Катеринославські роки видатного історика Дмитра Івановича Дорошенка

Загальна історія краю Природа краю Етнографія Міста і села краю Краєзнавці Імена в історії Придніпров'я Рідний край у віршах і світлинах Література рідного краю		Українська історія багата видатними постатями, які виявили себе у різних сферах суспільного і культурного життя. Понад те, можна говорити про цілі родини, які у різні часи, власне, творили історію. Видатний український історик Дмитро Іванович Дорошенко (8 квітня (н. ст.) 1882 р. – 19 березня 1951 р.) належав до однієї з таких родин, у якій тільки гетьманів було двоє – Михайло (котрий у відомій народній пісні йшов попереду козаків, а позаду – Сагайдачний) і Петро (прадід дружини О.С. Пушкіна Наталі Гончарової). У другій половині XIX – на початку ХХ ст. дуже відомою людиною був член цієї ж родини Петро Якович Дорошенко – член Чернігівської губернської архівної комісії, збирач старовини, дослідник історії Чернігівщини (за фахом лікар), публікатор цінних фамільних документів тощо. Володимир Дорошенко, бібліограф і літературознавець, через політичні переслідування у 1908 р. переїхав до Львова, де до 1944 р. працював у бібліотеці Наукового Товариства Шевченка. Дмитро Дорошенко, який у всіх енциклопедіях значиться як видатний український історик, громадський, політичний і державний діяч, публіцист, народився у м. Вільно, навчався на історико-філологічному факультеті послідовно у трьох університетах: Варшавському, Петербурзькому та Київському. Навчаючись у Санкт-Петербурзі, очолював там Українську студентську громаду. Співпрацював з багатьма часописами та газетами як підросійської, так і підавстрійської України. Деякий час працював учителем у Києві та Катеринославі. На цьому періоді його життя та діяльності і зупинилося детальніше, бо у короткому дописі неможливо не то що оцінити, а навіть назвати основні віхи його життя та його творчу спадщину. Зацікавлений читач сьогодні без особливих зусиль зможе знайти відповідну інформацію. Та й про катеринославський період життя Д.І. Дорошенка порівняно розлога стаття вміщена у дуже цікавому бібліографічному виданні Миколи Чабана «Діячі Січеславської “Просвіти” (1905–1921)», а ще раніше вчений і краєзнавець В.М. Заруба на конференції, присвяченій Д.І. Яворницькому зробив доповідь «Катеринославський період життя і діяльності Д.І. Дорошенка» (1991 р.). Лише відомо пересічному громадянинові, що Дмитро Іванович Дорошенко є автором об’ємних спогадів, виданих у двох томах. Перший том (випуск) – «Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 роки)» – охоплює весь період його перебування в Катеринославі, тому для нас особливо цікавий. Не тільки як свідчення до біографії самого мемуариста, але й як цінне джерело з історії суспільно-політичного і культурного життя Катеринослава початку минулого століття. Випускник Київського університету Св. Володимира Д.І. Дорошенко у 1909 р. опинився в Катеринославі, куди його запросив директор Комерційного училища Антін Синявський за порадою відомого поміщика-новатора, мецената, видавця газети «Рада» Є.Х. Чикаленка. Чотири роки Дмитро Дорошенко викладав історію в комерційному училищі. Пізніше у своїх «Споминах» він дав коротку характеристику училищу і його директорові. Але більше Д.І. Дорошенко виявив себе в цей період не як дослідник і педагог, а як член Катеринославської «Просвіти», секретар Катеринославської вченої архівної комісії та фактичний редактор її «Літопису», а наприкінці – 1910–1913 рр. – редагував часопис місцевої «Просвіти» «Дніпрові хвилі». Д.І. Дорошенко наймав квартиру в хаті відомого просвітянина, інженера Івана Труби, який саме тоді опікувався зведенням мурованої будівлі в українському стилі для Мануйлівської «Просвіти». Як активний просвітянин та історик Д.І. Дорошенко у 1913 р. видав невелику книжечку «З минулого Катеринославщини». Коли помер у Києві відомий композитор М.В. Лисенко, просвітяни відрядили на похорони саме Д.І. Дорошенка, який і поклав на могилу вінок з написом: «Творцеві української музики – Катеринославська “Просвіта”». Коли відкривалася філія катеринославської «Просвіти» в с. Перещепиному, Д. Дорошенко був на цих урочистостях і виголосив промову. Д. Дорошенко у наступні роки виявив себе як громадський і державний діяч. У період визвольних змагань був одним із засновників Української Центральної Ради, у різних українських урядах обіймав досить високі посади. Працював у нововідкритому Кам’янець-Подільському університеті. Навесні 1919 р. він емігрував до Праги. Працював в українських школах Чехословаччини, Польщі, Німеччини, Австрії. Тридцять років він був професором Українського Вільного Університету в Мюнхені. Написав понад тисячу праць з історії та культури України. Насічене подіями і тяжке життя прожив Дмитро Іванович Дорошенко. Та Катеринославський його період був світлою сторінкою цього життя. Витяги з мемуарів Д.І. Дорошенка Населення Катеринослава було мішане, інтернаціональне, основа його була українська. В самому місті було багато української свідомої інтелігенції й був дуже розвинутий український рух. Тут виходив якийсь час тижневик «Добра порада», потім «Запорожжя». Обидва були закриті адміністрацією. Катеринославська «Просвіта», де головою був Сергій Липківський (брат митрополита Української Автокефальної Церкви Василя Липківського) провадила живу діяльність. В Катеринославі перебувала головна управа Катерининської залізниці, і серед її численних службовців було багато свідомої української інтелігенції. Коли я приїхав до Катеринослава, в місцевому українському громадському житті вели перед такі особи: інж. Ів. Труба, проф. В. Біднов, інж. М. Нечипоренко, лікар Ю. Павловський, Мик. Богуславський, проф. М. Рогович, Ів. Рудичів, М. Ємець, Ан. Куліченко (власник маєтку під самим містом), П. Сіренко. Чимало жінок-українок діяльно працювало в «Просвіті»: сестри Гаркавцеви, Л. Біднова, В. Труба, Н. Щоголева, А. Ткаченко (сестра Б. Грінченка). Серед моїх товаришів по комерційній школі були вчителі-українці: В. Литвинський, П. Доманицький, С. Комарецький, Б. Павловський, Гр. Черняхівський, В. Петрушевський, а за якийсь рік прибув і Євг. Вировий. Кругом Катеринослава лежали села, в яких вже пробудилося свідоме українське життя, а в деяких з тих сіл повстали вже за мого часу філії «Просвіти». Селяни Катеринославщини відрізнялися від селян, яких я знав на Київщині та й на своїй Чернігівщині, сміливою, незалежною вдачею, з великим почуттям своєї особистої гідності. В значній мірі це були нащадки запорожців, вони зберігали козацьку вдачу своїх предків. Коли я побував на підміських селах і познайомився з селянами, мене приємно здивувала їх висока національна свідомість, нічого подібного я досі не бачив, і тому, скажу по правді, я з захопленням пристав до культурно-просвітної праці, що вже велася по селах. Коли рік пізніше приїхала з Києва до Катеринослава моя жінка (Наталія Михайлівна, артистка і громадська діячка – Г. Ш.), вона теж із не менш завзяттям пірнула, як то кажуть, із головою в працю, близько зійшлася і заприязнилася з селянами околишніх сіл, організувала там український народний театр, сама грала у тому театрі або виступала з декламацією по «Просвітах». Це вперше довелося нам з нею так близько зіткнутись з народною стихією, і ми почували себе щасливими, що потрапили на такий вдячний ґрунт і маємо змогу працювати в таких сприятливих умовах, несучи в маси національну свідомість. Мій чотирилітній (а у моєї дружини трьохлітній) побут у Катеринославі став для нас, коли так вільно висловитись, героїчною добою життя, і залишив у нас все життя незабутні спомини… …Серед катеринославців виникла думка видавати часопис, присвячений спеціально місцевому життю. Ініціатором тої думки був старий Микола Богуславський, що був, між іншим, незрівняним агітатором серед молоді, вміючи притягати її до національної праці, ширення української книжки, закладання гуртків аматорів гри на бандурі. Пізніше він переїхав на Кубань і там продовжував свою скромну, але корисну для національної справи працю. Він умовив мене взятись за редагування часопису, пришукав відповідального перед адміністрацією видавця в особі місцевого дідича і домовласника Кузьми Котова (колишнього народовольця – Г. Ш.), придумав і назву для часопису: «Дніпрові хвилі». Цікава людина був цей Котов; колишній драгомановець, він тепер нічого не робив, не провадив господарства, і в родинні всім керувала його жінка; його шестеро дітей були виховані в українському дусі; троє синів учились в школі Синявського, троє дочок – в гімназії. Згодом всі брали участь в українському громадському житті. Але мав Котов одну маленьку ваду: мав нахил до писання віршів, і з ним прийшлося наперед умовитись, щоб забезпечити себе від його претензій на друк віршів у «Дніпрових хвилях». Погодилися на тому, що Котов буде підписувати часопис як «редактор-видавець», а я буду пускати дві його поезії на рік: одну на Різдво, другу на Великдень. Та й набрався я клопоту з його віршами: доводилося немало працювати, щоб привести їх до «християнського» вигляду, щоб не сором було виступати з твором, під яким стояв підпис «редактора». Не маючи сам поетичного хисту, я на всі способи переробляв вірш, так що й сам автор ледве міг впізнати свій твір. Але Котов був задоволений і, діставши свою сатисфакцію, до справи ведення часопису зовсім не мішався. Фактично мені довелося його вести майже самому, писати ступні статті і взагалі на всякі теми, провадити хроніку, писати огляди і рецензії на нові книжки. Моє ім’я при тім ніде не фігурувало. Лиш згодом стало мені легше, коли біля «Дніпрових хвиль» об’єднався вже чималий гурт сталих співробітників. Перше число «Дніпрових хвиль» вийшло весною 1910 р. (мемуарист помиляється, наприкінці року – Г.Ш.), і виходили вони до кінця 1913 року. Друкував їх дуже дешево власник друкарні українець К.Андрущенко, кошти друку і клішів для малюнків покривала передплата, праця редактора була безплатна, гонорару нікому не платилося, отже «Дніпрові хвилі» були зовсім «самовистарчальним» (самодостатнім – Г.Ш.) виданням. Писали в них майже виключно катеринославці: Д. Яворницький, Мик. Биков, А. Кащенко, Т. Татарин, К. Корж, Т. Митрус, Т. Романченко, А. Гладченко, М. Новицький, В. Біднов і його дружина («Л. Жигмайло»). …Я старався, щоб «Дніпрові хвилі» давали писання місцевих авторів, особливо селянські дописи, друкував праці давніших авторів, наприклад, видрукував невідому ще до того часу поему Івана Манжури «Трьомсин-богатир», давав причинки до біографії місцевих діячів, друкував дуже цікаві етнографічні записи Я. Новицького. Взагалі дбав про те, щоб «Дніпрові хвилі» віддзеркалювали культурно-національне життя на Катеринославщині, відгукуючись у той час на справи загальноукраїнського значення. Мали «Дніпрові хвилі» кілька сот передплатників, здебільшого то були селяни, члени філій «Просвіти»…» Дорошенко Дмитро. Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 роки): науково-популярні видання.– К.: Темпора, 2007.– С. 151–153. Бібліографія Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901–1914 роки): Науково-популярне видання.– К.: Темпора, 2007.– С. 144–153, 167–179. * * * Заруба В.М. Катеринославський період життя і діяльності Д.І. Дорошенка // Вчений-подвижник: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 135-річчю з дня народження вченого.– Дніпропетровськ, 1991.– С. 59–62. Чабан М. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–1921): Біобібліограф. словник. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002. – С. 182–186. Чабан М. У старому Катеринославі (1905–1920 рр.). Хрестоматія: Місто на Дніпрі очима українських письменників, публіцистів і громадських діячів.– Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2001.– С. 53–79. Швидько Г. Михайло Комаров і Катеринославщина. – Дніпропетровськ: НГУ, 2011.– С. 195–202. * * * Вдовиченко К.В. Наталя та Дмитро Дорошенки в культурно-громадському житті Катеринослава // Грані.– 2000.– № 2.– С. 17–20. Світленко С.І. Біля витоків українського національного самоусвідомлення в дореволюційному Катеринославі // Грані.– 2005.– № 5.– С. 11–20. * * * Гудзь В.В., Чечина О.Д. Дмитро Дорошенко як представник державницької політики та історіософії .-URL: http://sites.znu.edu.ua Дмитро Дорошенко Розвиток науки українознавства у XIX – на початку XX ст. та її досягнення .-URL: http://litopys.org.ua Лупандін О.І. Дмитро Дорошенко – міністр закордонних справ Української держави 1918 р. .-URL: http://www.history.org.ua Ганна Швидько Додаткові ресурси Дорошенко Дмитро. МОЇ СПОМИНИ ПРО ДАВНЄ МИНУЛЕ (1901 — 1914 роки). Уривки зі спогадів. https://www.gorod.dp.ua/history/doc/doroshenko_dmytro.pdf Лазебник В.І. Кузьма Котов і його "Дніпрові хвилі" http://www.museum.dp.ua/article0034.html