Роздобудько, Ірен. Перейти темряву

Ірен Роздобудько – одна з найвідоміших українських письменниць, авторка популярних книг «Пастка для жар-птиці», «Ґудзик», «Амулет Паскаля», «Все, що я хотіла сьогодні»...

Цього разу мені трапила до рук її книжка «Перейти темряву». Роман розповідає про жіночі долі. Це – детективна історія про людські пороки. Сюжетна лінія побудована у вигляді пазлу, розкиданого по книжці, й тільки останній розділ розставить всі крапки над «і». Письменниця випустила стислий гостросюжетний детектив на дуже актуальному матеріалі – торгівлі людьми.

«Перейти темряву» – новий твір письменниці, трилер про маніяка та його невинні юні жертви. Він не кат, він – дослідник, і дуже хоче знати, що відчувають ці прекрасні метелики з відірваними крильцями... Потішні, вони кумедно повзають та звиваються, намагаються злетіти і не розуміють, чому не виходить... Цікаво, а як там воно з людьми?

Захопливий роман розповідає про долі десятків тисяч українок, яких продали у рабство за кордон і змусили працювати повіями. І не всі повертаються з неволі, бо лиш одиницям вдається ...перейти темряву.

Семирічний хлопчик Міка, занедбаний син актриси-невротички, яка звинувачує саме його у своїй нещасливій акторській і жіночій долі, знаходить єдину розраду у відриванні крилець і ніжок у бабок і метеликів. Це було двадцять років тому…

Молода, проте зневірена та дезорієнтована у житті дівчина Марта заходить до крамниці ексклюзивного одягу. Ексклюзивний одяг – то символ, інакшого, справжнього життя, яке варто бодай приміряти, навіть якщо нема грошей. І знайти у кишені сукні маленький бузкового кольору з крихітними кнопочками мобільний телефон. З цього і починається вся історія. Це випадкове придбання спонукатиме Марту розслідувати справу про зникнення власниці телефону і згодом допоможе викрити таємницю маніяка. Бутики та мобільники досить кумедно поєднуються в голові героїні з наївними мріями про життя в сільському раю: «Від чого вони тікають до міст, подумала вона, чому їм не сидиться в такому садку? Чому дають загинути бібліотекам і клубам, до яких ходили в юності, чому не народжують дітей тут – серед спокою і тиші. Їдуть годувати себе ілюзіями». Це і є головною проблемою роману Роздобудько, у якому спорадично прорізується гуманістичний і пафосний голос авторки на тлі доволі примітивного художнього світу. Почуття щастя прекрасне і в той же час підступне. Будучи щасливою, людина не бажає помічати проблеми інших, співпереживати щиро чи допомогти у їх вирішені. А тим більше, ми перестаємо бути пильними і забуваємо, що щастя – це лише мить, і воно не може тривати вічно. А головна героїня про це забула. А ще забула добру мамину пораду «Безкоштовний сир тільки у мишоловці». І що принци бувають тільки у казках! Хоча, хто стане її звинувачувати, адже кожній з нас хочеться стати Попелюшкою, хоча б на тиждень, день, годину... І як же важко встояти проти цієї спокуси!

Рекомендую до читання всім жінкам-мрійницям.