Талан, Светлана. Своя чужая жизнь

Головну героїню звуть Надя – це тендітна та беззахисна дівчина. Веніамін знайшов її на вулиці практично бездиханну, відвіз до лікарні, а потім дав притулок у своєму будинку і в результаті полюбив. А далі є таємниця. Живучи багато років, Веніамін не знає, від кого ховається його дружина. Вона втекла зі своєї сім'ї у пошуках щастя. Відомо, що батьки не зовсім благополучні. Читаючи книгу, хочеш все ж таки дізнатися, що приховує ця дівчина і чому вона колись втекла з дому.

Від минулого Надія намагалася втекти 19 років, ховаючи від самої себе тяжкі та похмурі спогади у глибині пам'яті, їй здавалося, що минуле залишилося у минулому, а в неї тепер зовсім інше життя. Але чому ж тоді вона почувається холодною, і немов у неї немає серця? Чому її не тішить турбота чоловіка? Чому ночами іноді сниться минуле?

Чи легко забути минуле? Якщо воно було світле і хороше, то його забувати не хочеться, а якщо – страшним, тоді легко? Але чому ж пам'ять так уперто чіпляється за спогади і підкидає їх людині у найнесподіваніший момент?

Ця книга, вона – про нас, жінок, про наші, з вами долі, такі різні і несхожі одна на одну; про жіноче щастя та кохання; про минуле, яке може прийти в наше життя через довгі роки; про прощення; про сестринське кохання.

І написано про жіноче легко, без спроби видавити з читача сльози, увігнати в депресію, без насильства, загалом, без того, що іноді так дратує в дамських романах, і нам не хочеться їх читати, адже вони несерйозні, не для дорослих дівчаток, наївні казочки про принців і лише.

Авторка пише про жінок і для жінок (не знаю, як інші її книги, «Своє чуже життя» перший прочитаний мною роман цієї авторки), і при цьому не зосереджується на поганому, не тисне на сльози, хоча сумних моментів у книзі вистачає, не пише наївно і казково, навпаки, пише так життєво і красиво, що в тебе щемить серце від співчуття до героїв, від радості та болю за них.

Може, історія зачепила мене не відразу, не з перших рядків чи сторінок, але, зачепивши, вже не відпускала, і я читала, читала. І думала про жіночі долі, такі несхожі, про жінок взагалі (хтось чекає щастя і свого принца на білому коні, хтось заміжня, але чи щаслива), про сім'ї (одні щасливі та дружні, інші не назвеш інакше як пародією на сім'ю), і про майбутнє – яким воно буде для героїв?

Рідко якась книга може ось так мене зачепити, так непомітно увійти в моє серце, і такі книги я запам'ятовую і розлучатися з ними не хочу.

Також авторка торкається дуже глобальних тем, які зараз хвилюють багатьох людей: насильство в сім'ї, наркотики, стосунки між молодими людьми. Книга написана трішки наївно, але для проведення часу жінки може підійти. Мені здається, чоловікам не цікаво читати цей роман, він – чисто жіночий.