Селінджер, Джером Девід. Ловець у житі

Селінджер, Джером Девід. Ловець у житі [Текст] / Дж. Д. Селінджер; пер. з англ. О. П. Логвиненко. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 256 с.

Принаймні я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля – кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола – жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі. Дурниці, звичайно, я знаю, але це – єдине, чого мені хочеться по-справжньому.

«Ловець у житі», або «Над прірвою у житі» – роман американського письменника Джерома Селінджера. Тільки-но вийшовши з друку, роман здобув прихильність читачів і вже через кілька місяців посів перше місце у списку американських бестселерів. Перекладений майже всіма мовами світу, щорічно продається понад мільйона примірників книги (всього більше 65 млн від першого видання).

Сімнадцятирічний Голден Колфілд, головний герой твору, перебуваючи в санаторії, згадує «ту ідіотську історію, що сталася зі мною на Різдво», після чого він захворів, а тепер проходить курс лікування й незабаром сподівається повернутися додому. Автор знайомить нас із героєм в хвилину гострої моральної кризи, коли зіткнення з навколишнім світом стало для Голдена нестерпним. За неуспішність його виключають з Пенсі – вже четвертого престижного коледжу. До того ж, через неуважність він залишив у метро все спортивне спорядження своїх товаришів, і всій команді довелося ні з чим повертатися до рідної школи. Він їде в Нью-Йорк, проте побоюється повертатися додому через реакцію батьків.

Відчуття того, що довкола нього «липа» – фальш, удавання й показуха, – не відпускає Колфілда протягом усього роману. І дорослі, й однолітки, з якими він зустрічається, викликають у ньому роздратування, але й самому залишатися нестерпно. Юнак, з одного боку, тягнеться до людей, йому хочеться з ними контактувати, а з іншого, він відштовхується від них, вбачаючи фальш у їхніх словах і справах. Понад усе Голден боїться стати таким, як дорослі, пристосуватися до навколишньої неправди, тому він і повстає проти того, що здається йому «показухою».

Прийшовши додому за відсутності батьків, він відчуває з боку сестри розуміння, вона позичає йому свої відкладені на різдвяні подарунки гроші. Голден розповідає їй, ким він бажає стати в цьому світі – ловцем беззахисних і наївних дітей, що блукають наосліп в житі і ризикують ненавмисно звалитися в прірву.

Спробувавши пожити самостійним життям, герой знаходить в собі совість і відповідальність. Прикладом, який ілюструє внутрішній перелом у його душі, служить розмова про втечу. Коли він пропонує подружці Саллі втекти, а вона відмовляється, юнак у відповідь ображає її, і вони розлучаються. Те ж саме він пропонує молодшій сестрі Фібі, яка покірно погоджується і пакує речі. Тоді в ньому прокидається той же зануда, що в Саллі. Холден вчиться піклуватися і думати наперед, як доросла людина. Роман не повчає, не наводить прикладу боротьби з власними вадами. Ця книга про те, що свобода, яку так швидше хочуть пізнати через легковажність, починається з відповідальності.

Оксана Ясько, завідувачка сектору науково-дослідної роботи ДОУНБ