Пагутяк, Галина. Душа метелика

Пагутяк, Галина. Душа метелика / Г. Пагутяк // Захід сонця в Урожі. – Львів: Піраміда, 2016. – С. 275–280. – (Приватна колекція).

«Душа метелика» – цикл із чотирьох філософських новел «Небо птахів», «Тінь, світло…», «Маленький шлях – не для людей…», «Душа метелика». Авторка роздумує про таке швидкоплинне людське життя, душевний стан сучасної людини, її знеособленість – і в той же час самотність і беззахисність перед навколишнім світом. Людина, опинившись у полоні зв’язків із суспільством, обов’язків, втрачає власну сутність, перестає бути собою. В гонитві за матеріальним комфортом вона забуває про духовні цінності.

«Проте знайти у собі спокій, злагоду краще, ніж страждати, підкоритись законам космосу легше, ніж законам суспільним».

Протягом всього циклу пані Галина наголошує що потрібно жити в гармонії з природою, бути відповідальним за свої вчинки та дії. Спостереження за тим, що відбувається навколо, приводить до усвідомлення, що людина – це частина природи, тому людям потрібно перебувати в її лоні, не намагаючись знищити та переробити його. В есе «Маленький шлях – не для людей…» героїня, спостерігаючи за життям комах, усвідомлює, що вони мають свої звичаї, ритм життя, свій спосіб спілкування і що їхнє життя нагадує існування людей. Вона розуміє, що треба бути уважними у ставленні до маленьких істот, які нас оточують, щоб не нашкодити…

Головна проблема есея «Душа метелика» – усвідомлення трагічності та скінченності людського існування, неприродності життя людини. «Дитинство, розквiт, старiсть — це не дiм часу, а стан душi, нiби гра. Дитина бавиться в дорослого, примiряючи, що краще до лиця: iнфантильнiсть чи вiдповiдальнiсть. Згодом дорослi навчають ïï автоматизму. Саме через це ми шукаємо хоч крихiтку знання. Як добре все-таки не бути людиною, бо це найбiльш неприродна iстота».

Спостереження за комахами, які летять на світло і гинуть, викликає у героїні думки про смерть: «Яким би не було привабливим життя після життя, важко усвідомлювати, що ти стаєш абсолютно непотрібним…». Метелик символізує собою прагнення до світла, спалюючи тіло, він залишає душу…

У свої творах авторка закликає людей до осмислення навколишнього світу, до надбання внутрішнього спокою і гармонії, наголошує на необхідності духовного очищення та наближення до справжніх моральних цінностей.

Оксана Ясько, завідувачка сектору науково-дослідної роботи ДОУНБ