Гурницька, Наталія. Багряний колір вічності

 

Наталія Гурницька – авторка книг «Мелодія кави у тональності кардамону» та «Мелодія кави у тональності сподівання», які вже встигли набути популярності серед читачів. Але пропонований роман «Багряний колір вічності» – це не третя частина трилогії, а лише своєрідний переклик у просторі та часі членкинь одного роду.
Насамперед хочеться визначити чи не головного героя книг письменниці, в якого вона палко закохана і відверто зізнається в цьому на сторінках кожного свого твору. Старий добрий Львів… Драматичні події відбуваються у Львові сучасному, Львові передвоєнному і Львові часів Першої світової війни. Це атмосферне місто надає свого відтінку та присмаку всім хитросплетінням життя його мешканців, родинним таємницям і епічним чи приватним миттєвостям, які невблаганно поглинає вир світової історії.
За довге XX століття це місто пережило чимало всього. Воно бачило крах імперій, було окуповане німцями, поляками та совєтами, відчувало піднесення та репресії. І це все бачили містяни.
Одна з них – Ірена – юна наївна гімназистка зі заможної родини. Щаслива панянка. Доля дарує їй трагічне кохання, яке вривається в її спокійне життя серед великої дружної родини вихором перших глибоких почуттів, сильних емоцій і чуттєвих насолод. Перші ніжні романтичні побачення, перші поцілунки з присмаком суниці. Дні, просякнуті молодістю, щастям, радістю. Та раптом ця натхненна ідилія жорстоко перекреслюється одною звісткою: коханий обранець трагічно загинув. Життя поділяється на «до» та «після», і починається болісний шлях героїні до воскресіння для нового життя.
Доля надає їй другий шанс. Ірена зустрічає старшого за неї чоловіка і несподівано для самої себе закохується. Дуже швидко вони одружуються, Анжей стає для неї порятунком, чоловіком, батьком її дітей. Щасливі роки подружнього життя. Все, здавалось б, чудово, й Ірена навіть не розуміє, який великий подарунок дала їй доля, аж поки не настає 1939 рік. Війна – час жорстокості.
Ірена втрачає все: статки, коханого чоловіка, дітей, численну родину, батьківщину. Згодом її відсилають у вагоні, як і тисячі людей, на кінцеву зупинку – Поволжя й Середня Азія. Працюють жорна сталінських репресій. Голод, злидні, викидень і смерть, смерть, смерть в душі і навколо…
Пройдешні лихоліття викарбовують з наївної та тендітної Ірці морально виснажену, але мужню та незламну жінку, яка пережила стільки горя і втрат і змогла пройти через усі страшні випробування, зберігши почуття власної гідності, людяності і співчуття до тих, кому зараз значно гірше.
Обсяг роману невеличкий – менше 200 сторінок – його можна пережити за один вечір. От ніби ти зайшов на чай до старої пані і вона тобі коротко, за декілька годин, розповідає про своє життя. Але це напружене і зовсім не просте читання. І воно аж ніяк не буде зайвим для всіх, хто наважиться серцем пережити карколомні вихори минулого сторіччя. Бо Наталія Гурницька, прикладом своєї героїні, може навчити і нас, як зберегти у собі світло, добро, любов і людяність в епоху болю та виживання.

Посилання на аудіоподкасти: Перейти