Ґолдінґ, Вільям. Володар мух

Ґолдінґ, Вільям. Володар мух / В. Ґолдінґ. – Київ: Book Chef, 2021. – 272 с.

Якби було ясно, вони б згоріли від сорому.

Але навколо чорніла ніч.

Цей роман став класикою ще за життя автора, але самому письменнику він не подобався. На його думку, в нього були більш вдалі роботи, які чомусь обійшли увагою. Проте читачам і через 70 років після виходу твору подобається його перечитувати і знаходити нові сенси та ідеї, а отже він неодмінно заслуговує того, щоб про нього поговорити.

Коротко про сюжет. У воєнний час внаслідок авіакатастрофи на безлюдному острові опиняється група вихованих хлопчиків, евакуйованих із Англії. Вдалині від цивілізації вони змушені вести боротьбу за виживання з природою та одне з одним. Цю книгу відносять до жанру робінзонади й антиутопії, але тут є елементи драми, фантастики і притчі. Насправді читається вона дуже легко, але від подій, що в ній описуються, волосся стає дибки. 

На початку роману перед нами звичайні діти та підлітки, чемні й виховані. Вони виросли в пристойних родинах і навчались у престижних школах. На перший погляд вони нічим не відрізняються від тієї малечі, що ми бачимо кожен день навколо себе. Але поступово стає помітно, як все погане, що було сховане всередині них, виходить назовні. Перші прояви злоби засуджувались усіма підлітками і сприймалися з великою зневагою. Було прийнято рішення жити за певними правилами, що врегульовували б стосунки, тримали острів у порядку та давали шанс на спасіння. Але досить скоро настала справжня анархія.

– Правила! – Крикнув Ральф. – Ти порушуєш правила! 

– Ну і що? 

Ральф взяв себе до рук. 

– А те, що крім правил, у нас нічого немає.

Події роману, на жаль, дуже нагадують сцени з нашої реальності. У героях книги можна розгледіти риси людей, які нас оточують, і від цього стає досить моторошно. Яку темряву може ховати в собі людська душа і як швидко вона заволодіває всією сутністю людини, якщо дати їй волю.

Не буду розкривати всі секрети та розповідати, чим скінчилась ця історія, але вона залишила дуже глибокий слід в моїй душі. Перечитувала її вже втретє, і кожен раз вона сприймається трохи інакше, але все ще сильно вдаряє по емоціям та враженням. Якщо ви відрізняєтесь підвищеною чутливістю, я би не рекомендувала її вам до прочитання. Але дійсно вважаю, що через призму такої літератури можна виховувати покоління справжніх людей. Адже в книзі, як в дзеркалі, добре видно – над чим потрібно працювати в собі.

Якщо обличчя зовсім змінюється від того, зверху чи знизу його висвітлити, — чого ж варте обличчя? І чого все тоді коштує?

Олександра Залогіна, завідувачка сектору художньої літератури відділу читальних залів