Гальєго, Рубен. Біле на чорному

Гальєго, Рубен. Біле на чорному: роман / Р. Гальєго. – К.: Джерела М, 2011. – 160 с. – (За порогом).

Блукаючи книжковими поличками, рука сама натрапила на цю книгу. І перше питання: чому ніхто не читав її? Жодної помітки. Розібрала цікавість. Читаю анотацію. Тепер зрозуміло. Це книга з категорії «важких книг», за висловами читачів. Я б сказала із серії «коли опускаються руки», або «за порогом». На мою думку, такі твори потрібно читати кожному хоча б раз на рік і тим, кому добре і тим, кому погано. Читаю. Ступор. Емоцій ніяких, свідомість виметена, вичищена… і той уже відомий ком у горлі.

Автобіографічний роман Рубена Гальєго, іспанця, народженого в радянські часи, паралізованого від народження, – усе своє дитинства провів у дитбудинках для інвалідів. Попри весь жах, твір дивовижно оптимістичний. Юнак, який може працювати лише одним пальцем на клавіатурі, доводить читачам, що попри всезагальне збайдужіння є ті – не закриті від доброти, співчуття. Він навчає нас любити світ і людей, повертає до вічних цінностей. Розмірковує про добро і милосердя, навколишню красу, сенс людського буття.

Правда життя онука колишнього генсека КП Іспанії. Матері було сказано, що дитина померла. І почалися роки поневірянь і боротьби за життя.

Рубен говорить: «Так сталося, що мені довелося побачити багато людської жорстокості й злості. Змальовувати мерзенність людського падіння та тваринного свинства – означає множити й без того нескінченний ланцюг взаємопов’язаних зарядів зла. Не хочу. Я пишу про добро, перемогу, радість і любов. Я пишу про силу. Силу духовну і фізичну. Силу, яка є в кожному з нас. Силу, яка руйнує всі бар’єри й перемагає».

Боже провидіння: через роки поневірянь по дитбудинках та інтернатах Рубен потрапив за кордон, де знайшов свою матір. Його особисте життя склалося: він став чоловіком і батьком. Крім того, став письменником.

Ампутація душі проходить набагато болючіше і тягне за собою наслідки глибші, ніж ампутація кінцівки. Без ноги жити важко, але можливо. Без душі жити не можна.

«Я герой. Бути героєм легко. Якщо у тебе немає рук або ніг – ти герой або небіжчик. Якщо у тебе немає батьків – сподівайся на свої руки і ноги. І будь героєм. Якщо у тебе немає ні рук, ні ніг, а ти ще й примудрився з'явитися на світло сиротою, – все. Ти приречений бути героєм до кінця своїх днів. Або здохнути. Я герой. У мене просто немає іншого виходу».

Звичайно, ця розповідь про помсту ізольованому від зовнішнього світу. Ізоляція однієї країни від іншої, ізоляція багатих від бідних, старих від молодих. Кожен раз там, де відбувається ізоляція – там відбувається зло.

***

«Розмовляти з людиною – це було для мене дуже багато, надто багато для дитячої свідомості. Чарівна розкіш».

«У тому дитячому світі межа між добром і злом здавалася чіткою і простою. Довгий час я не можу позбутися кепської дитбудинківської звички ділити всіх людей на своїх і чужих, розумних і дурних, добрих і злих. Що робити? Я там виріс. Там, де межа між життям і смертю тонка, де підлість і мерзенність були нормою. Нормою також були щирість і доброта. Усе змішалось. Мабуть, необхідність щоразу робити вибір між поганим і хорошим і породила в мені цю категоричність».

Твір душі! Він дає відчуття присутності Бога, спонукає до справ жертовної любові, без яких немає ні радості, ні щастя, ні сенсу життя. Боротися з труднощами і жити…

Світлана Сухіна, завідувачка сектору відділу абонемента ДОУНБ