Гуменюк, Надія Павлівна. Енна. Дорога до себе

Надія Павлівна Гуменюк – українська поетеса, прозаїкиня та публіцистка.
Надія Павлівна Гуменюк народилася 2 січня 1950 року в селі Онацьківці Полонського району Хмельницької області. Закінчила Хмельницьке педагогічне училище (1970) та факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (1977). Журналістську діяльність розпочала 1973 року в редакції Каланчацької районної газети на Херсонщині. Працювала кореспондентом Рівненського обласного радіо (1975–1980), завідувачкою відділу Луцької районної газети (1980–1985), редактором радіогазети Луцького шовкового комбінату (1987–1990), заступником головного редактора луцької міської газети «Народна трибуна» (1990–1995). З 1996 року – редакторка відділу культури Волинської обласної газети «Віче». Н. П. Гуменюк – членкиня Національної спілки журналістів України (з 1977), членкиня Національної спілки письменників України (з 1995). Нагороджена Почесним Знаком Національної спілки журналістів України. У її творчому доробку – понад п’ятдесят книжок, відзначених престижними преміями: ім. Лесі Українки, ім. Олександра Олеся, «Благовіст», «Звук павутинки», ім. родини Косачів, ім. Агатангела Кримського, «Глиняний кіт» та інших. Переможниця багатьох конкурсів та лідерка рейтингів. Володарка Гран-прі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (за роман «Вересові меди») та фіналістка конкурсу «Гранд-Коронація» (за роман «Та, що ламає вітер»).
Роман «Енна. Дорога до себе» – історія головної героїні Ірини-Ірис Христич (Енни), яка після автокатастрофи не може пригадати свого минулого та лишається без батьків, без домівки, улюбленого пса Клаповуха і потрапляє до дитячого будинку. Там вона починає жити новим життям сироти, де всі незнайомі й чужі. В її душі залишилися лише страх і відчай перед майбутнім. Але у снах вона пригадувала уривки свого минулого. В дитячому будинку працює лікар-психіатр Сніг, який проводить експерименти над дітьми. Він стирав їхні спогади, хотів перепрограмувати пам’ять, щоб зробити людей щасливими – якими можна було б легко управляти за допомогою вживання пігулок-вітамінок, а потім проводив з ними бесіди. Він хотів позбавити людей болючих спогадів, наповнити їх щастям, хотів заново «перепрограмувати» їх.
Але не можна піти проти бажання самої людини згадати все. Він удочерив Ірис, щоб краще було робити експерименти над нею, намагався стерти пам’ять, щоб дівчинка нічого не пам’ятала про своє минуле, Вона тепер під цілодобовим наглядом. Доктор Сніг стирає її спогади, пише заново особистість Ірини (Енни), обирає для неї майбутнє. Людина не робот, не машина, не бездушний механізм. Це унікум.
Роман закінчується щасливим кінцем, головна героїня знаходить свого коханого, створює з ним сім’ю в батьківський хатині, відкіля її забрали в дитинстві до притулку. Нарешті Енна почала згадувати: в неї є хлопець Роман, і вона була до нестями в нього закохана. Енна твердо вирішує: будь-якою ціною варто розібратися у своєму минулому та відшукати правду про себе – тільки тоді до неї прийде спокій.
Дуже прониклива історія. Рекомендую всім для прочитання.