Шкляр, Василь Миколайович. Чорний Ворон. Залишенець

Якби я писала цей відгук на книгу до 24 лютого 2022 року, він був би геть іншим, менш емоційним. Бо і я, як багато інших була в полоні «червоних» ілюзій і міфів про «братній народ». Навіть вісім років російсько-української війни не зняли пелени з очей. Але під звуки повітряних тривог, вибухів, руйнувань, звірств все відчувається глибше. 

Я знала, що росія завжди була агресивною до України, до українців, до всього українського.  Треба згадати переписування та привласнення нашої історії, назви нашої країни, знищення Запорозької Січі та закріпачення селян. В часи, коли в Лондоні будували метро, в Україні закріпачене, безземельне селянство перетворювалось на безправну біомасу. З хазяйновитих працелюбних людей («…садок вишневий коло хати…»), люди ставали уярмленими волами, сумирними і зручними.

А росія завжди була такою. Виснаження природних ресурсів, вивезення зерна, залізної руди та іншого в росію та за кордон, заборона мови, літератури, шкільництва, спалення найбагатших бібліотек України-Руси, Валуєвський циркуляр, Емський указ, заборона книгодруку. А потім «червоний терор», «білий терор», голодомори 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 років, масові депортації, політика колективізації та індустріалізації, масові репресії, табори , що знищили наукову й освітню еліту нації.

А тепер, нарешті, про саму книгу Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець». Вивчати історію України можна і за художніми книгами, історичними романами, звісно, пам’ятаючи, що художній текст має авторську вигадку.

Книга про Холодноярську республіку. Це чотири села, які до 1922 року не дали більшовицькому режиму прийти до них. Україна з 1917 по 1922 рік уже п’ять років вела боротьбу з більшовиками, а ці чотири села в Чигиринському повіті Київської області (тепер Черкаська) тримались. Прочитавши книгу, мій син сказав, що холодноярці, вибачте за жаргон, – «люті чуваки». За часи Радянського Союзу ця тема замовчувалась, щоб не було прецедентів до зростання небажаних для радянської влади настроїв.

«Воля України – або смерть» – таким було гасло холодноярців. Ці мужні, потужні, свідомі українці знали, чого вони хочуть і чітко бачили свою мрію – вільну, незалежну Україну. Але радянський уряд і тут був хитріший і підступніший. Після політики воєнного комунізму з її злиднями та голодом почався НЕП. Нова економічна політика зробила селян хоча залежними та обмеженими в правах , але дала можливість працювати на землі, дала, за словами автора, «масну кістку», і це вивело багатьох бунтівників проти влади з лісів, зменшило національно-визвольний рух. Але боротьба не припинилась…

При читанні книги постійно постає питання думка, що він, «русский мір» завжди був таким –хижим, жорстоким, нещадним. Сторінки про Мотринський монастир нагадують про Бучу, Ізюм, Маріуполь. І не зникає відчуття, що якби сина отамана Веремії не вивезли, його доля склалась би зовсім по іншому. Сумно. Але світла думка про незнищенність нації пронизує весь роман.

Сюжет простий, динамічний, книга легко і з задоволенням читається.