Полисский, Юрий. Ищу вчерашний день

Полисский, Юрий. Ищу вчерашний день [Текст] / Ю. Полисский. – Днепр: «Свидлер А. Л.», 2018. – 274 с.

Знайти вчорашній день.

Юрій Давидович Поліський давній добрий приятель нашої бібліотеки, користувач із солідним стажем, постійний учасник засідань клубу книголюбів «Літературна вітальня». Майже усі його поетичні та прозові твори з успіхом були презентовані в стінах нашої бібліотеки і одразу тепло сприйняті читачами.

Друге видання книги «Шукаю вчорашній день» (перше було здійснено у 2011 році) вийшло у дніпровському видавництві «Свидлер А.Л.» цього року. Автор доповнив книгу новими оповіданнями, спогадами, роздумами, які, на його думку, відображають загальну спрямованість книги.

Збірка розповідає про минулі роки рідного міста з його особливою атмосферою та чарівністю, що визначали індивідуальність Дніпропетровська (нині Дніпра), і про жителів міста, таких різних, а, по суті, простих і добрих людей.

Коли я прочитала книгу, то з’ясувалось, що події у більшості оповідань розгортаються на вулиці Харківській у будинку №6 і, як зізнається сам автор, ця вулиця стала головною в його житті.

Так сталось, що у моєму дитинстві наша родина мешкала по вулиці Барикадній, 3. Ці вулиці розташовані майже поряд. Виявляється, ми з автором розповідей були сусідами (правда, у різні роки), відвідували одні кінотеатри, стадіон «Динамо», «скуплялись» в одних і тих же крамницях. Я добре пам’ятаю цей район старого міста, з дворами-«колодязями», багатоквартирними комуналками, побутовими складнощами тощо. Але який тут був колорит багатонаціональних традицій, дух взаємодопомоги, людяності, толерантності… І в нашому дворі була своя мадам Марголіна – мадам Гельманша, яка цілими днями сиділа на балконі у кріслі-«качалці» і, здавалось, усе бачить і про всіх знає; красуня Галя з розкішною косою нижче пояса, від якої не могли відвернути захоплених поглядів чоловіки; Моня, який потім став Володимиром і двірник дядько Григорій зі своїми кмітливими зауваженнями та народними приказками. Читаючи, я поринула у світ дитинства, спогадів, але завдячуючи авторові, ностальгія по минулому не має агресивного дріб’язкового присмаку, а лине з легким світлим сумом. Виявляється, ті часи нікуди не зникають, вони поряд із нами, доки ми пам’ятаємо і любимо. Я цілком згодна з класиками, що без минулого неможливе майбутнє, і саме цей зв'язок є складовою культури нації, окреслює її ідентичність.

Родзинкою письменника, на мій погляд, є майстерність у коротенькому оповіданні виразно розкрити декілька сюжетних ліній, психологію складових характеру героїв, примусити читача співпереживати і навіть додумати «свій» кінець історії, коли у автора інтригуючи обривається розповідь «на самому цікавому місці». У текстах вміло і правдиво відображені життєві ситуації, відчувається, що сам автор був учасником тих подій, або переживав, спостерігаючи. А ще, мені здається, окремі оповідання дуже кінематографічні й у талановитих руках режисера могли б «засвітитись» на великому екрані.

Радує й повага Юрія Давидовича до слова, культури і чистоти мови, без зайвої витіюватості (на що зараз страждає багато сучасних авторів). У книзі багато тонкого єврейського гумору, а часом, – і колючої сатири.

Схиляю голову перед Юрієм Давидовичем – краєзнавцем. Справжній патріот свого міста, слідопит, захисник пам’яток. Йому по-справжньому болить, коли на очах руйнуються і зникають архітектурні шедеври. І він намагається боротися, захищати улюблені місця, як може – своїм літературним талантом.

Читати його цікаво, матеріал сприймається легко, запам’ятовується. До деяких сторінок хочеться повернутись знову.

Маєте хвильку для естетичної рефлексії? Раджу познайомитись зі збіркою оповідань «Шукаю вчорашній день», у якій є все: сплетіння творчого пошуку, тонкої психології, філософських роздумів, народної мудрості, веселих жартів, мовної гри. Отримайте задоволення!

Світлана Пономаренко, завідувачка відділу документів із питань мистецтв ДОУНБ
24.09.2018