Хадра, Ясміна. Те, що день винен ночі

Ясміна Хадра – псевдонім сучасного франкомовного алжирського письменника, колишнього кадрового офіцера алжирської армії Мохаммеда Мулессеуля. Перші свої твори, які отримують численні літературні нагороди, він публікує з 1984 по 1989 рік під власним ім'ям. Книжки мали неабиякий успіх у масового читача, якого привабили його невигадливі сюжети, взяті ніби з повсякденного життя, – «Хурія» (1984); «Атен» (1984); «Дівчина на мосту» (1986); «Привілей Фенікса» (1989). Він протягом 11 років пише під різними псевдонімами, а також співпрацює з різними алжирськими й іноземними виданнями, відстоюючи права алжирських письменників. Остаточно зупиняється на псевдонімі Ясміна Хадра, що складається з двох імен його дружини.
Він надзвичайно популярний у Франції та світі, його твори перекладені 42-ма мовами, а 4-ма з них – «Ті, що йдуть на смерть», «Те, що день винен ночі», «Замах» і «Кабульські ластівки» – екранізовані.
2004 року журнал «Newsweek» назвав Ясміну Хадру «одним із небагатьох письменників, здатних дати пояснення насиллю, шо коїться сьогодні в Алжирі».
«Те, що день винен ночі» – роман про багатолику любов різних народів до жорстокого колоніального Алжиру 1936–1962 років, про жорстоке протистояння двох культур, які існували на його землі…
Дні та ночі, світло і темрява, горе та радість – життя як воно є. Життя як спогад завдовжки в кілька десятиліть – пізнавши темряву «колоніальної ночі» та світанок надій на свободу корінних алжирців, подібним до темряви Судного дня, – роман складний, психологічний, поетичний про долю алжирця Юнеса.
У першій частині роману «Дженан Джато» оповідь відбувається від особи головного героя, Юнеса, де змальоване його дитинство. З висоти своїх вісімдесяти років згадує, як у дев'ятирічному віці його життя докорінно змінилося після пожежі, що знищила врожай, а з нею – і надії викупити заставлену землю. Родина змушена перебратися до міста Орана шукати кращої долі, та злигодні переслідують сім’ю і там. Батько, бажаючи позбавити сина злиднів, віддає дев'ятирічного Юнеса багатому братові-фармацевту, і хлопчик потрапляє у світ білих європейців.
У другій частині, «Ріо-Саладо», йдеться про те, як Юнес переселяється з дядьком і тіткою до однойменного заможного колоніального містечка, де вулиці з заможними будинками потопають у зелені. Там Юнес росте, здобуває освіту, веде безтурботне життя, сповнене дружби з вірними товаришами: француз Жан-Крістоф, італієць Фабріс і єврей Сімон, яких поєднала любов до моря та сонця, жили щасливо, не переймаючись майбутнім, цінуючи кожну мить теперішнього, впевнені у завтрашньому дні. Саме там, у мирному Ріо-Саладо, зароджується й розквітає драматичне кохання до француженки Емілі, яке переверне все життя Юнеса. На них чекає багато змін і випробувань.
Третя частина роману – «Емілі» – за ім'ям коханої Юнеса, присвячена жінці та коханню, а не ненависті, яка затопила обидва світи. Обоє однаково палко люблять алжирську землю і вважають її своєю. Юнес стає свідком кривавої війни за незалежність Алжиру. Безтурботність і веселість молодості змінюються розчаруванням, зрадами, розривом дружніх зв'язків, адже вони надто довго відмовлялися бачити життя за пагорбом, де в нелюдських умовах жили корінні мешканці. У країні починається повстання, жорстоко вбивають одного з друзів головного героя, а його самого змушують вибирати, на чиєму він боці. Але єдино незмінним залишається любов Юнеса до Емілі, яка після звільнення Алжиру від колонізаторів змушена виїхати до Франції. І він, і вона створені один для одного, але доля розсудила інакше.