Захер-Мазох, Леопольд фон. Венера в хутрі

Захер-Мазох, Леопольд фон. Венера в хутрі: повісті / Л. фон Захер-Мазох; з нім пер. Н. Іваничук. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 236 с. (Майстри Українського Перекладу).

Але природа наділила нас стражданням, 

найстрахітливішим у житті людини, – любов’ю.

Люди називають її втіхою, жагою…

Коли вперше взяла цю книжку до рук, була лише цікавість до прізвища автора, від якого з’явився всім відомий термін. І здивування – а що ж такого він написав, що варте сучасного перекладу і перевидання?

Книжка виявилася дійсно вартісною. Адже до неї увійшли одні з найкращих повістей Леопольда фон Захер-Мазоха, творчість якого високо оцінювали Еміль Золя, Ґюстав Флобер, Альфонс Доде, Александр Дюма-батько і Александр Дюма-син. За свою літературну діяльність автор отримав із рук президента Франції високу нагороду – орден Почесного Легіону.

У повістях «Дон Жуан з Коломиї» та «Місячна ніч» сюжети нібито звичайні, знайомі: романтине кохання, щасливий шлюб молодих заможних людей, яким не треба думати про шматок хліба, словом – живіть і радійте. Проте… Нездорові амбіції, гонор, душевна черствість, егоїзм і небажання зрозуміти один одного скоро вбивають почуття, натомість виникає збайдужіння, відраза, відчуженість. І порожнеча в душі...

Повість «Венера в хутрі» – знову ж про кохання. Але в купі з безхарактерністю, хворобливими фантазіями, рабською покірністю воно перетворюється лише на вдоволення низьких пристрастей і завдає жорстоких, тяжких душевних мук, руйнує особистість.

Книга – не легке чтиво для розваги, вона викликає співпереживання, а часто – заперечення, тут є над чим замислитися.

Окремого слова заслуговує майстерна робота Наталки Іваничук, до речі, доньки видатного історичного романіста Романа Іваничука. Переклад справляє враження оригіналу. Цьому, безсумнівно, сприяє і те, що автор, австрієць за походженням, уродженець Львова, вихований галицькою селянкою, добре знав людей, мову, звичаї Галичини, яку він ототожнював з Україною. Певно, коли б він писав українською, то написав би саме так.

Отже знову беру до рук книгу і вкотре перечитую...

Ірина Голуб, головна бібліотекарка редакційно-видавничого центру ДОУНБ