Роздобудько, Ірен. Я знаю, що ти знаєш, що я знаю

Роздобудько, Ірен. Я знаю, що ти знаєш, що я знаю [Текст]: роман / І. Роздобудько. – К.: Нора-Друк, 2011. – 240 с.

Як і всі попередні романи, які я читала, цей мене вразив і залишив багато роздумів. Роман чудовий, але сумний. Дія роману розвивається у Німеччині, у котеджі фрау Шульце, в якому мешкають її пожильці емігранти з України. Роман складається з окремих розділів, кожен із яких присвячений тому чи іншому мешканцеві котеджу. Авторка ретельно описує долю кожного героя. Вони усміхаються своїм новим господарям і з надією зазирають їм в очі в очікуванні на приязнь чужої землі. Вони шукають кращої долі. Мрії у кожного різні. Фрау Оксана поїхала заробити грошей для своєї сім`ї. Фрау Тетяна – отримати славу і визнання. Але те, чого вони шукали, не здійснилося. Дівчата стають повіями, розпадаються сім`ї. Кращої долі емігранти не знаходять. Фрау Шульце спостерігає за кожним і знає про них набагато більше, ніж вони про себе. Зі своїх постояльців їй треба обрати лише одного – того, хто «розшифрує» для неї листа від батька її дитини, розстріляного в далекому 1945 році. Її, молоду дівчину, в 1945 році врятував радянський солдат, який на згадку про себе залишив клаптик пожовклого паперу з посланням, написаним українською, вона так і не наважилась перекласти. Фрау Шульце помирає, так і не дізнавшись, що було написано у передсмертній записці того, хто врятував їй життя.

Ми зустрінемось серед небес

Там, де в’ється між хмарами плай,

І якщо я сьогодні воскрес –

Воскресила мене Лореляй!

Не шкодуй, не сумуй, не проси, 

А якщо відійду – пам’ятай:

Я і мертвий скажу – «сим єси!»

Бо зі мною була Лореляй!

А коли завирує потік

І знесе моє тіло за край –

Ти не згаснеш! Бо я шепотів

Лореляй!

Лореляй.

Лореляй… 

Роман рекомендую прочитати, перш за все, тим, хто хоче залишити свою країну в пошуках «кращого життя».

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу ДОУНБ