Цаплієнко, Андрій. Книга змін: нариси

 

Збірка нарисів Андрія Цаплієнка «Книга змін» вийшла ще 2015 року і стала однією з перших, яка розповідала про страшні події 2014 року: анексію Криму, підступне «завуальоване» вторгнення до Донбасу, про початок війни, в яку багато хто не хотів тоді вірити. Можливо, і сам автор не міг передбачити подальших таких масштабних і трагічних подій. Книга могла б стати для багатьох попередженням, ключем для розуміння що відбувається, з чим ми зіткнулись і що з цим робити. Але, на жаль, широкої аудиторії тоді вона не знайшла: «автор тележурналіст – що, додатковий піар?», «яка війна? це ж там, десь далеко – не в нас», «не хочеться сумного, хочеться розважального чтива», «які зміни? досить вже змін»… Безумовно, були і ті, що одразу високо оцінили видання, схвальні відгуки автор отримав від колег – журналістів і письменників, з вдячністю за правду виступили військові, учасники АТО, зі сльозами на очах говорили про книгу перші переселенці з Криму і Луганщини. Для багатьох книга стала болючим одкровенням і емоційним потрясінням.

Сьогодні, коли всі українці відчули на собі жахи повномасштабної війни, книга звучить актуально, вона стала одним із літературних документів епохи, в якій нам випало жити.

У своїй книзі автор розповідає про події, що передували важливим змінам в українському суспільстві. Андрій Юрійович став свідком жахливої стрілянини на Майдані, одним із перших прибув на південний фронт, коли росія своїми нахабним нападом окупувала Крим і відчув на собі «лещата руського міра» (групу телевізійників із різних країн було затримано і побито). Автор був присутнім під час перестрілок на сході України, ведучи репортажі та ризикуючи власним життям.

Історії, які увійшли до збірки, взято з реального життя, герої – звичайні люди, але автор показує їх по-особливому, ніби зсередини. Вони разом із усією країною крокують дорогою змін – від застою до революції, від Майдану до війни. Разом зі своїми героями автор вірує і любить, розчаровується, шукає відповіді, намагається розібратись у своїх переживаннях і навколишніх бурхливих подіях.

«Кожне оповідання – це емоція… Йому (авторові) вдалося, на мій погляд, головне – текст цілковито переносить тебе в книжкову реальність. Події відбуваються вже не з героями, а з тобою, читачем. Кожне оповідання ти мимоволі пропускаєш крізь себе. Можна сказати – проживаєш», – написав у передмові до книги відомий тележурналіст і мандрівник Дмитро Комаров. З ним важко не погодитись. Неможливо зостатися байдужим після прочитання таких зворушливих оповідань як «Кримнаш», «Термінатор», «Боїнг «три сімки», «Цезар». Чомусь особливо запам’яталось оповідання «Ненависть». Ніби зовсім простий сюжет, маленький епізод з життя пересічних мешканців сусідніх країн, які колись були об’єднані в одну державу. Тепер до них прийшла війна, не явно, лише опосередковано, з розповіді молодого офіцера про трагічні події в Україні. Але і в такому вигляді вона опалила душі, змінила долі, окреслила ментальність героїв розповіді. Як сумно і трагічно, що виявляється (тепер це я знаю напевно), багато людей не мають бажання аналізувати події, вивчати помилки історії, керуватись моральними принципами. А ще, на мій погляд, оповідання цікаве тим, що дуже кінематографічне, читаєш і все уявляєш, ніби переглядаєш короткометражну стрічку.

Лейтмотивом книги стала фраза: «Війна була неминучою. Якби ми вчасно змінилися, вона легкою примарою майнула б десь поряд і розчинилася в повітрі, не лишивши й сліду. Але ми не хотіли змінюватись. І тому вона почалась...». Андрій Цаплієнко має своє розуміння процесів і причин цієї війни. «Коли настав 1991 рік, багато хто це сприйняв просто як формальні зміни в державі. Багато хто цього взагалі не помітив і продовжував жити так, як за СРСР». Але такої країни вже не існувало, потрібно було йти вперед, до зовсім інших цінностей, виходити із зони комфорту, отримувати нові знання. Цікавитись історією і культурою молодої держави, вибудовувати нові стосунки у суспільстві, виховувати і змінювати себе, свою свідомість, розбудовувати країну та інше. Болючих проблем було багато, вирішення яких постійно відкладалось. «Коли це можна було вирішити терапевтичним шляхом – ми пропустили цей момент. Тому настав момент жорсткої хірургії».

Андрій Цаплієнко як справжній патріот ще 2014 року знав, за що він бореться, і що хоче донести у своїй «Книзі змін». «Треба розуміти що це – цивілізаційний конфлікт, – наголошує журналіст. – В історії нашого народу це – «філософська війна», війна між тим, що ми обираємо – життя чи небуття, існування без нашої історії або навпаки – з великою історією, що налічує сотні років. Цей вибір ми робимо просто зараз. І від того, наскільки швидко ми зможемо змінити себе, залежить, коли ми переможемо. Але я впевнений, ми – переможемо».

Так. Переможемо!