Кокотюха, Андрій. Називай мене Мері...

Кокотюха, Андрій. Називай мене Мері...: роман / А. Кокотюха.– К.: Нора-Друк, 2018.– 352 с.– (Морок).

Ця глибока і повчальна детективна історія з відбитками «чорного» роману захопила мене одразу, бо тут яскраво і без прикрас зображена гірка правда нашого життя.

Головний герой, колишній поліцейський і ветеран війни на Донбасі Олег Кобзар переживає особисту світоглядну кризу, спостерігаючи за відразливими проявами буденного громадського життя. Він працює приватним таксистом, удень завантажує себе роботою, ночами багато п’є.

Далі починається класична детективна схема.

Прокинувшись вранці у власній квартирі біля мертвого тіла випадкової знайомої дівчини, весь у крові жертви, нічого не пам'ятаючи з минулої ночі, Олег Кобзар опиняється поза законом. Земля горить під ногами, його оголошено в розшук, ще й полюють убивці, яких направляє невідома і жорстока рука. Тільки здаватися – не в правилах Кобзаря. Врятувати власне життя і знайти справжнього вбивцю йому допомагає слідча Віра Холод, жінка залізної витримки – єдина, хто вірить у непричетність Олега і готова навіть порушити правила, аби відновити справедливість.

Почавшись як банальний детективний трилер, роман перетворюється на багатовимірне соціально-кримінальне полотно, де яскраво простежуються сучасні українські реалії з війною на Сході, шаленим прагненням вирватися зі злиднів будь-якою ціною та політичними аферами у столиці.

У книгах Кокотюхи важливим є кожен штрих, який майстерно доповнює образи героїв і зображену дійсність, адже все таке впізнаване і буденне. У Києві, на відміну від Донбасу, не стріляють, проте страшно не лише під кулями. Політичні переслідування, злочинні угруповання та відчайдушні намагання врятуватися ціною життя інших – ось жорстокі реалії сьогодення.

Водночас найвагомішою проблемою, яку порушує автор, є війна та всі її наслідки для людських доль. Думки героїв про неї дуже різні: для когось це «пропаганда», хтось вірить, що все швидко закінчиться, для когось – вигідний шанс заробити, бо «крадуть», а когось ця війна позбавила майже всього, поставивши хрест на житті.

Саме тому, не знайшовши гідної роботи, стають повіями дівчата-біженки зі Сходу, а поліцейські за «провину» йдуть воювати, аби «очиститися» і повернутися героями: «Придумавши собі казку про захисника та його величну місію, Олег Кобзар намагався бодай уникнути мутацій». Показуючи донецькі міста, війну і сучасну Україну, автор твердить, що кровопролиття не тільки там, де стріляють. Недарма Кокотюха промовляє словами одного з героїв істину: «В столиці більше смертей, ніж на війні».

У романі багато персонажів. Кожен із них – уособлення особливої віри та надії, ілюзій і сподівань, знівеченої долі або надто великих розчарувань, щоб сприймати життя з вдячністю. У сплетінні доль цих людей читачеві відкриваються мудрі життєві істини, здобуваються цінні уроки, знаходяться відповіді на вічні питання, правильно розставляються пріоритети.

Тетяна Сівач, провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду ДОУНБ