужному списку з'явився запис першої його посади – вихователь. У цей час держава вимагала від народної освіти підготовки спеціалістів для роботи в закладах освіти для дітей з вадами фізичного розвитку.

У 1922 р. Кость Гуслистий проходить в м. Запоріжжі дев'ятимісячні курси з підготовки вчителів для шкіл глухонімих і отримує спеціальність вчителя-дефектолога в галузі сурдопедагогіки.

У грудні 1922 р. Кость Гуслистий переїхав у м. Катеринослав (тепер – м. Дніпро), де з 23 грудня 1922 року до 9 травня 1923 року працював за спеціальністю (сурдопедагог) учителем-вихователем в Катеринославському дитячому будинку для глухонімих.

У 1923 р. Кость Гуслистий вступив на навчання до Катеринославського (з 1926 р. – Дніпропетровського) Інституту народної освіти (тепер – Дніпровський національний університеті м. Олеся Гончара) на історичний факультет.

Вирішальне значення для формування світогляду, визначення наукових інтересів К.Г. Гуслистого мали роки навчання в Дніпропетровському інституті народної освіти в 1923– 1928 роках.

Ще навчання в Запоріжжі, близьке знайомство з Я.П. Новицьким, зацікавлення історією козацтва визначили і підготували майбутню співпрацю К.Г. Гуслистого з Д.І. Яворницьким (1855–1940 рр.), знаменитим українським істориком, археологом, етнографом і фольклористом, академіком Академії Наук України. Навколо кафедри українознавства (історії України) Дніпропетровського ІНО, яку очолював Д.І. Яворницький, сформувалась група студентів-ентузіастів (серед них був, зрозуміло, і К.Г. Гуслистий), з якими академік щорічно проводив краєзнавчі та фольклорно-етнографічні обстеження Катеринославщини, не обмежуючись тільки лекційними заняттями. Очевидно, що близьке знайомство з Д.І. Яворницьким завершило процес формування наукових інтересів, визначило подальший життєвий і творчий шлях К.Г. Гуслистого.

Відразу по закінченні Дніпропетровського ІНО, в 1928 р., К.Г. Гуслистий вступив до аспірантури при кафедрі українознавства, якою керував академік Д.І. Яворницький. До речі, ця кафедра, яка була утворена з ініціативи самого Д.І Яворницького ще 1 січня 1921 року, була першою науково-дослідною кафедрою з історії України в республіці.

У 1930–1931 рр. К.Г. Гуслистий навчався в аспірантурі при Харківському науково-дослідному інституті історії української культури, директором якого був у ті роки видатний учений, історик, етнограф, академік Дмитро Іванович Багалій (1857–1932 рр.). Переїзд до м. Харкова був спричинений закриттям кафедри українознавства в ДІНО у 1930 р. у зв'язку зі згортанням і до того обмеженої політики "українізації".

Закінчивши в 1931 р. аспірантуру, К.Г. Гуслистий залишився для наукової роботи в Харківському інституті української культури ім. Д.І. Багалія. У 1934 р. із січня по квітень був виконуючим обов'язки директора цього інституту.

У 1932 р. у харківському видавництві "Партвидав "Пролетар" вийшла з друку перша наукова праця К.Г. Гуслистого. Це була збірка документів до історії повстання селян в селі Турбаях (1789–1793 рр.)

У 1934–1935 рр. К.Г. Гуслистий працював старшим науковим співробітником, а потім керівником історичного сектора в Науково-дослідному інституті Т.Г. Шевченка (Харків-Київ). Працюючи в цьому інституті, К. Гуслистий заглибився у світ поезії, самобутню філософію і своєрідну історичну концепцію Великого Кобзаря. Помітним явищем в історії української культури і найвищим досягненням НДІ Т.Г. Шевченка стало видання в 1935 р. повного зібрання творів Кобзаря, безпосередню участь в якому брав К.Г. Гуслистий. Діяльність К.Г. Гуслистого в галузі шевченкознавства знайшла високу оцінку спеціалістів.

У 1934–1936 рр. К.Г. Гуслистий працював молодшим науковим співробітником у ВУАМЛІН – Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів. Він з головою занурився у наукову роботу, яку проводили вчені Інституту історії ВУАМЛІН.

Одним із основних напрямків стало створення підручника з історії України для шкіл, над яким працював великий колектив авторів. Першим етапом до складання підручника була широка нарада викладачів-істориків, на якій обговорено проект плану підручника і розглянуто його на Президії ВУАМЛІН.

Розробка курсу історії України для вищих навчальних закладів вимагала серйозної підготовчої роботи. З цією метою в інституті почав діяти науковий семінар, в якому авторський колектив разом з досвідченими фахівцями-істориками опрацьовували важливі проблеми історії України.

Майже вся наукова діяльність К.Г. Гуслистого пов'язана з Академією наук України. Із 45 років дослідницької діяльності вченого (1928–1973 рр.) найбільш плодотворні 37 років пройшли в академічних установах (1936–1973 рр.). Трудова діяльність К.Г.Гуслистого в системі Академії наук УРСР поділяється навпіл між двома установами: з 1936 р. до 1954 р. – в Інституті історії, а з 1954 р. і до кінця життя (1973 р.) – в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського.

Важливим кроком Інституту історії України АН УРСР було розгортання роботи із створення курсу історії України. Першим етапом на шляху до нього стало видання серії монографічних досліджень "Нариси з історії України". І саме К.Г. Гуслистому (у співавторстві з Ф.О. Ястребовим) судилось стати в 1937 р. автором першого випуску цих нарисів під назвою "Київська Русь і феодальні князівства ХІІ-ХШ ст."

Взагалі, підготовка і видання "Нарисів з історії України" наприкінці 30-х років стали найпомітнішим явищем у науково-культурному житті республіки. Всього передбачалось видати 17 випусків нарисів. Вийшло ж у світ лише 6 монографічних досліджень із цієї серії. Знаменно, що автором трьох з них був Кость Григорович Гуслистий.

У 1939 р. перший випуск нарисів "Київська Русь..." К.Г. Гуслистого і Ф.О. Ястребова (під загальною редакцією директора Інституту історії С. Бєлоусова) вийшов у другому виданні. Книга була, як на той час, високої поліграфічної якості, з великою кількістю ілюстрацій, відзначалась живою і емоційною мовою викладу, мала високого рівня науковий апарат, супроводжувалась додатками: хронологією, відомостями про київських князів, списком князів владимиро-суздальсько-московських і генеалогічними таблицями (в кращому дусі дореволюційної вітчизняної історіографії).

У 1939 р. було опубліковано наступний випуск нарисів. Це була одна з найкращих книг К.Г. Гуслистого –"Україна під литовським пануванням і захоплення її Польщею (з XIV ст. по 1539 р.)" В 1940 р. вийшла ще одна книга нарисів К.Г. Гуслистого – "Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII століття (60-і роки XVI - 20-ті роки XVII століття).

19 серпня 1939 р. рішенням вченої ради Київського державного університету К.Г. Гуслистому було присвоєно вчений ступінь кандидата історичних наук.

В 1940 р. Інститутом історії України АН УРСР було видано "Короткий курс історії України". Ця праця була першим курсом історії України від найдавніших часів до передодня II світової війни, що "базувався на марксистсько-ленінській методології". Авторами її були – С.М. Бєлоусов, К.Г. Гуслистий, Ф.Є. Лось, М.І. Супруненко, М.Н. Петровський, Л.М. Славін, Ф.О. Ястребов.

У роки війни К.Г. Гуслистий продовжував працювати в евакуації (м. Уфа), де брав участь у створенні серії історичних праць "Наші великі предки". У 1942 р. він опублікував чотири праці про Данила Галицького та дві про Петра Конашевича-Сагайдачного, у 1943 р. – дві статті про Богдана Хмельницького. Значення праць К.Г. Гуслистого про видатних діячів героїчного минулого українського народу полягало не тільки в піднесенні військово-патріотичного виховання засобами історичної науки, а ще й у спробі подолати "нігілізм" щодо славних традицій української історії, що спостерігався у тогочасній радянській історіографії.

Тоді ж, у роки війни, в м. Уфі у 1943 році історики Інституту історії завершили роботу над першим томом чотиритомного підручника з історії України для вищих навчальних закладів. Автори – К. Гуслистий, М. Петровський, С.Юшков, Л. Славін – висвітлили події з найдавніших часів по 1654 р. включно. Книга використовувалась у роки війни як навчальний посібник та для популяризації історичних знань серед широкої громадськості.

У 1944–1945 рр. К.Г. Гуслистий працював за сумісництвом директором Центрального державного історичного архіву УРСР. Протягом 1947–1949 рр. виконував також обов'язки завідуючого кафедрою історії СРСР Київського державного педагогічного інституту.

У другій половині 40-х років суспільно-політична обстановка в Україні значно погіршилась. Посилився тиск сталінщини на українську інтелігенцію. Ідеологічна ситуація стала нестерпною після того, як ЦК КП(б)У в 1947 р. очолив Л.М. Каганович.

29 серпня 1947 р. було прийнято постанову ЦК КП(б)У "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії Академії наук УРСР". Поруч з іншими нищівній критиці були піддані роботи К.Г. Гуслистого за "антимарксистський дух", "грубі політичні помилки", "перекручення буржуазно-націоналістичного характеру", "відродження теорії Антоновича, Грушевського" і тому подібне. 14 листопада 1947 р. К.Г. Гуслистий був звільнений з посади завідуючого відділом феодалізму і переведений на посаду старшого наукового співробітника інституту.

Постанова 1947 р. надломила К.Г. Гуслистого як видного вченого- історика. Змінити радикально свої погляди, авторське бачення концепції історії українського народу він вже не міг. Майже 6 років – 1947-1952 рр. для вченого пройшли фактичного безрезультатно. Опубліковано було лише 6 невеликих газетних статей.

У 1954 р. К.Г. Гуслистий через особистий конфлікт з директором Інституту історії О.К.Касименком без власної згоди був переведений на роботу до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. У новому для себе закладі К.Г. Гуслистий займався створенням фундаментальної монографії "Українці".

У лютому 1962 р. К.Г. Гуслистий захистив у Київському державному педінституті дисертацію "Питання історії України і етнічного розвитку українського народу (період феодалізму)". Рішенням ВАК СРСР 7 грудня 1963 р. йому було присуджено вчений ступінь доктора історичних наук, а 3-го березня 1965 р. був затверджений у вченому званні професора. На загальних зборах Академії наук Української РСР 26 грудня 1969 р. К.Г. Гуслистого було обрано членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю "Етнографія".

Важливим аспектом наукової і громадської діяльності К.Г. Гуслистого була його участь у створенні краєзнавчих та етнографічних музеїв. При роботі над монографією "Українці" Гуслистий відчував недостатній розвиток в Україні краєзнавчих досліджень, а тому закликав до організації експедицій із збирання польових матеріалів. Результатом діяльності К.Г. Гуслистого, поряд з іншими вченими і громадськими діячами, було утворення відомого музею народної архітектури та побуту в с. Пирогово під Києвом.

Помер Кость Григорович Гуслистий 21 лютого 1973 р. на 71-му році життя. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

Життя і діяльність К.Г. Гуслистого наочно демонструють негативний вплив суспільно-політичного становища в державі періоду тоталітаризму на духовне життя суспільства, згубну політику сталінізму у відношенні до наукової інтелігенції і національно-культурних рухів того часу. К.Г. Гуслистий відноситься якраз до того покоління українських істориків, яким довелось створювати так звану марксистську історіографію і праці яких не могли бути позбавленими ідеологічних догм і штампів в угоду існуючому політичного режиму. А тому до його історичних праць, наукового надбання і суспільно-політичної позиції як громадянина слід ставитися максимально об'єктивно, уникати упереджених однозначних і безапеляційних оцінок, несправедливих звинувачень, навішування лжеполітичних ярликів. Треба вміти в його творах відділити вульгарну заполітизованість від справжньої науки. Взагалі немає сенсу вимагати від нього, як і від людей того покоління, того, чого він не міг створити в силу тогочасної дійсності.

Олександр УДОД

Удод О.А.  Гуслистий – учень і послідовник академіка Д.І.Яворницького // Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва : зб. статей. – Запоріжжя, 1993. - С.33-42.

Апанович О.  К. Гуслистий – історик України // Під знаком Кліо: На пошану Олени Апанович / упоряд. О.А.Удод. – Дніпропетровськ : Промінь, 1995. – С.196–198.

Удод О.А.  Кость Гуслистий – історик України. – К.: Генеза, 1998. – 176 с. :  портр. – Бібліогр. : 157–175 с.

* * *

Удод О.  Слово про історика, або Неювілейні думки про нашу історію і істориків. Кость Григорович Гуслистий (1902–1973). // Борисфен. – 1992. – №10. – С.6–11.

Удод О.  Історія одного листування : [Участь К.Гуслистого у виданні кн. І.Шаповала «В пошуках скарбів»] // Борисфен. – 1993. – №12. – С.27-28.

Чабан М.  Доценти й професори одностайні : молодий історик написав грунтовний життєпис видатного послідовника Грушевського і Яворницького [О.Удод захистив кандидатську дисертацію по діяльності К.І.Гуслистого ] // Джерело. – 1994. – №18-19. – серп.

Чабан М.  Нащадок козацького роду // Зоря. - 1994. - 3 верес.

* * *

Гуслистий Кость Григорович // УРЕ. – Т.XVI. – C.537.

Гуслистий Кость Григорович // УРЕС. – 2-е вид. – К., 1986. – Т.1 – С.472.