Редінг, Барбара. Безумці

Редінг, Барбара. Безумці: з історії кохання Михайла Коцюбинського та Олександри Аплаксіної / Б. Редінг. – Київ : ВЦ «Академія», 2012. – 184 с. – (Автографи часу).

Це справжній безум – хотіти бути з тим, 

хто ніколи не зможе бути з тобою. Розум, 

скований шаленим потягом до того, кого кохаєш.

Барбара Редінг 

Роман «Безумці» письменниці Барбари Редінг про таємниче кохання і драму двох людей – Михайла Коцюбинського й Олександри Аплаксіної. Я не знаю, наскільки правдивий цей роман, але він шалено відвертий та інтимний. Я побачила класика через призму закоханого погляду його таємної пасії.

Роман про стосунки. Всі ми знаємо відомого українського письменника Михайла Коцюбинського, а от хто така Олександра Аплаксіна – я дізналася після прочитання книжки. Виявляється, що ця жінка – таємне кохання письменника. Але кохання незвичне, без надії на подружнє життя. Письменник не міг покинути свою дружину і чотирьох дітей, проте, якщо вірити листам, дуже кохав Олександру. 

Тепер щодо самої книжки. Розповідь ведеться від імені Олександри про глибокі почуття жінки та чоловіка, тут їхні інтимні сповіді, думки, переживання, щирі зізнання у коханні. Цікаво читати детальні розповіді та факти про подорожі Михайла Коцюбинського, про його письменницьку діяльність, останні роки, місяці та дні життя.

Після прочитання таке враження, що для Коцюбинського ці стосунки були як паралельний світ, куди він міг заховатися від буденності та проблем, а для Олександри це було марне чекання, хоча вона після смерті письменника прожила більше 60 років самотньою, так і не створивши сім'ї.

Книжка цікава, хороша, читається швидко і легко, можна навіть сказати – на одному подиху. 

Це книга-сповідь Олександри Аплаксіної, яку авторка написала з листів Михайла Коцюбинського до своєї підлеглої. Знайшла трошки інформації, та виявилось, що ці листи – відомий факт у біографії письменника. Тому, швидше за все, Барбара користувалась лише фактами і трошки по-жіночому їх переписала. Отож, було кохання, і мав Михайло Михайлович свою музу – Шурочку. Мріяли вони про спільне щастя і водночас розуміли, що майбутнього у них не буде. Безумці, що тут скажеш...

Завдяки цьому невеличкому твору я пізнала іншого Коцюбинського, він відкрився для мене як особистість. Захотілось перечитати його твори.

Роман рекомендую до читання тим, хто полюбляє любовні історії класиків, про шалене заборонене кохання, коли ми, читачі, бачимо їх із іншого боку. На мою особисту думку, він більш жіночий.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу ДОУНБ