Сосюра, Володимир Миколайович. Третя Рота

Роман Володимира Сосюри «Третя Рота» я читала колись давно, десь років п’ятнадцять тому. Твір автобіографічний – це роман-сповідь, в якому поет осмислює шляхи свого життя – від злиденного дитинства, буремної юності у вирі національно-визвольних змагань до становлення як поета в умовах ідеологічного цькування. Тоді було цікаво дізнатись факти біографії поета.
І вже під час повномасштабної війни я перечитала роман. До цього мене спонукала книга Ірини Реви «По той бік себе» (до речі, дуже рекомендую до прочитання, але це вже інша історія).
Це були зовсім інші враження. Особливо у частині, присвяченій Громадянській війні. Сосюра так зобразив свій життєвий шлях у цей час: «козак армії УНР», «восени 1919 р. потрапив у полон до денікінців», після розгрому їхньої армії, перенісши захворювання на тиф, опинився на території, зайнятій червоними.
В. Сосюра пише, що відчув на собі дію репресивної машини тоталітарного суспільства. Зокрема, був на примусовому лікуванні у психіатричної лікарні. Йому пощастило: він не був знищений. Зате радянська влада зробила все можливе, щоб поставити поета на коліна та примусити його служити собі.
Я розумію, багатьох читачів ця частина біографії може розчарувати. Особливо, коли почалися загравання автора перед комуністичною партією, описання страждання Сосюри через виключення з партії (якраз у книзі І. Реви пояснюються причини такої поведінки).
Але у цій частині розповіді прикметними є дві обставини. По-перше, В. Сосюра йде добровільно служити до петлюрівського війська. Це робить звичайний юнак робітничого Донбасу, який традиційно зображався в радянській історіографії як «оплот Радянської влади й Червоної армії». З цього випливає висновок про те, що дореволюційний Донбас, незважаючи на русифікаторську політику царизму, усе ж залишався українським регіоном, що, зрештою, і засвідчено появою в ньому такого видатного українського поета, як В. Сосюра. По-друге, народження українського поета під пером В. Сосюри є поверненням зросійщеної особистості до своєї української сутності.
Поет розповів багато цікавого про своїх сучасників, висловив оригінальні оцінки та спостереження. Імена з'являються й зникають, поет подає іноді декілька рядків, влучних характеристик, але вони мають істотне значення для історії літератури. Мені, зокрема, цікаво було дізнатись про ніжну закоханість та стосунки Сосюри з дитячою письменницею Наталією Забілою. Цікава, також, його характеристики Миколи Хвильового.
Та й узагалі, на тлі сьогоденних подій навіть назви населених пунктів Донбасу, де розгортаються події, звучать дуже актуально.