Гримич, Марина. Second life (Друге життя)

Гримич, Марина. Second life (Друге життя) [Текст]: роман / М. В. Гримич; худож. Н. Денисова. – К.: Дуліби, 2010. – 159 с. – (Deja vu).

Моє знайомство з творами Марини Гримич розпочалося, на жаль, дуже пізно і саме з цього роману. Письменниця – докторка історичних і філологічних наук, директорка видавництва «Дуліби» та авторка понад десяти різножанрових романів. Цьогоріч її роман «Клавка» став хітом, особливо жваво його обговорюють у соцмережах, він був представлений на Книжковому Арсеналі в Києві.

Чому саме «Second life (Друге життя)?» Можливо, це спонтанний вибір, а можливо якийсь посил… Правда, є один момент: протягом 10–15 років, за словами письменниці, їй снились однакові сни, але в різних інтерпретаціях. Тож, щоб зняти стрес, вона записала їх – і сни припинилися. Така передісторія твору…

Книга належить до категорії сучасного молодіжно-інтелектуального чтива. Це історія 33-річного героя Артема Шуліки за професією девелопера. Його дитинство минуло в Києві, а кар’єрний злет відбувся в інвестиційному західному світі. Герой через серцевий напад потрапляє у «потойбічний світ» і проходить всі кола Дантового пекла, раю, чистилища наче в комп’ютерній грі. Його супроводжують архангели-мажори, а також письменник Максим Горький, щоб дослідити лінію життя нових українських емігрантів. Вони не заробітчани, а загарбники чужого простору, бізнесу. Незважаючи на досить «єретичний» роман, подорож у «тому світі» дозволяє по іншому поглянути на «цей», відбувається ламання стереотипів і міфів у «цьому світі». В творі – тема життя в його різних вимірах: часових і емоційних, роздуми про сенс життя та про сенс життя після життя. І звісно «національний» підтекст.

«У літаку в Україну він почував себе місіонером, апостолом Андрієм. Він купався в наївних мріях про те, як може стати в пригоді своїй неньці-Україні. Однак, коли повернувся, то побачив, що Україна – це не старенька ненька. Це молода хижачка. Це жінка, яку колись малоліткою віддали заміж і яка нарешті зуміла втекти від свого полігамного патріархального чоловіка, але, втративши голову від радості, прокліпала все, що мала або по праву могла б мати: ядерну зброю, «нульовий варіант», по-дурному втратила непогані стартові позиції. Щоб надолужити втрачене, вона вирішила самостійно облаштовувати своє життя, але, не маючи досвіду самостійного господарювання поза патріархальною родиною, зав’язла в боргах, у невиконаних обіцянках, корупції, незакінчених починаннях, сварках, брехні, ревнощах… Не потрібен був він Україні. Точніше, сам він знав, що Україні якраз і потрібні такі молоді люди, як він, – вишколені на Заході, які вміють працювати в економіці в кризовій ситуації, нарощувати крок за кроком потенції, працювати з інвесторами, однак Україна його та йому подібних «в упор не бачила». «Я сама! – кричала вона. – Я все знаю! Ви всі дурні, тільки я розумна!»… легко любити батьківщину, коли їй добре. А треба любити її й тоді, коли їй погано. І не тікати від неї, а залишатися з нею «в біді і радості, аж поки смерть не розлучить вас».

***

– У цьому світі немає нічого марного. Все передбачене Богом. Усе стається з його відома… — Навіть соціалістична революція? – перепитав ВПП. 

– Навіть соціалістична революція…

І не треба робити такі круглі очі! …Знаєте, в чому ваша проблема? Ви робите з Бога безпорадного спостерігача, який не може впоратися з тим, що діється в світі. Якби все залежало лише від вашої людської волі, то що йому тоді лишається? Яка його в такому разі місія? Бути весільним генералом, який тільки те й робить, що красується на іконі? А ще ви робите з НЬОГО юриста, який обслуговує ваші ж уявлення про мораль. Але ВІН – не суддя, не адвокат і не прокурор. Він не поліція моралі. Бог – це щось інше. Бог – це могутній творець, і нічого в історії – розумієте – нічого! не відбувається без його відома… Саме тому ВІН називається ВСЕ-держитель. Творення відбувається ПОСТІЙНО. Щодня і щохвилини. ВІН творить світ щосекунди».

Твір закінчується «хепі-ендом».

Світлана Сухіна, завідувачка сектору відділу абонементу ДОУНБ