Талан, Світлана. Помилка

Світлана Талан – українська письменниця, яка працює в жанрі «реальні історії». В її творах завжди соціальна тематика, а головний персонаж – незмінно сильна духом жінка, якій доводиться переживати і злети, і падіння. Світлана Талан – лауреатка конкурсу «Коронація слова-2011», увійшла до трійки найпопулярніших письменників України за версією журналу «Фокус». Також письменниця отримала нагороду «Золотий письменник України», яка вручається авторам за те, що тиражі їхніх книг перевищили сто тисяч примірників.

Мені до рук потрапила книга «Помилка», яка з перших сторінок мене зацікавила своїм вступом, де йде мова про те, що ми вважаємо життям, а життя – це ті успіхи або невдачі, прикрі та сприятливі обставини, радощі й біди, які стосуються здебільшого нас, а не ще когось.

У романі немає якогось дуже напруженого сюжету, цікавого світу чи чогось подібного. Авторка просто описує життя звичайних людей і залишається у виграші. Показує, що завжди є вихід, варто лише пошукати.

Її роман змушує замислитися над багатьма темами та не опускати рук у тяжкі моменти долі. Головна героїня Вероніка зростала в чудовій сільській родині, повивалася великою любов’ю матері, мала вірну подругу і мріяла про прекрасне майбутнє. Не зогледілася, як воно, те майбутнє, настало й наділило її, на жаль, не тільки всілякими гараздами. Жінка мусила багато стерпіти, але змогла чимало й нажити. «А що мені потрібно? – думала не раз, ставши вже дружиною, матір’ю та фаховим лікарем. – Маю чоловіка, сина, квартиру…» Вероніка мала ще й велику душу, крім усього іншого… Однак, як і кожна людина, вона помилялася. І саме це спричиняло подальші перипетії, у які втрапляла і з яких щоразу намагалася вибратися. Тим часом помилки робили і її рідні, тому впоратися з надскладними проблемами, які лавиною насувалися на її життя та сім’ю, ставало дедалі тяжче… Вероніка колись своїй подрузі, яка помирала, пообіцяла, що не залишить її новонароджених малюків Тимура та Діану. Вона пообіцяла доглянути за дітьми, але обіцянки так і не виконала. Діти потрапили в дитячий будинок, в якому життя далеко не солодке. Мені було дуже тяжко читати про переживання дітей, труднощі, адже це всього лише діти, які ще не встигли зробити чогось поганого, а вже зазнали покарання.

Життя Вероніки також не склалося ідеально. Її син, якого вона так любила, став наркоманом. Що далі робити та як вирішити цю проблему жінка не знає. А, можливо, це доля її карає за невиконану обіцянку? Чи зможе жінка виправити помилки минулого, щоб знову стати щасливою?

Цей роман про те, як здолати непосильне, навчитися прощати і чому таким цілющим є саме прохання пробачити… І чи можна, вчасно зрозумівши, де ти помилився, зупинитися та не схибити знову. А ще про те, як «не мокнути під дощем», а «навчитися під ним танцювати»; як «не тупцювати в багнюці, а бачити в калюжі зірки» і чому це так прекрасно!

Можливо, читання таких книг допоможе виховати в людях людяність і співчуття. Роман написаний добре, читати його цікаво. Раджу до прочитання.