Жадан, Сергій. Псалом авіації

Завжди важко оцінювати віршовану збірку. Бо тут є рядки, що зачіпають і проникають в глибини душі, а є ті, що прочитав – і одразу забув. Вірші – дуже ефимерна та примхлива річ. Але я спробую.

Чи подобається вам відчувати, як звичайні слова у руках справжнього майстра перетворюються на космічні міріади нових думок, нових емоцій, нових життів? Саме такою є поезія Сергія Жадана. Вона відкриває перед читачем нові незвідані світи, дозволяє досягнути невидимих горизонтів. 

Майже кожен вірш можна перечитувати по кілька разів, часто доводится відкласти книгу, бо вона надихає на власну творчість. Виникає відчуття діалогу, що є особливо цінним у поезії.

А ось завдяки фотооформленню Марисі М’яновської у кожного буде нагода поринути в атмосферні краєвиди Києва. Бо вірші народжувалися в місці, котре розкинулось на пагорбах. Це припускає присутність широкої лінії горизонту й великої кількості повітря. Ландшафт для автора виступає певним інструментарієм, який дозволяє говорити про багато речей, напряму з цим ландшафтом не пов’язані. А ще там є багато дерев і птахів, є балки, водойми і рівне, віддалене дихання міста за обрієм. Зміна оптики так чи інакше призводить до зміни письма. Ось про це переважно і книжка: про те, як нас формують ландшафти, як дерева додають нам вертикалі, а озера – глибини, як весняна зелень вчить нас оптимізму, а літні річки – щедрості. Коли осінь з вулиці потрапляє в душу. Коли ще пам'ятаєш тепло літа, але відчуваєш перший холод і меланхолію. Про відліт птахів і втрачені можливості, про очікування снігу та весни. Про зміни, які бувають завжди. Нехитре знання, що допомагає цінувати кожен почутий зранку голос.

Сподіваюся, «Псалом авіації» заговорить і з вами.