Страут, Елізабет. І знов Олівія

Страут, Елізабет. І знов Олівія [Текст]: роман / Е. Страут; пер. з англ. М. Пухлій. – Київ: КМ-БУКС, 2021. – 352 с.

Декілька днів тому я закінчила роман «І знову Олівія», але й досі не можу визначитись, чи сподобалась мені ця книжка, чи ні.

Тут розповідається про буденне життя американського містечка протягом десятиліть. Фокусом автора є те, що на прикладі десятка мешканців, які, на перший погляд, не дуже й пов’язані між собою, хіба тільки тим, що у таких містечках складно лишатися непомітним, бо всі знайомі через батьків, дітей-сусідів і люблять обговорити свіжі плітки.

Колюча, саркастична і водночас безжально чесна, стійка до змін і здатна до співпереживань – такою ми бачимо Олівію Кіттеридж у романі. Шкільна вчителька так чи інакше лишила свій слід в житті кожного героя Струт. У деяких розділах Олівія повноправна учасниця подій; десь – згадується одна з її фраз, сказана роки тому, яка вплинула на вибір героїв і стала рушійною силою.

Вона самотня, і це – головна її біда. Незважаючи на чоловіка, який був поруч все життя і терпів її поганий, примхливий характер. Тільки після його смерті її почали гризти докори сумління, що вона погано до нього ставилася. Стосунки з сином теж не ідеальні, докоряючи йому за жінку, з якою він одружився, вона не змогла знайти з ним порозуміння.

Кожен розділ роману піднімає завісу над життям окремої родини з її проблемами, нерозуміннями, недомовленістю та трагедіями. В романі немає позитивних розділів, тому він читається важко.

Оксана Гайдук, провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу ДОУНБ