Ріделл, Андерс. Книжкові злодії

Ріделл, Андерс. Книжкові злодії. Про нацистські розкрадання бібліотек Європи та спроби повернути літературну спадщину [Текст] / А. Ріделл; пер. зі швед. В. Криницький. – Харків: Фабула: Ранок, 2020. – 397 с.: фот.

Ця книга – про нацистське розкрадання бібліотек Європи та спроби повернути літературну спадщину. Це – коротенько. Якщо більше, то книга цікавезна. По-перше, думка, закладена в цей твір, набагато глибша, ніж те що: «Вони [нацисти] хотіли захопити право писати історію. Така ідея лежала в основі наймасштабної крадіжки книг в історії світу». По-друге, вражає, якою ж має бути сила написаного слова багатьох світових бібліотек, щоб так за нею полювали нацисти. По-третє, вражає колосальна праця автора, який дослідив шляхи пограбування бібліотек по всій Європі (Берлін, Веймар, Мюнхен, Вільнюс, Париж, Солоніки, Рим, Амстердам), приватних колекцій, які найбільше постраждали від нацистів. 

Я запрошую вас до захоплюючої подорожі по цих країнах, щоб почути історію архівів багатьох бібліотек, які зберігають у собі сотні тисяч неіндефікованих книг. Гітлер, Гімлер, Розенберг та створені ними організації викрадали книги, спалювали відібрані твори, вивозили бібліотеки євреїв, бо цих людей вже не було, книги не поверталися. Нацистська машина добирала в свої запасники книги про масонів, комуністичну та окультну літературу, твори слов’янських народів. Перед нами доля емігрантських бібліотек: ім. Тургенєва, ім. С. Петлюри, польської бібліотеки в Парижі, бібліотеки концтабору «Терезієнштанд».  

Мене особисто збентежила доля портового міста Салоніки, в якому мешкала найбільша єврейська община і яка була страчена разом із книжковою спадщиною. Нацисти хотіли використати традиції європейської думки, яка містилася в багатстві бібліотек, і використати її для створення своєї ідеології. Вони шукали в книгах підтвердження світової змови євреїв, щоб виправдати свою політику. Виникає думка: як мало, фрагментарно ми знаємо про минуле!

У наш час німецькі бібліотекарі стикнулися з «підозрілими» книжками з чужими штампами бібліотек, екслібрисами. І що ж далі?.. Проблема післявоєнної реституції книжкової власності – це майже нереально, але описані автором випадки – це круто! Читайте цікаві історії досліджень бібліотекарів, які вивчають історію, бо це писемна спадковість поколінь. Є великі дірки в архівах, втрати непоправні. До сих пір одні люди продовжують змушувати мовчати інших. Історія продовжується, але вона може повторитися, можливо, не в тому форматі. Віртуальні війни можуть поглинути книги… та це вже інша історія. Наостанок кілька слів про автора книги.

Браво авторові! Ріделл – шведський журналіст і письменник, написав не одну книгу за цією тематикою. Пропоную почитати ще дві його книги трилогії про розкрадання культурних цінностей. Він – об’єктивний, пише як спостерігач. Вражає бібліографія до кожної глави книги! «Книжкові злодії» розрахована на будь-яку аудиторію. Читайте історію боротьби за Книгу! Можливо, це спроба створити нову книжкову парадигму!

***

«За книжки постійно точилася боротьба. У нацистському русі створення власної бібліотеки вважалося індикатором статусу. Збір книжок був манією».

***

«Але навіть нацисти розуміли, що було щось, що давало більше влади, ніж знищення слова, то це володіння та управління ним. У книгах була сила. Слова могли бути зброєю, луна якої звучала ще довго після артилерійського залпу. Вони були не лише зброєю пропаганди, а й зброєю пам'яті. Той, хто володіє словом, може не тільки тлумачити його, а й писати історію».

***

«Людині під силу винести голод, бідність та біль, але ізоляції їй не винести. Саме в такі моменти народжується особлива потреба у книгах та пристрасть до читання».

***

«Мільйони книг, які колись складали частину колекцій, все ще стоять на полицях по всій Європі. Але вони втратили свій контекст. Це фрагменти колись багатих бібліотек, які збиралися протягом поколінь і формували культурну, лінгвістичну та персональну спадщину громад, сімей і окремих осіб. Ці бібліотеки були незамінні, адже вони були відображенням людей та суспільств, які створювали та формували їх».

Світлана Сухіна, завідувачка сектору відділу абонемента ДОУНБ